Ірина Михалевич
БЕССАРАБСЬКІ ПИСАНКИ: КРАСА, ЩО НАС ОБ'ЄДНУЄ
Поговорімо про писанку. Тема приємна, цікава, але, разом із тим, нагадує мілководдя. З погляду науки мілководдя є найбільш вивченими районами Світового океану, чого не скажеш про писанкарство, адже досліджень та наукових праць про нього досі обмаль.
Сьогодні нам добре відома технологія створення писанки. В Україні працюють тисячі майстрів, які відтворюють традиційні зразки і створюють авторські композиції на основі збережених символів. Але чим переважно фарбують писанку? Хімічними барвниками, до виготовлення відварів вдаються нечасто. Збереглася ціла система символів: на писанках вони об'єднані в найрізноманітніші орнаменти, однак шляхи формування орнаментики залишаються для нас невідомими, як і зародження звичаю розписувати пташині яйця бджолиним воском.
Щоб досліджувати потрібні ресурси. Це зрозуміло. Але як ще довго нами ігноруватимуться ті ресурси, які є живильною силою нашого розвитку? Блискучим прикладом відданості справі попри гострі перешкоди є постать історика, етнографа, археолога Володимира Миколайовича Ястребова (1855 - 1899 р.р.). Росіянин за походженням, він невтомно працював для української науки і культури в умовах загальноросійської ідентифікації. Саме завдяки йому ми знаємо, які писанки писали в центральній Україні.
Ім'я Володимира Ястребова перебуває в одному ряду з іменами таких науковців, як Михайло Драгоманов, Микола Сумцов, Хведір Вовк, Дмитро Яворницький. Народився майбутній науковець в сім'ї священика в селі Крива Лука Самарської губернії. Навчався в Одесі в Новоросійському університеті на історико-філологічному факультеті. Після університету переїздить до Єлисаветграда, де стає викладачем історії в земському реальному училищі. Там він створює музей старожитностей, своїх учнів залучає до етнографіних досліджень та археологічних розкопок.
Зібрати чималу колекцію писанок Володимиру Ястребову допомагали в більшій мірі саме учні. У подальшому колекція подолала карколомний шлях. Вона була зосереждена в музеї училища, налічувала 435 екземплярів, була описана Ястребовим у виданні “Матеріали з етнографії Новоросійського краю” (1894 р.) та статтях ”Пасхальні писанки” (“Север”, 1895), “Кілька слів про писанки” (“Киевская старина”, 1895). Сьогодні нам відома тільки мала частина цієї колекції.
Збирали писанки в Херсонській, Київській, Подільській, Чернігівській та Бессарабській губерніях. Сталося так, що переважна частина оригінальних зразків була втрачена ще за життя Ястребова. Збиранням колекції головним чином займалися учні, і вони не зуміли якісно підготувати експонати до зберігання. Врешті писанки почали псуватися, від частини довелося позбутися.
1895 року 59 писанок в оригіналі і 65 в якості акварельних малюнків були передані до Лубен у музей Катерини Скаржинської. А 1899 року етнографічним відділом музею було підготовлено і надруковано масштабний каталог “Описание коллекции народных писанок”, куди увійшла і колекція Ястребова. Більш ґрунтовної праці про українське писанкарство за останні 100 років не з'явилося.
До каталогу від Володимира Ястребова у вигляді описів та замальовок надійшло 124 зразки — це писанки теперішніх Кропивницької, Миколаївської, Одеської областей та Молдови. В оригіналі збереглася одна писанка, її можна побачити в Полтавському краєзначому музеї.
Особливістю своєї колекції Володимир Ястребов вважав болгарські та молдаванські писанки. Болгарські писанки науковець діставав з Вільшанки (нині селище міського типу в Кропивницькій області), де компактно проживає болгарська громада. Щоб дізнатися про ці писанки більше, Ястребов листувався з вільшанським священиком Володимиром Лобачевським, настоятелем храму святителя Іоанна Милостивого. Більшість назв болгарських і молдаванських писанок співпадають з українськими. З болгарських назв науковець приводить такі: “гре´бенче” (гребінці), “ве´лчи зэ´-битя” (вовчі зуби), “ла´стовишка упа´шка” (ластівчині хвостики), “чу´пенъ крестъ” (ламаний хрест), “па´язе” (павук), “пэ´лна ружа” (повна рожа) та інші. Молдаванські писанки до колекції потрапили з Новоукраїнки Кропивницької області.
У статті “Кілька слів про писанки” Володимир Ястребов писав, що тло зібраних ним писанок переважно чорне, рудувато-червоне, іноді біле. Орнаменти складаються з білих, жовтих, червоних ліній. Зустрічається і зелений колір (про синє та жовто-гаряче на писанках збірки Ястребов не згадує, хоча ці барви теж є). Увагу привертає інформація про червону барву.
Вчений зазначав, що на бессарабських писанках вона передана різними відтінками — рожевим, кармазиновим, малиновим. Згадка про малиновий відтінок прямо вказує на те, що для приготування барвників використовували кошеніль (відвар з кошенілі дає характерний малиновий відтінок). Фарбували також привозними сандалами та “бразолією” — трісочками фернамбукового дерева. Ці барвники швидкі та легкі в приготуванні.
Автору статті пощастило спробувати стружку дерева цезальпінія в роботі (це японський аналог “бразолії”) і пофарбувати нею бессарабські писанки. Барвник направду легкий у приготуванні. Коли фарбувати ним жовту (після ромашкового відвару) писанку, отримуються теракотові, рудувато-червоні відтінки — такі, про які писав Володимир Ястребов.
Вчений говорив про конкретні особливості своєї писанкової збірки, але зараз ми бачимо, що особливою є вся колекція. До неї, крім болгарських та молдаванських писанок, увійшли унікальні бессарабські зразки та писанки центру України. Нашу область представляють 65 писанок. В інших колекціях такого скарбу не знайти.
Оскільки повіти, де збирали писанки, перебували в складі, зокрема, Херсонської губернії, автори сучасних каталогів та посібників часто помилково зачислюють писанки центру України до категорії писанок півдня України. Яскравим прикладом є писанка “Ластівчині хвостики”:
Писанкарі часто звертаються до неї, показують на майстер-класах. Вона гарна, приємно дивує світлими барвами, інтригує загадковими символами. Писанка походить з села Івано-Благодатне Кропивницької області, але майстри називають її херсонською (збиває з пантелику Херсонська губернія). На щастя, в 2011 році був виданий посібник співробітника обласного краєзнавчого музею Павла Рибалка, де вказано місцерозташування сіл відповідно до сучасних топонімів.
Завдяки Володимиру Ястребову та праці сучасних дослідників ми зберегли писанки нашого краю — унікальну красу, що скріплює та єднає нас. Дізнаватися про нашу писанку більше може кожен бажаючий. До наших послуг є якісні каталоги, альбоми та посібники.
Вони доступні в електронному варіанті:
П.П. Рибалко. Колекція писанок Володимира Ястребова (2010 р.)
Л.К. Кулжинський. Опис колекцій народних писанок (1899 р.)
За матеріалами: https://gre4ka.info/
Більше про писанку та писанкарство у блозі Ірини Михалевич на "Малій Сторінці":
Історія та символіка писанки. Дослідження, оповідки та майстер-класи писанкарки Ірини Михалевич
