На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

Іван Липа. Життєвий шлях - як приклад для наслідування


Іван Липа, біографіяІван Львович Липа народився 24 лютого 1865 року в Керчі, там проминула його юність. Згодом — медичний факультет Харківського університету. Саме в студентські роки І.Липа разом з трьома однодумцями здійснює поїздку до Канева, на могилу Кобзаря — там і осінила їх ідея створити політичний нелегальний гурток «Братерство тарасівців». Статут організації, в якому, зокрема, зазначено, що «ми повинні віддати усі свої сили на те, щоб визволити свою націю з того гніту, в якому вона зараз перебуває...», написав Іван Липа.
Ідеали «тарасівців» імпонували багатьом відомим українським діячам, серед яких були Б.Грінченко й М.Коцюбинський, М.Вороний і В.Самійленко, М.Міхновський і М.Кононенко та багато інших. Відтак з'явилися осередки цього гуртка у Полтаві, Чернігові, Києві, Одесі та інших містах. Діяльність «Братерства» впала в око поліції, і багатьох його членів заарештували. Найдовше пробув у в'язниці Іван Липа — 13 місяців. «Я скінчив середню й вищу школу, — часто повторював він, — але найвищу освіту дістав у тюрмі».
Звісно, крамольного студента відрахували з Харківського університету, і свою освіту він завершував у Казані.
Відтак починається довгий і невлаштований період лікарської діяльності Івана Липи, аж поки в 1900 році доля не приводить його на Одещину. Саме з цим благодатним краєм пов'язане все найкраще й найвагоміше, що мало місце в його житті. Тут він знайшов сімейний затишок, тут активно розгорнув свою професійну, громадську й творчу діяльність.
Практикуючи як «лікар для бідних», він продовжує активно займатися видавничою та громадською роботою. Лекції у «Просвіті», редагування альманаху «Багаття», в якому побачили світ твори Б.Грінченка, О.Кобилянської, Панаса Мирного, Дніпрової Чайки, О.Кандиби, поетів-модерністів, зокрема, Миколи Вороного, популяризація творів молодих талановитих авторів, робота у видавничому гуртку «Одеська літературна спілка», в «Українському клубі» і товаристві «Українська хата», участь у виданні літературно-мистецьких журналів «Основа», «Степ», тижневика «Українське слово» — ось деякі напрямки невтомної щоденної праці, якою він переймається після лікарської роботи. Його гостинний дім по вул. Юріївській, 13 (тепер вулиця Єфимова) стає осередком культурницького руху Південної України. Сюди часто навідуються його друзі та однодумці: Гнат Хоткевич, Григорій Чупринка, Володимир Самійленко, Осип Маковей та інші відомі громадські діячі та письменники. До Івана Липи приїздить «за благословенням» на видання своєї першої збірки «З журбою радість обнялася» тепер уже добре знаний поет Олександр Олесь. Тут часто буває Микола Вороний, який присвятить своєму побратимові Івану Липі поему «Євшан-зілля».
Разом із сином Юрієм у 1917 році Іван Липа засновує видавництво «Народний стяг», яке було єдиним на той час українським видавництвом в Одесі і за неповних два роки видало низку цікавих творів, зокрема, книжки «Табори полонених українців» О.Скоропис-Йолтуховського, «Приказки про москалів і німців» Степана Руданського, «Контрасти» та «Малюнок життя» Ілька Гаврилюка, серію казок Івана Липи «Казки про волю». У цьому ж видавництві побачило світ і кілька брошур Юрія Липи: «Союз визволення України (історія і діяльність)», «Гетьман Іван Мазепа», «Носіть свої відзнаки», «Королівство Київське по проекту Бісмарка».
В Одесі розквітає письменницький талант і самого Івана Липи — він починає писати художні твори, ще будучи студентом. Іван Липа зазначав: «...література — це та ниточка, що зв'язує одиницю з цілим народом. Коли впродовж літ народ читає своїх письменників, він виробляє одностайні, однозначні ідеали. Складає Націю».
У 1913 році письменник друкує повість «Острови Самотності» — один з найкращих своїх творів, який він присвятив коханій дружині Марії, жінці, з якою він 1904 року в Одесі взяв шлюб і котра стала йому не лише вірною й люблячою дружиною, а й замінила синові рідну матір, яка трагічно пішла з життя, коли Юрко був ще дитиною.
Окрему сторінку творчості І.Липи, як власне й української літератури, займають його «Тринадцять притч» — унікальних космонологічних казок, які він сам називав казками-поемами. Ці вишукані лаконічні філософські притчі відкривають читачеві нового митця -мислителя-естета, який шукає й знаходить образ Нової Людини, що діє в пору соціальних катаклізмів і революційних зрушень.
А такими соціальними потрясіннями стали події лютого-березня
1917-го, коли захиталися основи Російської імперії. Івана Липу обирають комісаром, членом керівничого комітету Одеси, лікарським інспектором міста, невдовзі призначають завідувачем управління культури міністерства народної освіти в уряді УНР, очолюваному одеситом Володимиром Чехівським.
Згодом, в уряді у вигнанні його призначають міністром віросповідань, він братиме активну участь у розробці першого проекту Конституції України (Львів, 1920 р.). А тим часом разом з міністром освіти уряду УНР Іваном Огієнком розробляє програму унезалежнення УПЦ, працює над створенням Українського патріархату та скликанням першого собору ієрархів Української церкви.
Політичні обставини змушують Івана Липу разом з сином 1 січня 1919 року покинути Одесу. Тоді думалося ненадовго, а виявилося — назавжди.
Доля Івана Липи-вигнанця пожене його нелегкими емігрантськими шляхами. Кам'янець-Подільський, Львів і Тарнів, де український уряд в екзилі продовжуватиме свою діяльність, а лікар Іван Липа виконуватиме й свої професійні обов'язки.
Згодом він отримує дозвіл на лікарську практику й оселяється у містечку Винники, що поруч зі Львовом. Лікарює, продовжує активно творчо працювати. Тут він пише новели «Кара» та «Утома», твори вишукані, виткані, як писав його син, «ніби блакитним цвітом».
Трохи більше двох років прожив Іван Липа у Винниках. Але думками завжди був з близькими і рідними людьми, з якими розлучила доля, — дружиною Марією, що залишилася в Одесі, і сином Юрієм — студентом медичного факультету Познанського університету, з якими підтримував постійний зв'язок через листування.
13 жовтня 1923 року після хвороби Івана Липи не стало...
Родина Лип сповна відчула на собі ту страшну трагедію, коли поразка українських визвольних змагань 1917-1920 років розривала сім'ї, розкидала їх по світах. Не дочекавшись сина й онука, невдовзі, 1921 року, помре мати Івана Львовича — Анна Липа. Залишиться самотньою дружина, серце якої розривалося від болю за чоловіка й сина, які були так далеко від неї... Марія Липа переживе Івана Львовича на 12 років і закінчить своє земне буття в Одеській лікарні 1935 року, захворівши на менінгіт.
...На Винниківському цвинтарі, неподалік Стрілецької могили, споруджено пам'ятник Іванові Липі, що його в 1937 році встановив люблячий син Юрій, якому батько залишив духовний заповіт — йти по життю, чесно виконуючи і професійний обов'язок, і тримаючи в серці невгасиму віру в майбутнє незалежної держави — України.

За матеріалами: http://storinka-m.kiev.ua/

 

* * *

 

Казка Івана Липи "Близнята"

Іван Липа - Близнята... «А тим часом сусідній цар крок за кроком захоплював їхню землю...» Загарбання країни сусіднім царем несе громадянам тяжку неволю, горе й смерть, що подається у творі як розплата за те, «що, насолоджуючись власним життям, вони зовсім перестали думати й дбати про свою державу».Чи не так і наш народ, видатний у мистецтві, піснях і танцях, вмілий і працьовитий, на багатій і щедрій землі віками зазнавав тяжкого гніту від сусідів? Твір Івана Липи «Близнята» унікальний тим, що в ньому є ще одна казка — її розповів онукові мудрий дід. Цей композиційний прийом — «два в одному» — не лише посилює емоційне сприйняття твору, а й дає зрозуміти, що на шляху боротьби за долю рідного краю — численні й складні перешкоди, здолати які далеко не кожному по силі, й те треба робити гуртом!


Останні коментарі до сторінки
«Іван Липа. Життєвий шлях - як приклад для наслідування»:
Всьго відгуків: 0    + Додати коментар