На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

Казка "Тисяча парасольок" (Зірка Мензатюк)


Зірка Мензатюк

ТИСЯЧА ПАРАСОЛЬОК

(казка)

 

Завантажити текст казочки Зірки Мензатюк "Тисяча парасольок" (txt.zip)

 

Зірка Мензатюк. Тисяча парасольок. Казка. Художники Ніна та Олександр Коваль

 

Хочу розповісти про дівчинку, яку ти недавно бачив. Пам’ятаєш, у магазині: вона сердилась, аж ніжкою тупала, бо мама не хотіла їй купити... ой, забула що. Чи то іграшку, чи хустинку-носовичка, чи щось інше. А оце дівчинці (звуть її Улянкою) захотілося нової парасольки.
— Купи! — смикала вона маму за рукав.
— Нащо її тобі, Улясю, в тебе є парасолька.
— Але не така. Та без квіток, і не червона. Купи!
— Доню, в мене грошей не вистачить. Ми прийшли по інші речі.
— Інші потім купиш. А тепер парасольку!
Даремно мати вмовляла Улянку — та розсердилась, розпхикалась, оченята її наповнилися злими капризними сльозами.
— Ти нехороша мама! — вигукнула дівчинка, висмикнула руку з материної долоні і вибігла з магазину.
Надворі вона розгубилася. Плакати не хотілось — мама однак не бачитиме її сліз. Піти б додому, але одній лячно.
— Що, нудьгуємо? — раптом почула мала. Коло неї стояв дідусь з довгою білою бородою — такою, як ото приклеюють Дідам Морозам на Новий рік.
— Нудьгую,— погодилася Улянка. — А ви працюєте Дідом Морозом?
— Ні. Але твоєму лихові зарадити можу. Хочеш, я подарую тобі тисячу парасольок?
— Аж тисячу?
— Так, тисячу звичайних дощових парасольок. У мене є ще й тисяча особливих, чарівних...
— Не треба особливих,— швидко заперечила дівчинка, адже вона знала, що всілякі чарівні речі — вигадка, а насправді їх нема.— Я хочу звичайних парасольок.
— Гаразд,— дідусь вийняв з кишені якусь річ, схожу на старовинний годинник, і щось у ній покрутив.— Вони вже в тебе вдома.
— Дякую,—мовила Улянка, не дуже, вірячи сказаному.
Уявіть собі: вдома вона справді побачила безліч парасольок! Червоних, зелених, синіх, коричневих, жовтих, з ромашками і гвоздиками, трояндами й фіалками, в горошок і в смужку, з найвигадливішими візерунками... Була навіть така самісінька, як та, що мама не схотіла купити. Улянка схопила п і побігла на вулицю, адже там саме зашелестів, як на замовлення, веселий теплий дощ. Рясні краплі лопотіли по новій парасольці. Та от досада: нікого з подруг чи просто знайомих дівчаток надворі не було. «Ач, боягузки,— зітхнула Улянка.— Повтікали від дощу, начеб вони з цукру!» Вона розглядалася по вікнах і балконах, але й звідти ніхто не визирав, ніхто не дивився на її обновку.

 

Зірка Мензатюк. Тисяча парасольок. Казка. Художники Ніна та Олександр Коваль


Раптом з-за будинку вибігли дівчатка з одною на двох парасолькою. Несли її вони абияк, сукенки в обох намокли, а дівчатка ще й босоніжки поскидали і ляпали по теплих калюжах. Улянка заздро подивилась їм услід. «їхня парасолька краща. Може, в мене теж є така?»
Вона не помилилася: вдома справді знайшла блакитну, як і в подружок на вулиці.
І ось Улянка знову надворі. Але навіть чалапати по калюжах чомусь невесело. Поодинокі перехожі квапились додому, на Улянку ніхто не звертав уваги, нікому й на гадку не спадало, що в цієї маленької дівчинки є вже аж тисяча парасоль і така точнісінько, як у перехожих у руках, у неї, напевно, є теж. «А як би всі мені позаздрили, дізнавшись про це!» — подумала Улянка.
Вона вернулась додому і вибрала з десяток найяскравіших парасоль. Проте й на цей раз їй не гулялося. Парасольки були важкі, розсовувалися на руках і — нікого не дивували. Тільки один чоловік з лагідними очима сказав своїй доні: «Бачиш, яка хороша дівчинка? Несе подружкам парасольки, щоб не помокли. Молодець!» Улянка почервоніла від незаслуженої похвали, гуляти зовсім розхотілося, і вона подалась додому.
Але й тут було не легше! Тато, вернувшись з роботи, хотів дивитися футбольний матч улюбленої команди, а до телевізора через парасольки годі приступитесь; диван і крісла теж завалені ними.
— Негайно прибери цей базар! — нагримав тато на Улянку.— Через тебе ніколи по-людськи не спочинеш!
Улянка взялась прибирати парасольки, але куди? Вони заповнили всю квартиру, лежали у всіх кутках, у шафах, на полицях...
— Мамо, я голодна! — побігла Улянка на кухню.— Давай вечеряти.
Мама тільки розвела руками:
— Яка вечеря, Улясю? Я ледве звільнила кухню від твоїх парасольок, тепер лиш починатиму варити...
Навіть лягти спати було неможливо: ліжечко теж заповнили кляті парасолі!
Вранці Улянка встала заспана й сумна. У двері подзвонили. Дівчинка відчинила й зраділа: це був учорашній дідусь.
— Негайно, негайно заберіть ці парасольки! — забувши привітатись, вигукнула вона.
— Як забрати? Всю тисячу?
— Всі до одної!
Дідусь зосередився і мовив довге-довге слово. Таке довге, що з ним казку буде важко дочитати до кінця. Якщо ви раптом схочете позбутись тисячі парасольок, подзвоніть мені, і я скажу вам те слово по телефону.
Так от, дідок мовив чарівне слово, і парасольки миттю пропали. Навіть усі речі, які через них мама, тато й Улянка не змогли покласти на місце, ураз прибрали себе самі. Дівчинка полегшено зітхнула.
— Усе-таки шкода, що ти не хочеш парасольок,— сказав дідусь.— Можу запропонувати тисячу незвичайних, з якими не буде ніякого клопоту...
— Куди я їх складатиму?! — відмахнулася Улянка.
— Їх не треба складати. І не треба носити з собою. У дощ досить оглянутись довкола.
— Невже?
— Ці парасольки мають ще одну властивість: стає дуже весело, якщо з кимось ними поділитись. То як, подарувати?
— Ага,— невпевнено погодилася дівчинка.
Вона саме бавилася з подругами в парку біля фонтана, коли небо захмарилось, повіяло прохолодою. Малі затривожились: треба вертати додому.
— Не журіться! — заспокоїла їх Улянка.— Один знайомий чарівник подарував мені тисячу парасольок, які з’являються, саме коли їх треба.
Поки діти розпитували про чарівника, важкі краплі посипалися на землю.
— Ой, де парасолі?
І раптом розлогий клен закивав їм гілкою: сюди, сюди! Дощ скочувався по його листю, і під крону не потрапляло жодної краплі. Справжнісінька зелена парасоля! Діти зграйкою гайнули у сховок.
— А до мене хто? Моя парасолька з цвітом! — кликала молоденька липка.
— А моя з яблучками! — шелестіла яблуня.
— У мене крона найрозлогіша,— хвалився горіх.
— Моя ж найвища,— додавав своє стрункий ясен.
— А моя з горобцями! — і собі манила дітей плакуча верба.
Дівчатка ховалися то тут, то там під розлогими кронами-парасолями, перебігали з-під одного дерева під інше і так голосно сміялися, що навіть сонце визирнуло крізь проталину в хмарі. А дощ шумів, розливався теплими калюжами,— ще цього літа не було такого веселого, такого сліпого дощу! Зелені парасолі намокали, краплі пробирались-таки поміж листя, але хіба то біда? Від дощу ростеться краще!
— А гарно ти придумала про чарівника і його парасолі,— сказали Улянці дівчатка, коли дощ перестав.
— Ага,— не стала заперечувати вона й сама здивувалася, як усе-таки незрозуміло буває: від тисячі парасоль утіхи менше, ніж від простого сховку під деревами.

 

Зірка Мензатюк. Тисяча парасольок. Казка. Художники Ніна та Олександр Коваль

 

За матеріалами: Зірка Мензатюк. "Тисяча парасольок". Казки. Художники Ніна та Олександр Коваль. Київ, "Веселка", 1990, стор. 17 - 21.

 

Більше творів Зірки Мензатюк на нашому сайті:

Зірка Мензатюк, казки для дітей
"Колись малою я любила читати, сидячи на горісі. Гілля навколо було мов зелене шатро, я опинялася мовби в інакшому, таємничому світі. А ще, правду кажучи, я ховалася. Батьки не схвалювали мого читання-всього-підряд. Тепер розумію чому. Книжки — як друзі. Є серед них надійні і справжні. Є й такі, на які просто марнуєш час." (Зірка Мензатюк)

Останні коментарі до сторінки
«Казка "Тисяча парасольок" (Зірка Мензатюк)»:
Всьго відгуків: 0    + Додати коментар