Оксана Аннич. "Балада про дві душі"

У сні зустрілись дві душі
Посеред поля у глуші
Одна весела, жвава, молода,
А інша - сплакана, сумна.

- Чого сумуєш? - запиталася весела? -
Чому руками ти розвела?
Образила кого чи обдурила?
Скажи мені, чому ти затужила?

Сумна душа обличчя опустила,
Трішки подумала та й відповіла:
- Ні! Не образила нікого
Не брала з роду я чужого...

- Чому ж тоді ти зажурилась?
Можливо, просто ти втомилась?!
- Еге ж, втомилась, сил немає...
Набридло все, кров закипає...

Що ж за таке дурне життя?
Постійно чорна й чорна полоса.
У жодній справі не щастить
До чого не берусь - усе по шву тріщить,
Від цього не весела, а сумна,
Бо моє серце радості не зна!

Весела мовчки озирнулась,
Закликала рукою й посміхнулась
- Іди сюди, тобі щось покажу,
Чому радіти маєш, розкажу!

Поглянь, як ніжно сплять малята...
Це ж твої діти-янголята!
Вони невинні, щиро вірять в чудеса.
Ти своїм сумом розбиваєш їх серця..

Дивись, дочка твоя сім'ю намалювала
А під малюнком слово "щастя" написала!
Поглянь, це ж ти, вона, ще брат і тато -
Ви всі разом: ось, що для неї свято!
Ту чорну полосу не зможе зрозуміти,
А без твоєї усмішки їй не радіти!

А бачиш зліва зошит син сховав,
У нього свої мрії записав
Про те, як мріє чемпіоном стати,
Він пише, що неможна руки опускати.

Бо ж ти сама його цьому навчила
"Ніколи не здавайся!" - говорила!
Чому ж тоді сьогодні ти сумна?
Куди поділась віра в себе? Ти ж не є слабка???!!!

Сумна душа замислилась й сказала:
- Чого це, справді, я прив'яла?
Права ти, є мені чому радіти
Заради кого жити і любити!

А решта все довкола зачекає
В житті потрібне те, що надихає:
На добру думку, на хороші вчинки,
Що дійсно варте кожної хвилинки!