Володимир Підпалий: «Навіть якщо не дійдемо - ходімо...» (коротка біографія, творчість)

ВОЛОДИМИР ПІДПАЛИЙ: ЖИТТЄПИС, ТВОРЧІСТЬ
(9.05.1936 - 24.11.1973)

Володимир Підпалий був залюблений в Україну, його вабила її неповторна краса, яку поет здатен був відшукати у краплині роси і в загадковому запиналі осінньої ночі, у вічній таїні сільської пасіки і в гордій крутизні коневої шиї на нескінченній, як життя, зеленій леваді... і зрозуміти його поезію може тільки той, чиє серце відкрите для краси і добра, любові та щирості, хто точно знає, що справлені почуття - завжди безкорисливі. Так мало відвела доля цьому поетові, який своїм тихим, але чесним і світлим словом умів лікувати скалічені душі! Він прийшов у літературу зі славним поколінням шістдесятників, які змінили світ, давши йому зрозуміти: найбільша цінність у житті - ковток свободи.
Володимир Підпалий - син щедрої на хліб і на таланти полтавської землі. Він народився 9 травня 1936 року в селі Лазірках неподалік від мальовничого містечка Лубни. Його батько поліг на полі бою 1943 року, захищаючи Київ. Потім тільки мати слухала, як хлопчина вголос читав їй «Кобзар», слухала і плакала, пригадуючи свою гірку наймитську долю... Учився Володимир у Величанській семирічній та Лазірківській середній школах. Любив історію, літературу, дуже багато читав; не розумів точних наук.У 1953 році закінчив 10 класів; працював у МТС, колгоспі. 1955 року був мобілізований на флот.Службу служив, але не любив: нудьгував за степом, садами... Справжнє щастя відчув, коли вступив на філологічний факультет Київського університету імені Тараса Григоровича Шевченка у 1957 році. Відтоді жив літературою: мов ластівки, вилітали з-під його пера поетичні збірки; як редактор домагався видання таких книг, які щоразу давали новий ковток живлющої свободи українському читачеві.
Підступна хвороба у 1973 році урвала його поетичний лет, спинила на півслові. Але те, що він встиг нам сказати, дорогого варте:

"Коли я умру, хай поплачуть, бо так вже ведеться,
Вип'ють чарку печалі і знову до праці ідуть.
Може, я не умер, а спинилося втомлене серце,
Щоб в землі стать землею і землю нарешті збагнуть..."

«Художником лицарських чеснот» назвав Володимира Підпалого його побратим по перу Євген Гуцало. А Ліна Костенко переконана, що після нього «залишилося світло, яке ми всі зараз відчуваємо».

За матеріалами: Міщенко О.І. Українська література. Підручник для 8 класу загальноосвітніх навчальних закладів. Київ, "Генеза", 2008, стор. 167.

* * *

Володимир Підпалий

РІДНА МОВА

О мово рідна!
В рідній хаті,
як джерело із глибини, 
в голодні дні, 
у дні багаті,
і на вогнях,
і при багатті — 
ти від колиски до труни!..

Хоч не чужою чужиною 
чужі були і є мені, 
немов луною голосною 
твої лунають голосні!..

Озвуться чистими тонами 
їм приголосних сто рядів — 
басами і напівбасами 
м'які, сонорні і тверді!..

Як найцінніша нагорода, 
немов Дніпра могутній плин,— 
пісні великого народу 
з країни сонця і калин!..

В братів сім'ї вишневим садом 
стрічаєш ранки голубі,— 
моя відрадо 
і порадо,
безсмертя суджене тобі, 

бо
    ти —
як мати в рідній хаті, 
як джерело із глибини, 
в голодні дні, 
у дні багаті, 
і на вогнях, 
і при багатті, 
ти —
від колиски до труни! 
 

За матеріалами: Володимир Підпалий. «Вишневий світ».  Книжка лірики. Київ, видавництво «Радянський письменник», 1970 р., стор. 112 - 114.

* * *

Володимир Підпалий, збірка дитячих віршиків з ілюстраціями "Кожна бджілка як лічилка"

Віршики Володимира Підпалого для малят: "Лічилка", "Зозуля", "Гуси", "Казочка про сонце", "Лісове джерельце", "Весна", "Дзвоники", "Липень", "Літо", "Суниці", "Передзим'я", "Зимовий бір", "Морозний вечір", "Снігурі", "Зайчик", "Пес", "Кожух", "Кіт", "Підківки", "Лапці", "Нісенітниця", "Чередник", "Скоромовка", "Загадка", "Гарбуз", "Казочка про телятко", "Кінь".