Статті для дітей та батьків

"Ось і прийшли довгоочікувані зимові свята. На замовлення маленьких гномиків у їхній кімнати постійно падав сніг, росли ялинки і світилися різнобарвні гирлянди. І хоча сніг був холодний, маленькі гномики не мерзли, бо бабуся подарувала їм теплі рукавички та шалики. Марко та Оленка бавилися у сніжки, ліпили снігових баб і цілі фортеці. З ними часто бавився Жартун з Найвеселішої країни Найсмішніших жартунів (чи як там вона називається) та Сонячний Промінчик. Кузь та Русалоньки зараз спали аж до літа. Не приєднувалося до них і Наймудріше Зайченя, воно якраз змінювало шубку і ніяк не могло вийти з дому, щоб не потрапити до лап лисиці або вовкові. Хоча гномики сумували за старими друзями, та їм пощастило познайомитись зі Снігуром та Синичкою. Ну, ви знаєте, маленькі такі пташечки, їх треба підгодовувати взимку, підсипати весь час зернятка до годувальниці. Але ці Снігур та Синичка були незвичайні (мама і тато гномиків – визначні чарівники, дуже зайняті, тому діток їм допомагають доглядати чарівні істоти)..." (Юля Смаль)

 

"Якось Шуша надумав літати. «Усі літають. Птахи у небі, діти — у снах. А я?» Шуша знав: щоб літати, треба або мати крила, або заснути. До ночі ще було далеченько, тож Шуша вирішив змайструвати собі крила. Клей він мав. Нитки з голкою також. І картон. Залишилося назбирати пташиного пір’я. Пір’я Шуша збирав дуже довго. У червоне відерце, яке знайшов на пляжі. Коли він бачив якусь пір’їнку, то відразу замислювався: а яка то була пташка? Велика чи мала? Як високо вона може літати? Чи вміє вона стрибати? Чи вміє вона співати і передражнювати? А чи боїться котів? Де вона мешкає? Як її звуть і що вона любить? Пір’їни були різними. Крихітне пір’ячко — у горобців. Трохи більше  — голубине. Ще більше — у ворон, шпаків та сорок. Нарешті відерце наповнилося. І Шуша почав майструвати крила...." (Лариса Денисенко)

Одного разу Шуша збирався до Гаги в гості. Йому подобалося кубельце Гаги. Він годинами міг бавитися яскравими скельцями та блискучими цяцьками, які Гага збирала по цілому світу й ховала у своєму кубельці. А інколи Гага щось йому дарувала — прикрасити оселю. Цього разу Гага покликала Шушу подивитися на годинник, який вона знайшла під кущем у старому парку..." (Лариса Денисенко)

Як доречно вбратися на дискотеку, весілля, до школи, з чим носити вишиванку і як використовувати правильно аксесуари? Як додати шарму своєму образу і водночас почуватися невимушено? Чи мусять кольори торбинки та взуття бути ідентичними? Чи варто зловживати косметикою, якщо ти – дівчинка-підліток? На ці та інші дівочі запитання відомий модельєр Оксана Караванська дає відповіді у своїй «Стильній книжці для панянок». А водночас розповідає про цікавинки з історії моди та кумедні епізоди власного дитинства. Книжку проілюструвала Анастасія Стефурак. 

"Якось до Равлика завiтала Не-Дуже-Чемна-Жаба.
— Запроси мене до своєї хатки, — сказала вона Равликові.
— Але ти у ній не помiстишся, — вiдповiв Равлик.
— Я ж прийшла до тебе в гостi? — спитала Жаба.
— В гостi... — розгублено мовив Равлик.
— Отож ти мусиш мене запросити! — закричала Не-Дуже-Чемна-Жаба.
Ніяково стало Равликові..."

(Галина Малик)

«Безкінечний танок», «Бенкет для бездомків», «Босий коник», «Гойдання», «Де той дощ», «До осіннього дисточка», «Зорепад», «Квітчастий вірш», «Колискова», «Королювання», «Кущ чи дерево», «Маленький хвощик і великий хвощ», «Моднющі котики і моднющі киці», «Нехай послуха дядько грім», «Одне сонце», «Осінь», «Оце ще й так бува», «Паж весни», «Пасу метелики», «Півень», «Пізній пейзаж», «Прозора ніч», «Раптом зацвіла калина», «Сіре все», «Скільки», «Таке не повторяється», «Учора й сьогодні», «Це могло б бути», «Цієї ночі», «Ще літо», «Я хочу», «Як весна усіх будила» - такі дитячі поезії Галини Кирпи представлені у цій збірочці.

 

Саме чарівне свято року вже близько! Чи готові ви до свят? Пропонуємо найцікавіші різдвяні та новорічні ідеї прикрас, які ви можете швидко і легко зробити своїми руками та прикрасити свій дім, школу, садочок чи офіс. 

"Усе почалося з випадку. Пригадую, напередодні зимових канікул класний керівник сказав нам: "Ну от, діти, тепер часу у вас вдосталь. Отож використайте його з користю. Нині — зима, роботи на полі ніякої, і ваші батьки, дідусі та бабусі збиратимуться на погостини. Так здавна називають у нас сільські посиденьки. На них здебільшого сходяться сусіди й родичі. Старші люди люблять згадувати свої молоді літа: як вони розважалися, в які ігри грали, яких співали пісень. А до розповіді ще й дотеп якийсь докинуть, прислів’я народне чи приказку. Дослухайтеся, запам’ятовуйте, а найцікавіше записуйте. Це й буде вам домашнє завдання на зимові канікули!..." (Василь Скуратівський)

"Літо в самому розпалі... Оля сидить перед хатою й думає над сном своїм. А снився їй дивний сон. Десь вона ніби в лісі на леваді, а з неба зорі падають і падають. Вона ловить їх у подолок. Аж тут де не взявся старець сивий. Став перед нею і сказав: "Ольго, твій час прийшов". Вона дивиться, а то перед нею не старець стоїть, а молодий гарний лицар у зброї лискучій, золотистій. Узяв її в обійми та каже: "Ти моя!" Тут вона й прокинулася. З того ранку якась не своя, неспокійна якась..." (Антін Лотоцький)

"Перекази про рід Шевченків ведуть свій початок від прадіда Тараса - Івана на прізвисько Швець. Замолоду він козакував, і був козаком не абияким, а кошовим писарем. На жаль, ніхто ніколи не згадував звідкіля ж той Іван родом. Саме тому можна припустити, що народився він у Кирилівці, бо інакше його надовго запам’ятали б у селі як зайду. Одружився Іван уже немолодим, та від Січі відходити не збирався. Проте не так склалося, як гадалося. Несподівано померла дружина Івана, і мусив козак сам-один ростити улюблену дочку Єфросинію. А прізвисько своє Швець одержав за те, що шив людям чоботи..." (Людмила Красицька)

"Зійди у травні на Тарасову гору. І тебе зачарують співом солов’ї. Бо солов’ї тут особливі. Це, кажуть, єдине місце в Україні, де живе дванадцять видів солов’їв. Солов’ї сюди ніби злетілися в гості до Тараса Шевченка. Наспівувати йому, звеселяти його..." (Дмитро Чередниченко)

"З того часу, як Ольга почала заходити в церкву св. Іллі, вона змінилася зовсім. Не думала вже про помсту, ні про підбої. Одинокою її мрією було вибратися до Царгорода й там охреститися. Тож, коли тільки Святослав доріс, передала йому правління й вибралася в дорогу з великим почетом бояринь, бояр і з дружиною. І Дніпро, і Чорне море переїхала без пригод. Попутній вітер віяв усю дорогу. Аж у Суді стрінула її пригода. Царська сторожа не хотіла пустити Ольгу з її людьми в город..." (Антін Лотоцький)

"Нині мав мій любий тато
Вільного часу багато
(Мама десь пішла в гостину).
— Йди до мене у кімнату
Й розкажи про Україну
Все, що знаєш, любий тату,
Бо ні з мамою, ні з татом
Я ніколи не була там..." (Ганна Черінь)

Зелені Карпати і чорне золото Донбасу. Збурені хвилі Чорного моря і задумливі ліси Полісся. Розлогі та нескінченні, мов людська пам'ять, степи й вічний плин Дніпра, що витікає з далекої історії і впадає в далеке майбутнє...

"Колись давно Бог створив народи і кожному наділив землю. Наші ж предки кинулися пізніше, але землі їм уже не дісталось. От вони й прийшли до Бога, а він у цей час моливсь, і вони не сміли йому щось сказати. Стали чекати..."

"Нова радість стала, яка не бувала.
Над вертепом звізда ясна світу засіяла. 
Де Христос родився, з Діви воплотився,
Як чоловік пеленами убого оповився."

"Добрий вечір тобі,

пане господарю!

Радуйся!
Ой радуйся, земле,
Син Божий народився!"

 

"Ой сивая та і зозуленька, 
Щедрий вечір, добрий вечір, 
Добрим людям на здоров'я 
І Усі сади та і облітала 
Щедрий вечір..."

Одним із видів старовинного мистецтва є нанизування. Виготовлення прикрас з дрібного намиста, бісеру й стеклярусу відомо багатьом народам світу. Кілька тисячоліть тому, разом з появою скла, прийшли вони до нас із Стародавнього Єгипту та Індії. У старовинних похованнях знаходять скляне намисто та бісер різних кольорів, розмірів і форм. У нашій країні виготовлення прикрас з намиста та бісеру відоме з часів Київської Русі. Але найбільшого поширення здобули ці вироби наприкінці минулого та на початку нашого століття. Вузькими й широкими стрічками та комірцями з бісеру оздоблювали одяг та головні убори, прикрашали шию, голову, коси. Робили їх довгими і короткими, пласкими та об’ємними, суцільними й ажурними, з рівними й зубчастими краями, одно- й багатобарвними. Носили по одній прикрасі або по кілька водночас.

У шитті й вишиванні велике значення має оформлення виробу: обробка рубців та з’єднання окремих деталей. Колись одяг шили вручну з домотканого полотна та сукна. Рубці прикривали різними декоративними швами. Якщо полотно було вузьке, то його зшивали по пругу, впритул, рівними або скошеними стібками, пруговим швом. Місця з’єднання також прикрашали декоративними швами. Кожна пошита або вишита річ потребує відповідного оформлення. Особливо це стосується обробки країв. Їх оформляють рубцями, торочками з ниток та петельок, зубцями, кольоровими смужками з інших тканин, шнурами тощо. Щоб вишитий виріб мав ошатний вигляд, його треба правильно випрати і випрасувати.