Володимир Перепелюк, оповідання "Степовий соловейко"


Володимир Перепелюк

СТЕПОВИЙ СОЛОВЕЙКО

Оповідання

 

Володимир Перепелюк. Степовий соловейко. Оповідання для дітей. Малюнки Геннадія ГлікманаКоли я приглядаюсь до цієї співливої пташки, мені здається, що вона безмежно закохана в наші українські лани. Бувають випадки, коли ще в нас лежать сніги, коли ще ночами тиснуть дошкульні морози, а вона вже в небі розсипає свої пісні, ніби срібні дзвоники.
«Дорогі, милі мої, та чого ж ви так рано прилетіли? Де ж ви притулитесь? Де знайдете їжу?»—думаю собі. А їм хоч би що! Співають собі там, у блакитному океані.
Коли я простежив за ними, то виявилось, що вони досить винахідливі.
Перш за все в полях ще чимало ожередів* соломи, де вони знаходять собі їжу й захисток від холоду. Крім того, з сонячного боку на скибах ріллі**, на горбах є відталини, де вони теж ховаються від холоду, знаходять торішні зерна.

Збігає ще кілька днів, сонце ще більше пригріває, сніги не витримують, збігають водами, земля розкривається в усій своїй красі, і жайвороння «б’є» своїми піснями з іще більшою силою.

Не раз я дивувався, як така маленька пташка летить так високо в небо, співаючи.

Я сам співаю й добре знаю, що то значить ідучи, чи тим більше біжачи, співати. А жайворонок же не йде, а летить! Або ще таке. Скільки не прислухався, але так і не вловив, коли ж він і як бере дихання? Десять, п’ятнадцять, двадцять хвилин безупинно ллється його пісня без найменшої перерви, ніби він на скрипці грає чи на якомусь іншому інструменті, якому не потрібне дихання.

Впадає в око ще й те, що таких степових птахів, як дрохви, в нас уже давно нема, перепілок, деркачів дедалі меншає й меншає, а жайворонків повне небо.

Мені здається, це тому, що жайворонки прилітають до нас майже на два місяці раніше за перепілок і деркачів. Вони раніше гніздяться, дітей виводять ще до жнив і тому не зазнають тих згубних втрат, які терплять перепілки й деркачі.

На вигляд це звичайна сіра пташина завбільшки як шпак. Самчик трохи більший, на голові має щось подібне до шапочки, а на грудях трохи світліше пір’я.

Гніздяться, певна річ, на землі. Кладуть дуже багато яєчок, бо багато пташенят гинуть, як над степом прокотиться злива. Залишаються не пошкодженими тільки ті гнізда, які побудовані на підвищеннях.

Надзвичайно пильно бережуть жайворонки свої гнізда. Наприклад, коли летять до своїх гнізд, то не прямо, а падають в хліба або в трави за метрів п’ятдесят—сто від гнізда, а тоді нишком біжать до нього.

Ще й досі цікавить мене питання, чому самчик співати обов’язково летить високо в небо? Колись я гадав, що в полі просто нема на що сісти. Тепер же в полях повно сталевих опор, багато дротів: будь ласка, сідай, співай, як це роблять шпаки, ластівки, інші птахи. Так ні ж, не сідає на них, а летить до хмар і там співає.

* Ожереди — стога.
** Рілля — пашня, пахота.

За матеріалами: Володимир Перепелюк. "Ось вони які". Розповіді про пташок для молодшого шкільного віку. Малюнки Геннадія Глікмана. Київ, "Веселка", 1981 р., стор. 20 - 22.

 

Більше творів Володимира Перепелюка на "Малій Сторінці":

Володимир Максимович Перепелюк, кобзар і письменник. Оповідання про природуВолодимир Максимович Перепелюк – видатний український кобзар і бандурист, а також композитор, народний майстер і письменник.  Після виходу на пенсію Володимир Максимович працював у Вороновицькому лісництві. Жива природа розкрила і літературний талант кобзаря. З-під його пера виходять: «Ой у лісі, лісі зеленому» (1969), «Повість про народний хор», (1970), «Ось вони які…» (1980); «Вийшов Кобзар з Поділля» видано 2010 року. У документальній повісті «Повість про народний хор» автор розповів читачам про хор Верьовки, якому віддав 26 років свого життя. А спогади про далеке дитинство лягли в основу повісті для дітей «Ой у лісі, лісі зеленому». З великою любов’ю змальовує автор у ній життя старого вугляра та його онука у дрімучому лісі, розповідає про пташок, і тварин які живуть поряд з ними.

Останні коментарі до сторінки
«Володимир Перепелюк, оповідання "Степовий соловейко" »:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми