Зірка Мензатюк. "Зелені чари" (збірка оповідань про рослини)


Зірка Мензатюк. Зелені чари. Збірка оповідань про рослини. Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош.

 

"Квітують луки! Цвіте усе зело, а кожна квітка ніби промовляє. Про що ж вони хочуть розказати?" Розгадати їхні таємниці давно намагалася відома буковинська письменниця Зірка Мензатюк. У збірці оповідань "Зелені чари" вона розповідає про знані й маловідомі рослини України, пов'язані з ними легенди, повір'я, народні звичаї, про їхні чарівні й реальні властивості, про дива України - Долину нарцисів, заповідні тисові гаї та інші.
Особливу увагу авторка приділяє забороненим у радянський час - і тому майже забутим - релігійним легендам про рослини, а також пов'язаним з різними квітами цікавим бувальщинам з житті видатних українців.
Відкриває книгу казковий етюд "По конвалії" - слово про сприйняття природи, про ставлення до неї. Кожній цікавій рослині присвячується окремий нарис. Крім того, є оглядові розповіді про групи рослин, певним чином пов'язаних між собою, - про весняні первоцвіти, рослини водойм, неіснуючі чарівні рослини, про народні назви зілля.

За матеріалами: Зірка Мензатюк. "Зелені чари". Оповідання. Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош. Чернівці, Видавничий дім "Букрек", 2012 р., стор. 175 с.

 

 

 
Зірка Мензатюк. Євшан. Оповідання з книги Зелені чари (читати та завантажити). Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош.
"З глибини століть дійшла до нас цікава бувальщина, записана в одному з літописів. Князь Володимир Мономах узяв у полон малого сина половецького хана і тримав у себе як запоруку, що хижі степовики не нападатимуть на Русь. Ханське дитя виросло в златоглавому Києві, у княжому палаці, оточене зручностями й шаною, і його вже не вабило кочове життя. Коли Володимир помер, хан послав по сина свого найкращого співця Ора. Але ні половецькі пісні, ні вмовляння не зворушили юнацького серця. Той волів залишатися в Києві. Тоді як останній засіб старий співець дістав з-за пазухи пучок євшану. Густий запах - аромат степу - розлився в княжій горниці... В одну мить він збудив те, чого не збудили ні слова, ні спів. "Краще у своїй землі кістьми лягти, ніж у чужій славним бути!" - зі сльозами вигукнув ханський син. "І прийшов до своєї землі. Від нього походив Кончак, що розтрощив Посулля, ходячи пішки з кітлом на плечах", - завершує свою оповідь літописець..." (Зірка Мензатюк)

 

Зірка Мензатюк. Загадки про рослини (з книги Зелені чари).
 
"Що цвіте без цвіту?
Зубів не має, а кусає.
Що за трава, що й сліпий знає?
Стоїть біла, а подує вітер - відлітає."  
(Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Мов спогад про весну (оповідання про пізньоцвіт з книги Зелені чари). Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош."Поїзд віз до Рахова на Закарпатті повні вагони школярів, що зачудовано видивлялися на позолочені осінню гори. "Гляньте, крокуси цвітуть!" - почувся здивований вигук, і діти вкотре поприлипали до вікон. Справді, неподалік від колії, на темно-зеленій, посрібленій інеєм траві, серед мідяного опалого листя ясніли рожевувато-лілові квіти. Вони аж світилися посеред хрусткої паморозі - ніжні, беззахисно тендітні! "Яке диво..." - зворушено шепотіли дівчатка. Якби ось тут, серед листопаду, враз розквітнув яблуневий сад, то й він не вразив би дітей дужче. А дива, власне, й не було. То квітував пізньоцвіт, і квітував саме тоді, коли йому належить. За пізнє цвітіння він називається осінником, зимовником, морозовиком. Це дуже своєрідна рослина, такий собі упертюх, що все робить інакше, ніж інші. У пізньоцвіту свій календар, за яким весна для нього наступає восени. І припізніла бджілка в цю пору прилітає-таки до нього, бо інших квітів уже нема..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Дивина (оповідання зі збірки Зелені чари). Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош.

"За що її так прозвали? Ніби ж нічого дивного в ній 'нема. Висока - так мальва вища; довго й рясно цвіте, але серед рослин це теж не рідкість. І росте по всій Україні, кожен бачив її та знає. На лузі чи в степу над різнотрав’ям, над різнобарв’ям вона стоїть і сяє жовтим цвітом, немов струнка свіча. „Царська свічка”, - кажуть на неї. Один із видів (а їх майже 20) має назву вечерниця - так і повіває від неї вечоровою сутінню. У цього виду, на відміну від інших, квіти жовто-фіолетові, що своєю барвою нагадують теплий літній вечір. Дивину називають коров’яком, ведмежим вухом, адже листя в неї м’яке, повстисте, аж сиве від густого опушення, справді, наче вухо звіра. У дотепній назві „ведмеже вухо” незрівнянна поетеса Ліна Костенко побачила образ радянської імперії, незграбної, справді ведмежої поліційної держави, наскрізь просякнутої підслуховуваннями й доносами..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Незамінний звіробій (зі збірки оповідань Зелені чари). Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош."Чарівна купальська ніч! Папороть творить дива, та й інше зілля стоїть у розповні сили й цвітіння. Тому рано-ранесенько, вдосвіта жінки-знахарки йшли на некошені луки, у далекі звори, де кури не допівають та пси не догавкують, і рвали цілющі трави. Шукали звіробій, або Іванів цвіт, іванок. Збирали кмин, чебрець, деревій, полин, ромашку-рум’янок, інше лікарське зілля - хто яке знав. Це було дуже урочисте дійство, прадавня магія збирання. Плив ранковий туман, будилися птахи, ліс огортав прохолодою й острахом. Зілля зростало не саме собою, його випестовували лісовики та русалки, - а що, як котра підглядає з кущів? Рука вибирала стебла звіробою, він рясний та хороший, жовті пелюстки мокрі від роси, а вуста шепотіли замовляння: „Святий Аврам орав, Ісус Христос насіння давав, а Господь сіяв, а Мати Божа поливала та всім православним на поміч давала...” Рвали зілля до схід сонця, найдалі - поки спаде роса. Врешті, дозволялося збирати його тиждень до Івана і тиждень після, а ще перед святом Трійці та Маковея. Набравши зілля, його несли до церкви святити, а вже свячене брали на лік. Найбільш цілющим був звіробій..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Цвіт папороті (зі збірки оповідань Зелені чари). Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош."Ліс без папороті - не ліс. Внизу, де простелилося мереживо густої тіні й сліпучих сонячних плям, там, дивись, неодмінно й вона: мов панночка на балу, похитує віялом тонко різьбленого листя. І хоч би які нам були милі пахощі суничних місцинок, медовоцвітих галяв, проте запах лісу - це, безперечно, прохолодний вільглий дух прілого листя, грибів і - папороті. Здебільшого чарівними народ вважає рідкісні або й небувалі, вигадані рослини, як едельвейс, аконіт чи казкова розрив-трава. Папороть до рідкісних не належить. А проте саме вона - найвідоміше, найчарівніше зілля нашої землі. Вірніше, її таємничий цвіт, що нібито з’являється в ніч на Івана Купала..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Водяна царівна. Оповідання про водяну лілею з книги Зелені чари. Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош. "Місячної ночі з води виходять русалки. Вони гойдаються на гіллі або танцюють на ясних галявах — бліді, тонкорукі, у білих напівпрозорих сорочках, з довгим розпущеним волоссям, у зелених вінках з осоки. Тільки в найстаршої русалки вінок з чудових водяних лілей. Біле латаття, або водяна лілея — то найпринадніша квітка наших озер і тихих заплав. Велика, сліпучо-біла, з золотою, мов сонце, серцевиною, вона далеко видніється серед води, мов царівна на зеленому троні. У різних народах склали чудові легенди про латаття, шанували його і навіть обожнювали. Давні греки вважали, що водяною лілеєю стала прекрасна німфа, і що ця квітка чарівна може наділяти людину красномовством. Німці різьбили її на лицарських гербах. Індіанці вірили, що біле латаття виникло з іскор зірки, яку збив стрілою молодий вождь. А в Україні розповідають печальну легенду, що водяними лілеями стали дівчата, яких гнали в неволю татари. Рятуючись від наруги, полонянки втопилися в глибокому озері, а на ранок виринули над плесом непорочним білим цвітом..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Татарське зілля. Оповідання про аїр зі збірки Зелені чари."Кажуть, що його принесено в Україну на копитах татарських коней. Під час своїх набігів татари, перш ніж брати воду й напувати коней, кидали в озера й річки коріння аїру — для дезінфекції. І вода ставала придатною для пиття. "Літа Божого 1224 зі сходу сонця бігло за татарським копитом зілля татарське аїр", — пише Ігор Калинець, котрий склав багато віршів і казок про квіти. В Україні аїр не родить плодів — шкірястих червоних ягідок, як у себе вдома в Азії. У нас немає комах, що його запилюють. А проте він прижився, розрісся, облямувавши береги тихих озерець довгим і вузьким, мов шаблюки, листям. Його називають татарка, аїр, лепеха, шувар, а то навіть і цар-зілля (таке воно цінне). На Зелену неділю його запашними стеблами й листям застеляють долівку в хаті. Можливо, спочатку таким чином вдавалися до чарів: топтали ординське зілля, жадаючи потоптати й саму лиховісну орду..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Чари-Комиші. Оповідання про рослини водойм зі збірки Зелені чари. Калюжниця."На річку! На річку! Там тепла, прогріта зеленаста вода, там гарячий пісок, сонячні зблиски, веселі бризки, там сміх і гамір! А попід берег, по коліна в воді стоїть зеленою стіною... Що ж там стоїть? Що ти за зілля, як тебе звуть? Шумлива, різуча — авжеж осока! Де вода чи болітце, там і вона. Усі її знають, тільки остерігаються чіпати, бо недовго й порізатися. Тому й осока, що січе своїм гострим листям. Високі стебла, темні качалочки — то рогіз. Хто не ліз у воду, щоб дістати його тугі коричневі суцвіття? Вони гарні у вазі. Але як висохнуть та пустять пух, буде в ньому вся хата. Бо хіба жарт: в одній качалочці 150 тисяч насінин! З рогозу плетуть килимочки, сумки, навіть домашні капці, які іноземці купляють як сувеніри..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Неопалима купина. Оповідання з книги про рослини Зелені чари. Розповідь про ясенець білий"Гарна річка Дністер!.. Над безкінечними поворотами й закрутами здіймаються високі стрімкі береги. Тут простір і широчінь, тут сиве каміння в рудих плямах моху, рідкісні трави й квіти, невимовно мальовничі на цих важкодоступних скелях. Від гирла Золотої Липи до гирла Збруча над Дністром трапляється дивовижна рослина, яку вчені називають ясенець білий. В народі вона відома як неопалима купина, а названа так через свою незвичайну властивість. Коли до розквітлого куща піднести запалений сірник, рослина спалахне й погасне, лишившись неушкодженою. Тичинки, пелюстки, квітконіжки, навіть верхівки стебел містять безліч залозок, що виділяють ефірну олію зі своєрідним запахом, який трохи нагадує аромат лимона. Густі випари скупчуються навколо куща — саме вони й спалахують. Щоправда, для полум’я має стояти зовсім безвітряна й спекотна, до 35 градусів, погода..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Стокротки. Оповідання зі збірки Зелені чари."Щороку, коли з календаря відривали останній лютневий листок, у мене починалися тривалі суперечки з мамою: "Таж мамо! Таж уже весна!" — наполягала я. "Почекай до 21 березня. Весна почнеться з рівнодення," — заперечувала мама. А раз не весна, то не дозволяли перевзуватися в легенькі черевички, не пускали бігати в луг коло Прута. Тому я йшла шукати аргументи, які б переконали маму. І якщо в саду була хоч латка вільної від снігу землі, то таки знаходила їх у вигляді мацюпусіньких біленьких квіточок. "Весна, весна! — мчала я до хати. — Уже цвітуть ці маленькі ромашечки!" То були не ромашки, а стокротки, або ж маргаритки. У них теж білі пелюстки й жовта серединка — достоту філігранна мініатюрна копія ромашки. Щовесни вони біліють у траві, немовби дрібні перли. Від грецького слова „перлина” — „margarites” — і походить їхня назва — маргаритки. А латинню їх називали Beilis perennis — „вічна красуня” за те, що вони цвітуть довго, упродовж кількох місяців..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Ромашки."Ромашку лікарську і справді вважали чарівною. У стародавньому зільнику про неї написано, що вона загострює зір і слух, зміцнює пам’ять та оберігає від чарів. І хоча від чарів давно вже ніхто не лікується, цілюща ромашка не виходить з ужитку. З неї виготовляють мило, мазі, косметичні креми, з неї п’ють золотистий духмяний чай, у ній купають немовлят. У 30-ті роки, коли сатанинська влада в Кремлі вирішила винищити українців голодомором, ця маленька квіточка разом з лободою, кропивою стала в ряди наших рятівників..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Хлібчик від зозулі."Мабуть, зозуля - добра квітникарка. Бо ж он скільки квітів названо на її честь: орхідеї зозулині черевички, рожевий зозулин цвіт, мох зозулин льон, що росте зеленими подушками, зозулині рушнички, зозулині слізки, а ще є розмаїтий зозулинець. Ото про нього й мова. То теж орхідеї, і саме з них почалося вивчення родини орхідних. Зозулинець трохи подібний до гіацинта: схоже листя, таке ж суцвіття, а квіти - інакші. Правда, листя в зозулинців буває різне: в одних довгасте, в інших - округле; одні гарно пахнуть, інші - без запаху; і цвіт у них теж різнобарвний. Адже зозулинців є багато видів: болотний, широколистий, шоломоносний, гостроверхий, обпалений, плямистий, пурпуровий, розмальований, чоловічий і навіть мавп’ячий - усього в Україні зростає 20 видів цих гарних орхідей з рябенькими, мов зозулька, квітками..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Зозулині черевички. Оповідання. Зелені чари - книга про рослини."Було це багато років тому. Ми з сестричкою, ще зовсім малі, бігали чудовим буковим лісом, збираючи веснівки, козелець, листя папороті. І раптом сестричка знайшла дивовижну квітку, якої ми ніколи раніше не бачили. Вона мала опуклий яскраво-жовтий мішечок, зсередини поцяткований червоним. Він нагадував черевичок балерини. Від нього відходили довгі вишневі пелюстки, ще й підкручені, мов кучері модниці. Мені стало прикро, що в моєму букеті немає цього дива. Побігавши, я знайшла і зірвала таку ж квітку..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Сльози Божої Матері. Оповідання про конвалії з книги Зелені чари. Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош."Коли весна сягає свого зеніту, ці лісові квіти враз заполонюють міські вулиці прекрасними білими букетами. Тонкі незрівнянні пахощі струменіють тоді містом, і здіймаються в душі незбагненний щем і зачарування, і хочеться, покинувши все, мчати в ліс, під зелені шатра молодого листя, до солов’їного щебету, до прохолодної папороті, до сріблистих місячних галяв..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Вишнева країна. Оповідання з книги Зелені чари. Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош. "За незлічені вишневі садки, за пісні про рясні вишні поети назвали Україну вишневою. З давніх-давен дійшла до нас сумна легенда про вишню. Колись у степу жив старий січовик з дочкою-одиначкою. Дівчину посватав вродливий козак, але молодятам не судилося жити в парі. У день їхнього весілля на село напали татари. Козака убили в сутичці, загинула й наречена. Засмучені їхньою долею люди поховали молодят в одній могилі. І ось на ній виросла незвичайна вишня, схожа на загиблу дівчину: невисока, кругловида, зі смаглявими плодами. Так з’явилася вишня-степовичка. Народний художник Федір Панко з козацького села Петриківка на Дніпропетровщині, звідки походить відомий народний петриківський розпис, змалював давню легенду в картинах, котрі обійшли багато виставок, друкувалися в альбомах і книгах..." (Зірка Менатюк)

Зірка Мензатюк. Дикі півонії. Оповідання з книги Зелені чари. Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош."Хто не знає півоній? Важко уявити весняні квітники без цих пишних рожевих, білих чи пурпурових квітів. їхнє розмаїття безмежне: у світі налічується 10 тисяч сортів півоній. У Китаї, де вирощування півоній вважають не тільки приємною, а й богоугодною справою, вони цвітуть цілими садами. А китайські діти слухають казки про добру богиню незвичайної вроди на ім’я Дух Півоній. Дикі півонії також мають багато видів. Два з них ростуть в Україні. У горах Криму трапляється півонія кримська. А в степу - півонія вузьколиста, яку ще називають степовою півонією, або воронцем..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Квітка-шахівниця. Оповідання про рябчика зі збірки оповідань Зелені чари. Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош.""Ну й вигадуєш, ха-ха! Пелюстки в клітинку? Гарна казочка!" А я ж нічого не придумую. Заплющую очі - й мов наяву бачу луку свого дитинства, Велику Рудку в селі Мамаївцях на Буковині. Ранньою весною, ще лиш зазеленіє трава, на луці з’являлися квіти, які любило все село. Вони виднілися здалеку - темні цятки на тлі молодої трави. То були прекрасні квіти! Високе стебло з вузькими та довгими закрученими листками, а на ньому - ніби тюльпани, схилені додолу. Та найдивніше, що вони мали пелюстки, розкреслені в дрібнесенькі білуваті й вишневі клітинки. Не квітка, а справжня тобі шахівниця! Може, білі весняні метелики грали на них у шахи та були світовими переможцями, достоту, як українські шахісти? Наукова назва квітки - рябчик шаховий..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Кукульбаба, кукульдід. Оповідання про кульбабки з книги Зірки Мензатюк Зелені чари. Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош."Трава, як руно, сонце, як золото, вишні в цвіту, і ми, малі, під вишнями, у кульбабовім раю. Весною в дівчаток не було милішої забавки, ніж кульбаба. У які тільки шати вона не прибирала нас, в які коштовності не перетворювалась! Розділиш стебло навпіл, зав’яжеш на зап’ясті - маєш золотий годинник; зробиш із стебла кільце - ось тобі й браслет; понанизуєш кільця одне за одне - то вже намисто, а скільки плели вінків!.." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Долина нарцисів (зі збірки оповідань Зелені чари). Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош."Ці чудові пахучі квіти цвітуть навесні ледь не в кожному квітнику. Давні греки склали про них гарну сумну легенду. Вона оповідає, що Нарцис був сином річкових божеств. Йому напророкували, що він житиме довго, якщо не побачить свого відображення. Це було неважко: зроблені з металу дзеркала тоді ще траплялися вкрай рідко. Нарцис виріс красенем, усі дівчата закохувалися в нього, проте він любив тільки полювання. Через його байдужість німфа Ехо висохла з горя, і від неї зостався лиш голос. Одного разу на полюванні Нарцис нахилився до джерела, щоб напитись, і раптом побачив своє віддзеркалене обличчя. Власна врода так вразила юнака, що він не зміг відійти від потічка і навіки застиг над ним, милуючись собою. Так і перетворився на чудову квітку..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Сон весняного лісу - зі збірки оповідань Зелені чари. Сон таврійський. Сон розкритий (широколистий). Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош"Щоразу навесні, коли повертаюся з дачі, заходжу в ліс подивитися, як з’являється сон-трава. Серед сухого торішнього бадилля мовби починає куритися димок: то виростають сиві волохаті листочки. Дим здіймається вище, стає густішим - точнісінько так розгоряється вогнище. І ось нарешті пробиваються лілові з золотом язички полум’я - квіти сон-трави. До цього зілля в народі склалося добре, зворушливе ставлення, адже його вважають сиротою. Як і людських сиріток, мачуха будить його дуже рано: „Сон, сон, іди вон, усі квіти зацвіли, тільки тебе нема!”. Сон устає, виходить нагору, а воно ще й сніг, і лід, холодно йому в босі ніжки, а нікому пожаліти..." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. Топчу, топчу ряст. Оповідання зі збірки Зелені чари. Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош."Що є гарніше, ніж дзвінкий весняний ліс! Ще в ярах сніги лежать, а вже щебету! А вже сонця! А цвіту, цвіту! Ніби під землею справляють феєрверк - так і вибухають білі, сині, лілові, жовті барви. Лісові квіти дуже квапляться. Їм треба вирости, зацвісти, зав’язати насіння - усе це, поки не розкрилося листя на деревах, поки вниз вільно ллється сонячне світло. Найпершими - ще в лютому - зацвітають підсніжники... ...Коли Адама й Єву вигнали з раю, на землі також була зима, падав сніг. Єва замерзла й засмутилася. І тоді з Божої ласки, щоб її підбадьорити, кілька сніжинок перетворилося на підсніжники. Щоправда, інша легенда оповідає, ніби земних злигоднів не витримав Адам: він заплакав, і з його сліз виросли фіалки." (Зірка Мензатюк)

Зірка Мензатюк. По конвалії. Оповідання зі збірки оповідань Зелені чари. Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош."Цей ліс сьогодні мій, бо я його люблю. Я ступаю і в золоту, поцятковану сонцем тінь, у найчудовіші пахощі, у соковиту зелену весну. Я гладжу рукою свіже листя ліщини (бо воно молоде й ніжне, аж хочеться доторкнутися), а коли відхиляю з дороги гілки черемхи, притуляюся до них лицем. Черемха вже перецвітає, її пелюсточки осипаються, і від того земля й трава під черемхою вся покрапала білим. А проте вона ще пахне, ще зоріє суцвіттями, мов далекі гаснучі сузір’я. "Яка ти гарна, - кажу я черемсі. - Добре, що ти для мене цвітеш." Черемха киває гілкою. Вона рада, що сподобалася. Під сосною красується чорний сон, якого називають лісовим чорнобривцем за його смагляву вроду..." (Зірка Мензатюк)


Останні коментарі до сторінки
«Зірка Мензатюк. "Зелені чари" (збірка оповідань про рослини)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми