Більше...

"Зимовий етюд" - добірка віршів Володимира Підпалого про зиму


Зимові вірші Володимира Підпалого. Зимовий етюд. Передзим'я. Зима ще тільки пред'явля права. Різдвяний мороз.

 

 

 Володимир Підпалий

ЗИМОВИЙ ЕТЮД

Трішки туману і трішки інею, 
неба льодинку холодну — на шлях...
Вечір, мов казка, над Україною, 
казка, як вечір, 
аж синьо в очах...

Там, за тополями,
за огорожами,
де місто дихає у степи,
все запорошене,
все насторожене,
вся Україна заслухалась
і не спить...

(1968)

 

 

* * *

 

 

ПЕРЕДЗИМ'Я

За  журавлиними  ключами
посиротіла  далина.
Відходить  листопад...
За  лісом
зима  вітрило  напина.
Зашклилися,  як  затулились,
тоненьким  льодом  у  степах
мілкі  озера...
Глід  червоний
промерз  до  зернят  на  кущах.
А  грудень  дихає  сердито
морозом.
Невтямки  йому,
чому  тендітними  списами
озимина  стріча  зиму...
(1969)

 

* * *

 

ЗИМА ЩЕ ТІЛЬКИ ПРЕД'ЯВЛЯ ПРАВА...

Зима  ще  тільки  пред'явля  права
на  володіння  небом  і  землею,
іще  не  засіва,  а  посіва,
а  я  стою  між  осінню  і  нею.

Кого  у  провожаті  з  них  візьму,
і  хто  із  них  мою  дорогу  знає?..
Мені  киває  осінь  на  зиму,
Зима  ж  на  осінь  знову  навертає...
.............................................

А  потім  йшли,  долаючи  сльоту,
Пірнали  у  дощі,  як  у  безодні.

Збирали  і  гриби,  і  тумани,
і  вогнище  в  ярузі  розкладали,
і  виглядали  друзів  з  далини,
і  потім  всеньку  ніч  їх  проводжали.

Та  ось  нарешті  стали  на  межі,
яку  судилось  перейти  одному...
І  жаль  зиму:  ми  з  нею  не  чужі  -
обоє  мерзли  в  піджачку  чужому.

Коли  були  молодші,  -  по  війні,  -
і  заливали  ковзанку  від  школи
аж  під  місток,  а  ще  вона  мені
не  заступала  співу  птиць  ніколи,

завжди  казала:  -  Вдарився  грудьми
червоними  снігур  об  мерзлу  землю,
біжи  додому  і  його  візьми
в  селянську  хату  бідну,  але  теплу.

А  то,  бувало,  раптом  натякне,
що  березіль  уже  не  за  горами,
і  проведе  до  пролісків  мене
лиш  їй  одній  відомими  стежками.

Було,  звичайно,  й  снігу  намете,
що  й  шапку  в  ній  загубить  наша  хата...
То  все  уже  минуле,  а  проте  -
людина  тільки  пам'яттю  багата.

А  з  нею  через  мрію  до  мети
топтать  дорогу  надійніше  завше.
Стоять  обоє...  Час  мені  іти  -
один  піду,  на  згадку  пам'ять  взявши...
(1971)

 

* * *

 

РІЗДВЯНИЙ МОРОЗ

Повечоріло  вмить...
На  сході  зірка
зійшла  блакитно-біла...
Диво  див!..
Шмигне  на  белебені  вітер  зрідка,
мороз  над  комином  посріблить  дим...

Як  скрипне  хвіртка  -
на  кутку  собаки
залементують,  як  цигани,  враз,
бо  дошкуля  зима...
Нехай  погавкають,
погавкають  за  себе
і  за  нас...
(1969)

 

* * *

 

МОРОЗНИЙ ВЕЧІР

В схованки тікають звірі —
ні догнать, ні перейнять,—
мерзнуть зорі в небі сірім,
наче лапки каченят...

 

* * *

 

ЗИМОВИЙ БІР

Забрів у сніг,
втомився й ліг
та й снить пухкими снами
зимовий бір,
мов чорний звір,
зі срібними рогами...

 

* * *

 

СНІГУРІ

Виснуть густо на гілках,
бо померзли долі,
у синеньких піджачках,
у червоних льолях.

А як вітер загуде,
закружля по колу —
не один з них упаде
грудкою додолу...

 

* * *

 

ЗАЙЧИК

(За мотивами народної казки)

— Зайчику-спанчику, де ночуватимеш?
Звідки біжиш? Із млина? У млині
в міхах горіхів багато-багато,
чом хоч одного не вкрав мені?..

— Пальчики-кравчики скубли за вуха,
біг по колоді, тонув у ріці,
сікла по носі мене завірюха,
ще й насміхалися горобці...

— Зайчику-спанчику, дихає ніччю
сіра безодня неба... Біжім!..—
Швидше і швидше. Лиш вуха-свічечки,
їм і тремтіти-горіти, і мерзнути  їм...

 

* * *

 

КОЖУХ

Зиму мороз
дуже любив,
зимі мороз
кожух пошив.

— Носи, зимо,
оцей кожух
із сивих хмар,
із білих мух...

Пильнуй: як сонце
припече,
кожух твій, зимо,
утече...

 

     

 

За матеріалами:

Володимир Підпалий. «Вишневий світ».  Книжка лірики. Київ, видавництво «Радянський письменник», 1970 р.,  http://www.poetryclub.com.ua/,

Володимир Підпалий. "Кожна бджілка як лічилка". Вірші. Упорядник Неля Підпала. Художник Леся Гармиза. Київ, видавництво «Веселка», 1991, 34 с.

 

 

Більше творів Володимира Підпалого на нашому сайті:​

українська література, Володимир Підпалий, коротка біографія, творчість
Володимир Підпалий був залюблений в Україну, його вабила її неповторна краса, яку поет здатен був відшукати у краплині роси і в загадковому запиналі осінньої ночі, у вічній таїні сільської пасіки і в гордій крутизні коневої шиї на нескінченній, як життя, зеленій леваді... і зрозуміти його поезію може тільки той, чиє серце відкрите для краси і добра, любові та щирості, хто точно знає, що справлені почуття - завжди безкорисливі. Так мало відвела доля цьому поетові, який своїм тихим, але чесним і світлим словом умів лікувати скалічені душі! Він прийшов у літературу зі славним поколінням шістдесятників, які змінили світ, давши йому зрозуміти: найбільша цінність у житті - ковток свободи...

Останні коментарі до сторінки
«"Зимовий етюд" - добірка віршів Володимира Підпалого про зиму»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті