Оксана Аннич
ПОСЛАННЯ РОСІЙСЬКОМУ СОЛДАТУ
ВІД УКРАЇНСЬКОЇ МАТЕРІ
"Російський солдате!
Я, українська мати,
Хочу тебе запитати:
Чи маєш ти маму і тата?
Чи дозволив би ти в них стріляти за те,
що на мові чужій розмовляти
Не хочуть вони? Скажи! Не мовчи!
Доки ти не прийшов, ми не знали біди!
Залишиться слід твій навіки.
Не буде прощення тобі й твоїм дітям
За гріх цей! Хіба що у пеклі горіти,
Бо душі невинні змусив тремтіти.
Дуло наставив свого автомата,
За що ти розкидав повсюди гранати?
Ракетами б'єш по моєму народу
За те, що ми прагнемо мати свободу?
Нас, українців, Господь береже,
Світ підставляє своє плече.
Владі твоїй нас не скорити,
Скоро у полі всі будете гнити.
Скажи, російський солдате!
Як можеш ночами у спокої спати?
На землю пролив ріки крові,
Через кулі твої діти гинуть від болі!
Невже ти вважаєш, що кари не буде?
Ні люди, ні Бог — ніхто не забуде!
Тобі не відмитись від цього жахіття,
Про це писатимуть книги століття.
Захочеш із часом знайти виправдання:
"Нам дали наказ, це було завдання.
Не міг я по-іншому, мусив стріляти."
Від совісті будеш не раз ще тікати!
На землю чужу прийшов із війною,
На мирних людей підняв свою зброю.
Називаєш нацистами нас і хохлами,
Катуєш до смерті, ріжеш ножами.
Знай, тіло помре та душа буде жити.
Дух українській ніколи не вбити!
Україна — незламна, відважна і сильна
Буде назавжди незалежна і вільна!
"Розстелені на аркуші рядки,
Написані із горіччю на серці...
Їх зможуть зрозуміти ті батьки,
У кого діти мертві..."
(Оксана Аннич)
"О, Боже, глянь, як наша Україна
Припала ворогові на коліна!
Жорстоко наш народ вбивають,
Із рідної землі невинних проганяють..."
(Оксана Аннич)
"У мене є друг,
Його звати Тоша.
Іноді нечемний,
Та собака він хороша.
Кожного ранку проводжає мене в школу,
Поки мама не бачить, ми п'ємо кока-колу..."(Оксана Аннич)
"Від землі з тобою мрію відірватись,
Полетіти в небо високо кудись.
У твоїх обіймах хочу прокидатись,
За тобою слідом йти, не боячись..."(Оксана Аннич)
"Вони зустрілись теплим, літнім днем
Коли ще сонце не зайшло за обрій.
Серця їх загорілися палким вогнем,
Він здався їй відважним та хоробрим..."(Оксана Аннич)
"Буває часто ми в пориві злості
Сказати можем зайвого батькам,
У гніві промовчати нам не просто,
Не усвідомлюючи, піддаєм себе гріхам."(Оксана Аннич)
"Коли пізно увечері ти прокидаєшся,
Більше не можеш заснути:
Лізуть в скроні думки, в голові запитання:
Що нам далі робити, як далі бути???
Тобі шкода людей: ті, що зараз там є,
Що за тебе сьогодні воюють...
Ви тримайтесь, бійці, я молитву вам шлю -
Прошепочеш... А раптом почують?!.." (Оксана Аннич)
"У сні зустрілись дві душі
Посеред поля у глуші
Одна весела, жвава, молода,
А інша - сплакана, сумна..."(Оксана Аннич)
"Твої стомлені повіки
Закривалися від втоми.
Намагалась не заснути -
Ти хотіла іще трохи
Подивитись в мої очі,
Потримати мою руку,
Говорити до півночі -
Так боялася розлуки." (Оксана Аннич)
"У небі чорнокрилий птах
Літає, загубивши страх.
Що шукає він? Куди летить?
Зачекай мене хоча б на мить!.."(Оксана Аннич)
"У далекім Вифлиємі
Діва зродила Ісуса
У стаєнці на соломі
На постеленнім обрусі.
В пелену сповила,
В ясля положила,
Сіла у куточку...
Люлі, мій синочку..."(Оксана Аннич)
"- Як ти любиш мене, мамо?
- Дуже сильно я люблю!
Ти життя моє, ти радість -
Лиш для тебе я живу..."(Оксана Аннич)
"Немає на світі поганих дітей!
Усі ми хороші і талановиті.
У кожного з нас є багато ідей,
Тож зможемо разом щастя здобути.
Давайте із нами творити добро
Усім, хто попросить допомагати.
Відкиньте від себе печалі та зло,
Усі перешкоди не бійтесь долати!"(Оксана Аннич)
"Ще ніби вчора, долі у одну зв'язали,
У вірному коханні присяглись.
Жили у радості й розлуки не чекали,
Але на жаль прийшла стражданню мить..."(Оксана Аннич)
"У кожної людини є думки,
Є мрії, спогади веселі та сумні,
Емоції та різні почуття -
У кожного історія своя..."
(Оксана Аннич)
"Невже старію я?
Уже підходить до кінця життя,
А я кохати так і не навчилась -
Усе трудилась та трудилась..."(Оксана Аннич)
"Ось так поглянеш, а життя проходить -
Його не наздогнати, не спинити.
Так, як посіяне насіння сходить,
Воно росте, його не зупинити..."(Оксана Аннич)
"Женися, не женися
За владою й грошима,
Та смерть - не зупинити
Вона стиска плечима...
Тихо підійде,
На вушко ніжно прошепоче:
"Ходім, вже час!"" (Оксана Аннич)
Дуже трепетна робота! Продовжуйте, пані Оксано!
Дуже хвилююче! дякую!
Дякую Вам дуже!
Просто чудово!!! Дуже дякую!!!!