Зірка Мензатюк
Сльози Божої Матері
(зі збірки оповідань "Зелені чари")
Завантажити текст оповідання Зірки Мензатюк "Сльози Божої Матері" (txt.zip)
Коли весна сягає свого зеніту, ці лісові квіти враз заполонюють міські вулиці прекрасними білими букетами. Тонкі незрівнянні пахощі струменіють тоді містом, і здіймаються в душі незбагненний щем і зачарування, і хочеться, покинувши все, мчати в ліс, під зелені шатра молодого листя, до солов’їного щебету, до прохолодної папороті, до сріблистих місячних галяв.
"Знов конвалії пахнуть в гаю,
білі й ніжні, як вітер у полі...
Аромат їх, солодкий до болю,
так нагадує юність мою...
Знов конвалії пахнуть в гаю."
Це рядки Володимира Сосюри.
Конвалія - то лісова знаменитість. Хіба ще фіалка може похвалитися такою ж увагою поетів і митців. А скільки легенд про ці квіти! Одна з них так пояснює появу конвалій.
Коли Ісуса Христа вели на Голгофу, - а було це, ви знаєте, весною, - Божа Мати йшла за ним і гірко плакала. Сльози падали додолу, звисали на тонких билинках, стаючи пречистими білими квітами. Коли ж Христа розп’яли, і з Його Святого Серця пролилася кров, білі квіти-сльозинки також стали краплями крові. Звідтоді ця квітка з’являється щовесни: між зеленими листками, наче між долонями, тремтять на тонкому стебельці, мов сльози, білі квіти, які потім, улітку, перетворюються на червоні краплинки ягід.
Конвалія зачаровує довершеністю форми (хоча, врешті, хіба серед квітів є недовершені?), хвилює якоюсь особливою витонченістю і шляхетністю. Інші квіти вже встигли відбуяти, поки ліс не розвився, ця ж з’являється пізніше, наче справжня панянка, граційна і вся напахчена. Біле личко ховає від засмаги, тримається з гідністю, не запобігає нічиєї уваги - лісові кавалери, джмелі та бджоли, все одно знайдуть її. А коли й не знайдуть - що ж, обійдемося без насіння, можна й кореневищем розростися. Вона так і робить, тому обширні конвалієві кружала в лісі - то часто, по суті, одна рослина, що розрослася, розкущилася під землею, пускаючи все нові й нові стрілки листя.
Колись конвалію вважали ліками від усіх хвороб, але то, скоріш, була данина її красі. Насправді вона добре лікує серце. В Україні здавна робили з її квітів настої на горілці або на меду.
З конвалій - ліки, з конвалій - парфуми; конвалії і в квітниках, особливо у Німеччині, де вони споконвіку шануються як квіти прадавньої богині Остари. Під Берліном, Гамбургом, Дрезденом простягаються цілі конвалієві плантації. Є гарні культурні сорти конвалій, з квітами махровими, рожевими чи просто рясними-прерясними. Конвалії вирощують і взимку. Це дещо складно, зате яка радість на Новий рік чи Різдво: вазон з травневим лісовим дивом!
Цвітіння конвалій - то привід для численних походів на природу, веселих пікніків, а в багатьох країнах - і для святкових гулянь з музикою, танцями.
Та, мабуть, найзворушливіший похід до конвалій відбувся таки в нас, в Україні. У селі Богданівка на Київщині жила художниця Катерина Білокур, яка все життя малювала квіти. Краще за неї їх не відтворював на полотні ніхто в цілому світі. Чула вона і про конвалії, але біля її села не було лісу. Тож однієї весни, щоб побачити їх, Катерина пішла аж під Пирятин, де, казали, у солов’їних світлих лісах процвітало це диво. Пішки, хворими ногами (бо звідки гроші на автобус у сільської жінки у колгоспному „раю”) йшла вона тридцять кілометрів до Пирятина і стільки ж - звідти...
Конвалії, які вона побачила, стали безсмертними на її картинах.
За матеріалами: Зірка Мензатюк. "Зелені чари". Оповідання. Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош. Чернівці, Видавничий дім "Букрек", 2012 р., стор. 42 - 45.
Більше творів Зірки Мензатюк на нашому сайті:
Зірка Мензатюк. "Зелені чари" (збірка оповідань про рослини)
