З ПУБЛІЦИСТИКИ ОЛЕГА ОЛЬЖИЧА
ГЕРОЇЗМ В УКРАЇНСЬКІЙ УСНІЙ СЛОВЕСНОСТІ
("Українське слово", Париж, 1939 р.)
Ще сьогодні ми є свідками фальшивого трактування нашої літератури, мовляв, українська література не стоїть на світовому рівні, вона занадто локальна, має провінціальну закраску і т. д. Закиди смішні. Що наша література не відома так, як, скажемо, англійська - причина цього лежить передусім у недержавности нашої нації; але це ще не доказ, що вона менш вартісна. Або чи "Слово о полку Ігоревім", літописи, Тарас Шевченко, Леся Українка, чи новітні українські поети більш локальні, ніж Гомер, Вергілій, Шекспір, Б'єрнсон, Гюґо чи Марк Твен? Наші поети співали про Ігоря, Галайду, Вишенського, Крути та взагалі Україну - а тамті про Трою, французьку революцію, Англію, які ще й на сьогодні більш відомі, ніж ми. Назагал треба ствердити, що звучність літератури стоїть у прямому відношенні до сили державної нації, але ця, здавалось би, наша трагедія, не мусить нас так сильно боліти, бо що торкається творчої сили, літературної активности та пристрасного переживання національних змагів, то в цьому наша література не має вже такої великої причини завидувати... Слава літератури ще не означає завжди її цінности; симпатичність та блискучість не є обов'язково доказом сили літератури, також як екзотичність тем не означає їх глибини.
Ми, що відкинули безнадійність та пасивність наших батьків, найбільше цінимо ідейну глибину та бадьорість нашої літератури. А втім цей здоровий оптимізм, переплетений трагізмом, тягнеться через усі доби нашої літератури. Піднесений настрій, плекання героїчного культу, відданість ідеї та тому, хто її уосібнює, - ось чого дошуковуємося в нашій національній літературі.
Починаючи старою добою і кінчаючи новітніми поетами, тягнеться червона нитка самовідданосте та героїчної жертвености для ідеї. Чи то мітичний Боян, чи співець "Слова", чи літописці, чи кобзарі, чи Шевченко, Л. Українка, Франко, чи нові поети - тон однаково витриманий. Чи це дух княжих воїв, чи дух козаків, чи дух Крут та Базару, чи дух полонин Закарпаття - це все український дух і характер. Чи це тріскот розпечених шоломів та брязкіт мечів, чи блиск вигнутих табель та сухий тріск самопалів, чи рокотання струн бандури, чи сичання шрапнелів та рев гармат, - це прояв у літературі прагнення нації до вільного життя.
************
ДУХ РУЇНИ
(Опубліковано: "Будьте! З дороговказу О. Кандиби", Мюнхен, 1946 р.)
Українська історія багата на великі й героїчні моменти, але досить в ній і темних та болючих сторінок, що їх воліли б ми часто вирвати і не мати в цій великій книзі, з якої нарід має вчитися славних і добрих діл. Та зріла, мужня суспільність не сміє боятися глянути правді в лице, зокрема в хвилині, коли дійсність вимагає, щоб її бачити тверезо, а не через рожеві окуляри ідилії.
Вся історія України - це боротьба двох сил: конструктивної, що скупчує українську потугу, щоб звернути її назовні, і руїнної, що розпорошує її у взаємнім самопожиранні та несе розбиття і розклад. А вслід за цим завжди йшло панування чужинців над Україною.
В цій вічній боротьбі творчого будуючого духу зі стихією степу й руїни віримо твердо, що творчий дух переможе хаос і розклад, звідки б цей не походив й як не проявлявся. Бо інакше не було б змислу в нашому житті і змаганні.
************
У ДВАДЦЯТИЛІТТЯ
("Пробоєм", Прага, 1940 р.)
... революція 1917 - 1920 рр. стала для України великою гранню і межевим каменем її майбутнього.
Найбільшим скарбом, який винесла українська нація з 1917 - 1920 рр. є духова суверенність... Україна перестала бути ідейною провінцією, її духовість відтоді самобутня і самовистарчальна, післанництво цієї духовости в майбутньому. Зрісши у висоти і з них узрівши по століттях чітко шпилі національної традиції, вона знову нав’язала до цієї традиції. Ідейно рівна з її найкращими виявами.
Віднайшовши героїчний життєвий ідеал, нація не боїться ніяких уже фізичних ударів. З почуттям вищого благословення на чолі, назавжди рішена на свойому шляху, в революції народжена, сучасна Україна спокійним ликом зустрічає негоду і бурі, знаючи, що вони розвіються, а Вона буде.
*************
ПЕРЕДМОВА ДО "ЗОЛОТОГО СЛОВА"
"Золоте Словсї", Прага, 1941 р.
Доба наша, підіймаючись на висоти духової напруги, іншими очима бачить теж Україну, ніж це бачили кількадесят літ тому. Те, що губилося в тумані плебейських наук, обрисом гордого замку підноситься тепер над нами. Бачимо тепер наше минуле в його гостроті, натузі й величі, чуємо його близькість і його непереможний тиск... Його заповіт, як густе, глибоке тло звучить для гострого наказу сучасности і остаточно з нею утотожнюється...
Чітка гострість Київського і Галицько-Волинського Літопису та "Слова о полку", важкий, пишний, багревом пожарів і крови насичений образ козацької України Самовидця-Величка, чи “Історія Русів“ чарують нас безсмертністю героїчної традиції великої, вічно живої нації. Яскраво стає перед нами історична свідомість її, сперта на ідеї власної підметности та єдности. Маревом підноситься раз у раз її велике призначення.
**************
ХІХ СТОЛІТТЯ
(Альманах "Сурма", Прага, 1941 р.)
XIX століття значило в українській історії добу упадку національного напняття, добу затуманення чітких та ясних ідеалів народу мряками загально-російських та всесвітніх ідей. Але найбільші постаті цього часу - Шевченко, Франко, Леся Українка - наперекір духові своєї доби і своєму вихованню, піднімаючись на висоти творчої інтуїції і прозріння, є повновартними та досконалими проявами власне цієї національної духовости. їх самостійництво, їх революційність, їх непогамована войовничість, вся національність їхньої істоти - про це певно і яскраво свідчать.
**************
УКРАЇНСЬКА ІСТОРИЧНА СВІДОМІСТЬ
("Пробоєм", Прага. 1941 р.)
"Видите гори сія? Яко на сіх горах возсіяет благодать Божія". Так звучить за Київським літописом пророцтво св. Андрія Києву. Почуття посвячености землі, чинів і зброї - спільноти, таке ж далекосягле своїм значенням, як Боже помазання її провідників. Божа благодать, що сходить на прапори народу чи війська, виключаючи кожний сумнів, - це те головне, що рішає про перемогу...
... приходить нова доба: підноситься козак, оборонець віри християнської на хвилях Чорного моря, під мурами Кафи, Трапезунду і Царгороду і тої ж “благочестивої віри грекоруської“ таки на рідних степах і польських пісках, щоб видати, нарешті, з себе того Зиновія-Богдана, якому “рука Божа на братов, а разом, неприятелів наших савро-матів польських вслюди скорої подавала помочі“.
Затрата серед керівної верхівки України почуття беззглядности власних ідеалів і постулатів та їх вищого посвячення чи не найтяжче налягла на Україну в XVIII - XIX ст. Але національна стихія відшукала їх уже 1918 року, і крізь 20-ліття великого зусилля, жертв і боротьби несе, як величний прапор України, у майбутнє.
*************
УКРАЇНСЬКИЙ ПОБУТ
(Альманах "Сурма", Прага, 1941 р.)
Новітнє українство, віднаходячи і усвідомлюючи собі свою національну істоту, звертається до джерел традиції, глибше, повніше та істотніше схоплюючи її зміст і форму, те стале, що в ній творить невід’ємну, питомснну характеристику нації.
Спираючи себе на нашій історичній культурній традиції, що про неї свідчать наші літописи, що її несе наша майже тисячолітня література, театр, музика, образотворче мистецтво, архітектура, наша науково-освітня думка і наша національна церква, новими очима сприймає теперішнє українство теж свою культуру народну, яка творить саму основу національної духовости й культури. Вона бо відбиває ще давніші доби життя нашого народу, які губляться у млі тисячоліть...
... Коштовні скарби української народної культури мають бути повно використані в нашому житті і культурному будівництві...
*************
НАШІ ЗАВДАННЯ
("Пробоєм", Прага, 1941 р.)
Треба було відкрити очі, сліпі на дійсність, встановити її мірила й витичити дороговкази нашого культурного прямування...
... Ця переоцінка культурної спадщини з хвилиною, коли українська духовість віднайшла свою суверенність, стала просто конечна. Іншими очима дивимось тепер і на нашу фольклорну традицію, що недавно ще була предметом “етнографічного" підходу. Бачимо в ній основу національної культури, схоплюючи її могутній етнічний та героїчний зміст, співзвучний нашому відчуванню.
Традиція історична знову ж становить невичерпне, за-слугою XIX ст. зовсім забуте, джерело національної самоповаги і духової сили. Дальша справа, що до неї прив'язуємо особливу вагу, це чітке пізнання сучасної нашої культурної дійсносте на всьому просторі нашої землі...
***************
УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА
("Український вісник", Берлін, 1942 р.)
По своїй суті кожна культура є національна. Існують тенденції інтернаціоналізації культури, та вони є проти-природні і в функції негативні. Приклад: драгоманівщина - фактичне узалежнення української духовости від Москви, те саме большевизм. Тільки національна культура, оперта на духовій природі та історичній традиції, забезпечує органічний вияв творчих сил одиниці і нації. На неї складається: спадщина віків, сприймана національною духовістю, тобто позбавлена негативних виявів. Основною її прикметою є героїчність. Приклад: ми відкидаємо спадщину сентименталізму 18 ст. як прояв духової слабості... Мусить прийти загальна переоцінка спадщини віків.
****************
РІЗДВЯНА ВІДОЗВА
(1943.3 вид-ня "Будьте". Мюнхен, 1946 р.)
Віра у велику чисту правду, ясне світло високої ідеї в найчорнішу добу тримає горі людські душі, не даючи їм упасти в безодню розпуки і тліну. З неї родяться найвищі пориви й найбільші чини. Це ж струнка нова віра і віра в післанництво своєї землі надхнула українських князів, що молилися, щоб Бог дав їм за християн і Руську землю голови свої покласти і бути причисленими до мучеників. Це ж вона, права віра, кріпила кремезне низове лицарство і дала йому силу стати на прю з найміцнішою Отоманською імперією і разити її в саме серце над звированими водами Босфору.
Віра предків і віра в українську правду надхнула Зиновія-Богдана і підняла року Божого 1648 на Польщу буруну Хмельниччини.
Великою вірою горів і говорив Шевченко, і вона збудила увесь приспаний український народ до нового життя.
Висока віра, півстоліття пізніше, вишикувала Базарських Лицарів над розритою могилою, і їх заповіт, заповіт невмирущих 1917 - 1921 років, зродив усю сучасну українську визвольну боротьбу.
Чуємо в собі присутність великої і чинної віри. Бачили й бачимо чини наших друзів, що не вагаються в ім'я її наразити і покласти своє життя.
Жива віра, віра, що не спиняється перед жертвами - та, що перемагає. Тож в найчорніший, блюзнірський час не покидає нас певність нашого остаточного тріюмфу.
****************
ХОТІННЯ БУТИ
(Календар-Альманах Нового Шляху, Торонто, 1977, с. 81 - 82.)
Хотіння бути, високого напруження воля до національного самоствердження - забарвлює ціле світовідчування українця. Змагання до осягнення мети державно-політичної само собою переноситься на все життя. Могутнє прагнення до осягнення національного ідеалу надає йому вартости абсолюту. А визнання одного абсолюту неминуче тягне за собою ряд інших, встановлюючи систему нерушимих ідей, скалю вартостей. Від нації до одиниці. Так родиться ідеалізм. Він починає характеризувати українське життя і українське мистецтво...
Противенство українського духового життя і нашої поезії - та життя і мистецтва європейського - є безсумнівне. У нас ідеалізм і певність посідання найвищих правд, а поруч з тим матеріалізм Європи і мертве шукання за формою. Тут - войовничість, там - пацифістичні страхи... Україна становить тепер у Європі окрему психологічну область.
Тому треба поставити під знак питання конечність нашої культурної орієнтації на сучасну Європу. Не сотворімо собі кумира!
Виключне політичне державне становище українського народу дає передумови для творення самостійного і питомого національного мистецтва. Вартості його вищі від сучасних вартостей мистецтва європейського. Даймо відбутися органічному процесові розвитку, не накидаючи йому непотрібних і обтяжуючих авторитетів...
Україна! Чи треба сумніватися, що силоміць накинута ідеологія і штучно витворені настрої в догідний час обернуться там у свою протилежність. Україна мусить піднести наші гасла силою самої діалектики національного дозрівання... Та глибина пережиття, яка впала на долю українського народу в його боротьбі, поразці й пізнішій визвольній акції, так стимулювала його духове переродження, що відтепер Україна стає в авангарді наступу нової світової духовости.
За матеріалами: Олег Ольжич. Цитаделя духа. Перше видання. Повне зібрання творів поета. Словацьке педагогічне видавництво у Братиславі, відділ української літератури в Пряшеві Фундація ім. Олега Ольжича у Лондоні, 1991, стор. 179 - 186.
На відео: з публіцистики Олега Ольжича: "Сучасна українська поезiя". Читає Ігор Мурашко:
*****************
Більше творів Олега Ольжича на нашому сайті:
Літературна спадщина Олега Ольжича (Олега Олександровича Кандиби)
Художня спадщина Олега Ольжича кількісно невелика, але значима своїм духовим зарядом, вольовою напруженістю проекції майбутнього його рідної України. Творчість цього поета і вченого характеризується шириною тем і сюжетів, починаючи від праісторичних часів і кінчаючи нашою сучасністю. Олег Ольжич був незламним борцем за волю свого народу і увійшов в історію української літератури як приклад героїчного типу людини й поета.