Статті для дітей та батьків

У давні дохристиянські часи відзначення початку року мало характер як релігійного, так і світського свята. На Буковині й донині збереглось у досить значній багатогранності освячення початку нового року, яке носить назву Маланка і входить до циклу різноманітних дійств зимової календарної обрядовості. Відомий український письменник другої половини XIX ст. Юрій Федькович зробив опис Маланки на Буковинській Гуцульщині...

 

 

 

Китайський календар, як і тісно пов’язаний із ним гороскоп, — важлива складова культури Стародавнього Китаю. У китайців є всі причини, щоб пишатися цими скарбами, якими століттями і тисячоліттями користувалися всі від простого селянина до імператора. Хоча подібні речі сучасна наука часто поспішає відносити до розряду міфів і казок, китайський календар має під собою розумну наукову основу.

"Якщо людина багато читає, у неї формується гарна, багата мова. Слухати таку людину — насолода! Я почала читати десь у п’ять років. Взяла до рук велику старовинну книгу з красивими ілюстраціями, які любила подовгу розглядати, і вигукнула: «Дикі лебеді!». Це був Андерсен, видання 1935-го року. Відтоді читаю безперестанку. З книжок за короткий час можна познайомитися з неймовірними людьми, фантастичними історіями... Досвід, набутий людством упродовж багатьох століть, можна набути за лічені дні, а то й години, прочитавши «правильну» книжку". (Оксана Караванська)

"Жоден мандрівник поки що не натрапив на Країну Диварликів, хоча лежить вона в Україні, на звичайному острівці в Чорному морі. З неба острівець можуть помітити лишень гострозорі птахи та швидкісні літаки. Проте ні ті, ні інші нічого не повідають людям. А  з  глибин моря острів бачать тільки найуважніші риби, а також шпигунські підводні човни. Та вони теж тримають його існування у таємниці. А тимчасом у Країні Диварликів живе дуже багато незвичайних істот. Звати це дивовижне плем’я диварликами. У кожного диварлика є своє ім’я — зовсім як у нас, у людей. Звідки взялися диварлики? Їх колись вигадали діти — намалювали чи нафантазували. У кожного диварлика є своя особлива риса характеру. Вони не дуже лагідні, не надто симпатичні, багато хто з них страшенно вередливий! Може, тому що ніхто не дбає про їхнє виховання. Ніхто не бавиться з  диварликами і  не любить їх. Тож вони живуть так, як живеться. Сваряться диварлики щодня..." (Лариса Демченко)

Казка-п'єса Марійки Підгірянки "В чужому пір’ю" допомогає виховувати в дітях духовно-моральні цінності особистості: любов до рідної землі та до найближчих людей, турботливе ставлення один до одного, почуття доброти та чуйності.

"Світ дуже різний, і всі люди різні. Треба вміти їх бачити, розуміти і приймати. З усіма їхніми відмінностями. Для цього я подорожую. Крім того, можна побачити вулкани, морських черепах, жирафу в дикій природі, мавпу, яка розмовляє, летючу лисицю чи справжнього кита..." (Катерина Бабкіна)

"... В Україну приїхала разом з батьками уже вміючи говорити, тому багато зусиль було прикладено для вивчення української мови. В 1986 пішла до школи, відзвонила усі перші і останні дзвоники, була жовтенятком, піонеркою, зрештою вступила до лав Національної скаутської організації України — Пласт, в якої багато чому навчилась, з якою багато подорожувала. Закінчувала волинський ліцей, хіміко-біологічний профіль, потім волинський державний університет, освіта — магістр хімії. Понад усе на світі люблю подорожувати і читати, дізнаватися щось нове будь-якими шляхами. Маю трьох діток — Марка і Оленку, дев'ятирічних близнюків, і Леся — дворічного бублика, для них пишу дитячі віршики і казочки, саме з них почалося моє бажання щось описувати, змальовувати, складати в рядочки..." (Юля Смаль)

"Чи ви знаєте, чому восени жовтіє листя на деревах? Звичайно, через сонечко. Воно втомилося, стало сонне, блякле, неяскраве, а дні сірі, мов дикі гуси, а дощик довгий, плюскає й плюскає. Ось такої пори дерева вмикаються, наче жовті люстри, і світять, світять замість сонця. Навіть опавши, листя лягає долі, мов кружало світла під лампою. З деревами трапляються й інші дива. Про одне я хочу розповісти..." (Зірка Мензатюк)

"Конкурс! Конкурс на найдовші вуса — предмет особливої гордості кожного муркотуна. Без вусів вони втрачають половину своїх можливостей, а з ними і бачать краще, і чують, і відчувають. Котячі вуса — котяче багатство. "Привіт! — вистрибнув на середину кімнати Коментатор-Чорний кіт. — Я Коментатор-Чорний кіт і зараз ми вам покажемо, як визначають власника найдовших вусів. Ви дивитеся конкурс «Вуса сезону»! Ви бачите, як Хук і Джеб витягають з  кросівки Стаса довгу шнурівку." Невеличка сутичка — і ось брати наближаються до гурту, тягнучи кожен на себе свій кінець вимірювальної мотузки. А судді хто? Хто вимірюватиме вуса?.." (Галина Вдовиченко)

"Маляку взагалі-то по-справжньому не так звати. Колись, у дитинстві, Маляку звали Марійкою. А ім’я Маляка до неї просто причепилося. У дитинстві в Маляки були труднощі з дикцією, тобто з вимовою. І язик не завжди в потрібне місце ставав. Так от. У дитинстві дорослі часто питали Маляку, як її звати. У дорослих є така дурна звичка: питати в дітей їхні імена. Особливо часто вони запитують чомусь саме тих дітей, котрі мають проблеми з дикцією. От і в Маляки по кілька разів на день питали. А Маляка їм відповідала. Відповідала вона по-правильному, але виходило не по-правильному: замість «Марійка» в неї виходило «Маляка»..." (Сашко Дерманський)

Видатний український поет Михайло Григорів створив цикл ліричних верлібрів, який присвятив дитинству своєї доньки. А молодий київський художник Володимир Штанко намалював цю книжку як пригоди чарівної дівчинки-метелика, що пурхає дивовижним світом краси, тиші, усміхненості, зачудування. Читання цієї книжечки - це мандри сторінками, де образ твориться з пелюсток, краплинок, вітерців і крилець. 

 

"Одного разу я  перестав бути відомим художником. Щоправда, спершу мені довелося ним стати. Не аж таким відомим, щоб на всю країну. І навіть не на все місто. А так, лише в школі. Правда, малювати я ніколи не любив. Мені тільки собаки добре вдавалися. А люди, дерева і все інше — не дуже. Я  більше любив грати у  футбол. І  майструвати з татом на дачі шпаківні. Та якось між школами оголосили конкурс малюнків на тему «Молочні породи корів у побуті очима дітей». Тема химер на, ніхто не сперечається..." (Кузько Кузякін)

Дитячі вірші Оксани Лущевської: "Півонія, Аль і я", "Пташка", "Літо", "Я — мов зайчик".

"Пройшов дощ, пісок вологий, то дівчатка пекли торти: один з ромашками, другий з нагідка́ми, третій, найкращий, з трояндовими пелюстками. Івась допомагав, квіточки збирав. Коли раптом, мов шуря-буря, не знати звідки з’явився змій. Був він трошки дурний, але ж зовні того не видно. "Ану, хто буде зі мною битися?" — заревів він. Діти розбіглися, як миші. Тільки Івась лишився, бо дуже злякався. Так злякався, що його ніжки мов приросли до землі..." (Зірка Мензатюк)

"Марійка сиділа й малювала. Спочатку взяла блакитний олівець:
—  Хай небо буде погідне, ясне! — сказала вона й намалювала небо.
— У небі хай сяє сонечко, — сказала вона і взяла жовтий олівець.
Намалювала сонце, і небо повеселішало..." 

(Зірка Мензатюк)

Старий Лев, втомившись володарювати, оселяється у славному Львові, у чудовій мансарді з вікнами на площу Ринок. Одного разу під час дощу стеля його помешкання починає текти – без ремонту не обійтися, і Старий Лев просить допомоги у своїх найближчих друзів – Крокодила, Слона та Жирафи. Щойно друзі прибувають до Львова, з ними стаються дивовижні історії... Ця віршована казка Мар'яни Савки – справжня візитка міста Львова, де ледь не щодень стаються дива.

 

 

 

"Колись малою я любила читати, сидячи на горісі. Гілля навколо було мов зелене шатро, я опинялася мовби в інакшому, таємничому світі. А ще, правду кажучи, я ховалася. Батьки не схвалювали мого читання-всього-підряд. Тепер розумію чому. Книжки — як друзі. Є серед них надійні і справжні. Є й такі, на які просто марнуєш час." (Зірка Мензатюк)

 

"... У дитинстві я читала всюди і постійно... А головне, коли думали, що я роблю уроки, готуюся до контрольних, іспитів чи олімпіад, то у моєму підручнику завжди лежала художня книжка. Оце часи! У голові завжди була «каша» з формул і міжзоряних перельотів, хотілося спати. Але мене хвилювало тільки те, що там далі в книжці. Правда, під ковдрою так і не довелося почитати — там душно..." (Юлія Смаль)

"Папугу звали Антось, жив він на останньому поверсі найвищого в місті будинку у дивному помешканні старенької пані Магди. Антося їй подарував онук-моряк. Він завжди привозив зі своїх мандрів щось цікаве: були в  квартирі величезні рожеві мушлі з Червоного моря, був японський пузатий божок, який хитав головою, коли до нього торкнутися, був справжній бумера́нг із Австралії. І всі ті речі пані Магда дуже любила і навіть час від часу розмовляла з ними. Таке трапляється зі старими самотніми людьми, коли їм буває сумно..." (Леся Воронина)

Добірка коротеньких віршиків Василя Голобородька: "Рукавичка", "Спека", "Після дощу", "Великий дощ", "Коник", "Дружимо з деревцем".