Леонід Куліш-Зіньків. Добірка гумористичних творів

  Леонід Куліш-Зіньків

         Співанки

Крадуть з низу й з висоти,
Крадуть коні і дроти.
Я боюсь, що скоро вкрадуть
Уряд і Верховну Раду.

* * *

"Тунеядець" слово зникло,
Термін цей давно помер.
Слово свіже - "безробітний" -
Ми вживаємо тепер.

* * *

Прийде з бару
Гриць до хати -
Посуд почина літати.
Скло тремтить чотири дні -
На війні, як на війні.

Ставить тітонька щодня
За коня аж "на коня".
Ще й співає: "Просто рай,
Що тепер у мене пай".

І товари, і пісні,
Та про що тут мовити:
Можна в рідній стороні
Й кілера замовити.

Оголошення Максима:
"Продаю дві фури сіна".
- Накосив?
- Облиште мову,
- З жінкою пропив корову.

А я сторожа Наума
Позавчора взяв за кума.
Щоб вибрали в депутати,
То й Мороза міг би взяти.

Від Чорнобиля страждаєм,
Так зате від влади маєм
Гроші гарні, гроші дивні –
Трошки більше, ніж дві гривні. 

На весілля не пустила
Мама мого батька,
Бо чоботи розпустились,
А на штанях - латка.

Їжте, люди дорогі,
Тільки з сиром пироги,
Бо добряче, та ще й як,
Можуть всипати за мак.

Вранці пічку я затоплю,
В чавунці зварю картоплю.
На вечерю - бараболю...
То ж, чи сердитись на долю?

Дали цукру на зарплату,
А ще дріжджі мають дати.
Ой гоп гопака,
Гарний настрій в козака. 

Співаночку заспіваю,
Що сьогодні дома маю:
В дворі - курку, в хаті - лавку.
А в хліві - п'яничку Савку...

У колгоспній фермі нині
Вже дають прибуток свині:
Сала - нуль, зате тітки
Шерсть стрижуть з них на щітки.

Врятували гуси Рим,
А то був би з Риму дим.
А у мене в лиху пору
Переніс й гусей хтось з двору.

"Запорожця" дома маю,
Козаком себе вважаю.
«Міцубісі» має Гнат, -
Ну й нещасний азіат!

 
* * *

На козацькому святі

На святі, на козацькому
Танцює гопака
З вусами дуже хвацькими
Іван Деримука.
Гей, свято вже веселе це.
Віками хай живе,
Іван то каруселиться,
То лебедем пливе.
Співа про Сагайдачного,
Про шабель блиск і дзвін,
А сам-то необачний вже.
Повірте, люди, він.
Такий же танець вшкварив,
Такий зробив він злет,
Що випав з шароварів
Червоний... партбілет.

* * *

Все по блату

Марта Хіврю зустрічає
й забігає наперед.
- Чула? Кажуть, Ольга має
Вже цукровий діабет?
- Не дивуйся цій пролазі.
Вража має всюди блат.
Треться кум її на базі –
А на складі рідний брат.

* * *

Щастя по дорозі

По дорозі до зубного
Олексій ковтнув спиртного,
В бійку незабаром встряв,
Потім зуби позбирав
І поплентався до хати –
Не було чого вже рвати.

* * *

Два веселі гуси

Внук приїхав з друганом
До бабусі Варки.
Пригощала їх вином,
Не жаліла шкварки.
Зарізала гусака
І останню гуску.
- Смакота, диви, яка, -
Хвалять ті закуску.
Погуляли будь здоров,
В карти потім зрізались,
Не помітили лиш дров,
Що давно не різались.
У"Фольксваген" як сідали,
Давню пісню заспівали:
- Жили у бабусі
Два веселих гусі.

* * *

Порівняв

Подививсь Петро на жінку,
Й раптом злість його взяла:
- Не така ти, "половинко",
Як колись ото була.
А була, неначе вишня,
Що весною розцвіла,
Ніби сукня гарна й пишна,
Та, що перший раз вдягла.
- А тепер? - сопе Одарка, -
І в очах палає жар...
- Ну, немов гуманітарка,
Що привозять на базар.

* * *

Невиліковна хвороба

До лікаря звертається
Партократ колишній:
- Життя, мабуть, кінчається
- Став я нікудишнім.
Зовсім настрою немає,
Не до сну і їжі,
Всередині, відчуваю,
Мене чортом ріже.
Як оглянув колишнього
Партократа лікар,
То й говорить :
«Не поможуть вже ніякі ліки.
Страх хвороба ця непутня,
Рідна моя доле,
Та ж вас зірка п'ятикутна
у печінку коле!»

* * *

Нова валюта

Поскородив Опанас
Бабі Мотрі грядку.
Розв'язує стара вузлик
Дістає десятку.
Той руками замахав: -
Це облиште, годі,
Ковтьвертована валюта
Тепер, бабо, в моді.

* * *

Ще страшніше

Промовив слідчий до Миколи:
- Останні це мої слова,
Як не признаєтесь - поголим
Вас вдруге лезами «Нева».
Той зразу пада на коліна,
Бо бачить - виходу нема:
- Пишіть, - крізь сльози тихо кинув, -
Бо то - страшніше, ніж тюрма!

* * *

Не з маляси
 
Рада тітка Немидора:
Стільки років не було,
Та приїхали учора
Три племінники в село.
На столі вже місця мало,
В скрути час така краса, —
Пампушки, копчене сало,
Холодець і ковбаса.
І наїдки, і напитки,
І горілки, хоч залийсь.
Раді хлопці, рада тітка,
Словом, їж і веселись.
Молодці ті не впивались,
Вже і дякувать пора.
Тут команду чути: «Аллес»
Від найстаршого Петра.
Тітка враз розхвилювалась
І образилась до сліз:
«І ніякий це не маляс —
Вся з цукерків "Барбарис"».

* * *

Іншої думки

— Як музики вдарять скоро, —
Коля чує від Кузьми, —
Затанцюємо «сім сорок»
З молодичками і ми.
Аж скипів тоді Микола:
— Що ти вигадав ото?
Я не вилізу з-за столу,
Як не вріжу сім по сто.

* * *

Іронія долі

Зустрівся я оце з Мироном.
Квартира — шик. Кришталь. Вино.
Машина. Дача. Став бароном,
Хоч був у школі бараном.

* * *

 
Акт і факт

На щура зерно списали
Ревізор з комірником.
Теє діло обмивали
Недешевим коньяком.
Тиснув руку ревізору
Гнат розчулений до сліз,
А безвинний щур в коморі
Спересердя акта гриз.

* * *

Бартерна угода

Походжає пава юна,
Мамо моя рідна, —
В неї кофта з Камеруна,
А спідниця з Відня.
— От цікаво, — тут сказала
Мотря до Одарки, —
Що вона за це давала —
Долари чи марки?
Обернулась раптом Алла
І сказала сміло:
— Що я, тітоньки, давала,
То — не ваше діло!

* * *

 
Без втрат

Бригадир Петренко Яків
Заявляє: «Втрат ніяких.
Сіяв тонну, і тепер
Урожай центнер в центнер!»

* * *

 
Відзнака

Зарплати третій рік не маю,
Коли отримаю не знаю.
Зате відзнаку буду мати —
Медаль «За працю без зарплати».

* * *

 
Вічне чекання

В ніщо не вірить ваш Лаврін:
Ні в маніфести й інші постулати.
Не дочекався комунізму він,
Тепер не дочекається зарплати.

* * *

 
Вже не п’є

Мама Дмитрику малому
Завдання дає:
— Біжи, синку, до буфету —
Глянь, чи батько п’є.
Від буфету той до хати
Радісно біжить:
— Вже не п’є, матусю, тато —
Він уже лежить!

* * *

 
Вимушена зупинка

— Прийшла до ринкових відносин
Уся Європа, — каже Тит, —
А я не йду. Куди я босим
Піду без кирзових чобіт?

* * *

 
Виписала візу

— Де мій кум? — пита Платон
Василеву Лізу.
— А я йому за кордон
Виписала візу.
Ми тепер держави дві, —
Каже молодиця. —
— Я у хаті, він в хліві,
Де свиня і птиця.

* * *

 
Все міняється

В поліклініці блукали
Зранку молодички.
І потрібні їм шукали
На дверях таблички.
Бачать: «Бондар» написано,
Без ініціалів.
Постояли, подивились
Й подалися далі.
— Знову профіль поміняли, —
Одарка до Степки, —
Торік зуби тут вставляли,
А вже нині — клепки.

* * *

 
Дерев’яне ім’я

— Мене жінка величає
Ім’ям дерев’яним.
— Як це, куме, бути має?
— Поясню, Дем’яне.
Коли мав я років тридцять,
Говорила Люба,
Що стрункий я і здоровий —
Подібний до дуба.
А сьогодні, оцим ранком,
Без пишної мови
Нагадала: «Ти, Іванку,
Мов пеньок дубовий!»

* * *

 
Довела

— Як я сердилась сьогодні
На сусідку Раю,
Бо казала, що новин я
Ніяких не знаю.
Це вона позавчорашні
Язиком полоще,
А я знаю такі навіть,
Яких не було ще.

* * *

 
Домашні проблеми

— Чи не вмію готувати? —
Сердилася Віка. —
Доводиться доїдати
З миски чоловіка.
Що залишиться від сина,
Чи від доні в мисці,
Підчищати я повинна
Все оте на місці.
Планувала взяти льоху,
Бо у нас немає,
Нехай, думала, потроху
Свиня доїдає.
Передумала вже нині,
Бо думки ті лишні.
То ж бувають, навіть, свині
Зовсім нікудишні.
Бо якщо свиня надметься,
Й стане гордовита,
То боюсь, що доведеться
Доїдать з корита.

* * *

 
Допоміг

У вівторок братик Юра
Плакав біля Нати:
Чи «фігура», чи «фегура»
Не знав, як писати.
Заспокоїв тато Юру
Й надоумив плаксу:
— Як про мамину фе... гуру,
То постав ще й кляксу.
 

* * *

Дорогі дурні

— Шукай, тату, хутчій гроші,
Бо така новина тут:
Можна втиснутись в хороший,
Тільки в платний інститут.
Все спокійно та без блату,
Не питають про талант,
Баксів тисяча і, тату,
Я майбутній комерсант.
Батько гепнувся на спину
Й ледь від реготу не вмер:
— Боже милий! Скільки, сину,
Дурні коштують тепер!

* * *

 
Дорослі діти

— Іду на пенсію, —
Сказав старий Панас.
А діти в крик:
«Бери з собою й нас!»

* * *

 
Дружина і драбина

Чи на сміх, а чи на кпини,
Підстригаючи Хому,
Жінка вистригла драбину
На потилиці йому.
— Горе, — скарживсь той Мусію, —
Хитра, бач, яка, диви, —
Цілий рік була на шиї —
Буде вже на голові.

* * *

 
Енергоносій

Діставсь Мусій до бензину,
Лляти вже почав.
— Стій! Ні з місця, вражий сину! —
Сторож закричав.
— Чом, злодюго, ти, — напався, —
Хазяйнуєш тут?
Як, нарешті, вже попався,
То чекай на суд.
— Ну, попавсь в твої тенета
Я сьогодні хай,
Тільки злодієм мене ти
Більш не називай.
Бач, таке вже некультурне, —
Ображавсь Мусій, —
Слово ж є літературне —
Енергоносій.

* * *

 
Запитання про суп

Депутат звітувався сьогодні,
Говорив до людей — будь здоров:
— Вже потроху виходим з безодні…
Сипав цифрами знов і знов.
— Значно краще ми будемо жити,
Це побачите, люди, самі...
Тут питаннячко дядька Микити:
— Ви, звичайно, шановний. А ми?

* * *

 
Зачитали до дірки

— Послухай-но, — зупинила
Орися Секлету, —
Ти читала, кумо мила,
Обласну газету?
Там не тільки написано,
А й рецепта дано,
Що робить, як молодиці
З мужиком погано.
Прочитай обов’язково
Й знайди таке зілля,
Будеш щастя мати знову,
Як після весілля...
Село кума оббігала,
Сердита до стресу.
— Вдень зі свічкою не знайдеш
Необхідну пресу.
Заходила і до Алли,
До Марини й Ірки,
Та жінки вже зачитали
Ту статтю до дірки.

* * *

 
Здогадалась

— Мамо, мамо, ти диви, —
Петрик заявляє, —
В татка вже на голові
Зовсім кіс не має!..
Мати поглядом веде:
— Не мели багато;
Кіс немає через те,
Що розумний тато...
— А чом в тебе дві коси
З довгого волосся?
— Та замовкни, як їси!
Бачиш, розійшлося!

* * *

 
З’ясувалось

Після фільму Герасим
Щось шепнув Одарці,
Й кума Петра попросив
Випити по чарці.
Аж до півночі пили
Не як в серіалі,
Щось про Тімонса плели
І про Джину далі.
Кум додому не дійшов,
Сів серед дороги.
Наче брага, грала кров,
Й страйкували ноги.
Тут підходить старшина
І в свистульку свище:
— Хто ти будеш, старина?
— М-м-ейсон я, дружище.
Ну, а ти який є туз? —
Герасим белькоче.
— Не впізнав? Кастільо Круз, —
Старшина регоче.

* * *

 
Картопляне шоу

Каже баба на картоплі
Дідові Мефодію:
— Давай в шоу побавимось
«Відгадай мелодію».
Викопаю цю ділянку
За сім днів, клянуся.
— А я за шість, якщо гарно
За неї візьмуся.
— А я за п’ять, як захочу, —
Стрельнула Параска.
— Згоден, — хитрий дід регоче,
Починай, будь ласка.

* * *

 
Компенсація

Що твердолобий —
То пусте,
Та пробивний який
Зате!

* * *

 
Конкретна порада

— Що мені робити, Віро,
Досі я не знаю, —
П’ятий рік в новій квартирі
Й знайомих не маю?
— А ти Любцю, — та сміється, —
Влаштуйся на базу —
Тих знайомих набереться
Півсотні одразу.

* * *

 
Нічого не вийде

За обідом батько кинув
Спокійно і тихо:
— Як не будеш вчитись, сину,
Буде тобі лихо.
Залишишся телят пасти,
А то гірше того,
Дадуть тобі у колгоспі
Трактора старого.
А синок малий сміливо
Батьку заявляє:
— Вже такої перспективи,
Бачу, що немає.
Я за першу професію
Зовсім без тривоги,
Бо на фермі вже худоба
Витягнула ноги.
А про трактор що й казати!
Й для чого ті байки.
Є один, в якому, тату,
Три шини й дві гайки.

* * *

 
Навіть більше

Тоня біля продавця
Мало що не плаче:
— Сподобалась сукня ця,
Та задовга, бачу.
Ви б таку мені знайшли, —
Чує той від Тоні, —
Щоб і чашечки були
Ну, як на долоні.
— Знайдемо, — сказав Денис, —
Люба моя пташечко, —
Буде видно весь сервіз,
А не тільки чашечки.

* * *

 
Надбавка за шкідливість

За обідом говорила
Жінка чоловіку:
— Хіба правда, що живу я
З тобою піввіку?
Доводила, аж синіла
Впертому Мартину,
Що живуть вони у купі
Рівно половину.
А той руки звів до неба
Й хита головою:
— Рік за два лічити треба,
Проживши з тобою.

* * *

 
Не все одразу

— Ну що? — говорить дід онуку,
Просив у Галі серце й руку?
— Руки всієї не дала —
З трьох пальців щось мені сплела.

* * *

 
Не дали адреси

Петя з армії приїхав
У своє село.
Стільки радості і втіхи
Для батьків було.
Через тиждень якось мати
Синочка пита:
— Чи не міг ти написати
Нам хоч півлиста?
— Не доводьте вже до стресу! —
Буркнув хлопець злий. —
Йшов до війська, то адресу
Ви свою дали?

* * *

 
Не допоможе

Почухала Ганна лоба:
— Боженьку мій, Боже! —
Казав лікар: «Від хвороби
П’явка допоможе...»
Вже таким спеціалістам
Я не вірю нині.
З’їла п явок тих зо триста,
Й досі коле в спині!

* * *

 
Не треба сміятись

Дядько був собі нічого
Мій сусіда Никодим.
Тільки що зробилось з нього,
Тільки що стряслося з ним?
Зник живіт. Опали щоки.
Йде поволі на базар.
І штани його широкі
Підмітають тротуар.
Ви не смійтеся з людини,
Бо нема тут дивини —
Піднялися вгору ціни —
Опустилися штани.

* * *

 
Неповторні знаки

— Хай з пальним яка біда, —
Каже баба діду, —
Та для мене їрунда —
Я в район заїду.
Чомусь сумнів на лиці
В діда — небораки.
А стара: — Чи бачив ці
Неповторні знаки?
І показує вона
Дідові Тарасу,
Вирушає з чим одна
На варшавську трасу.
Всі гальмують молодці,
Де стоїть Мелашка:
Сала шмат — в одній руці,
А у другій — пляшка.

* * *

 
Нова валюта

Поскородив Опанас
Бабі Мотрі грядку.
Розв’язує стара вузлик,
Дістає десятку.
А той вусом хитро крутить:
— Це облиште, годі, —
Ковтьвертована валюта
Тепер, бабо, в моді.

* * *

 
Основна деталь

Мав привезти дров Лаврін
Діду Климу трактором,
Тільки виявився він
З норовом й характером.
Ту машину обдививсь —
В голові морочиться,
Сам вдесяте вже завівсь,
Трактору ж, — не хочеться.
— Не поїдемо, на жаль,
Кепсько з радіатором,
Треба, діду, ту деталь,
Що звуть похмелятором.

* * *

 
Підготовка до лікарні

Як збирався до лікарні
Олексій Заноза,
То поклав аж десять клунків
На старого воза.
Три торбини порошків,
Пакунок уколів,
Запхав постіль у мішки,
Щось іще від молі.
Прихопив тоді бинтів,
Оберемок вати.
Ще чогось там захотів,
Бо побіг до хати.
Як подумав — ще не все —
Клопотів доволі,
Миску й чашку ось несе,
Трохи цукру й солі.
Сів. Шукає батога
Коня поганяти,
Аж тут жінка вибіга
Й почала гукати:
— Ти куди ото вже преш? —
Зачекай ще трошки,
Казав вчора забереш
Ще чотири дошки...

* * *

 
Падають

Запитує Одарка у Марини:
— Чи падають уже ті кляті ціни?
Тремтять у тої пальці не руці:
— Ні, падають нещасні продавці.

* * *

 
Перекладач

— Син на кого,
Зою, вчиться?
За цікавість цю пробач!..
Відказала молодиця:
— Він у нас перекладач.
— Що ж, схиляюсь я до думки,
Що освіта — не біда.
Бач, як гарно сало в сумку
З діжки він переклада!

* * *

 
Перші успіхи

За обідом
Внук Микити
Рідну мову
Взявся вчити.
Хвалить внука
Баба Варка:
— Вимовляє
Вже Тиміш:
«Холодець,
Пампушка,
Шкварка,
Каша,
Грінка
І куліш».

* * *

 
Пилипове горе

— Чи ти, Пилипе, розум втратив,
Казав сусідові Денис, —
Вже другий телевізор в хату
Не знати для чого приніс?
Пилип біду свою розказує:
— Та я ж без двох, немов без рук,
Адже один із них показує,
А другий транспортує звук.

* * *

 
Повний порядок

Говорив Іван до молодиці:
— Трохи вже порядок навели,
В печінках сиділи ті п’яниці,
Й поміж сторожів вони були.
Лантух наберу колись чималий, —
Обережно глянув на куму, —
Сторож спить собі, як не бувало,
Хоч кричи — піддать нема кому.
А тепер вони, бач, на сторожі,
Бо тверезі. Значить — піддадуть.
Скажуть тихо: «Бережи вас боже...»
І спокійно я в зворотну путь.

* * *

 
Подарувала

— Скажіть, Марино,
Ваша Алла
Онука вам
Подарувала?
— Ну, що на це
Сказать мені?
Онука — так,
А зятя — ні!

* * *

 
Помітила

— Щось робити з сином треба, —
Петру жінка каже, —
Повідомили із школи —
Розпустилось враже...
Веде себе на уроках, —
Резюмує мати, —
Як, буває, на сесії
Наші депутати.

* * *

 
Пригадала

Піднімає тітка руку,
Тобто «голосує»,
Та ніхто її не бачить
Й голосу не чує.
Гарну дівчину на личко
«Волга» підхопила,
А чорнява молодичка
В «Запорожець» сіла.
Посміхнулась, пригадала,
Ідучи додому:
— І мене шофери брали
Тридцять років тому.

* * *

 
Проста причина

— Твій Іван хильнути чарку
У буфет іде.
То чого, скажи Одарко,
Ще й мого веде?
Здивувалась молодиця:
— Як оце чому?
Чи не знаєш, що без Гриця
Горенько йому?
Тут проста, кумо, причина,
На майбутнє знай,
Бо як вип’є мій чарчину,
То заїка й край.
Через те, хвалити Бога, —
Повела плечем, —
Твій тоді працює в мого
Перекладачем.

* * *

 
Прохання

Ось поміряв пульс Дем’яну
Лікар молодий.
Каже: — Зовсім непогано,
Щоб такий завжди...
Дід на нього оком косить:
— Щоб ти, — каже, — щез,
Бери ліву руку, — просить, —
Права — то протез.

* * *

 
Різні бажання

Захотілось Тоні
Телевізор «Соні».
Потім для Наталії
Чобітки з Італії.
Плеєра Данилу,
Татові — в могилу.

* * *

 
Різні проблеми

У кожного своя проблема
Гостріша гострого ножа.
Як вижити — вона в Артема,
Нажитись як — у Тимоша.

* * *

 
Свої сапери

Закопала бутля Христя,
А потім до сина:
— Не підходь до того місця,
Бо там — страшна міна.
Подзвонимо після свята
Ми до військкомату
І попросимо забрати
Залізяку кляту.
— Пізно, мамо, бо те горе,
Про яке казали,
Мій хрещений з татом вчора
Вже розмінували.

* * *

 
Тільки дурниці

«Дурниці викинь з голови», —
До сина батько мовив строго.
А той злякався: «Що ж це ви?..
Там не залишиться нічого!»

* * *

 
Така причина

— Схуд, осунувся, Матвію.
Що? Поганим був курорт?
— Тільки сексотерапія,
Більш нічого, хай їй чорт.

* * *

 
У купейному вагоні

Якось мати дісталася
До рідної доні.
— У якому ви їхали, —
Питає, — вагоні?
— А хіба мені те знати? —
Говорить старенька.
— У купейному, напевно,
Мандрували, ненько?..
Мати тут очима лупа:
— Ти вгадала, Лізо! —
Була зверху людей купа,
Я під ними — знизу!

* * *

 
Урок математики

Навчав синка свого Юхим,
На світі як йому прожити:
— Вмій віднімать та знай ще, з ким
Те віднімання поділити.

* * *

 
Хлопців не було

Проводжала мама доню
Аж в Приморський край.
— Женихами, — каже, — Тоню,
Не перебирай.
Не гордися без причини,
Кирпи не неси,
Гарний трапиться хлопчина —
Так сюди вези.
Доня якось приїжджає
Влітку до села:
— Хлопців, мамо, там немає —
Дівчинку знайшла.

* * *

 
Чия вина?

— У твоєму комп’ютері, —
Каже хлопцю тато, —
Перебоїв, — пальцем крутить, —
Надто вже багато.
Бідолаха подивився
На батька і маму
І промимрив: — Якісь дурні
Заклали програму.

* * *

 
Чого радіо мовчить

Ще з далеку до монтера
Тітка голосно кричить:
— Чого радіо, холеро,
Третій день уже мовчить?
Той її на мушку брати:
— Вибач, трохи переб’ю,
То зібрались депутати
Знов на сесію свою.
В мікрофони закричали,
Як оце на мене ти,
Й через те, щоб, тітко, знала:
Всі полопали дроти.

* * *

 
Що за жарти

Приїхала доня Оля
З чорним дитинчам.
Батько ледь не збожеволів,
Так ото кричав.
— Звідки? Що за жарти вражі? —
Бубонів под ніс.
— Це з Африки, — доня каже, —
Лелека приніс.

* * *

 
Що кому

Вже нема у нас артілі
Колишньої нині,
Поділили до неділі
Її по частині.
Дві машини дісталося
Голові при тому,
Повіз трактора й сівалку
Агроном додому.
Бухгалтеру головному
Дали хату файну,
Інженеру й механіку
Зразу ж по комбайну.
Секретарку пожаліли,
Дуже тиху жінку,
Їй стільця тоді вділили
Й друкарську машинку.
Посильній хотіли швабру
Всунути спочатку,
Та подумали й вручили
Колгоспну печатку.
І, нарешті, для сторожа
Афганія Валери,
Від колгоспної контори
Дали вхідні двері.

* * *

 
Що поробиш

— Кажуть люди, — на Миколу
Батько розкричався, —
Що ти вчора, як ніколи,
Хлопче, нализався?!
Послухати тільки треба
Сусідки балачку,
Як це ти поперед себе
Підштовхував тачку...
Завовтузивсь син на лавці
Й перейшов до факту:
— А що мав робить? У тачці
Ви лежали, тату...

* * *

 
Щоб спіймать балду

— Мій уже не п’є в дві зміни,
Тільки кожен день в ходу,
Йде дивитися на ціни,
Щоб впіймать собі балду.
Зиркне бідний на «Смирнову»,
Кине оком на коньяк,
Зареве, немов корова,
Й почорніє, мов баняк.
Потім (тільки по секрету)
На колінах, мов старча,
День стоїть біля портрета
Леоніда Ілліча.

* * *

 
Як звати

Навідалась до Павла
Донечка Мелашка.
Дуже пишною була
Вся в блискучих бляшках.
Хтось Меласею назвав —
Ледь не знесла двері:
— Хто, — питає, — право дав? —
Називайте Мері.
Ходить горда, аж сія:
— Мамо, тату, діду,
Полюбила сера я,
З ним у Лондон їду.
Як почула слово «сер»,
Зажурилась мати:
— Як же, донечко, тепер
Будуть тебе звати?

* * *

 
Вередливі чобітки

Цілий ранок
Наша Майя
Чобітки свої
Взуває.
А вони
Противляться —
В різні боки
Дивляться.
І крокують
Несміливо,
Лівий —
Вправо,
Правий —
Вліво.

* * *

 
Робот

Є у Миколки робот —
Одні тобі дива,
Усе на світі робить
Розумна голова.
 
Він зовсім не ледачий,
Слухняний він такий —
Розв’язує задачі,
Розказує казки.
 
Лиш їсти ось не хоче,
Так я ж його люблю
І цілий день охоче
За нього це роблю.