Зірка Мензатюк. "Незамінний звіробій" - оповідання зі збірки "Зелені чари"

Зірка Мензатюк

НЕЗАМІННИЙ ЗВІРОБІЙ

(зі збірки оповідань "Зелені чари")

Завантажити текст оповідання Зірки Мензатюк "Незамінний звіробій" (txt.zip)

Чарівна купальська ніч! Папороть творить дива, та й інше зілля стоїть у розповні сили й цвітіння. Тому рано-ранесенько, вдосвіта жінки-знахарки йшли на некошені луки, у далекі звори, де кури не допівають та пси не догавкують, і рвали цілющі трави. Шукали звіробій, або Іванів цвіт, іванок. Збирали кмин, чебрець, деревій, полин, ромашку-рум’янок, інше лікарське зілля - хто яке знав. Це було дуже урочисте дійство, прадавня магія збирання. Плив ранковий туман, будилися птахи, ліс огортав прохолодою й острахом.
Зілля зростало не саме собою, його випестовували лісовики та русалки, - а що, як котра підглядає з кущів? Рука вибирала стебла звіробою, він рясний та хороший, жовті пелюстки мокрі від роси, а вуста шепотіли замовляння: „Святий Аврам орав, Ісус Христос насіння давав, а Господь сіяв, а Мати Божа поливала та всім православним на поміч давала...”
Рвали зілля до схід сонця, найдалі - поки спаде роса. Врешті, дозволялося збирати його тиждень до Івана і тиждень після, а ще перед святом Трійці та Маковея. Набравши зілля, його несли до церкви святити, а вже свячене брали на лік. Найбільш цілющим був звіробій.
Божа крівця, заяча крівця, молодецька кров, стокрівця, прозірник - усе це він. Коли його зірвати, на декотрих стебельцях сік червоніє справді, мов крівця. У багатьох народів Європи його вважали чарівним. Вірили, що звіробій проганяє нечистого, що як покласти його у подушку, то дитина не налякається уві сні. Дівчата на ньому ворожили: задумавши ім’я парубка, зривали звіробій і дивилися, чи червоніє сік. Якщо червоніє - парубкові дівчина подобається, якщо ні, то в неї мало шансів на взаємність.
А в нас звіробій хоч і не чарівний, але найголовніший серед лікарського зілля. „Як страва без солі, так ліки без звіробою”, - говорили про нього знахарі. Казали й ще категоричніше: „Як без борошна не спечеш хліба, так не звариш зілля без звіробою”. Та ж він лікує 99 хвороб! „Це рослина сонячна, гарна й непосидюча, як хлопець. На одному місці довго не росте. Забере у земельки, що потрібно, і „втече” далі”, - писав про нього травник і письменник Леонід Павленко.
Ото й „бігає” звіробій горами й долами, розцвічує густо-жовтими суцвіттями галяви й узлісся, пасовиська й вирубки, ясніє між чагарниками, на межах і при польових дорогах. Щедро Господь його сіє, багата в нас земля гна хліб, і на мед, і на цілюще зілля.

За матеріалами: Зірка Мензатюк. "Зелені чари". Оповідання. Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош. Чернівці, Видавничий дім "Букрек", 2012 р., стор. 91 - 94.

Більше творів Зірки Мензатюк на нашому сайті:

Зірка Мензатюк. "Зелені чари" (збірка оповідань про рослини)

"Квітують луки! Цвіте усе зело, а кожна квітка ніби промовляє. Про що ж вони хочуть розказати?" Розгадати їхні таємниці давно намагалася відома буковинська письменниця Зірка Мензатюк. У збірці оповідань "Зелені чари" вона розповідає про знані й маловідомі рослини України, пов'язані з ними легенди, повір'я, народні звичаї, про їхні чарівні й реальні властивості, про дива України - Долину нарцисів, заповідні тисові гаї та інші. Особливу увагу авторка приділяє забороненим у радянський час - і тому майже забутим - релігійним легендам про рослини, а також пов'язаним з різними квітами цікавим бувальщинам з житті видатних українців.

 

"Колись малою я любила читати, сидячи на горісі. Гілля навколо було мов зелене шатро, я опинялася мовби в інакшому, таємничому світі. А ще, правду кажучи, я ховалася. Батьки не схвалювали мого читання-всього-підряд. Тепер розумію чому. Книжки — як друзі. Є серед них надійні і справжні. Є й такі, на які просто марнуєш час." (Зірка Мензатюк)