На відео: Юлія Дмитренко-Деспоташвілі. «Калинові історії. Сом-мутант» (гумористичне оповідання).
Юлія Дмитренко-Деспоташвілі
КАЛИНОВІ ІСТОРІЇ
СОМ-МУТАНТ
(гумористичне оповідання)
Є в Україні невеличке село Калинівка. Та, мабуть, й не одне. От тільки саме в цьому росла стара-престара калина. Під її гіллям хтозна-коли чиїсь роботящі руки змайстрували і встановили широку лавку. Там здавна і збиралися селяни потеревенити про все на світі. Ця традиція тягнулася з покоління в покоління, і навіть найменші діти знали: під калиною можна почути найсоковитіші історії.
От, як завжди, дід Панас, знаний вигадник, почав розповідь:
— Був я оце в місті… І що ви думаєте? В автобусі мене спитали, чи я з Англії!
— Та ну, діду, з чого б це? — здивувався його сусід.
— Бо в мене нові черевики блищали, а в руках була англійська газета! Правда, я не знав, що вона англійська. Окуляри забув, от і взяв не ту.
Сміялися всі. Аж тут баба Марина додала:
— Та це ще що! Хіба історія? От пам’ятаєте, як торік Микола вирішив спекти хліб удома? Додав борошна, води, дріжджів, поставив у піч… А як витягнув — то замість хліба вийшов цілий бетонний блок! До цих пір у нього той «хліб» за стільця стоїть!
Дід Панас не міг залишити за кумою останнє слово, то ж таємничим голосом проголосив новину: «А ви знаєте, що у нашому ставку завівся сом-мутант! Казав мені Микола, що бачив, як та рибина хвостом човен ледь перекинула!»
— Та що ти, діду, кажеш? — знову з недовірою поглянув на нього сусід. .
— Кажу правду! — Панас аж тростиною по землі вдарив. — Вчора Петрович хотів того сома зловити, а в нього не гачок, а цілий кілограм ковбаси з’їв!
Село загомоніло. Баба Марина схопила кота і веліла чоловіку закрити курник, бо «сом до всього здатний». Безстрашний сусід Василь, який мав рибальську снасть, вирішив перевірити, чи не стане він тим легендарним героєм, що переможе водяного монстра.
Наступного ранку всі зібралися біля ставка. Василь закинув вудку. Минуло хвилин десять, двадцять… Раптом щось так смикнуло, що він мало у воду не полетів! Люди ахнули, дід Панас аж капелюха схопив.
— Та це ж він! — крикнув хтось.
Але замість сома на гачку виявився… старий чобіт. Панас кашлянув і сказав:
— Ну, може, то й не сом-мутант, але чобіт точно з якогось доісторичного періоду! Може навіть англійський!
Всі сміялися, а Панас на тому не зупинився. Наступного дня він розповідав про білку, що вміє співати гімн, і про картоплину, схожу на голову голови сільради. Тільки про сома більше ніхто не згадував…
Хоча, подейкують, якось вночі Петрович таки чув, як щось здоровенне хлюпало у ставку. Може, то був вітер… а може, й ні…
Так і текли розмови під калиною. І кожен знав: хто скаже правду, а хто добряче прибреше — розрізнити буде непросто! Головне, що сміху вистачало на всіх.
(25.02.2025)
* * * * * *
На відео: Юлія Дмитренко-Деспоташвілі. «Калинові історії. Сом-мутант» (гумористичне оповідання).
КАЛИНОВІ ІСТОРІЇ
КІТ, ГІПНОЗ ТА КОВБАСА
(гумористичне оповідання)
Під старою калиною, як завжди, зібралися селяни. Дід Панас сидів насуплений, руки склав на животі, а перед ним, наче переможець у бою, розлігся рудий кіт Медочок. Народ відразу запідозрив, що тут щось сталося.
— Діду, чого ви такі невеселі? — спитала баба Ганна.
— Та що ж тут веселого… — тяжко зітхнув Панас. — Я став жертвою підступної афери!
— Ого! — присвиснув Василь. — Гроші вкрали?
— Гірше! Фарш!
Селяни загомоніли: це ж треба, такий злочин!
— Бач, сидить, наче ні в чому не винний! — дід тикнув тростиною в бік Медочка. — А я ж пам’ятаю, як дістав той фарш, щоб котлети наліпити…
— І що далі? — підсунувся ближче Петрович.
— А далі… от тут і починається страшне! Сиджу я, значить, за столом, фарш переді мною, і з’являється бозна-звідки ОН ВІН! — дід знову грізно тицьнув у кота.
— Що, прямо ось так нізвідки з’явився? — спитав Василь.
— Ну, як... Спершу тихенько скрадався, потім став неподалік. І як гляне на мене… Отак! — і дід вирячив очі.
Народ принишк.
— Дивиться… дивиться… а очі світяться, наче дві лампочки! І так глибоко, так проникливо!
— І що?
— А далі я відчув… щось дивне! Наче думки мої заплутались! Фарш переді мною, а я вже й не розумію, навіщо він мені!
— Гіпноз! — зі знанням справи констатувала баба Марина.
— Точно! — гаряче підхопив дід. — Бо в голові раптом голос: «Дай котику! Медочок хороший! Медочок заслуговує!»
— І ти що?
— Та як що?! Встаю, беру миску, ставлю перед ним і кажу: «Їж, синку!».
— Оце так! Ще й "синку"!!!?
— А далі — провал.
— Який провал?!
— Та отакий! Розплющую очі — кота вже нема, миски нема, фаршу нема! Я сиджу, мов дурний, і не розумію, що сталося. Лишень ранком, коли побачив у холодильнику одну цибулю та яйце, зрозумів як мене ошукали!
Селяни зареготали.
— І де ж доказ? — скептично спитав Петрович. -Може то ти сам усі котлети з'їв, а тепер перед дружиною та онуком виправдовуєшся?
— Доказ ось! — Панас вказав пальцем на Медочкове пузце.
Усі поглянули на кота. А той спав собі безтурботно, розвалившись на лавці, а його живіт — повненький, круглий, наче кавун.
— Ну-у… — Василь почухав потилицю. — Якщо судити по животі, то фарш таки в ньому.
— Та він ще й хропе! — вигукнула баба Ганна.
Справді, Медочок мирно похропував, час від часу облизуючись уві сні.
— Це ще що! Я на свої очі бачив, як цей ледацюга лапкою двері холодильника відкриває! Як вам таке?
— Де це бачено, щоб коти холодильники відкривали? — здивувався хтось із гурту.
А от і бачено! Бо вранці того дня ковбаси не було!Віднесена була під ліжко і ретельно погризена. Не я ж там її гриз!
Люди знову засміялися, мабуть, уявляючи діда під ліжком з ковбасою. А рудий котик тим часом прокинувся, і вже сидів на колінах у господара, хитро мружачи очі.
— То що ж, діду, робити будете? Виженете котяру?
— Та перехрестися!Наступного разу я хитрішим буду! Окуляри дзеркальні одягну, от якраз онук привіз. Хай спробує тоді повторити свій гіпноз! Сам себе загіпнотизує! Може мені ще ковбаси та фаршу принесе... Бо пенсія в мене невеличка...
І хоч як баба Марина та Василь насміхалися з діда Панаса, але на наступний день холодильники у всьому селі почали закривати на додаткові замки.
Бо хто його знає? А може, дід Панас цього разу казав правду?
(27.02.2025)
Матеріали люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Це не калина