Більше...

"Господь багатий нас благословив " - добірка віршів поза збірками від Олега Ольжича


Олег Ольжич у своїх віршах, вглибляючись в переживання кожного "незнаного вояка", кожного борця за Україну, немовби описував себе. Вірші Олеся є прекрасні, повні пориву, ніжности, любови, патріотизму. Вони мелодійні й надаються до співу. В той самий час вірші Ольжича  - кам'яні, пророчі, суворі. Вони поривають до незбагненних вершин і відбивають ритмом походу. Поезій Ольжича значима своїм духовим зарядом і переживаннями за майбутнє рідної України. Добірка віршів Олега Ольжича, що вийшли з друку поза збірками: "Господь багатий нас благословив", "Тридцять днів", "Зимовник", "Давнім трунком", "Все бурхливіші крила негоди", "Гарматник", "Поцілуєш, різко і суворо", "Присвята", "Молитва", "Дон Хозе", "Десь ти ходиш", "Здригаюся і залишаю форум", "Змовники", "Маленька кузька, кола на воді", "Геологія", "Антропологія", "Краса, розмріяна краса", "Як сьогодні", "Б'є три години на міській вежі", "Пластовий капелюх", "У Цезаря", "На темних кладках сивої ріки", "Межа", "Японії".

 

************************

 

Олег Ольжич, Господь багатий нас благословив, добірка віршів поза збірками

Олег Ольжич

ВІРШІ ПОЗА ЗБІРКАМИ 


 

ГОСПОДЬ БАГАТИЙ НАС БЛАГОСЛОВИВ

Господь багатий нас благословив 
Дарами, що нікому не відняти: 
Любов і творчість, туга і порив, 
Відвага і вогонь самопосвяти!

Солодких Грон і променистих вин 
Доволі на столах Його веселих.
Іди ж сміливо і бери один,
Твоєму серцю найхмельніший келех.


 

***************


ТРИДЦЯТЬ ДНІВ

“О тебе, моя Африка, шепотом 
В небесах говорят серафимы“
Ґумільов

Тридцять днів ішли ми через пущі,
Сто людей і двадцять шість верблюдів. 
Перше - зливи били нестерпущі,
Далі - спека докучала людям.

Шість племен чигало по дорогах.
Вісім сіл зрівняли ми з землею.
Та в долині Нума, злого бога,
Нас обпали силою всією.

Сім верблюдів мали наклад злота,
Решта - наклад пахощів і кости.
Двох царівен ми везли для Тота,
Для царя, як лев, страшного в злости.

Оточили нас нащадки Нума,
Наче змії, жалили їх стріли.
Все взяли. Одна була в нас дума:
Щоб царівни там полон не стріли.

Десять нас вернулося додому... 
Ні про що нас гнівний 
Тот не слухав, 
Дев'ятьох засмажив по-живому,
А мені звелів одрізать вуха.


***************


ЗИМОВНИК

З кедрових квадрів, тісно при собі,
Вона стоїть, простора і широка,
Ця хата з ганком, що в його різьбі 
Відбився блиск гетьманського барокка.

Кедрина курить мед. Чи це сплива 
Ополудні розтоплена живиця?
Метелик заблудився. В'ється. Два! 
Проміння ллється важко, як пшениця.

Ось полетіли прудко над гумном,
Де мазанок жовтогаряча глина,
І де лани метнулись табуном 
У збитий степ, наїжуючи спини.

Ще там пасуться справжні табуни - 
Твоя пиха і втіха, і багатство,
Товаришу значковий кремезний,
Що голосний у Низового Братства.

Вертаєшся. У холодку садка - 
Дзвінка, а то сором'язно-несміла,
З черешневими лицями дочка, 
Південне, смагле, нетілесне тіло.

Та ти загаданий. Ти знов сьогодні снив 
При київські фортеці і святині,
Де в Академії ти маєш трьох синів, 
Метких в диспутах, віршах і латині.

О, не для них є цей зимовник, ні!
В світлиці, де килими волохаті,
Три шаблі їх чекають на стіні,
Що пам'ятають Корсунь і Охматів.


***************


ДАВНІМ ТРУНКОМ

Давнім трунком, терпкістю Каяли - 
Ці - і кров, і смерть.
Небо - княжі київські емалі.
Небо знову - твердь.

Знов не вгору несміливим зором - 
В безкраї степів.
Жити повно, широко і скоро 
І урвать, як спів.

Як колись, горіти і п’яніти, 
Шоломом п'ючи,
І життя наопашки носити 
На однім плечі.
1930 


***************


ВСЕ БУРХЛИВІШІ КРИЛА НЕГОДИ

Все бурхливіші крила негоди,
І тривожніший все я, ждучи:
Вік героїв величний надходить,
І щоночі на небі мечі.

І щоночі за обрієм чорним 
Стогнуть кроки - залізо і мідь, 
Смертоносні! Тверді! Непоборні! 
Дорогі до безтями! Прийдіть!
1930


***************


ГАРМАТНИК

Попереду, золотом розтопленим - 
Неминучі і жадані дні.
... Ще поїду хлопчиком захопленим 
На смішному волохатому коні.

Буде небо синьо-оксамитами 
І налиті галузки вишень,
Цілий день батерія гримітиме 
По шляхах нерівних - цілий день.

Буде вечір слізно усміхатися 
І дівочі личка на тинах, - 
Коли хочеться з Буланим цілуватися, 
Чи до вікон битися, мов птах...
1930


***************


ПОЦІЛУЄШ, РІЗКО І СУВОРО

Є.П.

Поцілуєш, різко і суворо,
А в очах - морозяна блакить,
А в очах - розриви і простори...
Ет, не нам, товаришу, любить!

Ще зіниці тугою розкриті 
І сухі тривогою уста... 
(Скоростріли мовкнуть, перегріті, 
І кіннота лаву розгорта...).

В ухах досі ще п'янюче - лунко 
Дзвін копит і скреготи землі...
Хай дарують: в наших поцілунках - 
Наші хижі, спрагнені шаблі.
1930 


***************


ПРИСВЯТА

Не світлий спокій дорогих глибин 
Прозорої і чистої науки,
Не золоті надхнення орхідеї - 
З ласкавости незмірної своєї, 

Пошли мені, молюся, дар один:
В ім’я її прийняти мужньо муки 
І в грізні дні залізної розплати 
В шинелі сірій вмерти від Гранати.
1931 


***************


МОЛИТВА

Ігумен встав. Брати-домінікани 
Двома рядами вийшли з-за столів,
І серце храму - пройняли органи.
І морок сам зайнявсь і задзвенів.

Ось брат один. Страховище іконам: 
Руде волосся і ведмежий стан...
Якби він був розбійницьким бароном, 
На смерть своїх би катував селян.

Велика міць Твоя, Ісусе Христе,
Коли й його до Тебе привела!
Він молиться... І ніжно-променисте 
Щось світиться з-під дикого чола.
1931


***************


ДОН ХОЗЕ

Такі, як перше, профіль цей 
І руки, і дитячі плечі,
Таз чорних, дорогих очей - 
Байдужість, глум і порожнеча.

“Кармен! Чому? Хтось інший, так? 
Усе забуть?.. Усе убити?!“
Дон Хозе спечені уста,
Блідий, гризе несамовито.

Бурхливим морем цирк гуде,
І крики в стіни б'ють, мов хвилі,
І ось, усміхнений, іде 
В плащі блакитнім - Ескамільйо.
1931


***************


ДЕСЬ ТИ ХОДИШ

Десь ти ходиш, діво невпинна, 
Десь цвітуть огнями сліди. 
Нікарагуа... Мехіко... Хіна...
І все ближче, ближче сюди!

О, ти прийдеш, прийдеш, багряна, 
Недаремне квилить Ремарк...
Для тих днів, як відкрита рана,
Не Мадонна, а Жанна д'Арк.

Досить їх, молодих, здорових,
Що чекають, прагнуть літа,
Що заплатять річками крови 
За твої палючі уста.
1931 


***************


ЗДРИГАЮСЯ І ЗАЛИШАЮ ФОРУМ

Здригаюся і залишаю форум,
Де гурт сенаторів, пурпури тоґ рвучи, 
Готовий ворогові винести ключі, 
Віддати місто на ганьбу і сором.

За мурами ж, де легіон табором, 
Усміхнене юнацтво уночі 
Лаштує шоломи, підв’язує мечі 
І позира на Курію з докором.
1932 


***************


ЗМОВНИКИ

М.Б.

Під дверима припали, ждучи, 
Загорнулись в завіси червоні.
Наші руки стискають мечі.
Кров прибоєм кидається в скроні.

За дверима ганебна борня...
З сміхом вибігла варта остання. 
Ось ні кроків уже, ні огня.
І стихають дівочі ридання.

Ти не знаєш, що час твій прийшов! 
Мить - і ринемось ми до покою...
1932


***************


МАЛЕНЬКА КУЗЬКА, КОЛА НА ВОДІ

Маленька кузька, кола на воді, 
Невинно-чиста усмішка дитини... 
Які тонкі і ніжно-невловимі 
Акорди в грудях родяться тоді!

Але, як струни стануть рокотати,
Як арфа вся - сліпучість блискавиць, 
У кого ж не віділлє кров від лиць, 
Хто ж не забуде, що у нього мати,

І все, що може дати пара віч 
Під милими тремтячими бровами? 
Екстаза віз жене у млу сторіч,
І ми його хапаємось без тями.
1933 


***************


ГЕОЛОГІЯ

Ю.Р.

Із книжки грубої, в твердих палітурках,
З гірських пластів, за вікнами вагону, 
Пливе на нас симфонія п'янка 
Відвічного, надхненного закону.

Котились води, дихала земля.
На сірий намул падало проміння. 
Родились і лишали світло дня 
Нечувані, потворні сотворіння.

О, скільки зелені, о, скільки душних злив 
У грудочці блискучій антрациту!
Яке намисто золотавих днів 
В одній краплині бурштину укрито!

Не порошинкою хіба твос життя 
В цьому потоці соняшних сторіччів?
Але земля - одвічне воріття,
І переходять вічно речі в речі.

В саду тінистому, в нескошеній траві, 
Дзвінким дівчатам, хлопцям ясночолим 
Читачи буде солодко нові 
Книжки, що нам не розгорнуть ніколи.
1933 


***************


АНТРОПОЛОГІЯ

Ст.С.

Також наука... Зжалься, Божа Мати! 
Рахуй і міряй, міряй та терпи!
Бери, принось з кладовищ черепи, 
Щоб їх якимсь насінням наповняти.

Зате по праці - що за насолода, 
Ступаючи в довірливий юрбі, 
З'ясовувать недбайливо собі 
Походження прохожого народу!

Або, діждавшись слушного моменту, 
Перед свічадом, з острахом в очах, 
Просліджувати прадідівський шлях 
По двох, а то і більше, континентах...
1933


***************

 
КРАСА, РОЗМРІЯНА КРАСА

Краса, розмріяна краса,
Вже не одягне цю країну.
Хіба, як перше, - небеса?
Так само родяться і гинуть?

Уже не звабити руки 
Маленьким щастям, чи жагою. 
Уста - обвітрені, різкі - 
Зазнали дужчого напою.

Для них, проторюючи путь,
Чи дух не вищу радість випив? 
Вони ж ідуть, вони ідуть,
Чиї серця - як смолоскипи.
1933


***************


ЯК СЬОГОДНІ

Як сьогодні: обоз, колони. 
Не дорога - наруга!
Батерія. Шістнадцять коней, 
Перебита обслуга.

Вранці зірвешся, очі витер, - 
"Номери! До гармати!" 
Рвати, рвати раннє повітря, 
Нерви рвати.

І - по всьому. Ночей безодні, 
Сірих днів каламути... 
Ясноока Ґретхен - ні одна 
Не навчила забути.

Бо ще буде, ще буде, буде:
Із туману колони...
Батерія!
1933


***************


Б'Є ТРИ ГОДИНИ НА МІСЬКІЙ ВЕЖІ

Б'є три години на міській вежі. 
Вказівка зачеркнула повне коло.
Година вмерла. Але ти скажи:
Не прокпену кінцевости ніколи.

Погасне день, і спопеліє ніч,
І охолоне повногруде літо.
Ти ж не бентежся, не затулюй віч, 
Дивися прямо, гордо і відкрито.

Хіба це зло, що умира любов,
Що юність кличе старість і скорботу? 
Так радісно не знати слова "знов" - 
Усе вперед, вперед без повороту.

Лише тобою, мудрою, дано 
Цьому життю пінитись та іскриться, 
Кінцевосте, незрівняно вино!
Б'є три години. 
Проясніть же лиця.
1934


***************


ПЛАСТОВИЙ КАПЕЛЮХ

Він висить в мене в хаті на стіні, 
Широкополий, трошечки прим'ятий,
І ось, здається, нині вже вдесяте 
Киває і всміхається мені.

Він оптиміст, яких є мало в світі,
І стоїка такого не знайти.
От і тепер: - попробував би ти 
Шість місяців так на шляху чипіти!

Але - близька вже довгождана путь 
По пралісах, по долах і по горах.
Знов дощ і спека, і роса, і порох,
Від кого, а від нього не втечуть!

На голові, незручно неспокійній,
Він буде озиратись навкруги:
"Ну, й небеса, і де їх береги?
А хмари! А простори вітровійні!

Наплечник - він обвис, немов мертвяк! 
А підтягнися, посоромся, брате!
Ґедзь пролетів... (мале, але завзяте!)
І що це ноги шкандибають так?" 

Увечорі ж - о, де узяти мови!
Ліс - чорна прірва. Небо - оксамит. 
А ватра, ватра - дивовижний світ, 
Золотоцвітний сад казковий!

Брати, в нас дужий і зухвалий сміх, 
Усе пригадане тут - не єдине; 
Стежки далекі, сонце й верховини 
Ми відшукали у собі самих.
1934 


***************


У ЦЕЗАРЯ

У Цезаря, в одній з останніх книг 
Про Ґаллію, холодній і прозорій,
Є незабутнє місце. Він обліг Аварикум. 
В одвічному роздорі 

Розтерзані ґаллійці на цей раз 
Були невгнуті, і високі стіни,
Від варварів обсаджені гаразд, 
Поборювать підкочено машини.

Бій був тугий, як, може, ні один, 
Всю ніч невгавна боротьба тривала, 
І Цезар бачив, як одна з машин 
Поцілила на мурі міста галла.

Умлівіч другий вискочив на труп, 
Пристріляна машина стяла й цього. 
Тоді став третій... І смертельну гру 
До ранку спостерігано самого.

І війську, і для Цезаря вона 
Лишилася навсе незрозуміла.
Дух - крига і - стихія вогняна. 
Плекання тіла й спалювання тіла.
1935


***************


НА ТЕМНИХ КЛАДКАХ СИВОЇ РІКИ

На темних кладках сивої ріки 
Б'ють білля на світанку молодиці...
І долітає крізь туман важкий 
Їх після тужна і туга, мов криця.

Жінки стрункі і смаглі, що хати 
Підводять синьо і беруть коноплі...
І родять хлопців. Хлопцям тим рости, 
Стріляти потай, їздити наохляп

І йти наосінь з піснею водно 
На шлях до міста, до асентерунку...
Козацька мати! Сховано на дно 
Незмінне серце і єдину думку.
1936 


***************


МЕЖА

По рівній ґрані двох світів ідеш, 
Що, наче шкло, невидима і гостра.
І тягне, рве глибинами безмеж 
Одкрите серце ненаситний простір.

Ступи ліворуч: легкий буде спад, 
Повільні луки, мляві серпентини. 
Від інтелекту через хліб назад 
До жаху і брзсилости клітини.

А вправо ступиш - прірва і провал,
І знову сплеск. І в клекотінні виру - 
Лише твій шал щитом проти навал. 
Одвага ж, коли ти запрагнув. Віра.
1937


***************


ЯПОНІЇ

На порозі старого світу,
Де брехні і облуди тьма,
Ти встаєш тріпотливим цвітом, 
Ніжна молодосте сама!

Ти встаєш. Та незнану силу 
Затаїла прозорість рук.
Вигинаєш дівоче тіло, 
Напинаєшся вся, як лук.

Мить - і стрільна твої застогнали, 
Повили суходіл дими...
Бий їх, кволих, слабих, нездалих, 
Остовпілих таких, як ми!
1937

За матеріалами: Олег Ольжич. Цитаделя духа. Перше видання. Повне зібрання творів поета. Словацьке педагогічне видавництво у Братиславі, відділ української літератури в Пряшеві Фундація ім. Олега Ольжича у Лондоні, 1991, стор. 116 - 140. 

 

На відео: аудіокнига - вірші Олега Ольжича поза збірками:

 

 

 

***************************

 

Більше творів Олега Ольжича на нашому сайті:

Літературна спадщина Олега Ольжича (Олега Олександровича Кандиби)

Олег Ольжич, поезіяХудожня спадщина Олега Ольжича кількісно невелика, але значима своїм духовим зарядом, вольовою напруженістю проекції майбутнього його рідної України. Творчість цього поета і вченого характеризується шириною тем і сюжетів, починаючи від праісторичних часів і кінчаючи нашою сучасністю. Олег Ольжич був незламним борцем за волю свого народу і увійшов в історію української літератури як приклад героїчного типу людини й поета.

 

Останні коментарі до сторінки
«"Господь багатий нас благословив " - добірка віршів поза збірками від Олега Ольжича»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті