|
Володимир Підпалий
ЛИБІДЬ
Вузюсінька, мов стрічка, а не річка,
Полощешся, не плещешся, скоріш...
Дніпрова донько, посестро потічка,
Приплинь на хвильку хвилею у вірш!
І знов біжи, бо що ж тобі робити!
Рий береги, закуті у граніт...
На дні твоїм я, річко, запримітив
Від туфельки князівни теплий слід...
В якімсь, іще дохристиянськім, літі
Отут, де ніші ми, вона була і,
На луці твоїй нарвавши квітів,
Вона он-он до терема пішла...
1969
* * *
СОНЕТ ПРО БАТИЄВУ ГОРУ
Які отут квартали живописні
із риштувань до неба підвелись!..
Над зеленню легка небесна вись,
мов храму баня велетенська, висне.
Вночі трамвай дугою Вольга блисне,
як блискав гнівом хан Батий колись,
що русичі на милість не здались,
орду в бою мечем лічивши грізно...
Тепер — то вже історія... Але
було б для нас її забути зле,
бо то — підмурок нашим дням новітнім,
то — наче голос крові, наче стяг,
збережений нащадкам у боях,
і — щастя бути спадкоємцем гідним!..
1969
* * *
СНІГ
Над горою над Батневою — ніч,
над горою над Батневою — сон.
Найчистіший в світі перший сніг,
наче мармуровий Аполлон,
між землею й небом напина
срібляні тятиви лір своїх,
скуштувавши русичів вина,
забавляє грою тепер їх...
Над горою над Батневою — ніч,
над горою над Батневою — сон...
1967
* * *
ДУМА ПРО УКРАЇНСЬКУ ПІСНЮ
Вона бувала то сумною,
а то веселою була.
Вона вела всіх за собою,
супроти всіх сама ішла.
Вона таким ридала сміхом
в Царгороді за козаком!
Вона брела сибірським снігом
за кріпаком Кармалюком!
Вона з Чернечої могили летіла,
наче корогов!
Її в Сорочинцях убили,
в 17-ім співали знов!
Її в пломбованих вагонах
на чужину кати везли.
У Ковпакових у загонах її,
як зброю, зберегли!..
Де ясні зорі, тихі води
й неопалима купина,
щоб над колискою народу
в усі віки була вона!..
1969
* * *
ЗИМОВИЙ ЕТЮД
Трішки туману і трішки інею,
неба льодинку холодну — на шлях...
Вечір, мов казка, над Україною,
казка, як вечір,
аж синьо в очах...
Там, за тополями,
за огорожами,
де місто дихає у степи,
все запорошене,
все насторожене,
вся Україна заслухалась
і не спить...
1968
* * *
РІДНА МОВА
О мово рідна!
В рідній хаті,
як джерело із глибини,
в голодні дні,
у дні багаті,
і на вогнях,
і при багатті —
ти від колиски до труни!..
Хоч не чужою чужиною
чужі були і є мені,
немов луною голосною
твої лунають голосні!..
Озвуться чистими тонами
їм приголосних сто рядів —
басами і напівбасами
м'які, сонорні і тверді!..
Як найцінніша нагорода,
немов Дніпра могутній плин,—
пісні великого народу
з країни сонця і калин!..
В братів сім'ї вишневим садом
стрічаєш ранки голубі,—
моя відрадо
і порадо,
безсмертя суджене тобі,
бо
ти —
як мати в рідній хаті,
як джерело із глибини,
в голодні дні,
у дні багаті,
і на вогнях,
і при багатті,
ти —
від колиски до труни!
* * *
ЕЛЕГІЯ
Сліпорід* запливає за густий очерет
і зника у кар'єрах торфяних боліт...
— Пересохне чи ні, пересохне чи ні?
— Скільки років тече, скільки ще він тектиме
століть?
Не питай у легенд: їм початку й кінця не знайти.
Не питай у вільшин: їм і сонця стача і води їм
стача...
Споконвіку вузенький, споконвіку мілкий,
тут пін шведа топив, Наливайка він тут зустрічав!
Тут для нього навіки джерело й купина,
сіножать і міцний, наче яд, самосад косарів,
і хорали хрущів, і пісні свайбові,
й паперові кораблики школярів...
1969
*Сліпорі́д — річка в Україні, в межах Гребінківського, Оржицького та Лубенського районів Полтавської області. Права притока Сули (басейн Дніпра).
* * *
НА ДНІПРІ
Ні припонів, ані човнів —
даль широка, мов розкрил брів.
Тільки хвиля сива встає,
небо гребенем дістає
і сміється собі вгорі,
що скупає мене в Дніпрі,
що заковані береги
повінь-розповінь не вберегли...
1969
* * *
ЕЛЕГІЯ НА БЕРЕЗІ ДНІПРА
Перепочить присіли ми...
Вода
під кручею, немов крізь сон, стогнала,
відхлинуть поспішаючи...
Руда
від глини хвиля хвилю переймала,
зливалась і темніла вдалині,
на бистрині холодній пропадала...
Тоді ото й подумалось мені
про те, які страшні буття закони:
жив чи не жив — спливли за днями дні
і загубилися на видноколі.
Чи не тому людина як бджола,
одне скінчивши, інше починає:
від нас нащадків захова імла,
та від нащадків нас не заховає!..
— Засиділись, філософи!..
Пора —
хай спочиває той, хто вмерти має!..
І969
* * *
НА СПОМИН
Як тут гарно: шелест і шерех,
синій іній, і синя вись,
і вогнями дніпровський берег
над кришталем льоду провис.
І нічого більше не видно.
Загубилися ціль і мета.
Лиш синичка хвостом, як віником,
сніг між лавками заміта...
1968
* * *
МИТЬ
Внизу Дніпро... Над сірою водою
сталеве небо провиса, торкає
той, дальній, берег жовтого піску,
порізаного хвилями на скиби...
Ми тимчасові тут — і ти, і я.
і сосни, що ніколи їм не стати
морськими каравелами... Та хай
усе живе надіями постійно...
«Спинися, мить,— прекрасна ти єси»,—
колись прорік великий... Що нам з того,
що він її такою підстеріг?
...А я он бачу над водою птицю,
і на очах у тебе сльози бачу.
...її по-своєму ціню я — мить.
1968
* * *
НАД ЗАТОКОЮ
В прозорім дзеркалі затоки
зелені щуки, як тички;
і не мілка і не глибока
отут місцина...
А ярки,
немов стежки, ведуть до броду,
де таволожник —
оддалік,
лякають щук, колотять воду —
не день, не два, не рік, не вік...
1968
* * *
ЗАПРОСИНИ ДО МАНДРІВ
Прошелестів під ногами пил,
у колію наїжджену ліг.
Смага палить губи.
Напийсь
і відпочинь від доріг.
А завтра,
як благословиться на світ,
як сторона підійме червоний шовк,
по голубій холодній траві
за синьою птицею ходімо знов!
1969
|
|
