Художня література — мистецтво слова

• Все
• Текст
• Вкладені публікації (105)
• Відгуки (0)
• Мітки (8)

Борис Васильович Остапенко — український поет, член Національної спілки письменників України, лауреат премії Національної спілки журналістів України «Золоте перо» (2001), лауреат Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка, лауреат обласної премії імені Михайла Клименка (2012).

 

 

 

 

 

Юрій Гундарєв — заслужений журналіст України. Художні твори публікувалися в Україні та за кордоном, зокрема в США — українською мовою. Виступав із концертними програмами — поезія і власні фортепіанні композиції — в Національній філармонії, Будинку вчених, Будинку актора та інших залах Києва.

 

 

 

«Не я пишу, а мною щось пише»,
«Переповідати родинні історії – моя внутрішня потреба».
(Сергій Осока)

 

 

 

 

 

"«Написано від душі, але цього не надрукують. А от тобі «придрукують» — 10 років без права переписки. З німецького табору ти втік, з нашого тікати безнадійно... Отже, знищи все, коли хочеш жити»,— порадив мені Олексій Євдокимович, прочитавши мій рукопис ще за радянсьикх часів. Олексій Євдокимович Пономаренко був для мене не тільки вчителем, але й другом. Я звертався до нього з болючими проблемами, висловлював найпотаємніші думки. Ми часто розмовляли на «заборонені» теми: про Мазепу, Петра І., Грушевського. Іноді обговорювали й «політику партії» — колективізацію, голодомор. І захотілось написати, щоб спомини мої не канули в Лету, щоб нащадки знали, яка то насправді була політика...     До болі шкода було нищити свій рукопис, але зауваження Олексія Євдокимовича виявилися цілком слушними, я й сам розумів. І знищив. Тепер важко все відновити по пам'яті, адже пройшли десітиліття. І все ж таки спробую..." (Микола Колесник)

 

"..Ми історію ту не забудем,
Що писали нам предки віками.
Берегти у серцях її будем,
Поки сонце палає над нами.
Ти мовчиш, моя рідна Вітчизно,
Але чуть твого серця биття,
Що нас всіх протинає наскрізно…
Україно – ти наше життя!
Я живу, поки чути тремтіння
України заквітчаних мрій,
Поки гідно історію пишем,
Українці не втратять надій!"

(Інелла Огнєва)

 

Сатиричні казочки у віршах Дідуся Сашка про події війни з московитськими загарбниками, що триває в Україні, — це "сміх крізь сльози"...  Читаймо!

 

 

 

 

 

"Джордж Плейтен не міг приховати суму в голосі: — Завтра перше травня. Олімпіада! Джордж перевернувся на живіт і через спинку ліжка пильно глянув на товариша по кімнаті. Невже він не відчуває те саме? Невже думка про Олімпіаду не викликає у нього ніяких емоцій? Джордж мав худорляве обличчя, його риси ще більше загострилися майже за півтора року, проведених у Інтернаті. І сам він був худорлявий, та в його синіх очах горів колишній невгамовний вогонь, а розпачливістю, з якою він уп'явся в ковдру, Джордж нагадував зацькованого звіра. Товариш по кімнаті на мить залишив книгу і відрегулював яскравість світної стіни. Його звали Хейлі Омейні, він був нігерієць. Здавалося, його темно-брунатна шкіра й масивні риси обличчя створені для того, щоб виражати тільки спокій; згадка про Олімпіаду його не схвилювала. — Я знаю, Джордже, — озвався він..." (Айзек Азімов)

 

Перша книга Марії Романюк-Крижанівської має назву "Думи про Україну". Вона містить багато патріотичних віршів, а також інші поетичні твори, написані в роки незалежності України. Видати книгу пані Марія вирішила, коли син пішов на війну у 2015 році. Він воював на сході України під Авдіївкою в 25 бригаді. Тепер він знову воює за долю нашої країни. А мама мужнього воїна створює нові книжки для майбутніх поколінь. У 2022 році пані Марія створила дитячу книжечку-розмальовку для дітей "Потічок" під власним прізвищем в електронному вигляді. Вона була представлена на конкурсі "Освіта Житомирщини" і відзначена дипломом. Ця книга написана для дітей молодшого шкільного віку і може бути використана вчителями під час уроків позакласного читання. Книги видані під псевдонімом Марія Ромашка (саме так називали дівчину в юності за дівочим прізвищем Романюк). Вірші, казки, оповідання для дітей пишуться з любов'ю, бо пані Марія усією душею любить дітей та свою професію.

 

"Я слово правди – крицею вважав.
І світочем – посеред ночі.
На цім завжди стояв!
Мене дзвін срібла не зурочив."

(Василь Мелюс)

 

 

 

Валентина Матвіїв — львівська поетеса з волинським корінням. Тож, без сумніву, унікальне поєднання ментальностей цих країв вплинуло на своєрідне формування її особистості та становлення творчого потенціалу. Своє професійне життя присвятила педагогічній діяльності, навчаючи школярів рідної мови та літератури. Саме нагода щодня торкатися неймовірно щедрих на любов і добро дитячих душ допомагають поетесі дивитись на світ щирими очима дитини, щоб потім відтворити це особливе світосприйняття у поетичних рядках. Її лірична героїня завжди винятково відверта зі своїм читачем, сповнена вселенської любові до світу, до життя, до всього, що її оточує та надихає. У 2019 році побачила світ дебютна збірка поезій Валентини Матвіїв, яка має назву «Легкокрила». ​

 

Артем Кулигін — юрист за освітою, але має талант поета. Поезії про наболіле линуть до нього, немов самі собою... Читаймо...

"Моя Батьківщина, моя ти родина,
Для мене ти втіха в нестерпну годину.
Вважаю, що ти, для мене любов,
Якою захоплена знову і знов.

Сумую без тебе, як дощ восени,
Тебе поважаю й тобою пишаюсь.
Для тебе зроблю я на світі усе,
Життя я віддам заради тебе."

(Артем Кулигін)

 

 

"Любімо Україну,
І що б там не було,
Не зрадимо її ми,
Творімо злагоду й добро!.."

(Вероніка Кремінна)

 

 

 

 

Gabriel Rosenstock — poet, tankaist, haikuist, novelist, essayist, playwright, author/translator of over 180 books, mostly in Irish (Gaelic). Rosenstock is one of the foremost poets in Ireland in both English and Irish. He also writes haikus and he works as translator and as assistant editor for an Irish-language publishing house. He writes primarily in Irish and is the author or translator into Irish of over one hundred books. He is member of several literary societies and organisations, such as the Innti group and Aosdána.

 

 

 

Читаймо патріотичні вірші та коротку прозу української письменниці Юлiї Дмитренко-Деспоташвiлi, яка народилася в Полтаві, а наразі мешкає та працює у Тбілісі (Грузія).

 

 

 

 

 

 

Любов Сердунич — письменниця, просвітянка, дослідниця голодоморів, краєзнавиця. Входить до Національних спілок письменників України, журналістів, краєзнавців, Асоціації дослідників голодоморів в Україні. Очолює районні організації Всеукраїнського об’єднання ветеранів, ВТ «Просвіта» імени Тараса Григоровича Шевченка та творчі гурти для дорослих і дітей. Наставниця молоді. Волонтерка з 1995 року. Переможниця літературних конкурсів. Редакторка, співредакторка, авторка передмов, співавторка багатьох міжнародних та всеукраїнських альманахів, антологій і збірників, як літературних, так і краєзнавчих. Публікується у ЗМІ України й за кордоном, на літературних сайтах і в соцмережах, у збірниках та альманахах.

 

Яків Васильович Жарко (справжнє прізвище Жарченко) (1861 — 1933) — репресований український письменник, поет, перекладач, актор, в’язень комуністичного режиму.

 

 

 

 

 

Євгеній Юхниця — український поет. Народився 14 квітня 1965 року. Закінчив економічний університет у 1989 році. З 1999року по сьогодні закінчив десятки літературних, сценарних і режисерських курсів. Працює у різних жанрах поетики. Виділяється короткими яскравими полотнами взаємовідносин, зрізів характерів і поведінки суспільної та особистої. Словом реально передає смаки, кольори, відчуття. Вимогливий до себе. Перфекціоніст, постійно вдосконалює твори. Має тисячі публікацій поезій. Працює емоційними хвилями. Надихається від натовпу людей, інших живих істот. Відрізняється тим, що краще пише, коли його просять про щось написати. Каже, що тоді відчуває потік хвильовий, інформаційний, чуттєвий, який його виносить на потрібні полонини, верхівки, у заглибини. Завжди цікавий і неповторний у інтерв’ю.

 

"...Почнем же, браття, повість цю
від старого Володимира до нинішнього Ігоря,
який відтягнув ум твердістю своєю
і погострив серця свого мужністю.
Сповнившись ратного духу,
навів свої хоробрі полки
на землю Половецьку
за землю Руську..."

(переклад Віталія Скляренка)

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» засвідчив новий етап і у творчому зростанні Панаса Мирного, і в розвитку прози взагалі: це був перший зразок соціально-психологічного роману в українській літературі, перший «роман з народного життя», в якому, за визначенням Івана Франка, «змальовано майже столітню історію українського села», розкрито соціальну дійсність в усіх її суперечностях, показано, як соціально-економічні умови, конкретне життєве середовище формували характер особистості, зумовлювали, визначали її поведінку.

 

 

Сюжет повісті Миколи Гоголя "Тарас Бульба" оповідає про Україну першої половини 17 століття, де українські запорозькі козаки воюють супроти поляків на боці Московії. Головний герой — козацький полковник Тарас Бульба. Перша редакція повісті була опублікована у 1835 році, і її літературознавці вважають проукраїнською. Друга редакція повісті війшла друком у 1842 році. Її літературні критики вважають русофільською з елементами юдофобії, полонофобії та українофобії. Незважаючи на свою російськоімперськість, повість Тарас Бульба стала популярною в Україні відразу по виходу, й починаючи з 1850-го року вийшло вже більше десяти повних україномовних перекладів повісті. До читання та слухання пропонується твір у перекладі Миколи Садовського за редакцією  Івана Малковича та Євгена Поповича. 

"Скрижалі української прози поповнюються книгою «Ненаписана доля», у якій — 10 оповідань. Шановний читачу, Ви перейметеся 10-ма різними за сюжетом долями, разом з героями пройдете дорогами духовного зростання, спокутування гріхів, виживання, пізнання великого кохання й розчарування, зрозумієте, як багато у житті важать чесність і порядність, шанування прабатьківських традицій, віра у себе, таїнство душі… Отож, нехай Вас до глибини душі схвилюють життєві перипетії героїв оповідань: перенесені милі страждань Міри й Віоли – «Зустріч через півстоліття»; нерозділена любов Андрія й Ольги – «Під грушею»; ставлення Петра й Данила до духовного начала – «Стара церква»; повернення Андрія до Галини через пройдені випробування – «Старша дружка»; тепла весняна сльоза Асі – «Особливий день»; проникливі погляди Гната і його сина Гаврила в монастирі (до чого призводять чуже багатство і нелюбов) – «Чужа земля»; незвичний подарунок сироти з дитбудинку Єгора – «Дві цяточки»; страждання Марини через Артура Місника та її загартований характер – «Ненаписана доля»; Карпо й Орися зустрілися за надто складних обставин – «Розбита дорога»; врятована від самогубства Алла й негідний вчинок Руслана – «Катя»..." (Катерина Бондарчук)

"В останні роки дев'ятнадцятого століття ніхто не повірив би, що за всіма людськими справами зосереджено й пильно стежать істоти більше розвинені, аніж людина, хоча й такі самі смертні, як і вона; що в той час, коли люди заклопотані своїми справами, їх досліджують і вивчають, може, так само уважно, як людина досліджує під мікроскопом хвилинне життя нижчих організмів, що плодяться й кишать у краплині води. З безмежною пихою снували люди туди й сюди по всій земній кулі, поглинуті своїми мізерними турботами, певні своєї влади над матерією. Мабуть, так поводяться під мікроскопом й інфузорії. Ніхто й гадки не мав, що старіші космічні світи криють у собі загрозу людському існуванню; сама думка про можливість життя на інших планетах здавалася неймовірною. Цікаво нагадати деякі поширені в той час погляди. Щонайбільше, думали земляни, на Марсі живуть люди, які поступаються перед нами своїм розвитком і завжди раді прийняти нас у свої гостинні обійми як жаданих просвітників. А в цей час істоти, які своїм розвитком стоять вище нас настільки, наскільки ми стоїмо вище від допотопних тварин, істоти з великим холодним жорстоким розумом, дивилися заздрісними очима на Землю, повільно й впевнено плекаючи свої ворожі супроти нас плани. На світанку двадцятого сторіччя наші ілюзії були розбиті..." (Герберт Веллс)

"Мандрівник у Часі (так найслушніше його назвати) розказував нам якісь дивовижні речі. Його сірі очі спалахували й блищали, а обличчя, звичайно бліде, порожевіло й світилося збудженням. У каміні яскраво палахкотів вогонь. М’яке світло електричних лампочок під срібними дашками переливалося в наших склянках. Крісла — оригінальний винахід господаря — скоріше обіймали та пестили нас, аніж були просто місцем для сидіння. У товаристві панувала та чудова пообідня атмосфера, коли думки, не зв’язані путами фактів і точності, вільно линуть. Господар викладав нам свої теорії, позначаючи рухом тонкого вказівного пальця найголовніші твердження, а ми, посідавши в крісла, недбало прислухалися до цих, як ми вважали, парадоксів, захоплюючись невичерпно багатою фантазією оповідача..." (Герберт Веллс)

З раннього дитинства Марина Брацило відчула потяг до поетичного слова. Дитячі та юнацькі роки пройшли на острові Хортиця, який поетеса вважала одним із джерел своєї творчої наснаги. Переможниця багатьох Всеукраїнських пісенних та поетичних конкурсів і фестивалів. На підтвердження зрілості її творчості, в 19-річному  віці, Марину Брацило  було прийнято до Національної спілки письменників України (1997 р.). За фахом філолог (закінчила Запорізький державний університет). Працювала редактором в ряді всеукраїнських періодичних видань (м.Київ), разом із видавництвом «Смолоскип» проводила величезну роботу серед літераторів-початківців, зокрема, в якості  одного із організаторів Ірпінських семінарів та  як член журі фестивалю живої поезії «Молоде вино». Марина Брацило  представляє літературне  покоління дев’яностиків, яке сформувалось разом із незалежною державою, згуртувавшись навколо  видавництва «Смолоскип», підтриманого українською діаспорою та Спілкою письменників України. Це  середовище   огранило її  перші кроки у віршуванні українською, поволі привело і до авторської пісні. Марина була першою українською поетичною ластівкою зрусифікованого Запоріжжя.

 

Платон Микитович Воронько — визначний український поет, учасник Другої світової війни. З воєнних випробувань Платон Воронько виніс незабутні враження, пам’ять про фронтових побратимів, що наснажувала всю його творчість. Платон Микитович Воронько створив чимало героїко-патріотичних поезій, поем, зворушливих ліричних віршів, а також творів для дітей. Його поезії властива широта жанрового діапазону, роздумливість, життєва правдивість, глибина переживання, ритмомелодійна своєрідність, збагачена народнопісенними традиціями. Деякі вірші Платона Воронька покладено на музику. За книгу поезій «Повінь» П. М. Воронько у 1972 році був удостоєний Державної (нині — Національної) премії України ім. Т. Г. Шевченка.

Володимир Євтимович Свідзінський — видатний український поет-лірик, незрівнянний майстер поетичної медитації, твори якого зачаровують яскравою самобутністю, безпосередністю, мудрим спокоєм споглядання й любові. Творчість Володимира Свідзінського мало відома читацькій аудиторії, позаяк довгі роки поспіль його ім’я і трагічна доля замовчувалися, а за життя поета побачили світ лише три його невеличкі поетичні збірки: «Ліричні поезії» (1922), «Вересень» (1927) та «Поезії» (1940). Микола Бажан свого часу писав про Володимира Свідзінського: «Це — поет неповторний, своєрідний, тонкий. Я маю насолоду від його поезії і думаю, що невдовзі прийде час і на достойне поцінення його творчості критикою і громадськістю».

Катерина Мотрич — українська письменниця, поетеса, член Національної спілки письменників України (з 1979 року), лауреатка Огієнківської премії в галузі громадської, політичної та духовної діяльності. Читаймо твори письменниці, представлені на "Малій Сторінці":

«Молитва до мови»

"Політ журавлів над нетолоченими травами" (повість про чорнобильську трагедію)

Валентин Лукич Чемерис — відомий український письменник, автор культових історичних та фантастичних романів, лауреат багатьох літературних премій. 

Соломія Мардарович - молода українська поетеса, акторка театру, ведуча літературних подій, журналістка, волонтерка. Авторка поетичних збірок "Граматика звуку" (2016) та "Коли я захотіла політати" (2020, готується). Лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова-2018» в номінації "Пісенна лірика".

"Ти стукав у двері мого серця, Боже,
Тук-тук, тук-тук і знову й знов.
Це так до мене промовляла
Твоя незвідана Любов.
Та мить прийшла, я серце причинила
Ти так нечутно увійшов.
Та я лиш Духом міркувала,
Що це прийшла Твоя Любов."
(Галина Бойко)

"В українській літературі ім’я Юрія Яновського належить до найпомітніших, а художня спадщина становить яскраву сторінку її класики. Видатного письменника знають у нашій країні та в усьому світі, його твори входять до тих надбань, які гідно репрезентують духовну українського суспільства. Літературному поколінню, до якого належав Юрій Яновський, випало йти незвіданими шляхами, відкривати нові теми, творити образи нових людей і шукати для цього відповідних художніх форм. За словами Олеся Гончара, «це був художник-відкривач, що дорожив свіжістю, правдивістю образів, нетерпимець до будь-якої рутизни». А творив він на рубежі прози й поезії і, працювавши в багатьох жанрах, лишив по собі неповторні, високомистецькі здобутки. За ним утвердилася слава романтика. Юрій Яновський — один із тих, хто започаткував романтичну течію в українській літературі." (М. М. Острик)

"...єдине, що завжди залишалось для мене незмінним, – безмежна любов до української мови та поезії... Щоправда, пишу рідко, а от коли самі вірші приходять будь-де та будь-коли, то, якщо вдається не забути, кладу їх на папір, якщо не маю можливості записати, гублю, іноді назавжди..."

(Галина Мирослава)

 

 

Ірина Мацко — письменниця, публіцистка, видавчиня, ілюстраторка дитячих видань, укладачка хрестоматій та прописів для дошкільнят, авторка оповідань, жиночих новелл, есе, дитячих казок. Пані Ірина є фіналісткою першого конкурсу малої прози „Сила малого” (її твір увійшов у 100 кращих творів та книгу „Сила малого”, що була видана за результатами конкурсу), призеркою конкурсу творів для дітей "Мистецької Сторінки" та часопису "Захід-Схід" (з казкою для дітей „Пригоди дубового листочка”), "Рукомесло 2009" (з казкою "Медовий Сухарик").

 

Марія Дем'янюк — українська письменниця і поетка, авторка збірок поезій «Кленова пісня» та «Світань», дитячих збірок казок та віршів «Марійчині казки», «Небесна чудасія», «Гомінка стежинка» та «Джерельце доброти», книги «Синергія гуманізму, етики та естетики як основа діяльності СХПУ». Друкувалася в журналі «Дніпро», літературно-художніх альманахах, у «Сімейній газеті»,  «Казковому вечорі», у дитячих журналах. Лауреатка І ступеня в номінації "Поезія для дорослих" ІІІ Всеукраїнського літературно-поетичного конкурсу-фестивалю Якова Бузинного (м. Луцьк, 2018). Лауреатка літературної християнської премії 2018 року за книгу-дослідження «Синергія гуманізму, етики та естетики як основа діяльності СХПУ». Мешкає пані Марія у місті Хмельницький.

 

"Дай, я буду таким, як хочу,
Щоб не всі мене розуміли...
Ти вбачаєш у цьому злочин?
Я вбачаю у цьому — крила!.."
(Сергій Губерначук)

Роман Миколайович Коваль - громадський діяч, письменник, краєзнавець, дослідник історії Визвольної боротьби українського народу першої половини XX століття.

У романі «Роксолана» видатний письменник Павло Загребельний відтворює події XVI століття, розповідає про дивовижну долю української дівчини Настусі Лісовської. Її разом з іншими односельцями захопив у полон татарський військовий загін. А далі невільничий ринок, і юна красуня опиняється в гаремі турецького султана Сулеймана. Але вона не стала приниженою рабинею. Своїм незвичайним розумом, волею і вродою горда слов'янка виборює собі іншу долю. Запаливши серце могутнього султана вогнем любові, вона незабаром стає його законною дружиною, владаркою Сходу, відомою світові під іменем Роксолани...

Людмила Кибалка — сучасна молода українська поетеса та письменниця. Вона народилася і живе у Києві. У 2002 році закінчила факультет української мови та літератури Київського національного університету  ім. Тараса Шевченка, а згодом навчалася в аспірантурі Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка. Людмила Кибалка пише як поетичні, так і прозові твори. Усі вони — щирі та теплі, сповнені любов'ю та добротою. Тож читаймо разом і поринаймо у світ прекрасного...

 

 

 

Ольга Шарко - перекладачка літературних творів, мовознавець - народилася 13 квітня 1994 року в Києві. Закінчила з відзнакою у 2018 році Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Українська мова та література, іноземна мова». Того ж року посіла 1 місце у фінальному етапі Всеукраїнського мовно-літературного конкурсу імені Тараса Шевченка. Двічі посідала третє місце в конкурсі художніх перекладів від Факультету іноземних мов ЦДПУ ім. Володимира Винниченка (2017, 2018 ).  Публікувалася в альманахах «Сполучник» (випуск 8 за 2013 рік) та «Стиль і переклад» (випуск 3 за 2016 рік, випуск 4 за 2017). Авторка «Глосарія типових та рекомендованих варіантів уживання сталих словосполучень української мови». 

"Чи мудре слово те?
Чи не мудре слово те?
А я́к сказано воно,
коли мудрість у хаті давно?
А прине́сене слово те..."

(Сергій Губерначук)

 

 

 

 

Молода поетеса зі Львова Оксана Аннич пише вірші про сучасне: про Україну, про війну на сході, про долі друзів, про те, що хвилює та болить... Читаймо, слухаймо, співпереживаймо, замислюймося...

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, поет Леонід Талалай належить до тієї когорти літераторів, які не розміняли свої таланти на тусовочні паради, тому й не знайдете їхніх збірок у книгарнях. Леонід Талалай, зі своїм натур-філософським баченням нашої дійсності, один із небагатьох, кому віриш і довіряєш його словові. Його вибране «Безпритульна течія», написане за останні його десять років, чи не найкраще репрезентує нову книжкову серію «Третє тисячоліття: українська поезія», підтриману Міжнародним благодійним фондом «Україна 3000».

Ім’я видатної української письменниці-демократки, яка пройшла благородний шлях самовідданого служіння народові, віддала йому всі думки і помисли у тяжкий час соціального і національного поневолення, і в світлий час його возз’єднання, духовного відродження, оповите в нашій країні глибокою шаною і любов’ю, відоме у широкому світі. У своїй кращій частині літературна спадщина Ольга Кобилянської вливається у скарбницю загальнолюдської культури як неперехідна художня цінність, сприяючи духовному зближенню, і взаємозбагаченню народів.

 

Ігор Павлюк - відомий український письменник та науковець, член Асоціації європейських письменників. Він - автор багатьох книг. Окремі його вірші стали піснями. За композиціями віршів Ігоря Павлюка створено театральні постановки. Його п’єсу «Вертеп» ставить Львівський драматичний театр імені Лесі Українки. Твори Ігоря Павлюка перекладені російською, білоруською, польською, англійською, латиською, болгарською, японською мовами. Ігор Павлюк представлений у книзі «European writer Introduction». Книга "Політ над Чорним морем" Ігоря Павлюка посіла перше місце за підсумками відкритого голосування і була визнана книгою року у Великобританії ("A Flight Over the Black Sea", переклав Стівен Комарницький). Вірші Ігоря Павлюка, зібрані в книзі, запрошують читача відправитися на прогулянку українським поліссям, описуючи зустрічні явища за допомогою витончених метафор.

"З ранку до вечора жала", "Яблуні білі в цвіту", "Літнє", "О, вокзали, тривожні вокзали…", "В день святого Юрія", "Дні летять, як зграя журавлів…", "Слізки дощу на листочках…", "Піски", "На коні вороному", "Рондель", "Ось і осінь… Стук коней бадьорий…", "Коли умирали, то бачили очи рушниць", "Осіння поема", Травневі трави", "Купальські трави", "Я ні з ким не піду до пивниці…",  - поезії Ладі Могилянської, репресованої української поетеси, жертви сталінського режиму.

 "Під чужим небом", "Стилет чи стилос? — не збагнув...", "Лист", "Шевченко", "Земна Мадонна", "Сни", "Романс", "Ми за життя горіли в пеклі...", "Серпень", "Вчора" - поезії Євгена Маланюка з різних збірок.

"Від  Донецька  до  Криму  та  Львова
Розпростерлась  моя  сторона.  
Знають  в  світі  красиве  це  слово  –  
Україною  зветься  вона. 
Там,  де  простір  безкрайнього  поля,  
Від  сівби  і  до  самих  до  жнив,  
З  колоском  колихається  доля  
Козака,  що  раніше  тут  жив..."
(Геннадій Деснянський) 

Письменник Іван Андріанович Багмут був невситимим мандрівником. Свою любов до подорожей пояснював так: «Бачити життя, людей, свою країну. Ні, не так. Насамперед хотіти бачити. Так хотіти, щоб ви не могли всидіти вдома! А щоб так хотіти, треба любити. Любити людей, природу, любити життя». Маршрути подорожей Івана Андріановича пролягали через Карелію, Алтай, узбережжя Охотського моря, Казахстан, Індію, Європу, Кубу… Письменникові не один раз доводилось ризикувати життям: то він висів у горах над проваллям (був альпіністом), то потрапляв у страшні сибірські хуртовини, а то долав на плотах річкові пороги. І всюди були зустрічі з цікавими людьми, споглядання природи, знайомство з різним способом життя. Оскільки Іван Андріанович мав поетичну душу і легко сходився з людьми, це стало багатим підґрунтям для написання його творів — нарисів, оповідань, повістей.

Творчість Григорія Сковороди посідає особливе місце в історії українського письменства. Його поезія та філософія - це найвищий злет українського літературного бароко, так само, як в Англії - творчість Джона Мільтона, у Голландії - Йоста ван ден Вондела, в Іспанії - Кальдерона, в Італії - Торквато Тассо, у Німеччині - Ангела Сілєзія, у Чехії - Яна Амоса Коменського. Сковородинські пісні, байки, діалоги, трактати, притчі, листи завершують добу українського бароко, а водночас і барокову літературу всієї Європи. Значення творчості Сковороди виходить далеко за рамки української традиції. Його твори перекладено англійською, вірменською, грузинською, італійською, німецькою, польською, португальською, російською, словацькою, фінською, чеською та іншими мовами. 

Серед українських письменників, з іменами яких пов’язаний новий етап у розвитку національної культури, одне з почесних місць належить Євгену Гребінці. Найвизначніше місце в поетичній спадщині Євгена Гребінки посідають байки. Розвинувши в своїх байках народно-сатиричні традиції, Євген Гребінка підніс байку до нового, вищого рівня, що мало велике значення для розвитку української літератури. Вся його літературна спадщина увійшла в скарбницю вітчизняної культури.

Багатомільйонний український читач з глибокою любов’ю і повагою згадує ім’я Леоніда Івановича Глібова, талановитого байкаря, видатного майстра художнього слова, твори якого зайняли почесне місце в українській класичній літературі. Життя поета було сповнене напруженої творчої праці, щирого прагнення допомогти рідному народові «живим словом правди і просвіти».

Пропонуємо для читання дитячу поезію Ганни Черінь, а також її чудові вірші про Україну, про зиму, весну та осінь, про Різдво та кохання.

Микола Іванович Костомаров  (1817 — 1885 рр.) відомий світові як видатний український історик, етнограф, фольклорист, критик, статті якого друкувалися в прогресивних часописах «Основа», «Современник», «Отечественные записки»; член Кирило-Мефодіївського товариства. Плідність його праці викликала подив: на неї складалася і його організованість, і дивовижна пам’ять та ерудиція, і практичне знання багатьох європейських і класичних мов. Він мав про що розповідати. Адже все життя мандрував, придивлявся до нових місць. Вони промовляли йому як історикові більше, ніж будь-кому іншому. Складовою чергового наукового пошуку було обов’язкове відвідання місць, де відбулися події. Широко освічений, Микола Костомаров знав і любив класичну світову літературу, насолоджувався літературними шедеврами античності, невтомно працював у російській культурі; та найглибшою і найболючішою його любов’ю завжди були українське слово й українська пісня.

"Василь Стус — поет трагічної долі. На прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» Василь Стус запропонував присутнім у залі встати і цим вставанням протестувати проти арештів, які почалися тоді в середовищі київської інтелігенції. Зал встав, а Василь невдовзі... сів...  Сьогодні ми вивчаємо його вірші. Згорьована доля Василя Стуса надає їм сили невідпорної і непереможної. Потужність його віршів помножена на скорботу його долі. І даремні потуги тих, хто намагається перепинити їм дорогу. Опір надає віршам трагічного поета неймовірної всепробивності. Серед його тюремних творів найдорожчі - це інтимні поезії, його відчайдушне уміння знаходити для душі місце всюди — в найкарколомніших знущаннях, у найбезпросвітнішому мороці сучасності..." (Іван Драч)

Художня спадщина Олега Ольжича значима своїм духовим зарядом, вольовою напруженістю проекції майбутнього його рідної України. Творчість цього поета і вченого характеризується шириною тем і сюжетів. Олег Ольжич був незламним борцем за волю свого народу і увійшов в історію української літератури як приклад героїчного типу людини й поета.

Олена Теліга будувала образ України поверх усіх політичних поділів і понад історичними проваллями. Її одчайдушну одвагу і рішучість слід поставити в ряд тих безстрашних націоналістів, що йшли на Схід України гарячими слідами війни, використовуючи свободу прифронтової ситуації, коли червоних уже нема, а коричневі ще не опанували. А світ належить сміливим... В образі Олени Теліги ми бачимо єдність слова і чину, а це і є мірою людської справжності.  В добірці зібрані вірші Олени Теліги: "Пломінний день", "Радість", "Сучасникам", "Вечірня пісня", "Відвічне", "Поворот", "Усе - лише не це", "Життя", "Лист", "Безсмертне", "Неповторне свято", "Вірність", "Літо", "Без назви", "Подорожній", "Відповідь", "П'ятий поверх", "Палить сонце, дощі, вітри", "Чужа весна", "Розцвітають кущі ясмину", "Танґо", "Козачок", "Сонячний спогад", "Ніч була розбурхана і тьмяна", "Чорна площа", "Махнуть рукою! Розіллять вино!", "Напередодні", "П’ятнадцята осінь", "Гострі очі розкриті в морок", "1933 - 1939", "Не треба слів. Хай буде тільки діло", "Мужчинам".

Поезії Віктора Женченка: "Як важко підніматися з колін", "Як важко підніматися з колін!", "Біль", "Так хто ж ми, Боже?", "В ніч перед Водохрещем", "Я — з Оболоні. З тиші, що припала", "Подих  Лувру", "З північного зошита", "Яке ж то щастя", "Я — між людей живу, для них співаю", "Мені з тобою — як ні з ким...", "Південний берег", "З пам’яттю віч-на-віч", "Отак живу. Живу отак як є…", "Верталися в село фронтовики", "Вертаючись з гастрольної поїздки".

Поезії Василя Герасим'юка: "Чоловічий танець", "Ідуть прокажені. Леправі не можуть не йти...", "Перший сніг", "Білого гриба запах сниться — тулиш до листя...", "Марю лиш вогневим блискавки списом...", "У захристії трійця стоїть... ", "Я вижив тут, і я тобі віддам...", "Жива ватра", "Вінок тобі плетуть. І ти підходиш тричі", "Я прокинувся в серпні з холодних космацьких отав...", "Ну де ти познаходив цих музик!", "Нічні дзвони Володимирського", "Ранкова пастораль", "Важко прокинутись і піти", "Люблю мамин почерк. Слова її переловім", "Жовта нитка буде. Нитка жовта", "Сонет", "Святили паску черешневим цвітом".

 Перу відомого українського письменника Володимира Дрозда належить багато творів, які різняться за тематикою, настроєм та звучанням. Багатоликий Дрозд не вписується ні в які схеми, для нього не існує ніяких стереотипів. Автор вражає поєднанням фольклору з фантастикою, реальності з химерою, будь то лірична повість «Ирій», яка нагадує, що ми всі родом з дитинства, або гротескний, повний сарказму твір «Самотній вовк». Оповідання Володимира Дрозда викликають у читача сплеск емоцій, оскільки письменник вміє розмальовувати світ і, як писав його великий земляк Олександр Довженко, «бачити зорі навіть у буденних калюжах».

Творчість знаного письменника, популярного гумориста і сатирика Євгена Михайловича Дударя — явище в сучасній українській літературі. Соковита, барвиста мова його «дударесок», лаконічні, влучні вислови, дотепні діалоги персонажів, уїдлива іронія, сарказм, а водночас і засоби гротеску, фарсу, щире вболівання за духовне і громадянське здоров’я людини, за долю суспільства і держави — все це окреслює своєрідний художній світ творів митця, їхню естетику й оригінальність. І жодного твору «прохідного», поверхового, бо в той чи той спосіб у них порушено гострі проблеми: чи то національно-політичні, соціальні, моральні, етичні, мовні чи інші.

 

Доля українського поета Леоніда Кисельова трагічна, як трагічні долі багатьох інших великих поетів. Лауреат премії імені Павла Тичини «Чуття єдиної родини» (посмертно, 1992 р.), член Спілки письменників України (посмертно, 1990 р.) Леонід Кисельов народився 21 вересня 1946 року у письменницькій родині. А помер він від лейкемії (рак крові) у 22 роки - 19 жовтня 1968-го. Леонід Кисельов писав вірші лише протягом 11 років — з 11-ти до 22-х. Починав як російський поет, і його поезії увійшли до антології російської поезії. А останні два роки життя писав вірші українською мовою. И вони увійшли до антології поезії української...

«Гострий зір Василя Голобородька вихоплює з буденного життя вагомі зерна поезії. Своєрідність його бачення світу виявляється в умінні змалювати звичайне в казковому забарвленні, осягти соняшним промінням щось тривожне, часом драматичне. Прикметною рисою Василя Голобородька є вміння поєднувати народно-традиційні засоби з новим змістом, наповнювати музикою свої лаконічні малюнки з життя людини. Коротше кажучи — Василь Голобородько поет з своєрідним світосприйманням, органічним чуттям музики слова, закоханий у життя, яке в його баченні є отією білою казкою, де наче на рушнику, червоні й чорні барви створюють неповторну картину живої дійсности». (Володимир П’янов. Журнал "Дніпро")

Осип Назарук – публіцист, письменник, громадський діяч. Чимало з того, що він написав, залишилося в рукописах… Але й твори, що побачили світ, чекала сумна доля. Після так званого “визволення” у 1939 році Львова, де він жив і творив на той час, книги письменника були вилучені з бібліотек і зараховані до категорії націоналістичних. Ім’я Осипа Назарука тоді зникло з літератури. Та нині письменник і його твори повертаються до читача.

 

Видатний український письменник кінця XIX — початку XX століття Михайло Михайлович Коцюбинський уже першими своїми творами визначився як митець демократичного напряму. У світі ідей краси і добра він був «своєю» людиною, любив добро любов’ю художника, вірив у його переможну силу. Твори письменника приваблювали читачів світлим, життєствердним гуманізмом, оспівуванням боротьби за кращу долю трудового народу та правдивим, всебічним і глибоким відображенням у них життя українського народу.

 

"... В умовах жорстокого національного гніту, «під страшним російським режимом, під яким не можна було навіть говорити рідною мовою, майже нічого не можна було писати, а тим більш мати свою пресу, школу й урядування», як згадував Володимир Самійленко, минуло майже все його життя. Тільки два місяці ще в студентські роки він міг відчути, що значить бути вільним, і то завдяки громаді київської української інтелігенції, яка дала йому кошти на поїздку до Галичини. «Дивно було почувати, що над твоєю душею не стоїть російський жандарм, що за одне непевне слово може тебе заарештувати й запроторити бог зна куди»... Володимиру Самійленку властива органічна єдність особисто пережитого і змісту ним написаного в усіх жанрах його літературної творчості — в ліриці, сатирично-гумористичних поезіях, прозових фейлетонах та оповіданнях, драматичних творах і навіть у статтях та рецензіях..."   (М. Г. Чорнопиский)

Художня спадщина одного з визначних поетів передшевченківської доби Петра Петровича Гулака-Артемовського порівняно невелика за обсягом, але цікава й різноманітна. Його перу належать байки, балади, прозові послання, переклади, критичні статті. Найціннішу частину творчого доробку поета становлять передусім байки та балади, які відігравали важливу роль у процесі становлення й розвитку української літератури в перші десятиліття XIX сторіччя.

Творчість Степана Руданського в історії української літератури посідає важливе місце. Увійшовши в літературу в середині п’ятдесятих років, у тяжку добу духовного безгоміння, яке настало після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства, арешту й заслання Шевченка, Руданський прокладав у ній нові стежки. Його поезія була оригінальним явищем в українській літературі шевченківського періоду.

Оповідання Ірини Мацко: "Ніч чудес або передріздвяний сон", "Нашепочу вам сон я на вушко…", "Твоїми устами", "Дивна подруга", "Крихти", "Дверна ручка", "Черевички", "Каталожні забаганки".

​Через офіційну заборону Богдан-Ігор Антонич ширше знаний лише з середини 1960-х. Він справив значний вплив на сучасну українську поезію: філософська лірика, релігійні, космічні мотиви, відгомін лемківського фольклору і язичницької символіки; прозові твори; переклади; статті літературно-критичного і теоретико-літературного характерів.

"Світлина", "Різдво", "Століття - в зачарованому колі" (Івану Драчеві), "Здається, так було одвіку" (Тарасові Федюку), "Вже не стачить старих підошов", "У небесних полях чорнокрилий тюльпан", "А те, що живий, - серед ночі засвідчує страх", "Ця стерня не коле", "Чорна чаша наповнена вщерть", "Від’їзд", " Нічні голоси" (Василеві Герасим'юку), "Ксерокопія" (Ірині), "Уривок із поеми" - поезії Ігоря Римарука, представлені у цій статті.

Доля  Олеся  Гончара,  світоча  української  нації,  так  зріднена  з долею  України,  як  зріднені  мати  й  син.  Він  прийшов  на  світ,  коли  з любові  й  муки  після  сивих  віків  борні  народжувалася  наша  держава  - Українська  Народна  Республіка.  Він  як  ровесник  її  прожив  з  вірою,  що вона,  хоч  і  була  розіп'ята  на  хресті,  ще  не  вмерла  і  не  вмре.  Він  дожив з  цією  вірою  до  Великодня  її  воскресіння  і  урочисто  вітав  цю  святу годину  на  всенародному  вічі.  Він  як  національний  проводир  до  соборності  України  поклав  на  вівтар  свободи  Матері  серце  і  душу  і відійшов  за  межу  життя  з  синівською  думою,  що  Україна  жива...

 

 В  історії  української  культури Іван Карпенко-Карий  займає  одне  з  найпочесніших  місць. Активний  діяч  аматорського  театру  в  60 - 70-х  роках ХІХ століття, театральний  рецензент,  прозаїк,  драматург,  актор  і  організатор  театральної  справи  -  ось  ті  означення,  які  складають  узагальнену  формулу історичної особистості  Івана Карпенка-Карого.

Наталена Королева - українська письменниця, актриса, мистецтвознавець. Наталена Андріанівна Королева знайшла в українській літературі свій індивідуальний художній світ, для якого характерний симбіоз східної і західної культур, язичництва і християнства, синтез романського, арабського, греко-римського, візантійського і слов'янського стилів.

"Митцем взагалі може бути тільки
виключно яскрава індивідуальність…"  (Микола Хвильовий)

Поезія Бориса Олійника  увібрала  в  себе  мудру  задуму  землі,  її  шорстку  справжність,  горду  силу,  і  пам’ять,  і  доброту.  Тихі води  і  ясні  зорі,  сонячні  овиди  і  вербова  сутінь,  шепіт курганів  і  суворе  мовчання  могил,  пісня  з-за  гори  і  гуркіт  реактивних  двигунів  озиваються  в  ній  голосом давнім  і  новим  -  великим  досвідом  народу  в  його історичному  бутті.  І  від  того  е  в  цій  книзі  достеменність.  Є  в  ній  розважливий  спокій,  з  яким  тече  між  пологими  і  крутими  берегами  Дніпро,  пробивається  до сонця  паросток,  земля  вбирає  сніг  напровесні,  а  хлібороб  порає  ниву.  Бо  велика  праця  вимагає  зосередженості  й  терпіння,  бо  істина  відкривається  тільки  наполегливому  розуму  і  чуйному  серцю.

Володимир Підпалий був залюблений в Україну, його вабила її неповторна краса, яку поет здатен був відшукати у краплині роси і в загадковому запиналі осінньої ночі, у вічній таїні сільської пасіки і в гордій крутизні коневої шиї на нескінченній, як життя, зеленій леваді... і зрозуміти його поезію може тільки той, чиє серце відкрите для краси і добра, любові та щирості, хто точно знає, що справлені почуття - завжди безкорисливі. Так мало відвела доля цьому поетові, який своїм тихим, але чесним і світлим словом умів лікувати скалічені душі! Він прийшов у літературу зі славним поколінням шістдесятників, які змінили світ, давши йому зрозуміти: найбільша цінність у житті - ковток свободи...

Іван Франко називав Куліша «перворядною зіркою» в українському письменстві, «одним із корифеїв нашої літератури». Пантелеймон Олександрович Куліш (псевдоніми — Панько Казюка, Павло Ратай, Хуторянин та ін.) устиг проявити себе мало не в усіх сферах письменницької та гуманітарно-наукової діяльності. Про нього можна говорити як про поета і прозаїка, історика й етнографа, перекладача й мовознавця, публіциста й культурно-освітнього діяча. Творчу роботу Куліш поєднував із державною службою та громадською діяльністю. До того ж саме він розробив упроваджену н наступний період в Україні систему сучасного алфавіту і правопису, так звану кулішівку (на західних землях трансформовану в желехівку).

Богдана Семенівна Криса розпочала свої дослідження давньої української літератури, коли це було і непрестижно, і неперспективно. На час захисту її докторської дисертації в Україні був лише один фахівець, який міг їй опонувати. Нині маємо плеяду плідних дослідників, які, приєднавшись до Богдани Криси, поглиблюють наші уявлення і знання про давню українську літературу. Їх об’єднує і надихає своїм ентузіазмом, науковою сумлінністю й об’єктивністю Богдана Семенівна Криса, організовуючи наукові конференції, привертаючи увагу широкого наукового загалу (не лише літературознавців!), особливо молодих, до змістовних, світоглядно невичерпних проблем, поставлених українськими мислителями культури, зокрема бароко. Богдана Семенівна виплекала цілу наукову школу, що ставить кафедру української літератури Львівського Університету у центр наукових досліджень давньої української літератури.

Початок літературної діяльності Івана Семеновича Нечуй-Левицького припав на ті роки, коли писати українською мовою було заборонено. Письменник згадував, що про його літературні спроби рідною мовою, підписані псевдонімом «І. Нечуй», не знали навіть товариші, з якими він жив на одній квартирі, не знав і батько. У доробку Івана Левицького - романи, повісті, драматичні твори, оповідання та казки для дітей. Уся творчість письменника свідчить про його глибокий патріотизм. Івану Нечуй-Левицькому була дорога історія рідного народу, його самобутність, Йому боліла втрачена воля і приниження національної гідності.

Класик української літератури Степан Васильченко – письменник-гуманіст, чудовий оповідач і художник слова. Його твори приперчені доброзичливим гумором, часто мають несподівані закінчення, стилістично вишукані й водночас прості. Про кого б не розповідав автор – дітей чи дорослих – вони про любов і доброту, матеріальну скруту й духовне багатство, високі поривання, про справжні чесноти людини...

Станіслав Чернілевський — український поет, кіносценарист, кінооператор, режисер кінодубляжів українською мовою, автор збірки «Рушник землі»; кіносценаріїв: «Грамотний», «Просвітлої дороги свічка чорна»; лауреат премії імені Василя Симоненка.

Небуденне явище в нашій літературі — поезія Миколи Вінграновського. Кажу: поезія, хоч в останні роки він більше пише прозу. Проте і проза його навдивовижу поетична. Він у всьому поет. А щоб пізнати поета, радив колись мудрий Гете, треба піти в його країну... Що ж таке: поетова країна? Це не просто географічне чи політико-адміністративне поняття. Це і земля, де він народився і зростав, де вбирав у себе безліч вражень дитинства, що формували основу його духу. Це і доба, що дала настроєність і масштаб цьому духові. Це і люди, в яких і через яких поставали йому земля і доба: батько і мати, кревні й сусіди, друзі й ровесники... Це народ. Це великі книги й великі імена, до яких тягнувся... Земля... Україна... Миколаївщина...

Борис Дмитрович Грінченко - в українській літературі постать, безперечно, помітна і важлива. Він був відомий як поет, письменник, публіцист, фольклорист, етнограф, мовознавець, критик, історик, педагог, перекладач, просвітницький і громадський діяч. Його поетична спадщина нараховує кілька збірок: «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Підхмарним небом» (1893), «Пісні та думи» (1895), «Хвилини» (1903). Псевдоніми: В. Чайченко, Іван Перекотиполе, Вільхівський Б., Вартовий П., М. Гримич, Л. Яворенко.

Для Бориса Харчука література ніколи не була цінністю самодостатньою. Він виділяв лише ту, яка допомагає людині залишатися людиною, а народу - народом. Справжньою вважав літературу, яка виправдовує своє існування в контексті історичної долі народу. Наш народ заслуговує долі кращої, то й література бачилася йому передовсім як сила історієтворна і націєтворна. Література, на його думку, творить народ. У цій свідомій заангажованості виявляється традиціоналізм Бориса Харчука.

Олекса Петрович Стороженко походив із старовинного козацького роду, був хоробрим офіцером і мудрим чиновником. Служба кидала його по різних куточках України. Але всюду він збирав народні бувальщини, оповіді, казки. Закоханість письменника у минуле нашого народу, в його побут, а також талант зробили, врешті, чудовий сплав. З-під пера Стороженка виходили романтичні легенди, фантастичні казки і побутові оповідання, що давали можливість відчути аромат українського слова, овіяного століттями.

 

Богдан Теодор Нестор Лепкий - одна з вершинних постатей в історії українського красного письменства і культури, розвою національного духу, гордість народу. Це - видатний поет, прозаїк, критик, видавець, перекладач, історик літератури, літературознавець, громадсько-культурний діяч, художник, публіцист.

Володимир Миколайович Сосюра - один з найщиріших ліриків XX століття - увійшов у слов’янську поезію як співець любові й вічної світозміни, що злилися в єдиному понятті прекрасного, у відчутті вільного і терпкого смаку життя, якому немає кінця-краю. Майстер загадкової простоти і ясної незглибимості почувань, поет ніжний і тривожний, як надвечірнє світло, він пройшов через кілька історичних та культурних епох у житті України: від УНР до хрущовської “відлиги”. Творчість Сосюри, котрий лишив близько шістдесяти поетичних книжок, десятки поем, автобіографічну прозу, - це безмежний світ, це історія, що переживаються в любові й ненависті, радості й журбі - гостро, до сліз, до млості... Пристрасне слово поета народжується з безумовної віри в життя, що упереджує всі питання про доцільність існування особистості.

Михайло Стельмах -  знаний далеко за межами нашої країни романіст, поет, драматург, повістяр, вчений-фольклорист. Читайте коротку біографію, дивіться фільм про нього та знайомтесь з його творами у цьому розділі нашого сайту.

Українську художню прозу неможливо уявити без вагомої літературної спадщини Григора Тютюнника. Письменник у своїй творчості обрав жанр традиційний для нашої літератури - оповідання, повість. Правдивість зображуваних людських характерів, художня майстерність у відтворенні їхніх вчинків, емоцій - це те, чим найбільше приваблює він читача. Живописець правди - так можна б визначити і творчі принципи, і весь лад душі, а відтак і стиль, позначений яскравою індивідуальністю митця.

 

 

 

Сергій Петрович Плачинда (за творчим псевдонімом – Сергій Кожухар) – відомий український літератор, публіцист, літературний критик. Перу Сергія Плачинди належать книжка оповідань та нарисів «Кам'яна веселка», повісті «Таня Соломаха», «Взяти на себе», «Синьоока сестра», книга історичних повістей «Неопалима купина», романи «Ревучий», «Степова сага» та інші.

 

 

 

Антін Лотоцький - талановитий письменник, журналіст, видавець, педагог та активний громадський діяч початку минулого століття. Але, на жаль, його твори не видавали, бо він був добровольцем у лавах Українських Січових Стрільців і воював за державність України. Тепер ми можемо по праву віддати шану цій мужній людині.

Відомому українському поетові Олександру Олесю багато років довелося прожити на чужині. Але він ні на мить не забував про рідний край, марив Україною. Поет не полишав надії повернутися на Батьківщину і вірив, що Україна буде вільною та незалежною державою. Читайте поезії Олександра Олеся зі збірки "Княжа Україна", а також – дві ілюстровані "Абетки", вірші "Все навколо зеленіє", "Степ", "Згадую: так я в дитинстві любив...", добірку інтимної лірики поета "Чари ночі", добірку поезій "З журбою радість обнялась" та драматичні твори – казку-п'єсу "Микита Кожум’яка" та етюд на 3 картини "По дорозі в Казку".

 

Велич і значення письменника вимірюються тим, наскільки глибоко коріння його творчості сягає народного життя і наскільки широко він відбиває передові ідеали свого часу. Ці вимоги народності і прогресивності мистецтва органічно втілені в художніх творах І. П. Котляревського, якому судилося започаткувати нову добу в українському письменстві. Творчість Котляревського високо цінував Тарас Шевченко. Поет у 1838 написав вірш «На вічну пам'ять Котляревському», в якому підносив Котляревського, як національного співця та прославляв як творця безсмертної «Енеїди».

 

Григорій Квітка-Основ’яненко - перший український прозаїк, талановитий драматург, творчість якого мала значний вилив на розвиток української літератури. Головним творчим принципом Квітка-Основ’яненко вважав «писання з натури», про те, що було йому знайоме і близьке. А знав він найкраще і любив свою рідну Харківщину, її природу, звичаї її мешканців, які стали героями його творів.

Іван Величковський — український поет, перекладач, теоретик віршування, найяскравіший  представник  українського  бароко  в  поезії, автор двох рукописних книг  «Зегар  з  полузегарком»  і  «Млеко  од  овці  пастиру  належноє».

 

 

 

 

"Чи не гоже було б нам, браття,
почати старими словами ратних повістей
про похід Ігорів,
Ігоря Святославича?
Початися ж оцій пісні по билицях часу нашого,
а не за вимислом Бояна..."

(Ритмічний переклад Леоніда Махновця)

"Почнемо, браття, пісню невеселу
Словами призабутими старими
Про Ігорів згорьований похід.
Почнемо не за вимислом Бояна,
А просто, як насправді все було..."

(Василь Шевчук)

Андрій Чайковський увійшов в українську літературу наприкінці XIX століття і працював на її ниві чотири десятиріччя. Його численні огювідання й повісті були високо оцінені Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським, Осипом Маковесм. Наші уявлення про західноукраїнський літературний процес кінця XIX — початку XX століття, будуть неповними без осмислення його творчості. Він збагатив українську літературу творами, в яких реалістично показав галицьку дійсність, створив картини побуту різних верств населення краю.

У цьому розділі пропонуємо публікації, які дотичні до особистості Тараса Григоровича Шевченка.

 

 

 

 

Сторінки життя Івана Липи — українського громадського і політичного діяча, письменника, лікаря — нікого не залишають байдужим... По собі Іван Львович залишив скарбничку своїх письменницьких творів, добру пам'ять про громадську діяльність і духовний заповіт: йти по життю, чесно виконуючи і професійний обов'язок, і тримаючи в серці невгасиму віру в майбутнє незалежної держави — України.

 

 

 

 

Життя Василя Симоненка було коротким, як спалах. Та живе його щира й прониклива поезія, що, за словами Олеся Гончара, вийшла із самих глибин народного життя. Вона виспівана з мудрості народу, з його горя  і звитяжної боротьби. Звідси цей непоборний дух, яким вона пройнята, звідси та розпашіла пристрасть, яка буяє в ній…

На поетичному Олімпі України серед інших славних імен уже багато років і навіть десятиліть живе "нерозгадане чудо", "неймовірний птах", "казка казок", "голос народу", "пілігрім вічності", "і мудра, і дитя", котра нічим не осквернила душу — Ліна Костенко.

 

 

 

 

Багатогранність постаті Івана Франка спонукає науковців, дослідників, краєзнавців, письменників України  до нових дослідницьких пошуків, а нас, читачів, – знову і знову відкривати для себе щось нове і цікаве в його творах.  Дивіться у цьму розділі твори Івана Франка: збірка казок "Коли ще звірі говорили" та казка "Абу-Касимові капці"; "оповідання "Малий Мирон" та "Грицева шкільна наука"; драма з сільського життя в 5 діях "Украдене щастя"; повість "Boa constrictor"; новела "Сойчине крило"; вірші зі збірки "З вершин і низин"; поезії зі збірки "Давнє й нове"; поема "Іван Вишенський"; збірка поезій "Із днів журби"; збірка віршів "Зів'яле листя"; повість "Захар Беркут"; "Слово про похід Ігоря". 

 

В добірці "Вірші про кохання" публікуємо поезію видатних українських і зарубіжних поетів різних епох: Богдана Ступки, Василя Стуса, Роберта Бернса, Лесі Українки, Павла Тичини, Миколи Вінграновського, Олександра Олеся, Володимира Підпалого, Володимира Сосюри, Івана Коваленка, Ліни Костенко, Івана Франка, Василя Симоненка, Михайла Старицького, Івана Малковича, Андрія Малишка, Миколи Вороного, Христі Алчевської, Миколи Томенка, Павла Грабовського, Григорія Воробкевича, Сергія Мартоса, Василя Щурата, Пантелеймона Куліша, Ганни Черінь, Ігоря Калинця, Леоніда Талалая, Сергія Губерначука, Тетяни Строкач, Юлії Хандожинської, Надії Кир'ян, Марини Брацило, Марії Дем'янюк, Марії Яновської, Людмили Кибалки, Інни Паламарчук.

 

Письменницю Лесю Українку (Ларису Петрівну Косач)  знає весь світ. Багато творів написала вона для дорослих. Але не забула й за дітей, бо дуже їх любила. Зросла Леся у великій, дружній і працьовитій сім'ї. Мала двох братів і три сестри. Та не лише для рідних писала Леся Українка казки, вірші й поеми. Вона дбала, щоб усі діти мали, що читати... 

У цьому розділі пропонуємо читачеві біографію і сторінки творчості славетної письменниці.

 

Уже для багатьох поколінь українців — і не тільки українців — Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне — невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка...
 

Споріднені публікації, за тегами:     Школа    Вірші    Україна (Ukraine)    Українська література    Повісті    Автори    Поезії    Література