Юлiя Юрiïвна Дмитренко-Деспоташвiлi — українська письменниця та поетеса.
Народилася 1980 року у Полтавi. Закiнчила філологічний факультет Полтавсього педагогiчного унiверситету iм. В. Г. Короленка. Працювала учителем украïнськоï мови та лiтератури, журналiстом, коректором. Лiтературною творчiстю пані Юлія займається все життя: проза, вiршi, тексти пiсень. Перша книжка (збiрка фантастичних оповiдань) вийшла у 1996 році. Від 2010 року Юлія Дмитренко-Деспоташвiлi живе і працює у столиці Грузiï — м. Тбiлiсi. Наразі письменниця надає перевагу пошуку читача на просторах iнтернету, тому її чудові, світлі та добрі твори наш любий читач має змогу бачити й на "Малій Сторінці"! Радо читаймо!!!
На відео: вірш Юлiї Дмитренко-Деспоташвiлi "Україна! Сакартвело".
|
|
Юлія Дмитренко-Деспоташвілі УКРАЇНА! САКАРТВЕЛО! Україна! Сакартвело*! Дві землі благословенні На вкраїнській землі гинуть Молимось за дві країни, — -----
МОВА ВІЛЬНОГО НАРОДУ У кожній літері — код мудрості віків! Моя ти рідна мова, світанкова,
* * *
НАШ ПРАПОР Золото сонця, неба блакить, — |
|
На відео: Юлія Дмитренко-Деспоташвілі. Вірш "Мова вільного народу".
|
|
Юлія Дмитренко-Деспоташвілі ЩО СКАЗАТИ?.. Що сказати, щоб ти посміхнулась, Як надію тобі повернути, Знаю, що я скажу: Що сказати?.. (27.09.2023)
* * *
ТІЛО ТА ДУША Жило тіло: їдо, спало, Та одного разу рано Звикло з часом, то не горе, Й почалося: те будує, (5.03.2024) |
|
На відео: Юлія Дмитренко-Деспоташвілі. Вірш "Тіло та душа".
ВЕСНЯНІ МОТИВИ
Кличе, кличе у садок
Спів пташиний із гілок.
Прагне все живе тепла,
В ніжних котиках верба.
А в душі людській надія —
Мирна, вільна Україна.
Щоб із талими снігами,
Зло з земель її зникало.
(3.03.2024)
На відео: Юлія Дмитренко-Деспоташвілі. Вірш "Молодість та старість на містку зустрілись".
На відео: Юлія Дмитренко-Деспоташвілі. Пісня "Молодість та старість на містку зустрілись"
(Музика та виконання Andro ID (ШІ)).
|
Юлія Дмитренко-Деспоташвілі МОЛОДІСТЬ ТА СТАРІСТЬ (Музика та виконання Andro ID (ШІ))
Старість захотіла молодість навчити, Молодість втрачала себе між людьми, ще удар тримаю! А хтось, раптом, старістю її називає. Стрілка у годинника все вперед біжить, То десь там заколе, то щось заболить. Діти уже виросли, онуки женились. Молодість та старість на містку зустрілись... |
|
"Священна вiйна в Украïнi!
Не стих вiд гармат соловей!
Iз нелюдом в битвi єдинiй
Вiн спiвом єднає людей!
За те, щоб дитина спокiйно
У власному домi знов гралась,
Щоб поряд батьки з нею були,
Родина щоб знову смiялась."(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Незалежність України —
"Води криничноï вiдерце,
Через уста у саме серце.
Це почуття запам'ятай –
Це Украïна, рiдний край.
Домашнi звичнi нам турботи,
Приємна втома вiд роботи.
Це почуття запам'ятай –
Це Украïна, рiдний край..."(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"В українському садочку
Розцвiла духмяна м'ята,
Українська господиня
Занесла її до хати..."(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Змiнив гарненьку сукню
Плямистий камуфляж,
I не цiкавлять нинi
Нi мода, анi пляж.
Вони в тероборонi,
I на передовiй,
Багато в Украïнi
Cмiливих героïнь!"(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Христос воскрес —
Воскресне й Украïна!
Вона у нас одна така, єдина!
Безбожником розп'ята на хрестi,
Спророчено ïй зло перемогти!"(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Я дам тобі з собою
Кохання в оберіг,
Щоб з ним ти подолати
Враз труднощі всі зміг!
Що збереже від злого,
Підтримає у скруті,
Примножить твою радість,
Та скаже щастю бути!.."(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Мій чоловік — Мікаель Деспоташвілі, грузин, з моєї легкої руки почав займатися цим мистецтвом й наразі єдиний представник Сакартвело серед витинальників. Пропоную читачам його творчу біографію та фото робіт і його самого." (Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Був котик один у селі,
Боявся торкатись землі.
Ходив по деревах,
Грав співом по нервах, —
Тепер живе на кораблі."
(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Несе киця вроду,
Пухнастий хвіст гнеться,
Хто її побачить —
За нею ув'ється.
Киця ж, ох і киця!
Дам їсти й напиться.
Ти така хороша,
Дай хоч подивиться..."
(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"У затишнім куточку,
З м'якенької соломи,
Співала мама-кішка,
Трьом діткам колискову:
Люлі, люлі, пора спати,
Досить вже бешкетувати.
Люлі, люлі, тихо, тихо,
Хай повз пройде всяке лихо..."
(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Моя киця каже "няв",
Українську знає,
Має в день багацько справ,
І усі встигає.
О четвертій уже ранок, —
Подають нехай сніданок!
Усю ніченьку не спала,
Нечисть з хати проганяла..."(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
""Мала Сторінка" — острівець культури,
Серця із Україною єднає,
Тут "зубри" й новачки в літературі, —
Мистецтво всю палітру розгортає..."(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"...Пробігають мирно дні
В українському селі,
Так було, і знов так буде,
Бо такі живуть тут люди."(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Плюшевий ведмедик не знає страху, але і той здригнувся від вибуху. Ще вчора сидів на вітрині у куточку гарно задекорованої полички магазину, а зараз — у купі розтрощеної цегли, уламках гострого скла. Коли затих гуркіт, та розвіялася завіса з пилу та диму, він ще довго лежав, дивлячись вкритими пилом чорними очима замість звичної стелі магазину, — у небо. Довкола стогони та крики. Повз нього час від часу хтось пробігає: босоніж, у чоботях, домашніх капцях. Поряд зупинилося авто швидкої допомоги. На ведмедика посипалися дрібні камінці, та хтось висмикнув його з них, підняв угору, струснув, витяг з боку уламок скла, добре зім'яв, знову струснув, і поніс..." (Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Жила одна дівчинка. Вона дуже полюбляла полуницю. Вона обожнювала полуницю. Але їй не можна було її. Тому що у дівчинки на полуницю сильна алергія, навіть ліки не завжди допомагали. Одного разу, лише одного разу, вона не послухалася, і з'їла одну, найменшу, найкрихітнішу полуничку, та так глибоко заснула, що її мама і тато завчасно посивіли, а лікарі і медсестри здивувалися поверненню пацієнтки до життя. Опісля вона довго плакала, обійнявши батьків, і заприсяглася ніколи не порушувати заборони. Дивно, але ось тільки любов до полуниці не минулася. Її аромат, вигляд, пам'ять про її смак приходили дівчинці уві сні. І тоді вона вперше сіла, і намалювала полуницю. Несміливо, невміло, але вийшло якось по особливому, зворушливо. Одна полуничка на аркуші паперу. Батьки було стривожилися, але потім зрозуміли, що так дівчинка просто дає вихід своїй забороненій любові. Дівчинка намалювала полуницю ще раз. І вийшло краще..." (Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Тепер зрозумiла, чому та бабуся, що стiльки пережила, хлiб не викидала, й навiть крихти бережно збирала. Не тому, що хотiла зберегти, накопичити його для себе, а тому, що бачила очi тих, кого цi крихти могли врятувати, коли ïх, цих крихт, не було... Вiдправити до смiтника той шматочок, мовби зрадити тi очi, знецiнити ïх страждання. Страждання, якi могли бути ïï, та не стали, або торкнулися в меньшiй мiрi. Немовби вони не мали того хлiба, аби вона його мала. Й це почуття провини, свiдоме чи пiдсвiдоме. Цi збереженi крихти в долонi, як символ збереженого життя. Ним можно лише подiлитися: з пташкою, безхатнiм песиком... А викидати? Нi." (Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)