Статті для дітей та батьків

"Якось бавився в ніжній зеленій траві хтось маленький, м’якенький і смугастий. Малюк народився зовсім нещодавно і ще не тямив, хто він такий. Та й з’ясувати це було доволі важко. Вранці лагідна матуся казала: «Сонечко моє, час прокидатися!» Якщо маля надто забруднювалося, мама журила: «Ну й свинка ж ти моя…» А якщо він був чистенький та охайний, називала його квіточкою. Коли Смугастик сердито супився, якщо мама зарано кликала його з прогулянки додому, вона усміхалася: «Не дивись на мене вовчиком!» Коли, засинаючи, синочок муркотів до мами, то ставав «маминим кошенятком». Ну як тут не заплутатися?.." (Тетяна Стус)

"У кожного є дім. Пташки́ живуть у гніздах. Звірі — у норах. Риби — у річці чи в морі. Бджоли — у вулику. Мурахи — в мурашнику. А равлик навіть носить свою хатку зі собою! Книжки́ мешкають у книгарнях, у бібліотеках, на книжкових полицях осель. Зорі — на небі. Люди — в будинках..." (Зоряна Живка)

"Мишкові миші" Галини Вдовиченко -  казка про різних мишей, яким доведеться порозумітися й  посваритися, нареготатися й побитися - перш ніж вони створять супер-пупер мишачий рок-бенд... Дивіться та слухайте казочку, яку для вас читає Фоззі.

"Люблю грати в шашки, особливо сам із собою. Розкладаю дошку. Ходжу навкруг неї. Буває, пересуваю шашки вказівним пальцем. Інколи середнім. Підмізинним і мізинцем теж. Складніше — великим. Треба тягти шашку обережно, щоб не зрушити інші. Правим великим краще, ніж лівим. Є різні прийоми й комбінації. Я їх недарма повигадував. Шурх — сюди. Ррруть — туди. Білою — чорну. Чорною — білу. І в да́мки! Я намагався навчити Люську, але вона — не гравець. Коли сідає зі мною за шашки, то грає по-своєму. Не дотримується правил. Люська скрізь тягає з собою шишки..." (Оксана Лущевська)

"З дитинства мене оточувало дуже багато книжок, бо мої батьки мали гарну бібліотеку. Кілька полиць були тільки моїми — з найкращими дитячими книжками, які тоді лишень можна було знайти й придбати. Мені так подобалося читати, що я собі мріяла й про якусь таку професію. Сиди собі, читай! Але ж ви знаєте, що мрії збуваються. Тепер я і пишу книжки, і видаю, і, звичайно ж, читаю! І це справжня насолода!" (Мар’яна Савка)

 

 

 

 

"Колись дуже давно Папуга не вмiв розмовляти. А навчитися йому дуже хотiлося.  Полетiв вiн до великого болота, в якому лежали бегемоти. "Яке гарне болото!" — казали вони i занурювалися у те болото по самiсiнькi очi. Папузi болото зовсiм не подобалося. Але, щоб навчитися розмовляти, вiн повторював за бегемотами..." (Галина Малик)

Дитячі віршики Галини Малик з ілюстраціями: "Королівство Ану", "Капелюх", "Запросини", "Неділя та будень", "Веселий сніг", "Я морозу не боюсь", "Ізянські лозарі", "Неслухняний дощик", "Капітан", "Аптека", "Пілот", "Боягуз", "Бах і Бух", "У Карпатах", "Ходить чутка", "Ой!", "Дивний звір", "Медальйон і бульйон", "Троку-Фроку-Брик", "Уявляєш?".

"Про кита", "Черепашенята", "Пелікан", "Чайки", "Хвилі", "Повітряний змій, "Краб" - віршики Оксани Лущевської зі збірки "Про кита".

"Жила собі Цяточка. Була вона маленькою і почувалася добре.  Одного дня вона побачила біля себе іншу цяточку. Від цього їй стало радісно і захотілося дружити. Нову цяточку звали Ляпкою. Вони перезирнулися, і так почалася їхня дружба. Незабаром Цяточка помітила, що коло них з’явилася велика Цятка. Вона ставала дедалі більшою й наближалася до її подружки. Цяточка поспівчувала подрузі. Адже велика Цятка може поглинути її! Однак Цятка не поглинула Ляпку, а обійняла її і почала з нею приятелювати..." (Катерина Єгорушкіна)

 

"Я хочу, щоб моє дерево було зеленим,
Щоб зла сокира його ніколи не торкалася!
Щоб колискова бабусина знов прийшла до мене,
І щоб зі мною назавжди зосталася!.."

(Сашко Положинський)

Шестирічний американський малюк на ім’я Dom дуже полюбляє малювати. А його неординарний батько створює у фотошопі відповідні реалістичні картинки, наповнені гумором і безмежною фантазією.  На цих чарівних малюнках можна побачити будь-що: від левів,  лемурів та динозаврів до тракторів, велосипедів, космічних кораблів та фантастичних істот і персонажів популярних мультфільмів. Про це розповідає портал Boredpanda. Татко публікує ці малюнки у своєму акаунті в інстаграмі, чим викликає інтерес більше сотні тисяч підписників з усього світу. Ось кілька прикладів їх картинок...

"Сьогодні важко сказати, коли я почав писати: здається, я писав завжди." (Євген Гуцало)

"Давно це було. У селах під солом’яними стріхами стояли хатинки. Маленькі віконця, наче здивовані оченята, поглядали на рідні подвір’я. Жили в тих хатинках наші прадідусі та прабабусі. Жили собі у злагоді тихо, неквапливо, особливо взимку. Якось пізнім вечором йшов стежиною повз сільські подвір’я художник. Щойно випав сніг. Він скрипів під ногами, переливався срібно-голубими барвами під місячним сяйвом. Ураз художник уповільнив ходу й зупинився, вражений тишею та красою зимового вечора. Зупинився, прислухався, придивився. Побачив він «заквітчані» інесм дерева, хатинку під пухнастою шапкою снігу, з-під якої блимали гарячі вогники віконець. Замилувався..." (Елла Бєлкіна)​

"Моє ім’я — Батьківщина, 
Лелеки легке крило. 
Моє ім’я — Україна 
І сонечка тепло. 
Моє ім’я — Вишиванка, 
Я — хрестик на полотні.
Моє ім’я — синє небо, 
Я — сонях малий під ним."

(Тіна Кароль, Микола Бровченко)

"Угода" – це уривок з повісті-казки українського письменника Володимира Рутківського «Гості на мітлі», в якій поряд із сучасними школярами діють персонажі із народних казок, вчить чесності, справедливості, бережливому ставленню до природи.

"У нашому дворі всі мріяли про кіно. Ми захоплено дивилися фільми й гадали: як у них потрапляють діти? Сусідка, котра працювала в театрі вахтеркою, якось сказала, що режисе́ри часом самі бігають вулицями і вишукують дітей для своїх фільмів. Щомиті, блукаючи нашим маленьким містом, я очікувала на запитання: «Дівчинко, хочеш зніматися в кіно?» Я знала, що відповім не одразу. З індійських фільмів я навчилася «чарівного погляду», вартого майбутньої кінозірки, — цим поглядом я маю подивитися на режисера! Головне — не квапитись. Стоячи вдома перед люстерком я тренувала цей погляд: заплющувала очі й рахувала: «Один, два, три...» — і тільки на «п’ять» повільно підіймала повіки та округлювала очі до неймовірних розмірів. От якщо я погляну саме так, кожний режисер одразу зрозуміє, що перед ним — талановита актриса й справжня красуня. А головне, подумає він, як вона вміє тримати паузу!.." (Ірен Роздобудько)

... У нижній шухляді жили непарні шкарпетки. Їм дуже хотілося бути потрібними, але... одного разу господиня пообіцяла викинути "весь цей мотлох". Тоді вони організували Лігу непарних шкарпеток, і коли хтось із них вскакував у халепу, друзі рятували його. Навіть коли до сірої шкарпетки знайшлася пара, вона не захотіла покидати старих друзів. З цією книжкою діти навчаться цінувати справжню дружбу.

Читаємо цікавий уривочок з цієї чудової книжки Галини Вдовиченко.

"Дракон Омелько понад усе на світі любив розповідати казки. Але усі, крім його дружини дракониці Килини, перелякано втікали від нього. Проте згодом в Омелька все ж з’явилися слухачі: жаби Кумка та Гамка, зайчик Сашко, лосі Ось, Осьось та Лосось. Друзі любили не тільки слухати, а й обговорювати казки дракона. Джини — істоти загадкові й навіть дивакуваті. Бо хіба буде нормальне створіння, хай навіть казкове, жити в старій лампі чи у тісному глеку? Та ніколи у світі! А джини ще й як живуть — і то тисячами років. Ці могутні чарівники могли б легко начаклувати собі просторі палаци чи хоча б трикімнатні квартири з балконами. Аж ні, протискаються у глиняні глеки через вузькі горловини..." (Сашко Дерманський)

"Після пудингу зовсім не хочеться бігати. Мартіна лежала у гамаку і дивилася, як Повз і Муркавка поливають орхідеї. Вирощування орхідей було одним із захоплень їхньої мами — ще перед тим, як її цілковито поглинула ідея з виноградником. Поливати орхідеї було другим пунктом у списку обов’язкових справ, який батьки написали крейдою на великій чорній дошці. Першим пунктом було вважати на себе. "Ми так швидко все робимо, — розмірковувала вголос Мартіна. — Я вважаю на себе, ви поливаєте орхідеї... Що там ще?" "Ще треба не їсти забагато солодкого", — сказав Повз, поглянувши на список..." (Мар’яна і Тарас Прохаськи)

"Уздовж алеї парку біг хлопчик. Був ясний весняний день, на деревах співали пташки, серед квітів літали барвисті метелики. Хлопчикові було весело. Він біг, розмахуючи руками. Уздовж алеї росли маленькі липки, їх недавно посадили. На гілочках зеленіли ніжні пахучі листочки. Хлопчик зривав їх і кидав собі під ноги. Потішався. От зупинився біля однієї липи. Та не листочок відірвав, а цілу гілочку відчахнув. Гілочка впала додолу. Хлопчик на хвильку зупинився, глянув на тремтячі листочки. Глянув і на липку. З північного боку зяяла ранка... Хлопчикові стало жалко липки, та жалість у його серці жила недовго. Бо надворі був такий радісний сонячний день... Хлопчик переступив гілочку й побіг далі. Минуло багато-багато літ. Хлопчик виріс, став дорослий. І діти його повиростали..." (Василь Сухомлинський)