Художня спадщина Олега Ольжича значима своїм духовим зарядом, вольовою напруженістю проекції майбутнього його рідної України. Творчість цього поета і вченого характеризується шириною тем і сюжетів. Своїм змістом вона виразно історіософічна, скупа й вельми ощадна в художніх засобах. Феномен Ольжича як людини, поета і вченого тільки в сукупности, в тісному зв'язку життя і творчості з його трагічною смертю.
Проповідуючи своїм словом героїчний тип людини, Ольжич свято вірив у сконденсовані в ній потенціальні сили, непідвладні ані силам машин, ані духовим утискам тиранів. З цього випливає абсолютизація людської волі, яка найвиразніше виявляється в програмовому осяганні заздалегідь визначеної мети:
"Захочеш - і будеш. В людині, затям,
Лежить невідгадана сила."
(“Незнаному воякові, ІХ“)
Прикладом героїчного типу людини й поета увійшов в історію української літератури сам Олег Ольжич. Він був незламним борцем за волю свого народу. На загарбницькі плани фашистів щодо України Ольжич відважно відповів: “Українські землі є життєвим простором для українського народу!“.
За матеріалами: Олег Ольжич. Цитаделя духа. Перше видання. Повне зібрання творів поета. Словацьке педагогічне видавництво у Братиславі, відділ української літератури в Пряшеві Фундація ім. Олега Ольжича у Лондоні, 1991, стор. 24 - 25.
На відео: розповідь про життя Олега Ольжича.
* * *
У добірці публіцистичних творів Олега Ольжича читайте: "Героїзм в українській усній словесности", "Дух руїни", "У двадцятиліття", "Передмова до "Золотого Слова"", "XIX століття", "Українська історична свідомість", "Український побут", "Наші завдання", "Українська культура", "Різдвяна відозва", "Хотіння бути".
Перша збірка Олега Ольжича "Рінь", видана у Львові 1935 року, є, так би мовити, аполітична. Загалом в ній переважають мотиви праісторії людства, античної Греції й Риму, схоплені не тільки ерудицією, але й інтуїцією вченого - археолога й історика. В них для поета не так важлива зовнішня декорація давніх епох і культур, як їхня духовість, як ріст і розвиток людини, її соціальної сути, її звичаїв, нахилів, ментальности й моралі. Збірка "Рінь" Олега Ольжича складається з поезій: "Рінь", "Поважна мова врочистих "вітрин", "Ґалли", "Новобранець", "Ґоти", "Змій", "Нічний напад", "Монастир", "Акваріум", "Присвята", "Робітня", "Революція", "Піхотинець", "Воно зросло з шукання і розпуки", "Страшний суд", "Візія", "Був же вік золотий, свіжі, проткані сонцем діброви...", "На трьох горбах під знаками орла ", "Ганнібал в Італії".
Друга збірка Олега Ольжича “Вежі“, видана у Празі 1940 року, метафоричністю своєї назви визначає вершини духовности, яка породжує енергійне рішення і дію, пориває до героїзму. Поняття героїзму в Ольжича включає не лишень чесноту, але й сильний духовий заряд, здатний оновити і морально оздоровити світ покори і рабства. В згоді із тим ціла друга збірка присвячена національній боротьбі за права і честь рідного народу. У своїх "Вежах" Олег Ольжич проголосив на першому місці любов до Батьківщини. Любов не словами, але чином, жерственістю. Тому він відмовився від усього. У віршах поет говорить, що "прозорі озера науки" і "поезії пінні каскади" та всякі інші спокуси й насолоди треба відкинути, бо найдосконаліша краса є у самопосвяті для своєї Батьківщини. Поема "Городок 1932" зі збірки "Вежі" складається з поезій: "Слова, що прості і суворі", "Сестра, а другому - мати" (І), "Сміялись загонисто-дзвінко" (ІІ), "Найтяжче - ще поконати" (ІІІ), "Слова, що прості і суворі" (ІV), "Їх душі - горіння і криця" (V).
Третя за чергою збірка Олега Ольжича "Підзамча" була видана у 1946 році у Мюнхені після його трагічної загибелі. В "Підзамчі" поет досяг найбільшої майстерності. Тематикою й настроєм багатьох віршів цієї збірки Ольжич найбільше схиляється до неокласики. Це поезія високої культури. Вона вимагає від читача певної ерудиції, знання історії, філософії, мистецтва. До збірки увійшли такі вірші: "Підзамча", "Яблуня на горі", "Алябастер", "Шякунтала", "Муки Святої Катерини", "Сонна Венус", "Голландський образ", "Порцеляна", "Диліжанс", "Пороша", "Воно дощем спадає золотим", "Люкреція", "Пророк", "Глухо храми упали", "Триптих" ("Данило", "Р. Б. 1668", "Зимовий похід"), "Дні зводяться і падають за кін ", "Пророк", "Ясне мерехтіння кіна", Ґіґ Антомахія".
Вірші Олега Ольжича з окремих циклів: з циклу "Кремінь" (1931): "Чорно-синяву рінь гризучи", "Зайнялось неземними огнями", "Мабуть, судилось мені", "Полінезійці"; з циклу "Камінь" (1932): "Напинайте рогожі вітрил", "Риплять і квилять", "Знаю добре", "Ах, узліссям іти фіялковим", "Злотний порох", "Приходили", "Бог ясний між людьми ходить"; з циклу "Бронза" (1932): "Долини падають", "Світанок", "Легко і ясно лежати", "Пісня про ворога"; з циклу "Залізо" (1932): "Душа обважніла", "Надокучили вівці й кози", "Ольбієць", "Товариш", "Полісся", "Вікінґ", "Поворот", "Люкреція"; з альбомних поезій: "Олю мила, хоч сьогодні", "Милий друже, як тяжко зносив я", "Він не їде. Сліпучий панцир...", "Дон Кіхот", "Коли, як свічка, догорає рік...", "Панове, не дивуйтесь"; з сатиричних віршів: "Метаморфози", "Ну, та й чистять", "Вже ціла зграя збіглась їх".
"І вірити, і прагнуть – не вотще.
Безсмертне – і величне, і ясне-бо.
Ось лине хмара з літеплим дощем,
І розверзається врочисте небо.
Господь багатий нас благословив
Дарами, що нікому не одняти:
Любов і творчість; туга і порив,
Одвага і вогонь самопосвяти."(Олег Ольжич)
До циклу поезій Олега Ольжича "Незнаному воякові" увійшли вірші: "Читайте газети при тихім вікні" (І), "Багато нам вогників кволих" (ІІ), "Обістя у соннім підміськім селі" (ІІІ), "І бачили очі дитячі твої" (IV), "Коротка розмова та погляд часом" (V), "Завмерли, заклякли, обпершись на стіл" (VІ), "О, втіхо, що серце виповнюєш вкрай" (VІІ), "Чекає спокуса тебе не одна" (VІІІ), "Захочеш - і будеш. В людині, затям..." (ІХ), "Холодних очей твоїх синя вода" (Х), "За дня безнадійно. І мрію лиши" (ХІІ), "Ще куриться й дихає важко земля" (ХІІІ), "Прийшлось купувать перемогу всіляк" (ХІV), "На страх і за кару - суди польові" (ХV), "Держава не твориться в будучині" (ХVІ), "Був час над усе легковажних гадок" (ХVІІ), "О, вір у відваги ясне багаття" (ХVІІІ), "Чи знала про нього людина одна" (ХІХ), "О, Націє, дужа і вічна, як Бог" (ХХ), "Товаришу, ти, чиє тіло вжила" (ХХІ), "О, думко, що тіло без жалю руба" (ХХІІ), "Приспішене слідство. Нервовий синкліт" (ХХІІІ), "Шкодуй для них погляду, дум і промов" (ХХІV), "І чують одні, і не чують одні" (ХХV), "Є погляд у того жорстоко прямий" (ХХVІ), "І ось він виходить ще раз на процес" (ХХVІІ), "Твоє поготівля пекуче... Та враз..." (ХХVІІІ), "Готові на чин? - Команданте, наказ" (ХХІХ), "Нахмурились брови, скипіли уста" (ХХХ), "О, ранок, як ранок твойого життя" (ХХХІ), "Розкрийте зіниці, розкрийте серця" (ХХХІІ).