У своїх "Вежах" Олег Ольжич проголосив на першому місці любов до Батьківщини. Любов не словами, але чином, жерственістю. Тому він відмовився від усього. У віршах поет говорить, що "прозорі озера науки" і "поезії пінні каскади" та всякі інші спокуси й насолоди треба відкинути, бо найдосконаліша краса є у самопосвяті для своєї Батьківщини.
Олег ОльжичЗбірка "ВЕЖІ" (Прага, 1940)
ГОРОДОК 1932
(Поема)
Слова, що прості і суворі,
(А інші - негідні слова),
Як їхні децизії скорі,
Як величність того Різдва.
Як їхня перервана мова
У мурах глухого двора.
Бо лаврами діл, а не слова,
Вінчає велика пора.
За нами розгубленість мертва,
Де страх і покора - закон.
Там втрат не буває, де жертва -
Здобутий в огні бастіон!
Ім'ям невблаганним свободи
Здолали ми й кинули ниць
Понурі карпатські проходи,
Асфальти далеких столиць.
А тут - на міста й хутори ми
Залізну накинули сіть.
Тут скрізь наше військо незриме
У хижих залогах стоїть.
На площі у соннім льокалі,
Де нудиться офіціянт,
Весь в сірому, нервом зо сталі, -
Зачаєний командант.
Зв'язковий. Сухе привітання.
Кашкет, окуляри, ровер.
І схована карта остання -
В кишені його револьвер.
Наказ був палючо-огненний,
Та кригою дихає суть.
А завтра газетні сирени
По світу його рознесуть.
І
Сестра, а другому - мати.
Містечко - як сіра твань.
Товаришу мій, брате,
Горіння одних бажань!
Не бійтесь, напне до болю
Ваш шлях, як струна прямий,
Кремінно-тверда воля
Того, що є зв'язковий.
Містечко - як сіра змора,
А потім - його нема.
Лише свистіння простору,
Безумність лету сама.
Не стримать, не захитати.
Рука і дух без оков.
Товаришу мій, брате,
Нас вдруге єднає кров!
Сміялись загонисто-дзвінко
І всі споважніли нараз,
І вже в коридорах будинку
Луною відбився наказ.
Цівок одсахнулися гади.
Хтось крикнув, упав і зомлів...
П'ять хвиль української влади
На цьому клаптеві землі.
Лягати! Тут жартів немає!
Непослух? Так от тобі, от!
Жорстоко-суворо карає
Злочинця державний народ!
Потрібно усіх в роботі,
А серце б'є, як обух.
Прокляття моїй плоті,
Що слабша за мій дух!
Це кров наша тут заклята,
Закута в сріблі душа!
Один поновну заплату -
І кров, і душу лиша.
Та ж куль в магазині було ще,
А свідок лише стіна.
Сховати - що найдорожче:
Сховати їх імена.
А стріли усе частіше.
Годинник такий прудкий!...
Рішучий начальник свище,
І чують боєвики.
Був гострий наказ у звуку,
Слухняно-рвучкий - відлив,
Коли на ворожім бруку
Ти тіло своє залишив.
Усі одинадцять у зборі
Знайшлись під мороком віт.
Та два - стояли прозорі,
Один відбирав звіт.
III
Найтяжче - ще поконати
В цій ночі чорній, без дна.
Товаришу мій, брате,
Опоро моя одна!
І ловите чуйним вухом
Кроки у тьмі густій.
Одним блискавичним рухом -
На їхнє зухвале “Стій!"
Проклятий невиразний ранок.
Невиразні луни облав.
І простори, де наостанок
Зацькований вовк пробігав.
Погоня все ближче і ближче.
Кільце все тісніш і тісніш.
Чоло їм поставити? Ні ще!
А куля? - Про кулю облиш!
Майно революції - цінний
Живий боєвик повсякчас.
Сьогодні найбільшого чину
Вона зажадає від нас.
Товаришу любий мій, брате,
Дивися у вічі рабам.
Як будете так воювати -
Вкраїни не бачити вам.
IV
Слова, що прості і суворі,
Як величність того Різдва,
Що нас у горінні, не в горі,
Порвало і ще порива.
Товаришу любий мій, брате,
Хіба упокорить нас це?
Хто вмів справедливо карати
Той дивиться смерті в лице!
Для тих, що, нікчемні і кволі,
Заквилять про зламаний цвіт
Неугнутість нашої волі
І нашої віри граніт!
У стінах будинку старого
Зростає і зводиться чин.
І сяє обличчя в одного,
І німо могутен один.
Нікому ніколи не стерти,
Що сріблом ясної сурми:
Шкодуємо тільки, що вмерти
Удруге не зможемо ми!
V
Їх душі - горіння і криця -
У нашому завжди гурті,
Братів по далеких в'язницях
І тих, що упали, братів.
Дорога пряма і одверта,
І твердо іде легіон.
Там втрат не буває, де жертва -
Здобутий в огні бастіон!
Хто має уші - хай слуха!
Хто має серце - люби!
Встає цитаделя духа -
Десятки літ боротьби.
1933
*********
Друга збірка Олега Ольжича “Вежі“, видана у 1940 році, метафоричністю своєї назви визначає вершини духовности, яка породжує енергійне рішення і дію, пориває до героїзму. З цього погляду Ольжича можна вважати революційним романтиком. Поняття героїзму в Ольжича включає не лишень чесноту, але й сильний духовий заряд, здатний оновити і морально оздоровити світ покори і рабства. В згоді із тим ціла друга збірка присвячена національній боротьбі за права і честь рідного народу. В поемі "Городок 1932" свідомо оминається конкретну подію. Всю її пронизують "Слова, що прості і суворі", а щоб бути більш точним - не так слова, як діла, як саможертвенність борців за велику справу. Лапідарність вислову, посилена внутрішнім динамізмом, і свідоме зречення розтягненої розповіді й описовосте утворюють лірику напружених епізодів, поезію мужносте й боротьби:
За нами розгубленість мертва,
Де страх і покора - закон.
Там втрат не буває, де жертва -
Здобутий в огні бастіон!
При читанні кутих, нервовим ритмом посилених строф Ольжича, пригадується мимоволі схвильована лірика Василя Чумака (оте його “Риємо-риємо-риємо...“), якому, як і Ольжичеві, доводилось перебувати в особливо екстремальних умовах життя, що так чи інакше відбилось у їхній творчости. Обидва поети - і Чумак, і Ольжич - входять в українську літературу як поети-підпільники. Кожен із них був людиною свого часу, представником свого світоглядного покоління, жив, діяв і творив в ім'я великої ідеї. Поезія обох поетів - поезія боротьби й самопожертви. Як людина свого покоління Олег Ольжич не міг бути осторонь подій, які відбувалися в окупованій Галичині 1920-х і 1930-х років. На противагу угодовській політиці тогочасних галицьких консервативних політиків, галицька молодь відповідала на пацифікацію українських земель пілсудчиками боротьбою, свідомим збройним спротивом, терором. Таке явище було, і поет його художньо відобразив:
Зв'язковий. Сухе привітання.
Кашкет, окуляри, ровер.
І схована карта остання -
В кишені його револьвер.
Наказ був палючо-огненний,
Та кригою дихає суть.
А завтра газетні сирени
По світу його рознесуть.
Поема "Городок 1932", написана 1933 р. по гарячих слідах події, читається як героїчна хроніка. Що справді сталося в 1932 р. в провінційному галицькому городку? З наказу галицького підпілля там було вчинено напад на польську пошту, якою керував шовініст.
Акція вдалася, але несвідомі селяни видали окупантам Біласа й Данилишина, яких було повішено. "Городок 1932" - це реквієм жертвам тогочасного терору. Одночасно - це і вболівання над політичною несвідомістю мас, критична переоцінка діянь і пересторога для майбутніх поколінь:
Товаришу любий мій, брате,
Дивися у вічі рабам.
Як будете так воювати -
Вкраїни не бачити вам.
(Микола Неврлий, чеський, словацький і український літературознавець, критик, бібліограф, україніст)
За матеріалами: Олег Ольжич. Цитаделя духа. Перше видання. Повне зібрання творів поета. Словацьке педагогічне видавництво у Братиславі, відділ української літератури в Пряшеві Фундація ім. Олега Ольжича у Лондоні, 1991, стор. 17 - 18, 71 - 79.
Більше творів Олега Ольжича на нашому сайті:
Літературна спадщина Олега Ольжича (Олега Олександровича Кандиби)
Художня спадщина Олега Ольжича кількісно невелика, але значима своїм духовим зарядом, вольовою напруженістю проекції майбутнього його рідної України. Творчість цього поета і вченого характеризується шириною тем і сюжетів, починаючи від праісторичних часів і кінчаючи нашою сучасністю. Олег Ольжич був незламним борцем за волю свого народу і увійшов в історію української літератури як приклад героїчного типу людини й поета.