Статті для дітей та батьків

Зелені Карпати і чорне золото Донбасу. Збурені хвилі Чорного моря і задумливі ліси Полісся. Розлогі та нескінченні, мов людська пам'ять, степи й вічний плин Дніпра, що витікає з далекої історії і впадає в далеке майбутнє...

"Колись давно Бог створив народи і кожному наділив землю. Наші ж предки кинулися пізніше, але землі їм уже не дісталось. От вони й прийшли до Бога, а він у цей час моливсь, і вони не сміли йому щось сказати. Стали чекати..."

"Нова радість стала, яка не бувала.
Над вертепом звізда ясна світу засіяла. 
Де Христос родився, з Діви воплотився,
Як чоловік пеленами убого оповився."

"Добрий вечір тобі,

пане господарю!

Радуйся!
Ой радуйся, земле,
Син Божий народився!"

 

"Ой сивая та і зозуленька, 
Щедрий вечір, добрий вечір, 
Добрим людям на здоров'я 
І Усі сади та і облітала 
Щедрий вечір..."

Одним із видів старовинного мистецтва є нанизування. Виготовлення прикрас з дрібного намиста, бісеру й стеклярусу відомо багатьом народам світу. Кілька тисячоліть тому, разом з появою скла, прийшли вони до нас із Стародавнього Єгипту та Індії. У старовинних похованнях знаходять скляне намисто та бісер різних кольорів, розмірів і форм. У нашій країні виготовлення прикрас з намиста та бісеру відоме з часів Київської Русі. Але найбільшого поширення здобули ці вироби наприкінці минулого та на початку нашого століття. Вузькими й широкими стрічками та комірцями з бісеру оздоблювали одяг та головні убори, прикрашали шию, голову, коси. Робили їх довгими і короткими, пласкими та об’ємними, суцільними й ажурними, з рівними й зубчастими краями, одно- й багатобарвними. Носили по одній прикрасі або по кілька водночас.

У шитті й вишиванні велике значення має оформлення виробу: обробка рубців та з’єднання окремих деталей. Колись одяг шили вручну з домотканого полотна та сукна. Рубці прикривали різними декоративними швами. Якщо полотно було вузьке, то його зшивали по пругу, впритул, рівними або скошеними стібками, пруговим швом. Місця з’єднання також прикрашали декоративними швами. Кожна пошита або вишита річ потребує відповідного оформлення. Особливо це стосується обробки країв. Їх оформляють рубцями, торочками з ниток та петельок, зубцями, кольоровими смужками з інших тканин, шнурами тощо. Щоб вишитий виріб мав ошатний вигляд, його треба правильно випрати і випрасувати.

Ще у X — XI сторіччах поряд з вишиванням лляними, шовковими, золотими і срібними нитками існувало на Русі садження — вишивання перлами, коралами, коштовним камінням. Пишними рослинними орнаментами із золотих ниток, коралів і перлів розшивали рукодільниці панський одяг і взуття, церковні та культові предмети. Руками безіменних майстринь створювалися різноманітні прикраси для оздоблення житла, побутових речей, народного одягу і головних уборів.

Фантазуємо разом з нашими дітьми і зі звичайних ватних дисків, картону, клею та фарб отримуємо такі красиві картинки на новорічну тему та веселі вироби з різними кумедними тваринками і рослинами...

"... Християнський люд сьоме січня празнує як народження Ісуса Христа. Щоправда, дідусева оповідка уявлялася мені за легенду. Але то таке. У нашій родині, як і в сусідніх, побожно готувалися до Різдва: товкли в ступах ячмінь для куті, кололи годоваників, щоб після Великого посту розговітися свіжиною, дівчата виготовляли різдвяні прикраси — зі стебел жита чи пшениці робили вигадливих «павучків» та «їжачків». Такого павучка змайструвала для мене й бабуся. Вона витягла кілька цупких стеблин з куля, рівномірно нарізала відповідних розмірів цурбанки і, протягнувши всередині нитку, зробила кілька кубиків..." (Василь Скуратівський)

Офіційно новорічне свято запровадив римський цар Нум Помпілій. Він переніс початок року з березня на січень. А місцева назва цього місяця походить від імені давнього божества дволикого Януса. Римляни вважали його покровителем усіх дверей та воріт, які той власноручно відчиняв і замикав. Про це говорить і зовнішність божества : старе обличчя, що символізує рік зійшлий, спрямоване в тильну сторону, а юне дивиться тільки вперед. Новорічні обряди у різних країнах дуже різноманітні. В Ефіопії, скажімо, Новий рік випадає на середину вересня. В цей час жителі міст та сіл сходяться на околиці і спалюють на вогнищі сухий хмиз, який принесли з собою. Навколо багаття влаштовуються ігри й танці.

"А й справді, чому рипить сніжок? Не знаєте? То я вам розповім. Якось ішов лісом Дід Мороз. Нечутно, по м’якому, наче вата, сніжку. Стомився. Присів на пеньок, а мішок з гостинцями поруч поклав. Довгу бороду гребінцем розчесав. Дивиться, аж під ялинкою зайчик сидить і плаче. Дідусеві жаль стало зайчика. Підійшов до нього та й питає: «Чому це ти, вуханчику, плачеш?» А той, схлипуючи, відповідає: «Заблукав, додому нія-а-ак не втраплю!» Здивувався дідусь: отакої, заєць — і раптом заблукав у лісі. Як же те могло статися? Все ще схлипуючи, куцохвостий розповів старому свою пригоду..." (Василь Струтинський)

"Різдво", "Під Різдво", "На Святий вечір", "В різдвяну ніч 1915-го", "Ользі Кобилянській", "Горять свічки...", "Сон казка", "Білий ранок, морозець іскристий" - вірші до свята Різдва Христового від українського поета Богдана Лепкого. 

"Якось увечері прогулювався Маленький Чоловічок у сквері зі своїм собакою. Собака весело крутився по кущах. А Маленький Чоловічок радів теплому вечору. І раптом побачив, як через сквер біжить хлопчик, а за ним здоровенний дядько з палицею. Зупиніться! — крикнув Маленький Чоловічок до здорованя. Але той і не глянув у його бік. Тоді Маленький Чоловічок, не роздумуючи, кинувся йому під ноги — і той, великий, перекинувшись, полетів на землю..." (Андрій Усачов)

"Інопланетянин мав кумедне ім’я Лумпумчик, бо імена на Сатурні давали теж незвично. Якщо, народившись, маленький «м’ячик» зробив «Лусь!», опустившись при падінні на поверхню, то його називали Люсем, а наш герой зробив «Лум-Пум!» — і його назвали Лумпумчиком. По закінченні уроків мав відбутися важливий футбольний матч: зустрічалась збірна команда школи зі збірною школярів із сусіднього містечка Вишеньки..." (Марія Чумарна)

"Одного разу хлопчики пішли до лісу. Гуляли там, збирали гриби, грали в ігри і забули м'яча. Біг тим лісом зайчик. Побачив м'яча та й питає: "Ти колобок?" "Ні, я м'яч." "А ти дуже смачний?" "Мене не їдять. Зі мною граються." — відповів м'яч..." (з української народної казки)

"Було собі два друзі. І дуже міцною була їхня дружба Якогось моменту друзі посперечались, і один з них дав ляпаса іншому. Останній, відчуваючи біль, але нічого не кажучи, написав на піску: «Сьогодні мій найкращий друг дав мені ляпаса». Вони продовжували йти..."

"Помирає в одному поселенні старий мудрець. Прийшли до нього люди попрощатися та й говорять: «Скажи нам, мудрий старче, як вдалося тобі створити такий лад у сім’ї, що всі сини і невістки, дочки і зяті жили разом у мирі й злагоді»? ..."

"В одного чоловіка було два сини. Якось молодший син попросив батька віддати належну йому долю спадщини. Тому батько поділив маєток і дав кожному синові його частку. Дуже зрадівши, що одержав багатство, молодший син вирушив у далеку країну. Та він нерозважливо витратив свої гроші на розваги з численними друзями. Але настав час і перед ним постала гірка правда: його гроші закінчилися. А коли у нього не стало грошей, його полишили й друзі. Він недоїдав, а тут ще й голод наступав у тій країні. Тепер юнак перетворився в звичайнісінького жебрака..."

 

 

"У вихідний день родина відпочивали на пляжі. Діти купалися у морі та будували замки з піску. Раптом у далечині з’явилася маленька бабуся. Її сиве волосся розвівалося від вітру, а одяг був брудний і обшарпаний. Вона щось бурмотіла сама до себе, підбираючи з піску якісь предмети та кладучи їх до сумки. Коли вона проходила повз сім’ї, раз по раз нахиляючись, аби щось підняти, то посміхнулась родині, але ніхто не відповів їй на привітання..."