Народна казка "Три метелики"
"Були собі три метелики: один білий, другий червоний, а третій жовтий. Вони весело літали цілий день у великому саду, в соняшному світлі, перелітали з квітки на квітку, куштували медок і летіли далі. Час їм дуже швидко минав. Вони так загралися, що й не зогляділися, що сонечко сховалося за хмари і пустився дощ. Змокли метелики. Полетіли вони до своєї хатки, аж там біда: двері замкнені, а ключа ніде не можна знайти..."
Пробуємо цезальпінію в роботі. Вона дарує писанкам рожеві, коралові, теракотові відтінки, і що важливо - насичений червоний колір. В Україні немає такої рослини, яка здатна була б фарбувати яйце в червоне. Виключенням є марена кавказька, її відносно недавно почали вирощувати у нас.
Жартівливі загадки Дмитра Білоуса про різні частини мови: "Займенники-чистуни", "Займенники-псувачі", "Стане він привабливою річчю", "Яка назва?", "Є така країна в білім світі", "Рибальська сітка", "Перетворюся на очах", "З однини у множину", "У двох ролях", "Не лише заперечувальна".
"Леся"Мамо, іде вже зима", "Пісенька весняної води", "Уже весняне сонце припікає", "Вишеньки", "Літо краснеє минуло" – дитячі вірші Лесі Українки з ілюстрованої збірочки "Мамо, іде вже зима".
"Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно..."(Леся Українка)
"З ранку до вечора жала", "Яблуні білі в цвіту", "Літнє", "О, вокзали, тривожні вокзали…", "В день святого Юрія", "Дні летять, як зграя журавлів…", "Слізки дощу на листочках…", "Піски", "На коні вороному", "Рондель", "Ось і осінь… Стук коней бадьорий…", "Коли умирали, то бачили очи рушниць", "Осіння поема", Травневі трави", "Купальські трави", "Я ні з ким не піду до пивниці…", - поезії Ладі Могилянської, репресованої української поетеси, жертви сталінського режиму.
"В традиційній писанці кольори ми не обираємо — вони вже дібрані, і досконало. Питання виникає про барвники. Чим відтворювати традиційні кольори на писанці? Якими відварами? Розглянемо це питання на прикладі колекції писанок Ольги Косач, до якої увійшли 22 писанки й одна дряпанка. Ця колекція — ціле розмаїття з поліських, волинських та переважно подільських писанок. Кольори сонячні, радісні: є там і червоний, і зелений; жовтий, рожевий, коричневий, чорний та вишневий. Сім різних барв. То що, аби відтворити колекцію, потрібно приготувати сім відварів з різних рослин? Можна й так. Та якщо є бажання зменшити об'єм роботи, краще продумати комбінації і зменшити кількість відварів. Досягти семи різних кольорів цілком можливо і трьома барвниками..." (Ірина Михалевич)
У відтінки зеленого фарбують немало рослин – аморфа кущова, кропива, червона мальва, червоний тюльпан, дикий виноград, квіти гайлардії, ягоди бирючини…І кожна дарує писанці осібну барву. Усі ці відтінки бажається якомога точніше описати. Де шукати для них назви? Можна скористатися назвами художніх фарб чи таблицями системи Pantone. Та простіше послухати старої поради – коли бракує слів, більше читай. Мені подобається читати статті про життя диких птахів. Там є чимало цікавої інформації про крилатих непосидюхів, а ще в таких текстах можна зустріти означення найрізноманітніших барв…
"На думку Петька, подорожувати в новісіньких «Жигулях», та ще й з причепом,— це здорово! Сидиш собі в комфортабельному салоні, а за вікном, мов на екрані, пропливають незнайомі міста і села, річки й гаї... Петько зручно вмостився на передньому сидінні поряд з татком і милувався краєвидами, тоді як його друзі Іра та Славко дрімали ззаду. Татко вів машину майстерно. Ледь відкинувши назад красиву пишночубу голову, він сторожко вдивлявся в дорогу й, помітивши найменші вибоїни, заздалегідь гальмував чи об'їжджав їх. Його сильні руки ледь торкалися керма, і Петькові здавалося, що машина слухається не їх, а підпорядковується татковій волі. Славко щось вигукнув уві сні. Петько здивовано оглянувся, а тоді дістав невелике люстерко й став спостерігати за другом. За місяць канікул його русяве волосся відросло, а широкі брови зовсім вигоріли. Від сонця почав лущитися ніс. Губи теж потріскалися — дається взнаки звичка їх облизувати. Сильні плечі (ось що таке басейн!) тісно облягала червона футболка. А Славкові, напевно, щось снилося..." (Анатолій Давидов)
Уривки з повісті Олеся Донченка "Лісничиха": "Дівчинка над струмком" та "На лісовій галівині".
"Було це в лубенських лісах над тихою Сулою, де дзвінко булькають у воду важкі жолуді, де блакитна ракша з верхівки високого дуба милується своїм райдужним відбитком у ясному плесі. Там прохолодні лісові яри, зарослі осикою та ліщиною, підповзають до пшеничних ланів, там клени та лини увінчують високі горби і прямовисні кручі. ... На початку жовтня ледве помітною лісовою стежкою, яка звивалася між старезних дубів, ішла дівчинка років тринадцяти. На ній була картата новенька кофтина, синя спідниця й біла хустинка, як терен-цвіт. І ця хустинка різко відтіняла чорні брови дівчинки, її засмагле обличчя й світлі очі. Такі світлі й зелені, що в темряві вони, мабуть, блимають, як світлячки. Її кругле ніжне підборіддя схоже було на яблуко, а припечений сонцем кирпатенький ніс скидався на жовту лісову грушку, яка вистигла проти сонця аж на самісінькій верхівці дерева..." (Олесь Донченко)
Складені шви: "Верхоплут подвійний (гуцульський)", "Навиване", "Верхоплут (верхошов)", "Ключовий шов (ключове шитво)", "Ключка", "Парована ключка", "Ріжки (шов ріжкатий)", "Штепування", "Кучерявий шов", "Шов «черв’ячок»".
1 лютого 1897-го, у містечку Новоархангельськ (сьогодні – Кіровоградська область) народився Євген Маланюк, письменник, публіцист, культуролог, літературний критик. У час Української революції служив в Армії УНР. «Євген Маланюк – письменник, який був «завжди – проти течій», який вів «когорти» своїх віршів «в обличчя творчих катастроф». Його ненавиділа і боялася радянська влада. Він не мав легких стосунків із середовищем української діаспори в Америці. Повернувшись своїми книжками в Україну від початку незалежності, Маланюк став непримиренно критичним нашим сучасником, – пише культуролог Оксана Пахльовська у передмові до видання із циклу «Бронебійна публіцистика» – «Євген Маланюк «Малоросійство. Нариси з історії нашої культури».
"У великому місті був маленький парк із озерцем. У парку росло одинадцять великих дерев і один малий паросток. Він мав тонке стебельце і два листочки. Йому подобалося, коли надвечір падав теплий дощ, і не подобалася холодна роса уранці. У парку гуляли великі й маленькі люди. Доріжками чалапали голуби й ворони. У траві повзали мурашки, сонечка й пурхали метелики. Вони були схожі одні на одних. Маленькі люди — на великих, голуби — на голубів, ворони — на ворон, мурашки — на мурашок, сонечка — на сонечок, а метелики… Ну, метелики були різні, але всі мали по чотири кри́льця, по два вусики і по шість лапок. «Цікаво, а хто з мене виросте? На кого я схожий?» — подумав паросток і взявся розглядати дерева навколо..." (Катерина Міхаліцина)
"Зубасті задачки" - книжка ігрових розвивальних завдань для дітей 7 - 11 років, яку Кузько Кузякін створив і в яку вклав увесь свій чималий піратський досвід. Його задачки допоможуть дітям навчитися уважніше дивитися на світ, глибше пізнати мову, мислити творчо і критично. Головна ідея кожного розвороту – це поєднання різних за рівнем і тематичним спрямуванням завдань. Більшість із них доступні для розв’язання звичайною дитиною.
"Жовкнуть трави в полі", "Мешканці", "Що сталося?", "Осінь", "Гриб", "Осінній вітер", "Страшно", "По гриби", "Осінні танці", "Сусіди", "Крикливі горобчики", "Печерички", "В ліс ходили", Недалеко зима"- осінні вірші Катерини Перелісної.
"Ось і завершується наша мандрівка світом рослин, сповненим чарів і краси. Ми відвідали весняний ліс, помилувалися унікальною Долиною нарцисів, придивилися до розмаїтого водяного зілля, прогулялися квітучими луками, гірськими полонинами, заповідними тисовими гаями. Ми чимало дізналися! Принаймні, побільшало зілля, назви якого нам відомі. О, народні найменування рослин — то такі розсипи поезії, дотепності, вигадки, що на них варто окремо зупинитися. Справді, непроста справа — дати назву рослині. Треба виділити найхарактернішу її ознаку, ту, яку легко запримітити, і втілити її в точній, чіпкій, як реп’яшок, назві — щоб легко запам’ятовувалася! Не буде зайвим, якщо наймення підкаже, чим зілля корисне, яку недугу лікує. Тому нерідко рослина має не одну, а багато назв, часом їх навіть кілька десятків. То цілі сузір’я влучних, прекрасних образів, часом зовсім несподіваних, а то й смішних порівнянь. Вслухаймося в них, вдумаймося..." (Зірка Мензатюк)
27 січня 1927 року народився Олекса Тихий. Він, уродженець Донеччини, став одним із найяскравіших представників українського руху опору другої половини ХХ століття. Філософ, правозахисник, педагог, публіцист, член-засновник Української Групи сприяння виконанню Гельсінських угод. Вперше заарештований у 1948 році за критику радянської виборчої системи. Перший тюремний термін отримав у 1957-му за те, що виступив із протестом проти вводу радянських окупаційних військ до Угорщини. Загалом, відбув у тюрмах і концтаборах майже 15 років. Помер від виснаження та хвороб у радянській в’язниці в травні 1984 року. Був людиною залізної волі, рідкісної толерантності, доброзичливості й виняткової терпимості. Життєвий подвиг Олекси Тихого, та його побратимів, з Донеччини, Луганщини та Приазов’я – Василя Стуса, Івана і Надії Світличних, Миколи Руденка, генерала Петра Григоренка є промовистою відповіддю усім тим, хто ще сумнівається що Донеччина – це правдешня Україна. Саме представники дисидентського, правозахисного середовища сформували модерну українську національну ідею, в основі якої є ідея прав людини, базована на Загальній Декларації Прав Людини. Сьогодні на лінії фронту наші бійці ціною свого життя тримають фронт проти безтями і хаосу. Олекса Тихий у другій половині минулого століття разом із малою горсткою дисидентів також тримали фронт Честі і Гідності українства. Пам’ятаймо про це! Світла пам’ять Олексі Тихому! Світла пам’ять усім борцям за волю України! (Павло Жебрівський)
Одного літнього дня весела компанія, діти та батьки, приїдуть на природу позасмагати на сонечку та відпочити на березі лісового озера. В лісі діти зустрінуть страшне страховисько, яке розплачеться і пожаліється дітям, що колись воно було гарне, бо був гарний ліс, а тепер ліс, засмічений людьми, став негарний, і лісова істота теж стала негарна, стала страховиськом. Діти поспівчувають страховиськові і захочуть допомогти йому. У книжці зображені й безвідповідальні жорстокі дорослі. Показано агресивне ставлення дорослих у вирішенні питань аж до залучення армії: солдатів та військової техніки. Над лісом та істотою нависне загроза знищення. Врятують ситуацію діти своїм позитивним ставленням та прагненням допомогти. А також їхні батьки. Разом вони поприбирають у лісі сміття і страшна істота знову перетвориться на симпатичне лісове створіння. У книзі піднімаються питання забруднення та збереження природи, порозуміння між людьми та позитивне ставлення до світу.
З цієї добірки цікавих оповідок-досліджень відомої майстрині-писанкарки Ірини Михалевич ми з вами дізнаємось про дивовижні властивості рослин-писанкарів та неймовірні факти про їхні можливості:
"Чому квіти барвисті?" Оповідка про феноли — фарбувальні речовини рослин
Як фарбування натуральним розширює горизонти. Дивовижна історія Міріам Райс
Неочікуваний колір. Як фарбує писанки яскраво-червоний мак?
Непримітна краса крихітних квітів
Прийшла весна! Бережімо первоцвіти!
Окраса вересневого парку. Оповідка про бруслину європейську
Вишня-антипка. Як виглядає та де росте
Як не сплутати антипку з черемшиною
Леонід Зіновійович Куліш-Зіньків — відомий український письменник, класик дитячої літературипоет-гуморист, автор дитячих віршів, краєзнавець, публіцист, член Національних спілок письменників і журналістів України, лауреат премії ім. В. Кобилянського, дипломат Всеукраїнського конкурсу "Байка - 2001", лауреат премії республіканської газети "Веселі вісті".
