Доля українського поета Леоніда Кисельова трагічна, як трагічні долі багатьох інших великих поетів. Лауреат премії імені Павла Тичини «Чуття єдиної родини» (посмертно, 1992 р.), член Спілки письменників України (посмертно, 1990 р.) Леонід Кисельов народився 21 вересня 1946 року у письменницькій родині. А помер він від лейкемії (рак крові) у 22 роки - 19 жовтня 1968-го. Леонід Кисельов писав вірші лише протягом 11 років — з 11-ти до 22-х. Починав як російський поет, і його поезії увійшли до антології російської поезії. А останні два роки життя писав вірші українською мовою. И вони увійшли до антології поезії української. Поезія Леоніда Кисельова, крім ліричного і філософського струменів, позначена також печаттю справжнього таланту та соціальним звучанням: сміливість і безапеляційність окремих його рядків наводить на думку, що якби доля склалася інакше й автор прожив би довше, він не уникнув би найпильнішої уваги з боку органів влади.
Леонід Кисельов тільки починався як поет, адже 22 роки – надто мало для повноцінної творчої реалізації. Проте він устиг зробити достатньо, аби залишитися в історії української літератури, хоча власне українських віршів у нього тільки близько сорока. На щастя, талант не вимірюється кількістю написаного. Про то свідчать чотири посмертні збірки поезій: «Стихи. Вірші» (1970 р.), «Последняя песня. Остання пісня» (1979 р.), «Тільки двічі живемо» (1991 р.), «…Все на свете – только песня на украинском языке» (2006 р.).
"Така золота, що нема зупину.
Така буйна — нема вороття..."(Леонід Кисельов)
"В зорянім серпневім павутинні
Нап'яли блискуче полотно.
Просто неба, у дворі правління
Леніна показує кіно..."(Леонід Кисельов)
"Не йму віри політикам,
Ані тим, що підтримують існуючі суспільні лади,
Ані тим, що базікають про нові
І нишком колючий дріт припасають
Для своїх кібернетичних раїв..."(Леонід Кисельов)
"Завтра буде світ такий, як завше —
Білий, жовтий, трохи вороний.
І зависне небо, наче зашморг.
Як і має бути восени..."(Леонід Кисельов)
"І мати молода, і сонце юне,
І в неї на колінах немовля.
В прозорому повітрі, наче струни,
Гудіння оксамитного джмеля..."(Леонід Кисельов)
"Земля така гаряча,
Така руда земля.
Маленький хлопчик плаче:
Не бийте журавля!.."(Леонід Кисельов)
"Так, вона залізна, наше слово — криця
Гучнодзвонна мідь.
Над життя і згубу у космічнім віці
Вічністю бринить..."(Леонід Кисельов)
"Мій щур такий любесенький,
Любесенький, дурнесенький,
Співає у норі..."(Леонід Кисельов)
"Шкода Москви. Вже наче відійшов
Від сподівань і пристрастей Арбату
І паху бурштинової ґербати
У мареві тих марень, тих розмов...."(Леонід Кисельов)
"Стати б хоч на менти лічені
Характерником мені —
Подарую кожній дівчині
Лицаря на коні..."(Леонід Кисельов)
"Він був як полум'я. Його рядки —
Дзвінкі і небезпечні, наче криця,
Переживуть і жито, і пшеницю,
І хліб, і сіль, і війни, і віки..."(Леонід Кисельов)
"Доки буде жити Україна
В теплім хлібі, в барвних снах дітей
Йтиме білим полем Катерина
З немовлям, притнутим до грудей..."(Леонід Кисельов)