Статті для дітей та батьків

Як зробити китицю для декоративної (видутої) писанки? Для цього не потрібно багато часу та інструментів. Достатньо мотка ниток, ножиць та циганської голки.

"Старенька Миша горювала:
Їй ніде, бідній, було жить,
Головоньки на старість прихилить;
Сама собі по світові блукала…"

(Леонід Глібов)

 

 

У квітні 2017-го року відбудеться Болонський книжковий ярмарок. До списку відібраних ілюстраторів до експонування на виставці у Болоньї увійшли 75 ілюстраторів з 18 країн світу. Серед них вперше – роботи української художниці  Анни Сарвіри. Болонська виставка ілюстрації відбувається щороку, починаючи  з 1967-го. Мета цього конкурсу - представлення останніх трендів ілюстрації через нові імена художників.

Через детективні пригоди – до історії рідного краю. На сторінках книги – захоплююча мандрівка замками України, переплетення сучасного і минулого, містики і реальності, багато пригод і гумору. Це повість для школярів, яка вчить їх щирому патріотизму, навчає розрізняти справжнє і фальшиве. ... Усе почалося з того, що в сімейства Руснаків з`явилася Машка - пошарпаний, але все ж нічогенький автомобільчик. А далі... привид повідомив, що старовинна реліквія у небезпеці, - і почалися шалені перегони, небезпечна, сповнена містики і захвату мандрівка замками України у пошуках козацької шаблі...

"Помічниці", "Перейшов", "Що літає?", "Що за пташка?", "Зрозуміло!", "А самі прибили", "Дудочку купили", "Не перескочив", "Кого любить", "Те, що хотів" - дитячі віршики Василя Шаройка, які увійшли до збірочки "Помічниці".

 

 

 

 

Матеріали цього блогу будуть цікаві для усіх вчителів, що крокують у ногу з часом. 

 

 

 

Неля Шейко-Медведєва - українська письменниця, поетеса, драматург, театральний критик, член Національної спілки письменників України. Неля Семенівна є авторкою збірок п'єс-казок для дітей "Квітка щастя" і "Чари осіннього лісу". Як і народні казки, твори Шейко-Медведєвої повчальні, в них завжди добро перемагає зло, а правда торжествує над кривдою. 

П’єса-казка "Лисиця, що впала з неба" створена за мотивами українських народних казок. У ній швидко змінюються події, героїв легко розпізнати за мовленням і вдачею.

Писанка гарна не лише картинкою, зображенням, тим, що бачимо. Писанка гарна ще й звуками.

Коли на плечі дванадцятилітнього хлопчика лягає тягар відповідальності за інших, коли весь cтрашний ліс повстає проти нього, коли самому треба вирішувати, що є добре і що є погано, кожен крок небезпечної мандрівки може виявитися останнім… Чи вдасться герою дійти до мети своєї подорожі? Чи пощастить йому врятувати людей і при цьому не перетворитися на вовкулаку? Чи допоможе йому те, що він іще підліток а чи встане на заваді?.. Читаймо першу книгу трилогії  Сергія Оксеника "Лісом, небом, водою", яка називається "Лисий", і шукаймо відповіді на усі ці поставленні запитання.

 

Повісті Івана Андрусяка: «Стефа і її Чакалка», «Кабан дикий – хвост великий».

 

 

Чи може бути щось страшніше, ніж прихід до села лисого і босого? Хто краде чарівні речі в дітей? Як стати бабою Ягою? Куди приведе останній шлях вовкулаків? На всі ці питання ви дістанете відповідь у новому романі про пригоди Лелі, Лисого та їхніх друзів у страшному світі, де не лишилося майже нічого доброго. Але ж іншого немає!.. 

 

 

 

 

 

Сніг випав несподівано. Лапатий-прелапатий. Три дні йшов, а потім перестав. Заясніло сонце, ось-ось відлига струмочками задзюрчить... Та морози перемогли. Вночі знов пороша все легенько притрусила, і школярі йшли до учбового корпусу незайманою сніговою ковдрою, слідами мережили її білизну. По обіді, відпочивши, вийшли гуртом на прогулянку. Невже до лісу? Дітям не віриться, та Зоя Павлівна, усміхаючись, веде їх за ворота. По вкоченій машинами й саньми дорозі прямують вони до лісництва. Не встигли, проте, й до повороту дійти, як назустріч їм Михей Хомич саньми. (Анатолій Давидов)

"Жили собі дві сестрички. Старшу, худорляву та чорноволосу, звали Оленкою, а молодшу, товстеньку, кирпату та з рудим волоссям, – Світланкою. І ніколи не було згоди між дівчатками, тільки крик та бійка. От і цього разу..." (Ірина Мацко)

Вірші про писанку, що написали відомі українські поети: Леся Храплива-Щур, Катерина Перелісна, Світлана Кузьменко, Леонід Полтава, Ніна Мудрик-Мриц, Володимир Таран, Леонід Глібов, Дмитро Чередниченко, Степан Жупанін, Олександр Олесь, Марійка Підгірянка, Анатолій Камінчук, Віктор Терен, Іванна Савицька, Яна Яковенко, Юлія Хандожинська, Роман Завадович, Тетяна Винник, Анатолій Крат, Наталя Карпенко.

"Тихенько підкрадалася нічка, і маленька зірочка сором’язливо заглянула у віконце старого хліва. У солом’яному гнізді тулилося до купки п’ять яєчок. П’ять яєчок тулилося, а шосте не хотіло. Мама качечка уже усі пір’ячка розправила і підбила свіжу тирсу у гнізді. Усе-усе готово було до сну. — А я не буду спати,  — завередувало шосте яєчко. — Не буду — і все тут! — Синочку, нічка прийшла! Усе-усе лягло спатки, — почала мама-качечка, — он уже усі твої братики і сестрички готуються до сну. — Хай усі сплять, а я буду гратися! — протестувало яйце. — Але ж тоді ти будеш заважати їм! — захвилювалася качечка. — Як же це так? Це не дуже хо̀роше! — Пхе, і спати, коли не спиться — теж не дуже хо̀роше! — бурчало яйце. —  І  взагалі, хто це придумав спати по ночах? — Ну і що ж мені з тобою робити тепер? — запитала мама качечка. — Можливо,  давай я тобі казочку цікаву розповім чи пісеньку заспіваю?.." (Юлія Хандожинська)

 

"Якось Руслана почула про блакитних бджіл, які живуть десь на півдні Азії та запилюють там помідори з баклажанами. Вона відразу згадала, як тиждень тому куштувала блакитні помідори, вони, щоправда, більше фіолетові, як, зрештою, і баклажани, які в їхній родині називають синенькими. — Мабуть, їх запилювала блакитна бджола, — переконуючи себе саму, повільно про себе проговорила дівчинка, а невдовзі підсумувала свій здогад цікавим висновком: — Виходить, що блакитними помідорами та баклажанами забезпечують нас блакитні бджоли. А те, що вони не дають нам меду, можна їм пробачити, бо завдяки їм, маємо смачні та симпатичні блакитні помідори. Хоча все одно шкода, що не дають меду. Був би блакитний мед, — розмріялась Руслана..." (Галина Мирослава)

 

"В одному місті, в однієї матусі-чарівниці було двійко діток — гномиків. Синочка-грибочка звали Марко, а донечку-розумничку Оленка. Одного разу, коли у мами дуже багато справ, а мешканці Зеленого гаю потребували термінової допомоги, мама відправила діток до бабусі, в село. Зібрали гномики речі, сіли на чарівне Маркове летюче ліжко і рушили в дорогу. Хоч летіти й недалечко, але речей мама поклала багато, тож летіли повільніше, ніж завжди. Діти мали час подивитися на те, що пропливало під ними, а було ж на що глянути: Зелений Гай радував око смарагдовою красою, а там було болото, на якому жив старий чаклун. Хтось казав, що він злий і ніколи не робить добра, це була неправда, діти часто бігали до нього в гості, куштували свіжу журавлину, чорницю, суницю, пили чебрецево-м'ятний чай і слухали довгі-довгі історії..." (Юлія Смаль)

"Дорогами однієї далекої країни їздив вантажний автомобіль. У нього був великий причеп, лобатий кузов, що з-під важких брів зиркав очима-фарами на все навколо. Водій вантажівки — огрядний високий чоловік із вкритим ластовинням носом і відстовбурченими вухами, такий рудий, що й очі в нього були руді та хитрі. Якось водій зі своєю вантажівкою приїхали до невеличкого містечка на самому півночі країни. Стояло негаряче, ніжне літо, цвіли квіти і на закинутому пустирі за будинком мерії та невеликим сімейним магазином продуктів відкрилася переїзна крамничка …" (Юлія Смаль)

21 лютого представники всіх націй і народностей світу відзначають Міжнародний день рідної мови. Свято було започатковано у листопаді 1999 року на тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у Парижі. Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» - звучало у заголовку документа. Міжнародне свято рідної мови мало послугувати захисту мови як культурної спадщини кожної окремої національності, кожної народності на нашій планеті.