Зірка Мензатюк. "Едельвейс — квітка мужніх" (оповідання з книги "Зелені чари")

Зірка Мензатюк

ЕДЕЛЬВЕЙС — КВІТКА МУЖНІХ
(зі збірки оповідань "Зелені чари")

Завантажити текст оповідання Зірки Мензатюк "Едельвейс - квітка мужніх" (txt.zip)

Вони ростуть у Карпатах. Але навіть не всі гуцули бачили дикі, вільні едельвейси: квіти розцвітають на важкодоступних скелях, у піднебесній височині. Нелегко знайти, ще важче добратися, щоби зірвати рідкісну квітку. Негоряни здебільшого знають їх хіба що з книжок та з фотографій. Проте всі неодмінно чули про ці незвичайні рослини.

Вони личать Карпатам! То суворий і гордий край, там бокораші в піняві й реві потоків гнали смерекові плоти, там хлопці-повстанці в найтяжчих муках помирали за вільну Україну, там легіні стрясають гори, квітка гір — особлива й ні на що не схожа.
Гуцули називають її шовковою косицею, тобто шовковою квіткою.

Але вона розчарує тих, хто, наслухавшись про едельвейси, уявляє собі неймовірну яскравість і пишноту. Зовсім ні — це невеличка рослинка заввишки від 5 до 20 сантиметрів, убрана в білу повсть. На кількох прямих стеблах — жовтувато-білі суцвіття-кошики, зібрані по 5-8 у головки. Особливої краси едельвейсові надають білосніжні повстисті приквітки різної довжини, що оточують головку, від них рослинка стає мовби променистою. Ніби зорі скотилися з неба й сяють на виступі скелі!

Едельвейси багаторічні, витривалі, світлолюбні. Крім Карпат, вони ростуть в Альпах, Піренеях, у північній частині Балканського півострова. Але всюди рідкісні, тому в багатьох країнах охороняються законом.

Цю горду, важкодоступну рослинку народ наділив дивовижною здатністю: кажуть, якщо парубок подарує дівчині квітку едельвейса, вона неодмінно його покохає.

Українці знали немало приворотного зілля, яке нібито могло приворожити юнака, розпалити палкі почуття. Чарівною вважалася квітка з промовистою назвою "люби-мене-не-покинь", вона ж любка, нічна фіалка, зозулина слізка. То прекрасна, запашна, рідкісна українська орхідея, занесена в Червону книгу. Вдавалися до люби-зілля — любистку, що росте повсюдно у квітниках; ним дівчата-чарівниці мили свої чорняві коси. Ще брали руту, яка за повір’ям і приворожувала, і, навпаки, змішана з шавлією і трояндовими пелюстками, гасила почуття. Але зілля не помагало, і які ж тоді розігрувалися драми!

За переказами, цю пісню склала легендарна Маруся Чурай про своє нещасливе кохання.
Серед зілля, до якого вдавалися закохані, едельвейс особливий і відмінний. По-перше, його використовували виключно юнаки, дівчата ним не чарували. По- друге, його й чарами не назвеш, адже з нього не готували дання, ним не поїли спідтишка, — ні, його приносили відкрито й чесно як свідчення мужності, відданості. Хіба такий дарунок міг не зворушити дівоче серце?
Колись один чорнобривий бандурист подарував едельвейс моїй подрузі, а вона, молода кияночка, й не впізнала відому квітку.
— Чого ти мене дуриш? — сказала вона. — Це якийсь будячок! Але гарний...
А невдовзі вийшла за бандуриста заміж і все життя прожила з ним у парі. Іди знай, що її приворожило: чи срібні струни його бандури, чи таки той невпізнаний едельвейс?

За матеріалами: Зірка Мензатюк. "Зелені чари". Оповідання. Художники: Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош. Чернівці, Видавничий дім "Букрек", 2012 р., стор. 107 - 111.

Більше творів Зірки Мензатюк на нашому сайті:

"Квітують луки! Цвіте усе зело, а кожна квітка ніби промовляє. Про що ж вони хочуть розказати?" Розгадати їхні таємниці давно намагалася відома буковинська письменниця Зірка Мензатюк. У збірці оповідань "Зелені чари" вона розповідає про знані й маловідомі рослини України, пов'язані з ними легенди, повір'я, народні звичаї, про їхні чарівні й реальні властивості, про дива України - Долину нарцисів, заповідні тисові гаї та інші. Особливу увагу авторка приділяє забороненим у радянський час - і тому майже забутим - релігійним легендам про рослини, а також пов'язаним з різними квітами цікавим бувальщинам з житті видатних українців.

 

"Колись малою я любила читати, сидячи на горісі. Гілля навколо було мов зелене шатро, я опинялася мовби в інакшому, таємничому світі. А ще, правду кажучи, я ховалася. Батьки не схвалювали мого читання-всього-підряд. Тепер розумію чому. Книжки — як друзі. Є серед них надійні і справжні. Є й такі, на які просто марнуєш час." (Зірка Мензатюк)