"Чари ночі" (добірка) – інтимна лірика Олександра Олеся

Олександр Олесь

Я ЗАКОХАНИЙ... ЛЮБЛЮ!

Я закоханий... Люблю!
Не признаюся нікому...
Навіть місяцю ясному,
Тільки, може... солов'ю.

І сказав... А солов'ї
Вітру, хмарам розказали.
І тепер думки мої
Вся земля і небо взнали.
(1918)

* * *

КВІТКИ ЛЮБОВІ РОЗЦВІТАЮТЬ

Квітки любові розцвітають
Єдиний раз.
Вони ніколи не вмирають
І вічно в серце ранять нас.

Їх поє сонячне проміння,
Годує чиста пахощ піль.
В глибинах серця їх коріння:
Торкнеш квітки, а в серці біль.

Зламаєш їх, потопчеш в муках -
І хочеш їх навік забуть,
А кров тече і плаче в звуках,
А ніжні парості ростуть.

 

*****

ОДНУ Я ЛЮБИВ ЗА ВЕСЕЛІСТЬ

Одну я любив за веселість,
Другу я за вроду кохав,
А третій за сонячний усміх
Квітками дорогу встилав.

Ти зовсім була не вродлива
І завжди, як вечір, смутна...
Чого ж ти з усіх моїх милих
У серці осталась одна?!
(1906)
 

*****

НЕ ЖДИ ПІСЕНЬ І СЛІВ ПРИЗНАННЯ

Не жди пісень і слів признання.
Хоть кожний, хто співати міг,
Співав коханій про кохання
І плів вінок з пісень своїх.
Моє ж даремнеє бажання —
Сказать про все я не зумів.
Моя любов, моє кохання
Для вислову не знає слів.
Не жди пісень! Моє кохання —
Пожар душі, і кожний згук
Мого крилатого признання
В огні згорає, повний мук.

 

* * *

ЛЮБЛЮ

Без пам'яті люблю…
Хай, може, більше проклинаю.
Я знаю — сам себе гублю,
Але не можу, і кохаю…
Хто ти?
Ти квітка без краси,
Ти літній ранок без проміння,
Ти в щасті жити не даси
З душею, повною каміння.
І все ж люблю!
За що люблю,
І сам не бачу і не знаю…
Я знаю, сам себе гублю,
Але не можу, і кохаю.
(4 листопада 1917 року)

 

* * *

ЛЮБОВ

О, не дивуйсь, що ніч така блакитна...
Що вийдеш ти, то знала ніч оця, -
І через те вона така привітна,
Ясна і ніжна без кінця...

О, не дивуйсь, що пахощі навколо,
Що, мов зомлілі, дивляться квітки, -
Ця ніч твоє квітчає ними чоло
І з них тобі плете вінки.

О, не дивуйсь, що стільки зір на небі,
Що ночі так прозора срібна мла, -
Ця ніч ясна убралася для тебе,
Для тебе й срібло розлила.

І тільки ти в кімнату підеш з ганку,
Погасне тихо й журно свято скрізь,
А хмарна ніч проплаче аж до ранку
Дощем рясним невтішних сліз...
(1904)

* * *

ЗАТРЕМТІЛИ СТРУНИ У ДУШІ МОЇЙ...

Затремтіли струни у душі моїй...
Ніжні, ніжна пісня задзвеніла в ній...
Що ж до їх торкнулось? Чи проміння дня,
Чи журба, і радість, і любов моя?!

Задзвеніли струни ще ніжніш-ніжніш...
Мабуть, ти до мене думкою летиш,
Мабуть, ти це в'єшся у душі моїй
І крилом черкаєш срібні струни в ній.
(1906)

* * *

З ЖУРБОЮ РАДІСТЬ ОБНЯЛАСЬ...

З журбою радість обнялась...
В сльозах, як в жемчугах, мій сміх, 
І з дивним ранком ніч злилась,
І  як мені розняти їх?!

В обіймах з радістю журба.
Одна летить, друга спиня...
І  йде між ними боротьба,
І дужчий хто — не знаю я...

(1906)

* * *

ЧАРИ НОЧІ

Сміються, плачуть солов’ї 
І б’ють піснями в груди: 
«Цілуй, цілуй, цілуй її,— 
Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там, 
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши 
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі 
Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя! 
Чаруйсь, хмілій, впивайся 
І серед мрій і забуття 
В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить 
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить, 
Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п’яні.

Як іскра ще в тобі горить 
І згаснути не вспіла,—
Гори! Життя — єдина мить, 
Для смерті ж — вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти, 
Коли ввесь світ співає? 
Налагодь струни золоті: 
Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок 
З вогнем, з піснями в гості 
На свято радісне квіток, 
Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:
Що візьме час, що люде, 
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди. 

І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі...»
 
Сміються, плачуть солов’ї 
І б’ють піснями в груди: 
«Цілуй, цілуй, цілуй її: 
Знов молодість не буде!»
(1904)

* * *

АХ, СКІЛЬКИ СТРУН В ДУШІ ДЗВЕНИТЬ!…

Ах, скільки струн в душі дзвенить!
Ах, скільки срібних мрій літає!
В які слова людські їх влить?!
Ні, слів людських для їх немає...
Вони ж так прагнуть в слові жить...

Так часом весь в огні горить,
Стражда закоханий до краю
І слів не зна, в які б він влить
Зумів любов свою безкраю...
"Вона" ж чекає... і мовчить...
(1904)

* * *

ХТОСЬ УДАРИВ БЕЗ ЖАЛЮ ПО СЕРЦЮ МОЇМ…

Хтось ударив без жалю по серцю моїм,-
І забилося серце в вогні золотім...
І посипались іскри ясні,
І в дзвінкі обернулись пісні.

Йшли літа... і самотність з літами росла,
І круг мене все більше темнішала мла...
І в знесиллі вмирали в тій млі
Ясно-злотнії іскри мої.

Погасало з літами і серце сумне...
Та прийшла ти і вдарила в серце мене,-
І летіли знов іскри ясні,
І в дзвінкі обертались пісні.
(1906)

* * *

ПТАШКО! БУДЬ РАДА ТЕПЛУ І ВЕСНІ…

Пташко! Будь рада теплу і весні,
Кинь жалкувати по долі...
Слухай: навколо лунають пісні,
В сонці купається поле.

Плаває-в’ється над річкою мла,
Ваблять, всміхаючись, луки...
Дай мені руку — і геть від села,
Де нам дались тільки муки.

Дай мені руку — і в поле біжім,
В степ голубий та широкий;
Там, серед нього, під небом ясним
Знайдем ми втіху і спокій.

Всіх там, у полі, уклоном низьким
Жито привітно стріває,
Сонце ласкаве промінням своїм
Рівно для кожного сяє.

Станем ми в полі на стежці глухій,
Стане нам тепло і ясно,
Стомлене серце під шум польовий
Стихне і солодко згасне.

Сонце погасне, і ніч прилетить
З чарами, сріблом, красою,
Пісня кохання в гаю задзвенить,
Нас зачарує собою...

Цілу ми ніч проблукаємо там,
Ранком ми підем щасливі...
Буде проміння всміхатися нам,
Будуть кивати нам ниви...
(1903)

* * *

СЛОВА УТІХИ

Втішай її, кажи їй бідній...
Слова утіхи — роси наче,
Що звільна падають по одній
На серце хворе і гаряче.
(1905)

* * *

ЇЇ ДУША — ЯК ЧАЙКА НАД ВОДОЮ…

Її душа — як чайка над водою...
Пісні, і сміх, і радість скрізь,
Вона ж літа, не зна спокою,
І скигле з тугою палкою,
І розсипає перли сліз.
(1904)

* * *

КОЛИ ВЕСНА РОЖЕВА ПРИЛЕТИТЬ…

Коли весна рожева прилетить
І землю всю вбере, і заквітчає,
Коли зелений гай ласкаво зашумить
І стоголосо заспіває,
Коли весні зрадіє світ увесь
І заблищить в щасливій долі,
І ти одна, в квітках і травах, в полі десь,
Серед весни, краси і волі
Не зможеш більше серця зупинить,
Що в грудях буде битись, мов шалене,
І скрикнеш,— знай, не долетить
Уже твій скрик тоді до мене...
(1904)

* * *

ВТІХА

Облиш, не плач, бо в долі злій
Ще й нас на світі щось чекає…
Пролине час в журбі тяжкій,
"Самотність" — ім’я їй.

О, нас вона вже не лишить,
Як всі, в недолі не одійде,
Довіку з нами буде жить
І навіть, знай, в останню мить
Закрити очі прийде.
(1904)

* * *

ТИ ЗНОВ ПРИЙШЛА, ЩОБ ВСІ ЧУТТЯ ХОЛОДНІ…

Ти знов прийшла, щоб всі чуття холодні
Вогнем страждання запалить,
Ти знов прийшла, щоб всі страшні безодні
Душі моєї розбудить...

Ти знов прийшла, щоб кинуть на поталу
Весь світ чуттів і дум моїх,
Щоб вічно я страждав по ідеалу
І досягнуть його не міг.
(1904)