Ірен Роздобудько. Казка "Дикі образи дикобраза"

"Поряд із моєю школою була книгарня. Я завжди ходила туди розглядати книжки. А коли вдавалося зекономити гроші на сніданках — купувала щось почитати. Якось я придбала зелену книжку, на якій було написано: «Герхард-Гольц-Баумерт. Пригоди Альфонса Ціттербаке». Я була захоплена незвичними іменами. Виявилося, що перше — ім’я німецького письменника, а друге — головного героя повісті. Ця книжка досі зберігається у мене. Їй понад сорок років! Залюбки перечитую цю книжку й страшенно регочу. Вона про хлопця, який постійно потрапляє в смішні халепи." (Ірен Роздобудько)

Ірен Роздобудько

ДИКІ ОБРАЗИ ДИКОБРАЗА

В одному прадавньому лісі жило маленьке звірятко — Невідомо-Хто.
Воно мало таку ніжну й тонку шкіру, що на сонці крізь неї просвічувалося тремтливе серденько. Крапля дощу чи листок, що зривався з дерева й падав на Невідомо-Кого, завдавали йому неабияких прикрощів. І тому Невідомо-Хто весь час ховалося у своїй нірці під жму́тком *1 торішнього листя.
Одного разу Невідомо-Хто вирішило: «Не можу так більше жити!» — і вийшло на прогулянку. На межі лісу й поля воно побачило зграю мишей і зраділо: миші були дуже схожі на нього. Тільки мали хутряні шубки й були страшенно прудкі. Невідомо-Хто втішилося, що зустріло друзів. Але миші хором сказали:
— Ти не з нашого пле́мені *2. Ми не хочемо тебе знати!
Невідомо-Хто повернулося до своєї нірки й запорпалося носом у листя. Тієї ночі воно погано спало, увесь час крутилося уві сні, чухало спинку й попискувало. А коли настав ранок, Невідомо-Хто зі здивуванням помітило, що на ньому виросла... голка.
— Ось хто я тепер — єдиноріг! — зраділо Невідомо-Хто й пішло до єдинорогів.
Єдинороги були великі й суворі. Вони кресали копитами:
— Геть! Ти — не з нашого племені! Краще не потрапляй нам під ноги — розтопчемо!
І Невідомо-Хто знову заховалося у нірку. І знову погано спало...
А під ранок біля тої голки з’явилася ще одна...
— Тепер я — справжній олень! — подумало Невідомо-Хто і вирушило до оленів.
Але красені-олені навіть не почули, що до них хтось гукає!
Наступної ночі біля тих двох голок виросла третя. Це було дуже схоже на корону.
— Я, мабуть, принц! — вирішило Невідомо-Хто й пішло шукати своє королівство.
Але його гнали звідусіль. У звірів був свій цар — лев, у птахів — орел, у риб — кит. І всі сміялися із незграбного шукача трону. А після кожної ночі, впродовж якої Невідомо-Хто ображено сопіло і зітхало, з’являлися нові й нові більшим за самого себе вдвічі. Йому було важко носити своє колюче й гостре вбрання, але тепер уже ніхто не наважувався образити його. Дуже вже грізно стирчали голки!
...І тепер, коли у Дикобраза питають, чому він так одягнений, він сумно хитає головою і каже:
— О, це все — від диких образ...

*1  Жму́ток — невелика в’язка чого-небудь; пучок.
*2  Пле́м’я — рід, група близьких людей чи тварин.

За матеріалами: Хрестоматія сучасної української дитячої літератури для читання в 1, 2 класах серії «Шкільна бібліотека». Укладання Тетяни Стус. Львів, "Видавництво Старого Лева", 2016, стор. 54 - 57. Ілюстрація Марти Кошулінської.

На відео: Ірен Роздобудько "Дикі образи дикобраза" (Уривок з Хрестоматії дитячого читання для 1-2 класів)

Більше творів Ірен Роздобудько на "Малій Сторінці":

"Фантазувати й розповідати вголос різні історії я почала ще в дитячому садку, коли не вміла писати. А записувати — у шість років. Коли вперше в цьому ж віці випадково потрапила до бібліотеки, була вражена полицями з книжками, здивована тим, що ці книжки написали люди, і вирішила, що моя книжка теж колись стоятиме на такій полиці. Але про те, що книги пишуть «письменники», я тоді ще не знала". (Ірен Роздобудько)