Статті для дітей та батьків

Дитячі віршики Галини Малик з ілюстраціями: "Королівство Ану", "Капелюх", "Запросини", "Неділя та будень", "Веселий сніг", "Я морозу не боюсь", "Ізянські лозарі", "Неслухняний дощик", "Капітан", "Аптека", "Пілот", "Боягуз", "Бах і Бух", "У Карпатах", "Ходить чутка", "Ой!", "Дивний звір", "Медальйон і бульйон", "Троку-Фроку-Брик", "Уявляєш?".

"Про кита", "Черепашенята", "Пелікан", "Чайки", "Хвилі", "Повітряний змій, "Краб" - віршики Оксани Лущевської зі збірки "Про кита".

"Жила собі Цяточка. Була вона маленькою і почувалася добре.  Одного дня вона побачила біля себе іншу цяточку. Від цього їй стало радісно і захотілося дружити. Нову цяточку звали Ляпкою. Вони перезирнулися, і так почалася їхня дружба. Незабаром Цяточка помітила, що коло них з’явилася велика Цятка. Вона ставала дедалі більшою й наближалася до її подружки. Цяточка поспівчувала подрузі. Адже велика Цятка може поглинути її! Однак Цятка не поглинула Ляпку, а обійняла її і почала з нею приятелювати..." (Катерина Єгорушкіна)

 

"Я хочу, щоб моє дерево було зеленим,
Щоб зла сокира його ніколи не торкалася!
Щоб колискова бабусина знов прийшла до мене,
І щоб зі мною назавжди зосталася!.."

(Сашко Положинський)

Шестирічний американський малюк на ім’я Dom дуже полюбляє малювати. А його неординарний батько створює у фотошопі відповідні реалістичні картинки, наповнені гумором і безмежною фантазією.  На цих чарівних малюнках можна побачити будь-що: від левів,  лемурів та динозаврів до тракторів, велосипедів, космічних кораблів та фантастичних істот і персонажів популярних мультфільмів. Про це розповідає портал Boredpanda. Татко публікує ці малюнки у своєму акаунті в інстаграмі, чим викликає інтерес більше сотні тисяч підписників з усього світу. Ось кілька прикладів їх картинок...

"Сьогодні важко сказати, коли я почав писати: здається, я писав завжди." (Євген Гуцало)

"Давно це було. У селах під солом’яними стріхами стояли хатинки. Маленькі віконця, наче здивовані оченята, поглядали на рідні подвір’я. Жили в тих хатинках наші прадідусі та прабабусі. Жили собі у злагоді тихо, неквапливо, особливо взимку. Якось пізнім вечором йшов стежиною повз сільські подвір’я художник. Щойно випав сніг. Він скрипів під ногами, переливався срібно-голубими барвами під місячним сяйвом. Ураз художник уповільнив ходу й зупинився, вражений тишею та красою зимового вечора. Зупинився, прислухався, придивився. Побачив він «заквітчані» інесм дерева, хатинку під пухнастою шапкою снігу, з-під якої блимали гарячі вогники віконець. Замилувався..." (Елла Бєлкіна)​

"Моє ім’я — Батьківщина, 
Лелеки легке крило. 
Моє ім’я — Україна 
І сонечка тепло. 
Моє ім’я — Вишиванка, 
Я — хрестик на полотні.
Моє ім’я — синє небо, 
Я — сонях малий під ним."

(Тіна Кароль, Микола Бровченко)

"Угода" – це уривок з повісті-казки українського письменника Володимира Рутківського «Гості на мітлі», в якій поряд із сучасними школярами діють персонажі із народних казок, вчить чесності, справедливості, бережливому ставленню до природи.

"У нашому дворі всі мріяли про кіно. Ми захоплено дивилися фільми й гадали: як у них потрапляють діти? Сусідка, котра працювала в театрі вахтеркою, якось сказала, що режисе́ри часом самі бігають вулицями і вишукують дітей для своїх фільмів. Щомиті, блукаючи нашим маленьким містом, я очікувала на запитання: «Дівчинко, хочеш зніматися в кіно?» Я знала, що відповім не одразу. З індійських фільмів я навчилася «чарівного погляду», вартого майбутньої кінозірки, — цим поглядом я маю подивитися на режисера! Головне — не квапитись. Стоячи вдома перед люстерком я тренувала цей погляд: заплющувала очі й рахувала: «Один, два, три...» — і тільки на «п’ять» повільно підіймала повіки та округлювала очі до неймовірних розмірів. От якщо я погляну саме так, кожний режисер одразу зрозуміє, що перед ним — талановита актриса й справжня красуня. А головне, подумає він, як вона вміє тримати паузу!.." (Ірен Роздобудько)

... У нижній шухляді жили непарні шкарпетки. Їм дуже хотілося бути потрібними, але... одного разу господиня пообіцяла викинути "весь цей мотлох". Тоді вони організували Лігу непарних шкарпеток, і коли хтось із них вскакував у халепу, друзі рятували його. Навіть коли до сірої шкарпетки знайшлася пара, вона не захотіла покидати старих друзів. З цією книжкою діти навчаться цінувати справжню дружбу.

Читаємо цікавий уривочок з цієї чудової книжки Галини Вдовиченко.

"Дракон Омелько понад усе на світі любив розповідати казки. Але усі, крім його дружини дракониці Килини, перелякано втікали від нього. Проте згодом в Омелька все ж з’явилися слухачі: жаби Кумка та Гамка, зайчик Сашко, лосі Ось, Осьось та Лосось. Друзі любили не тільки слухати, а й обговорювати казки дракона. Джини — істоти загадкові й навіть дивакуваті. Бо хіба буде нормальне створіння, хай навіть казкове, жити в старій лампі чи у тісному глеку? Та ніколи у світі! А джини ще й як живуть — і то тисячами років. Ці могутні чарівники могли б легко начаклувати собі просторі палаци чи хоча б трикімнатні квартири з балконами. Аж ні, протискаються у глиняні глеки через вузькі горловини..." (Сашко Дерманський)

"Після пудингу зовсім не хочеться бігати. Мартіна лежала у гамаку і дивилася, як Повз і Муркавка поливають орхідеї. Вирощування орхідей було одним із захоплень їхньої мами — ще перед тим, як її цілковито поглинула ідея з виноградником. Поливати орхідеї було другим пунктом у списку обов’язкових справ, який батьки написали крейдою на великій чорній дошці. Першим пунктом було вважати на себе. "Ми так швидко все робимо, — розмірковувала вголос Мартіна. — Я вважаю на себе, ви поливаєте орхідеї... Що там ще?" "Ще треба не їсти забагато солодкого", — сказав Повз, поглянувши на список..." (Мар’яна і Тарас Прохаськи)

"Уздовж алеї парку біг хлопчик. Був ясний весняний день, на деревах співали пташки, серед квітів літали барвисті метелики. Хлопчикові було весело. Він біг, розмахуючи руками. Уздовж алеї росли маленькі липки, їх недавно посадили. На гілочках зеленіли ніжні пахучі листочки. Хлопчик зривав їх і кидав собі під ноги. Потішався. От зупинився біля однієї липи. Та не листочок відірвав, а цілу гілочку відчахнув. Гілочка впала додолу. Хлопчик на хвильку зупинився, глянув на тремтячі листочки. Глянув і на липку. З північного боку зяяла ранка... Хлопчикові стало жалко липки, та жалість у його серці жила недовго. Бо надворі був такий радісний сонячний день... Хлопчик переступив гілочку й побіг далі. Минуло багато-багато літ. Хлопчик виріс, став дорослий. І діти його повиростали..." (Василь Сухомлинський)

"Цю історію на Святвечір любив оповідати мій дідусь... Не тепер і не колись жила собі в нашому містечку одна сім’я: тато, мама і троє діток — Тарасик, Настуня та Ільчик. У їхній привітній оселі завжди було багато радості і сміху. Яких лишень забав не вигадували вони — і «князівна», і «чіт-нечіт», і «скіки-скіки», і, звичайно ж, «смішний телефон». А на свята їхній татусь наймав бри́чку із золотогривим конем, і вони всі разом їхали за місто до лісу..." (Іван Малкович)  

 

 

 

"Шла собі лісом Добра Людина. Дивилася на трави й квіти ласкавими очима. Не наступила на квіти, бо помітила їх. Ось підійшла Добра Людина до високої сосни. Побачила білочку. Білочка стрибала по гілках, а за нею гнався якийсь рудий звірок. Добра Людина впізнала куницю. Це лютий білоччин ворог. Ось-ось куниця наздожене білку й розірве своїми лютими пазурями. З жалем і болем у серці глянула Добра Людина на бідолаху. Побачила білочка очі Доброї Людини, плигнула з дерева й сіла їй на плече..." (Василь Сухомлинський)

"У старого селянина тяжко захворів єдиний син Михайлик. Батько й мати дуже любили малого, їхні серця стискалися від болю при гадці, що той може померти. Що ж тоді робитимуть? Другий син у них не народиться, бо вони вже старі. Два старші сини загинули на фронті. Михайлик же — їхня єдина втіха. Хлопчик лежав біля вікна й важко дихав. Лікар тихо сказав: - У нього хворе серце. Ліки безсилі..." (Василь Сухомлинський)

"Навчилась я читати у п’ять років. І читала скрізь. Навіть у найменш підходящих для читання місцях… У першому класі — під партою, поклавши книжку на коліна. Моя перша вчителька Раїса Іванівна жалілася мамі: «Читають діти буквар, а Галя читає під партою книжку. Я ж це чудово бачу. Зненацька кажу їй: — Малик, продовжуй! І вона в ту ж мить продовжує!» Ще б пак! Я той буквар до семи років уже знала напам’ять." (Галина Малик)

"Мені було тоді, мабуть, років три чи чотири. Повела мене мама в лікарню - якийсь укол зробити. Прийшли ми до великого білого будинку. Все в ньому біле - i стіни, й двері. Покликали нас iз мамою в маленьку кімнату. Сидить там біля столу лікар..." (Василь Сухомлинський)

"Ось наш двір. Найкраще в ньому — це майданчик під кленом. А найкраще на майданчику — гойдалка. Якщо розгойдатися дуже сильно, то можна злітати високо-високо. Я літаю — а малюки порпаються в піску. Я літаю — а Марко з’їжджає з гірки. Я літаю — а Марків дід садить квіти між тополею і кленом. Квіти ще не схожі на квіти. Але Марків дід каже, що вони виростуть і зацвітуть у липні. Або навіть раніше, якщо нам пощастить". (Галина Ткачук)