Лариса Ніцой
СТРАШНЕ СТРАХОВИСЬКО
(уривок)
Одного погожого літнього дня Ярик з друзями і батьками поїхав на природу, до лісового озера. Воно було гарнюще, але страшенно засмічене. Діти швиденько поприбирали і стали розважатися. Зненацька неподалік вони почули жахливий рик і стогін. Друзі пішли туди і побачили страшне страховисько — величезне, обвішене пляшками і обгортками. Виявилося, що це Лісовуня. «Який ліс — такий і я», — пояснює він дітям свій жахливий вигляд... Страховисько побігло назад у хащі, діти повернулися до батьків, але не розповіли про Лісовуню — хто ж їм повірить? Зненацька один з відпочивальників викинув в озеро порожні пляшки. З лісу почувся моторошний стогін…
* * *
Навколишніми селами і містечками ширилася чутка: у лісі завелося дивне чудовисько — страшне страховисько!
Про це розповіли в теленовинах і написали в газетах:
«Сенсація! Сенсація! Небачене чудовисько нападає та їсть людей!» Ніхто, правда, не міг сказати, кого воно з’їло, але всі були впевнені: раз у газетах написано, що їсть, — значить, їсть!
— І нікого воно не їсть! — сердився Женьчик.
Друзі сиділи на своїй вулиці. Було в них таке місце, де вони завжди збиралися.
— Ну як же нам бути? — міркували.
— Слухайте! — сказав Ярик. — Я тут подумав… Якщо ліс знову стане чистим і гарним, то й страховисько теж стане гарним і не страшним?!
— А як ліс може стати гарним? — запитав Валерчик.
— А якщо піти й поприбирати?! — запропонувала Марійка й подивилася на хлопців, чи не будуть з неї кепкувати.
— Треба набрати мішків, піти до лісу і все сміття там визбирати! — вигукнув Ярик.
— І ліс буде чистим і красивим! — підхопили Ромчик і Артемко.
— І Лісовуня перестане плакати! — зраділа Марійка.
— Ура-а-а!
— Ми самі не впораємося! — засумнівався Женьчик. — Якщо все лісове сміття скласти разом, ви уявляєте, яка це буде величезна купа? І куди ви її подінете? У мішечки?
І скільки таких мішечків вийде? Що з ними потім робити?
Усі похнюпилися.
— То що, сидіти склавши руки? — мовив Ярик. — Я так не можу! Я хочу допомогти Лісовуні! Мені його шкода!
— І нам! — підхопили друзі. — Треба щось придумати!
Думали, думали... Та нічого не придумувалося.
— Може, мамам і татам про Лісовуню розкажемо? — запитав Артемко.
— Мої не повірять, — відповів Валерчик.
— Мої теж, — зітхнув Женьчик.
— Ходімо до моєї мами, — озвався Ярик. — Вона казки любить, ану ж щось вийде!
Прийшли, розповіли. Сидить Ярикова мама, на дітей дивиться. Замислилася, а тоді й мовить:
— Про Лісовуню не знаю, що вам і сказати, а от ліс прибрати допоможемо!
І пішла до інших татів і мамів — просити про допомогу. Ті відразу ж погодилися, кудись стали телефонувати, вантажні машини замовляти, щоб сміття вивезти…
* * *
У цей час у телепрограмі розповіли, що в одному лісі коїться лихо. Невідома сила напала на вантажівку, яка привезла биту цеглу. Небачене страховисько мало не розтрощило ту вантажівку. Водій ледве встиг накивати п’ятами.
Тепер він стояв перед камерами телеопера́торів *1, показував на подертий одяг і розповідав, як його мордувало, кусало і рвало на шматки страховисько.
Люди побачили новини — і почалася па́ніка*2. Про ситуацію доповіли президентові. Той наказав: «Негайно вжити заходи!» Наказ стали виконувати. Підтягли до лісу війська, оточили його танками. Танки наставили свої гарматні дула. Солдати наготували автомати й кулемети.
Президентові доповіли: «І ліс, і страховисько знищити готові!»
— Як знищити?! — розгнівався президент. — Я не казав «знищити»! Я наказував «вжити заходи»!
І вирушив сам на місце події. Під’їхав, аж дивиться — по лісу діти ходять, і їхні тати й мами з ними. А навколо лісу армія стоїть, зброю налаштувала.
— Відставити зброю! — вигукнув президент і рушив до дітей.
— Ви чого тут? — питає. — Тікайте швидше додому! Страховисько!
— І ніяке це не страховисько! — Ярик з Марійкою відповідають. — Це Лісовуня!
— Ми його знаємо! — підхопили Женьчик і Валерчик, Ромчик і Артемко. — Лісовуня хороший! Ми йому хочемо допомогти! Дозвольте нам до лісу піти!
— Ні! Не дозволю! — відмовив президент. — Дітьми ризикувати не будемо!
І почали діти його просити. А президент їх слухав, погляд його пом’якшав, а тоді каже:
— Ну гаразд, тільки я з вами піду!
Сполошилися тут президентські охоронці:
— Ми не можемо президента самого відпустити! У нас робота така — його охороняти! Ми також ідемо!
Тут і військові вишикувалися:
— У нас така сама робота — усіх від лиха обороняти! Ми теж йдемо! — і зброю свою знову вперед виставили.
— Не треба зброї! — попросили діти й роздали дорослим мішки для сміття.
Відступати нікуди — всі обережно рушили за дітьми у ліс. Ідуть крадькома, озираються, бояться, що зараз страховисько на них вискочить. Прочесали весь ліс, визбирали все сміття — ніякого чудовиська не зустріли. Вийшли з лісу, аж тут і сміттєвози під’їхали, ті, що тати з мамами замовили.
Забрали все сміття з лісу та на спеціальний сміттєпереробний завод повезли.
Став президент з дітьми прощатися. Аж тут тріснули гілочки — і вийшло на узлісся...
Очам своїм ніхто не повірив! На узлісся вийшло зелене пухнасте ведмежа! Кожушок з моху, ніжними ялинковими голочками прикрашений. Замість вушок — дубові листочки кумедно стирчать. Очі весело світяться, а за носа — шишка!
Гарнесеньке-е-е-е!
— Що це таке?! — питають тати і мами.
А діти радісно то між собою переглядаються, то на ведмедика зиркають.
— Ти, мабуть, Лісовуня! — здогадалися.
А Лісовуня лагідно всміхається і всім простягає кошика з грибами та ягодами.
— Це що?! Те страховисько, через яке стільки галасу? — здивувався президент.
— Ага! — засміялися діти. І розповіли, як насправді усе було.
Президент повернувся до свого кабінету й видав указ: «У всіх лісах, на річках і озерах смітити заборонено! А хто не послухає — того суворо карати!»
З того часу всі ліси, річки і озера стали чистими. У них живуть щасливі лісовуні. Вони такі ж, як ліс, тому їх мало хто помічає. Лісовуні вдячні людям за чисту природу. Якщо вам у лісі багато грибів чи ягід трапиться, не сумнівайтеся: це для вас лісовуні постаралися. Так Ярик і Марійка, Ромчик і Артемко, Женьчик і Валерчик кажуть. Вони це точно знають, бо зі своїм Лісовунею і досі дружать!
*1 Телеопера́тор — фахівець, який робить зйомку для телебачення.
*2 Па́ніка — розгубленість, тривога, страх від очікування небезпеки.
За матеріалами: Лариса Ніцой. Страшне страховисько. Ілюстрації Еліни Елліс. Харків, "Клуб сімейного дозвілля", 2013.
Хрестоматія сучасної української дитячої літератури для читання в 1, 2 класах серії «Шкільна бібліотека». Укладання Тетяни Стус. Львів, "Видавництво Старого Лева", 2016, стор. 128 - 134.
Інші твори Лариси Ніцой на "Малій Сторінці":
