Зірка Мензатюк. Оповідання "Топчу, топчу ряст" (зі збірки "Зелені чари")

Підсніжники

Зірка Мензатюк

Топчу, топчу ряст

(зі збірки оповідань "Зелені чари")

Завантажити текст оповідання Зірки Мензатюк "Топчу, топчу ряст" (txt.zip)

Що є гарніше, ніж дзвінкий весняний ліс! Ще в ярах сніги лежать, а вже щебету! А вже сонця! А цвіту, цвіту! Ніби під землею справляють феєрверк - так і вибухають білі, сині, лілові, жовті барви. Лісові квіти дуже квапляться. Їм треба вирости, зацвісти, зав’язати насіння - усе це, поки не розкрилося листя на деревах, поки вниз вільно ллється сонячне світло.
Найпершими - ще в лютому - зацвітають підсніжники.

...Коли Адама й Єву вигнали з раю, на землі також була зима, падав сніг. Єва замерзла й засмутилася. І тоді з Божої ласки, щоб її підбадьорити, кілька сніжинок перетворилося на підсніжники.
Щоправда, інша легенда оповідає, ніби земних злигоднів не витримав Адам: він заплакав, і з його сліз виросли фіалки.

Та що б не казали, перші тендітні квіти - справді великий дар. Які ще рослини так радують людське око, вселяють надію, про які складено стільки легенд, як про цих тоненьких вісників весни, маленьких сміливців, що починають зухвалий бій із снігом і, як не дивно, перемагають: від живого тепла сніг тане, навколо стебельця утворюється лунка...

Здатність долати сніг і лід народ відзначив у спільних назвах ранніх квітів. Їх називають прострілами - бо наче прострілюють сніг; просуренками (на Поліссі сереном називають старий залежаний сніг). Назва блакитної квіточки проліска теж походить не від слова "ліс", а від "пролізати" через сніг та лід. Ще вони називаються скорозростами, бо швидко зростають; бриндушками, бо першими бринять до сонця; ярниками - не від слова "яр", а від "ярий", тобто весняний, буйний, походить ця назва від імені бога весни - Ярила.

Дивовижна сила маленької рослинки породила віру в надприродні властивості ранніх квітів. Чарівним вважався первоцвіт. Його ясні квіти, зібрані в суцвіття, наче в’язочка ключів, відмикають небо для весни, а землю - для трав. Тим-то він і первоцвіт, що веде за собою інші трави! Німці вірили, що ця квіточка може навіть розсувати скелі, під якими заховані скарби.

Українці ж, особливо старі люди, з нетерпінням чекали появи ще одного чародія - рясту. Коли він зацвітав, його топтали, примовляючи:

І вже хто дочекався потоптати ряст, той сподівався дожити й до наступної весни.
Ця рослина вкриває землю, мов суцільний зелений килим, поцяткований чубатим білим та ліловим цвітом.

Такі ж рясні анемони, білі та жовті, - за рясноту їх ще називають колопеньками, бо ростуть коло кожного пенька.
Дрібнесенька, як золоті зірочки, гусяча цибулька.

Жовта пшінка, сліпуча, блискуча, і листя в неї теж блискуче. Його можна їсти в салаті чи в холодному борщі, але тільки молоде, бо після цвітіння в ньому з’являються шкідливі речовини.
Ніжна синьоока печіночниця - її листя, що з’явиться пізніше, формою нагадує печінку людини.
Солодка медунка, або смоктунчики, - квітки у неї спочатку рожеві, а потім змінюють барву на лілову, синю.

Це все весняні господарі лісу. Вони спішать зацвісти тоді, коли іще не треба змагатися за місце під сонцем, за увагу комах з вищими, яскравішими, пахучішими рослинами. За словами вчених, вони заповнюють порожню екологічну нішу. Задля раннього розвитку їм довелося немало "похитрувати" й пристосуватися до непростих умов. Більшість із них мають бульбоцибулини або бульбочки, у яких ще з літа нагромаджують поживні речовини. Клітинний сік цих рослин вміщує більше цукру, щоб не замерзати, а квітка добре захищена від снігу.
Ці всі квіти плекають у квітниках, і є вже немало виведених чудових сортів первоцвіту, печіночниці, пролісків. Рекордсмен тут - шафран, або крокус: люди розводять його вже чотири тисячі років!
І справа не лише в незрівнянній красі квітки. Оранжеві приймочки шафрану - дорога, ледь не на вагу золота, харчова приправа і дуже гарний барвник. У шафрановий колір фарбували царську одежу. В Італії, Іспанії шафран займає цілі поля. З одного-двох гектарів збирають усього кілограм-півтора сухого шафрану. Цю приправу любили й наші предки. Для них не було смачнішої великодньої паски, ніж золотиста, духмяна паска з шафраном. В Україні ростуть вісім видів шафрану. Одні цвітуть напровесні, інші - восени.
На жаль, шафран нещадно виривають на букети, та ще й з коренем-бульбоцибулинкою.
Тому він зникає. Але це спільна біда багатьох весняних квітів. Усі види шафранів, один з видів підсніжників занесені до Червоної книги України - до переліку рослин, котрі охороняє держава, тому що їм загрожує знищення.
Бережімо ці квіти! Бо хто, як не вони, розкаже нам, що настає весна?

За матеріалами: Зірка Мензатюк. "Зелені чари". Оповідання. Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош. Чернівці, Видавничий дім "Букрек", 2012 р., стор. 11 - 16.

Більше творів Зірки Мензатюк на нашому сайті:

"Квітують луки! Цвіте усе зело, а кожна квітка ніби промовляє. Про що ж вони хочуть розказати?" Розгадати їхні таємниці давно намагалася відома буковинська письменниця Зірка Мензатюк. У збірці оповідань "Зелені чари" вона розповідає про знані й маловідомі рослини України, пов'язані з ними легенди, повір'я, народні звичаї, про їхні чарівні й реальні властивості, про дива України - Долину нарцисів, заповідні тисові гаї та інші. Особливу увагу авторка приділяє забороненим у радянський час - і тому майже забутим - релігійним легендам про рослини, а також пов'язаним з різними квітами цікавим бувальщинам з житті видатних українців.

 

"Колись малою я любила читати, сидячи на горісі. Гілля навколо було мов зелене шатро, я опинялася мовби в інакшому, таємничому світі. А ще, правду кажучи, я ховалася. Батьки не схвалювали мого читання-всього-підряд. Тепер розумію чому. Книжки — як друзі. Є серед них надійні і справжні. Є й такі, на які просто марнуєш час." (Зірка Мензатюк)