Добірка віршів Анатолія Качана зі збірки "За нашим садом грає море"

"У ранньому дитинстві всі ми були ясновидцями. І дуже важливо якомога довше зберігати й розвивати в собі неповторне, ясне бачення світу, не розгубити цей дар на стежках і дорогах життя. На моє переконання, чистота й свіжість сприйняття світу крізь призму дитячого яснобачення є обов’язковими для кожного письменника, який прагне знайти спільну мову з юним читачем. Буду радий, якщо мої твори стануть вам у пригоді, адже поезія теж сприяє розвитку неповторного світосприймання."

(Анатолій Качан)

 

 

 

 

 

Вірші Анатолія Качана зі збірки "За нашим садом грає море", що зачаровують своєю образністю, ліризмом та мелодійністю: "Гойдалка біля Дунаю", "Рідні береги", "Після бурі", "Білі ночі в Одесі", "Райські дні", "До синього моря", "Дорога на Південь", "Туманний ранок", "Морський Туман", "Козак з Казок", "Козацький степ".

 

Анатолій Качан

ДО СИНЬОГО МОРЯ

Піднявши на щоглі вітрило нове,
До синього моря хмарина пливе.

На свіжому сіні лежу я в лугах 
І заздрю хмарині в ясних небесах: 
Хмарино, хмарино, я теж би хотів 
Побачити море хоч раз у житті...

Як жаль, що над морем вже стільки років 
Без мене мигають вогні маяків.

Як жаль, що до моря усі ці роки 
Без мене несли свої води річки.
Без мене впадають у море й тепер 
І тихий Дунай, і Дніпро, і Дністер.

Без мене до моря і вдень, і вночі 
Летять восени журавлині ключі.
Без мене, без мене, без мене туди 
Пливуть кораблі та біжать поїзди.

Я радий, хмарино, що зможеш хоч ти 
Під білим вітрилом до моря дійти, 
Скупатись у морі, умити сади, 
Набрати з Лиману м'якої води.

У цій дивовижній мандрівці-плавбі 
Попутного вітру бажаю тобі.

А будеш в Одесі, про мене згадай 
І Чорному морю привіт передай. 
Скажи, хай чекає на мене в порту, 
Коли біля моря сади зацвітуть.

 

 

 

* * *

 

 

ДОРОГА НА ПІВДЕНЬ

 

1

Степ широкий, а навколо - 
Синій небокрай.
Поїзд дав колесам волю. 
Крикнув: «Про-ща-вай!..»

А назустріч, від Херсона,
Рушили степи.
І біжать навперегони 
За вікном стовпи.

Ген тремтить під небокраєм 
Марево в степах.
Білі села пропливають,
Мов на парусах.

Манить марево до себе,
Манить синій став:
Може, то уламок неба 
У долину впав?..

Ті степи, ставки-дзеркала,
Синя далина
Ніби чимось прив'язали
Нас біля вікна.

По вагону шастав протяг,
І під стук коліс 
В літню ніч заходив потяг,
Як у темний ліс.

2

Дрімають вогні у вагоні.
І тільки із рейками в лад
Неначе копитами коні,
Колеса всю ніч цокотять.

Комп'ютер, шкільні коридори, 
Напевно, сумують одні.
«До мо-ря, до мо-ря, до мо-ря!..» - 
Співають колеса мені.

 

 

* * *

 

 

ГОЙДАЛКА БІЛЯ ДУНАЮ

Я на гойдалці гойдалася,
Наді мною угорі
Білі хмари хилиталися
І шуміли явори́.

А внизу до моря синього
Тихо воду ніс Дунай
З гір далеких, що вершинами
Підпирають небокрай.

Як на маятнику тихому,
Я на гойдалці пливла,
Білі руки небом дихали,
Ніби два мої крила.

Ось я — ластівка: без страху
Набираю висоту
І злітаю вище даху,
Вище яблуньки в саду.

Ось я чайкою чубатою
Понад хвилями лечу,
На льоту пісні вигадую
І співаю досхочу:

— Я на гойдалці гойдалася,
Наді мною угорі
Білі хмари хилиталися
І шуміли явори.

 

 

 

* * *

 

 

САД НАД МОРЕМ

За нашим садом море грає,
Із берегами розмовляє –
То криком чайок над водою,
То гулом-гуркотом прибою. 
. 

А наш садок на косогорі 
Щодня вітає Чорне море
Зеленим шумом тополиним
І щебетанням солов’їним.

 

 

* * *

 

 

БІЛІ НОЧІ В ОДЕСІ

 

По вулицях Одеси
В святковому вбранні
Акації-принцеси
Гуляють навесні.

Куди не глянеш вранці – 
Акації цвітуть,
По тихій Молдаванці 
До моря нас ведуть. 

Над морем в майський вечір 
Акації стоять,
Накинувши на плечі
Південний аромат.

З Приморського бульвару,
Мов сивий капітан,
В зелених окулярах
Вітає їх платан*.

А з гавані Нептуна,
Як дівчині моряк,
Акаціям-красуням
Підморгує маЯк. 

Коли у білій тиші
Акації цвітуть,
Стає вночі світліше
У місті і в порту.

Шепоче хвиля хвилі:
«На берег подивись,–
Це знову ночі білі
В Одесі почались».

 

 

* * *

 

 

РІДНІ БЕРЕГИ

Коли акацій ма́йський* цвіт
Запа́х на березі крутому,
З далеких мандрів теплохі́д*
Вертався по́ночі додому.

За бо́ртом — хвилі вороні́
І море в темряві гуркоче.
Та ось, як вогник у вікні,
Маяк заблимав серед ночі.

Він випромінював тепло,
До себе кликав крізь негоду.
І дужче битись почало
Залізне серце теплохода.

Світив цей вогник-рятівник
І моряку біля штурва́ла*,
Але дивитися в той бік
Сльоза солона заважала.

Бо то мигав для моряка,
Манив на берег батьківщини
Не просто вогник маяка,
А перший вогник України.

 

 

 

* * *

 

 

РАЙСЬКІ ДНІ

Знову на білім світі
Райські настали дні:
Як молоком облитий,
Тьохкає сад пісні.

Знову над нашим хутором
З хмари, що йде на Крим,
Склавши долоні рупором,
Пробує голос грім.

Ніби школярка з бантами,
Що в перший клас пішла,
Вперше в житті під хатою
Яблунька зацвіла.

Яблунька та заквітчана
Тихо мені бринить:
«А відгадай-но, дівчинко,
В квітці якій дзвенить?»

 

 

* * *

 

 

ПІСЛЯ БУРІ

Після бурі Чорне море
Тихе, лагідне, прозоре.

На морському дні з барка́са*
Видно краба-водолаза

І медузу-мандрівницю,
Всі підводні таємниці.

На приморській кучугурі,
На піску у візерунках

Чистять крила після бурі
Сірі чайки-реготунки.

Біля чайок після бурі
Сохнуть водорості бурі.

А рибалки на причалі
Ловлять вудками удачу.

Ген вони позавмирали,
З воску вилиті неначе.

Море п’ятки нам лоскоче,
Сліпить зайчиками очі,

Камінцями-стрибунцями
Грає в крем’яхи́* із нами.

Роздає на знак пошани
Черепашки і рапа́ни*.

Аж не віриться, що вчора
Тут гуляли хвилі-гори.

 

 

 

* * *

 

 

ТУМАННИЙ РАНОК

Рано-вранці електричка 
Пролітала по мосту 
І гудками сонну річку 
Привітала на льоту.

Затремтіла яворина,
А в тумані під мостом 
Раптом скинулась рибина 
І - шарахнула хвостом.

А в човні дрімав рибалка 
І спросоння марив так:
«То не риба, а русалка 
Подала рибалкам знак».

На воді під очеретом 
Він оглянув поплавки:
«Ох, недобра це прикмета. 
Треба змотувать вудки...»

На світанку електричка 
Промайнула по мосту, 
Розбудила сонну річку 
І - ту-ту.

 

 

* * *

 

МОРСЬКИЙ ТУМАН

А з моря, з моря вже туман устає.
З народної пісні.

1

Із моря яром, Яром з м о р Я - 
Куди це крадеться Туман?
Ось він уже на косогорі.
Ось заповзає... на баштан.

Там жовті дині-господині 
Із меду, сонця і роси 
Такі солодкі, що за диню 
Співучу мушлю віддаси - 
Морську трембіту із грайливим 
Рожево-світлим переливом.

А там, де світя-ться ромашки 
І сторожують цвіркуни,
На сонці гріються в тільняшках 
Рябі херсонські кавуни.
В них дозріває сік-нектар 
І жевріє рожевий жар.

Поміж рябими товстунами 
Лежать чорняві кавуни.
То ловлять Сонце над степами 
Лапатим листям тумани.

Яке ж то щастя довгождане 
Ті туманці і тумани,
Бо на приморському баштані 
Вже Сонцем налились вони.

Ножем кавун той розрізаєш -
І вже на скибках туманців,
Як на губній гармошці, граєш 
Дзвінку мелодію степів.

Туман із моря підкрадається,
А десь у небі голубім.
Як дзвоник, жайвір заливається, 
То він підспівує тобі...

 
2

Отож, із моря то із яру 
Но тихий дідовий баштан 
Упав Туман, як сива хмара,
Аби знайти кавун-туман.

Туман тинявся по баштану.
Бо запитав якось Нептун:
«Я знаю, що таке тумани,
А що таке туман-кавун?..»

Туман здаля на море глянув:
«Ото здивується Нептун,
Коли на берег із баштану 
Я прикочу туман-кавун...»

Та раптом вийшов до криниці
Вусатий сторож з куреня.
Дідусь БАБАХНУВ із рушниці — 
Лиш для острашки, навмання.

Туман присів і розгубився.
Із переляку скрикнув: «Ой!» 
Туман до моря покотився.
Утік з баштану наш герой.

А за завісою Туману
Ревів-стогнав маяк-ревун,
Немов питав безперестанно:
«А де ж, а де ж туман-кавун?..»

3

Ось так, з порожніми руками,
Туман розтанув по росі.
А міг би він, скажу між нами. 
Один туманчик попросить. 
Чи обмінять кавун і диню 
На дорогу морську перлину.

Сказав би сторож: «Я, ій-богу.
Не пожалію кавуна.
Та ще для кого? Для самого 
Морського бога Нептуна!»

 

 

 

* * *

 

 

КОЗАК З КАЗОК

Гра зі словами-маятниками

 
Затих наш клас, бо на урок 
Прийшов до нас Козак з Казок.

Козак з Казок нам бив чолом,
А кінь - копитом під вікном.

Козак з Казок на кобзі грав,
А кінь іржав і гарцював.

-    Хто ж цей козак? - А пригадай... 
Звичайно, це козак Мамай.

-    А як же звуть його коня,
Коня, що зайця обганя?

-    Коли цей коник під вікном 
Ще не дружив із козаком,

А був лошатком-стригунцем,*
Його назвали Воронцем.

Тепер це блискавка і грім,
А козакові - побратим.

 

 

* * *

 

 

КОЗАЦЬКИЙ СТЕП

Понад Сіверським Дінцем 
Степ укрився воронцем, 
Воронцем і будяком.
Як малиновим сукном.

А за річкою туман 
Накотився на курган. 
То шовкова ковила 
На кургані зацвіла.

Віє вітер із Дінця 
На жар-квіти воронця, 
Заколисує бджолу 
І хвилює ковилу.

У малинових шапках,
Із шаблюками в руках 
У степу, мов козаки, 
Верховодять будяки.

 

 

 

* * *

 

 

МОБІЛЬНА РОЗМОВА

Вчила азбуку Марічка
І в’язала рукавички.
А у неї під ногами
Киця гралася клубками.

Та зненацька до Марічки
Подзвонила Оля Чічка
І у них за словом слово
Зав’язалася розмова:

– Ал-ло!..
Це вам дзвонять з еНеЛО*!..
Що, Марічко, не впізнала?..
Це я так пожартувала…
Так, це Оля… так, зі Львова…
Як там справи?..
– Та чудово…
– А здоров’я?..
– Слава Богу…
– Що нового?..
– Та нічого…

І так далі, і так далі,
Почалися тралі-валі,
А точніше – нескінченні
Балачки і теревені.

А тим часом наша киця
Узяла у лапки спиці
І зв’язала для Марічки
Спершу ліву рукавичку,
Потім праву дов’язала.
А розмова все тривала,
Все тяглася та розмова,
Наче нитка кольорова,
Із якої для Марічки
Киця в’яже рукавички.

Ось помиє посуд киця,
Підмете хвостом у хаті,
А тоді, як учениця,
Буде азбуку вивчати,
Щоб читать казки рядочками
Про пригоди пана Коцького.

 

* * *
 

 

 

Примітки:

У вірші "Білі ночі в Одесі":

* Плата́н — струнке дерево з гладеньким стовбуром, широкою кроною та лапатим листям. Окраса міських парків.

 У вірші "Рідні береги":

* Ма́йський — травневий. Слід мати на увазі також однокореневе значення слова «ма́яти» — розвіватися. Усе разом це створює образ весняної пори.
* Теплохі́д — морський або річковий транспорт із двигуном. Таким чином, він рухається не завдяки парусу чи веслам.
* Штурва́л — кермо корабля чи літального апарата.

У вірші "Після бурі":

* Барка́с — невеликий самохідний човен для прогулянок, спорту або перевезення вантажів чи людей.
* Крем’я́х — гладенький камінець, який використовують для гри. Підкинуті вгору крем’яхи слід не впустити на землю. Є різні види цієї гри.
* Рапа́на — морський хижий равлик з великою мушлею, яка має гострий кінчик. З раковини часто роблять сувеніри.

 У вірші "Козак з Казок":

* Стригунець - однорічне лоша, якому зазвичай підстригають гривy.

У вірші "Мобільна розмова":

* НЛО — непізнаний літаючий об’єкт.

 

За матеріалами: Анатолій Качан. "За нашим садом грає море". Збірка віршів для дітей. Ілюстрації Костя Лавра. Київ, "Веселка", 2016.

Джерело: Хрестоматія сучасної української дитячої літератури для читання в  3, 4 класах. серії «Шкільна бібліотека». Укладання та передмова Тетяни Стус. Львів, "Видавництво Старого Лева", 2016, стор. 42 - 49. А також: https://veselka.in.ua/

 

 

Більше віршів Анатолія Качана на нашому сайті: