Статті для дітей та батьків

"Усе почалося з випадку. Пригадую, напередодні зимових канікул класний керівник сказав нам: "Ну от, діти, тепер часу у вас вдосталь. Отож використайте його з користю. Нині — зима, роботи на полі ніякої, і ваші батьки, дідусі та бабусі збиратимуться на погостини. Так здавна називають у нас сільські посиденьки. На них здебільшого сходяться сусіди й родичі. Старші люди люблять згадувати свої молоді літа: як вони розважалися, в які ігри грали, яких співали пісень. А до розповіді ще й дотеп якийсь докинуть, прислів’я народне чи приказку. Дослухайтеся, запам’ятовуйте, а найцікавіше записуйте. Це й буде вам домашнє завдання на зимові канікули!..." (Василь Скуратівський)

"Літо в самому розпалі... Оля сидить перед хатою й думає над сном своїм. А снився їй дивний сон. Десь вона ніби в лісі на леваді, а з неба зорі падають і падають. Вона ловить їх у подолок. Аж тут де не взявся старець сивий. Став перед нею і сказав: "Ольго, твій час прийшов". Вона дивиться, а то перед нею не старець стоїть, а молодий гарний лицар у зброї лискучій, золотистій. Узяв її в обійми та каже: "Ти моя!" Тут вона й прокинулася. З того ранку якась не своя, неспокійна якась..." (Антін Лотоцький)

"Перекази про рід Шевченків ведуть свій початок від прадіда Тараса - Івана на прізвисько Швець. Замолоду він козакував, і був козаком не абияким, а кошовим писарем. На жаль, ніхто ніколи не згадував звідкіля ж той Іван родом. Саме тому можна припустити, що народився він у Кирилівці, бо інакше його надовго запам’ятали б у селі як зайду. Одружився Іван уже немолодим, та від Січі відходити не збирався. Проте не так склалося, як гадалося. Несподівано померла дружина Івана, і мусив козак сам-один ростити улюблену дочку Єфросинію. А прізвисько своє Швець одержав за те, що шив людям чоботи..." (Людмила Красицька)

"Зійди у травні на Тарасову гору. І тебе зачарують співом солов’ї. Бо солов’ї тут особливі. Це, кажуть, єдине місце в Україні, де живе дванадцять видів солов’їв. Солов’ї сюди ніби злетілися в гості до Тараса Шевченка. Наспівувати йому, звеселяти його..." (Дмитро Чередниченко)

"З того часу, як Ольга почала заходити в церкву св. Іллі, вона змінилася зовсім. Не думала вже про помсту, ні про підбої. Одинокою її мрією було вибратися до Царгорода й там охреститися. Тож, коли тільки Святослав доріс, передала йому правління й вибралася в дорогу з великим почетом бояринь, бояр і з дружиною. І Дніпро, і Чорне море переїхала без пригод. Попутній вітер віяв усю дорогу. Аж у Суді стрінула її пригода. Царська сторожа не хотіла пустити Ольгу з її людьми в город..." (Антін Лотоцький)

"Нині мав мій любий тато
Вільного часу багато
(Мама десь пішла в гостину).
— Йди до мене у кімнату
Й розкажи про Україну
Все, що знаєш, любий тату,
Бо ні з мамою, ні з татом
Я ніколи не була там..." (Ганна Черінь)

Зелені Карпати і чорне золото Донбасу. Збурені хвилі Чорного моря і задумливі ліси Полісся. Розлогі та нескінченні, мов людська пам'ять, степи й вічний плин Дніпра, що витікає з далекої історії і впадає в далеке майбутнє...

"Колись давно Бог створив народи і кожному наділив землю. Наші ж предки кинулися пізніше, але землі їм уже не дісталось. От вони й прийшли до Бога, а він у цей час моливсь, і вони не сміли йому щось сказати. Стали чекати..."

"Нова радість стала, яка не бувала.
Над вертепом звізда ясна світу засіяла. 
Де Христос родився, з Діви воплотився,
Як чоловік пеленами убого оповився."

"Добрий вечір тобі,

пане господарю!

Радуйся!
Ой радуйся, земле,
Син Божий народився!"

 

"Ой сивая та і зозуленька, 
Щедрий вечір, добрий вечір, 
Добрим людям на здоров'я 
І Усі сади та і облітала 
Щедрий вечір..."

Одним із видів старовинного мистецтва є нанизування. Виготовлення прикрас з дрібного намиста, бісеру й стеклярусу відомо багатьом народам світу. Кілька тисячоліть тому, разом з появою скла, прийшли вони до нас із Стародавнього Єгипту та Індії. У старовинних похованнях знаходять скляне намисто та бісер різних кольорів, розмірів і форм. У нашій країні виготовлення прикрас з намиста та бісеру відоме з часів Київської Русі. Але найбільшого поширення здобули ці вироби наприкінці минулого та на початку нашого століття. Вузькими й широкими стрічками та комірцями з бісеру оздоблювали одяг та головні убори, прикрашали шию, голову, коси. Робили їх довгими і короткими, пласкими та об’ємними, суцільними й ажурними, з рівними й зубчастими краями, одно- й багатобарвними. Носили по одній прикрасі або по кілька водночас.

У шитті й вишиванні велике значення має оформлення виробу: обробка рубців та з’єднання окремих деталей. Колись одяг шили вручну з домотканого полотна та сукна. Рубці прикривали різними декоративними швами. Якщо полотно було вузьке, то його зшивали по пругу, впритул, рівними або скошеними стібками, пруговим швом. Місця з’єднання також прикрашали декоративними швами. Кожна пошита або вишита річ потребує відповідного оформлення. Особливо це стосується обробки країв. Їх оформляють рубцями, торочками з ниток та петельок, зубцями, кольоровими смужками з інших тканин, шнурами тощо. Щоб вишитий виріб мав ошатний вигляд, його треба правильно випрати і випрасувати.

Ще у X — XI сторіччах поряд з вишиванням лляними, шовковими, золотими і срібними нитками існувало на Русі садження — вишивання перлами, коралами, коштовним камінням. Пишними рослинними орнаментами із золотих ниток, коралів і перлів розшивали рукодільниці панський одяг і взуття, церковні та культові предмети. Руками безіменних майстринь створювалися різноманітні прикраси для оздоблення житла, побутових речей, народного одягу і головних уборів.

Фантазуємо разом з нашими дітьми і зі звичайних ватних дисків, картону, клею та фарб отримуємо такі красиві картинки на новорічну тему та веселі вироби з різними кумедними тваринками і рослинами...

"... Християнський люд сьоме січня празнує як народження Ісуса Христа. Щоправда, дідусева оповідка уявлялася мені за легенду. Але то таке. У нашій родині, як і в сусідніх, побожно готувалися до Різдва: товкли в ступах ячмінь для куті, кололи годоваників, щоб після Великого посту розговітися свіжиною, дівчата виготовляли різдвяні прикраси — зі стебел жита чи пшениці робили вигадливих «павучків» та «їжачків». Такого павучка змайструвала для мене й бабуся. Вона витягла кілька цупких стеблин з куля, рівномірно нарізала відповідних розмірів цурбанки і, протягнувши всередині нитку, зробила кілька кубиків..." (Василь Скуратівський)

Офіційно новорічне свято запровадив римський цар Нум Помпілій. Він переніс початок року з березня на січень. А місцева назва цього місяця походить від імені давнього божества дволикого Януса. Римляни вважали його покровителем усіх дверей та воріт, які той власноручно відчиняв і замикав. Про це говорить і зовнішність божества : старе обличчя, що символізує рік зійшлий, спрямоване в тильну сторону, а юне дивиться тільки вперед. Новорічні обряди у різних країнах дуже різноманітні. В Ефіопії, скажімо, Новий рік випадає на середину вересня. В цей час жителі міст та сіл сходяться на околиці і спалюють на вогнищі сухий хмиз, який принесли з собою. Навколо багаття влаштовуються ігри й танці.

"А й справді, чому рипить сніжок? Не знаєте? То я вам розповім. Якось ішов лісом Дід Мороз. Нечутно, по м’якому, наче вата, сніжку. Стомився. Присів на пеньок, а мішок з гостинцями поруч поклав. Довгу бороду гребінцем розчесав. Дивиться, аж під ялинкою зайчик сидить і плаче. Дідусеві жаль стало зайчика. Підійшов до нього та й питає: «Чому це ти, вуханчику, плачеш?» А той, схлипуючи, відповідає: «Заблукав, додому нія-а-ак не втраплю!» Здивувався дідусь: отакої, заєць — і раптом заблукав у лісі. Як же те могло статися? Все ще схлипуючи, куцохвостий розповів старому свою пригоду..." (Василь Струтинський)

"Різдво", "Під Різдво", "На Святий вечір", "В різдвяну ніч 1915-го", "Ользі Кобилянській", "Горять свічки...", "Сон казка", "Білий ранок, морозець іскристий" - вірші до свята Різдва Христового від українського поета Богдана Лепкого. 

"Якось увечері прогулювався Маленький Чоловічок у сквері зі своїм собакою. Собака весело крутився по кущах. А Маленький Чоловічок радів теплому вечору. І раптом побачив, як через сквер біжить хлопчик, а за ним здоровенний дядько з палицею. Зупиніться! — крикнув Маленький Чоловічок до здорованя. Але той і не глянув у його бік. Тоді Маленький Чоловічок, не роздумуючи, кинувся йому під ноги — і той, великий, перекинувшись, полетів на землю..." (Андрій Усачов)