Зірка Мензатюк
ДЕРЕВІЙ
(зі збірки оповідань "Зелені чари")
Завантажити текст оповідання Зірки Мензатюк "Деревій" (txt.zip)
Він справді схожий на мініатюрну копію дерева: струнке стебельце — немов стовбур, густе — мов крона. Але назвали його деревієм, скоріш за все, з іншої причини: тому що він твердий, аж дерев’янистий. Без ножа його важко зірвати, цупким стеблом навіть можна порізати пальці.
Росте деревій усюди, де не глянь, — на узліссях і галявинах, на луках і в полі, попри дороги та у дворах.
Часом луки аж білі від розквітлого деревію, так рясно його насіялося.
Назв у нього теж багато. Він і деревник білий, і білоголовник — тому що цвіте білим цвітом. Він і кашка, і пижмочка, бо справді трохи схожий на пижмо. Він і тисячолисник, бо листок ніби складений з тисячі дрібненьких зелених ниточок. А ще він кровавник, ранник, серпник, серпоріз, бо має здатність зупиняти кров. Тож коли траплялося поранитися, коли жниця серпом різала руку, — перше, до чого вдавалися, був деревій. Він же й ріс де-небудь неподалік на межі. Листочки розминали та прикладали до рани.
За цю властивість деревій одержав і свою латинську назву Achillea - від імені славетного воїна Ахіллеса, міфічного героя Троянської війни. Сам Ахіллес мав невразливе тіло, а щоб його товариші не гинули від ран, він лікував їх деревієм. Українські повстанці теж вдавалися до цього зілля.
Любили деревій і дівчата-красуні. Відваром його цвіту вмивалися, мили ним коси, від чого лице робилося свіже, чисте й гладеньке, мов оксамит, а волосся росло густіше. Курчат теж годували деревієм — дрібно кришили й змішували з крупою молоді листочки.
Через те, що деревій розростається де завгодно, американські вчені вибрали саме його, щоб дослідити мінливість рослин у різному середовищі. Вони висадили деревій у багатьох місцях від узбережжя Тихого океану до гір Сьєрра-Невада. Через кілька років перевірили результат. Він виявився разючим. У суворих горах на висоті 3000 метрів над рівнем моря деревій був низенький, усього 20 сантиметрів заввишки.
Зате в теплих, вологих, родючих низинах той же вид сягнув... двометрового зросту!
Ось такий він, усім знайомий деревій. У Європі зростає 52 його види, а загалом їх майже 100. Деякі з них занесені в Червону книгу. Є в Україні унікальне місце — степовий заповідник Кам’яні Могили. Вчені знайшли там деревій голий з жовтим цвітом, який більше ніде у світі не росте. А в Карпатах трапляється рідкісний деревій язиколистий з цільним довгастим листям.
Колись в українській хаті клали поза сволоки в’язочки пахучого зілля: материнку, чебрець, звіробій, деревій, васильок. Тих сволоків давно нема, але деревій продовжує прикрашати наші домівки. Тепер його облюбували флористи, котрі складають з нього чудові зимові букети.
Є і в мене схоже захоплення: плести вінки з різних рослин. Я плету їх з колосся, з льону й гречки, листя барвінку, плодів горобини, шишок сосни та шишечок вільхи, з пижма та цмину, яскравих коробочок фізалісу, але найдужче люблю деревій. Він добре тримає форму, не осипається, а головне — довго зберігає тонкий, шляхетний аромат, від якого і взимку постають перед очима веселі, барвисті, квітучі літні луки.
За матеріалами: Зірка Мензатюк. "Зелені чари". Оповідання. Художники: Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош. Чернівці, Видавничий дім "Букрек", 2012 р., стор. 130 - 133.
Більше творів Зірки Мензатюк на нашому сайті:
