Зірка Мензатюк. "Чари-Комиші" (оповідання про рослини водойм зі збірки "Зелені чари")


Зірка Мензатюк. Чари-Комиші. Оповідання про рослини водойм зі збірки Зелені чари. Рогіз.

 

Зірка Мензатюк

ЧАРИ-КОМИШІ

(зі збірки оповідань "Зелені чари")

 

Завантажити текст оповідання Зірки Мензатюк "Чари-Комиші" (txt.zip)

 

Зірка Мензатюк. Чари-Комиші. Оповідання про рослини водойм зі збірки Зелені чари. Осока. Комиш. Ряска.

На річку! На річку! Там тепла, прогріта зеленаста вода, там гарячий пісок, сонячні зблиски, веселі бризки, там сміх і гамір! А попід берег, по коліна в воді стоїть зеленою стіною... Що ж там стоїть? Що ти за зілля, як тебе звуть? Шумлива, різуча — авжеж осока! Де вода чи болітце, там і вона.
Усі її знають, тільки остерігаються чіпати, бо недовго й порізатися. Тому й осока, що січе своїм гострим листям.
Високі стебла, темні качалочки — то рогіз. Хто не ліз у воду, щоб дістати його тугі коричневі суцвіття? Вони гарні у вазі. Але як висохнуть та пустять пух, буде в ньому вся хата. Бо хіба жарт: в одній качалочці 150 тисяч насінин! З рогозу плетуть килимочки, сумки, навіть домашні капці, які іноземці купляють як сувеніри.
А це що: стоїть дід над водою, хита сивою бородою? Або: діжечка на діжечці, а зверху кобилячий хвіст? Не впізнали? Очерет! Колись його порожнисті стебла-„діжечки” врятували життя не одному козакові. Коли обступали вороги, що нема як одбитися, то він — з головою в воду, в рот — очеретину, сидить на дні та й тихенько дихає. Був козак — і щез, мов дим! В очеретяних заростях люди ховалися від татарів. Очерету ж видимо-невидимо, немов стіна — не проглянеш. Тільки чайки тривожно кигикали вгорі, виказуючи сховок: „Пігік! Пігік! Тут є чоловік!”
Очеретом, як і соломою, покривали будинки. Тепер у Європі знову в моді очеретяні покрівлі. Вони мальовничі й досить довговічні, у спеку в будинках під таким дахом — приємна прохолода.
Зірка Мензатюк. Чари-Комиші. Оповідання про рослини водойм зі збірки Зелені чари. Водяна папороть сальвінія. Водяний горіх (чилим). Їжача головка.
А щоб не займалися від іскри, як у давнину, очерет обробляють протипожежною сумішшю. От тільки коштує такий дах шалені гроші.
Цілий всесвіт водяного зілля — плавні в пониззі Дніпра. Отам уже очерет та рогіз, та комиш, або ж куга озерна, — високі безлисті стебла з віхтиком цвіту на верхівці (до речі, у народі ці рослини часто плутають).
Хто хоч раз бував у плавнях, не забуде того безмежного, шумливого зеленого моря. „Січ — мати, а Великий Луг — батько, от там треба й умирати”, — говорили запорожці про відомі плавні на лівому березі Дніпра навпроти Хортиці.
В одній зі своїх мандрівок я потрапила у велике козацьке село Петриківку на Дніпропетровщині, центр народного петриківського розпису.
Біля степової річечки Чаплинки стояли густі й височезні, метрів 4 заввишки, зарості очерету й іншого водяного зілля.
— То Чари-Комиші. Так називається це місце, — пояснили місцеві жителі.
Це ж як треба любити рідну землю, щоб навіть суворий комиш назвати чарами!
У Петриківці бував Олесь Гончар, милувався тим буйним зіллям. Згодом одне зі своїх оповідань він назвав „Чари-Комиші”.
Здається, водяні рослини навмисне стараються, щоб їх легше впізнавати. У їжачої головки круглі колючі супліддя справді, наче маленькі їжачки. Стрілолист вистромлює з води листя, достоту, як наконечники стріл. Калюжниця блискуча, мов намащена маслом. 
Зірка Мензатюк. Чари-Комиші. Оповідання про рослини водойм зі збірки Зелені чари. Калюжниця. Сусак. Жовті глечики.
Весною вона царює край берега, здалека помітна завдяки осяйним яскраво-жовтим квіткам.
Колись їхнім соком підфарбовували вершкове масло, тому калюжницю називають масляною квіткою. Різак, або ж тілоріз, також легко упізнати: його листки здіймаються над плесом, мов ножі з зазубреними лезами. Озерце чи заплаву він затягує всуціль: мовляв, не лізьте, тут я господар. А щоб на нього не гнівалися, візьме й викине ще чудові білі квіти, схожі на крокуси.
Гарного цвіту над водою чимало, річка квітчається ним, як дівчина. Високо здіймає парасольки рожевих квітів сусак, ясніють, мов золоті сузір’я, кущі болотних півників. На плесі красуються напрочуд запашні жовті глечики. Квіти є й під водою — там цвіте кушир, довгі стебла якого схожі на пухнасті ялиночки. Замість бджілок його пилок переносить течія річки.
Навіть ряска цвіте! Так-так, оті крихітні зелені кружальця, що рясно вкривають застояну воду (тому й ряска, що рясна), також мають мацюпусінький, менший за мачинку, цвіт. А от листя в ряски нема: зелене кружальце — то стебло, а ніякий не листочок.
Дивовиж на воді вистачає. Пам’ятаєте пісню-загадку:

"А що сходить без насіння,
А що росте без коріння?"

Зірка Мензатюк. Чари-Комиші. Оповідання про рослини водойм зі збірки Зелені чари. Рогіз. Відгадкою на неї може бути й водяна папороть сальвінія. Коренів вона взагалі не має, замість них — видозмінене листя, а розмножується рослина спорами або вегетативно, отже, й сходить без насіння. Вона утворює на поверхні води чудову зелену мозаїку з рядочків акуратного заокругленого листя. То мальовнича, але рідкісна картина: сальвінія — реліктова рослина, занесена до Червоної книги України.
А хіба не диво, що в річці теж ростуть горіхи?
Рослина так і називається: водяний горіх, або чортів горіх, або чилим.
Це також дуже давня, вимираюча рослина, що значиться в Червоній книзі. Листя чилиму, схоже на березове, плаває на плесі красивими розетками, а його рогаті, мов якірці, горішки смачні й поживні. Письменник Євген Шморгун, котрий написав багато захоплюючих книжок про рослини, розповів вельми цікавий прадавній спосіб збирання підводного урожаю. Дном волочили старий кожух, а тоді вибирали з нього горішки, що начіплялися за вовну. Звідтоді лишився вислів: "закинути на кожуха".
На річку! На річку! Може, вдасться побачити, як чорненька водяна курочка біжить по лататтю? Або випливе дика качка з черідкою темненьких каченят. Чи вужик розріже воду рівними зигзагами* високо піднявши жовтовуху голову. Врешті, й без них знайдеться чим помилуватися. Бо ж на річці в нас побільшало знайомих.

За матеріалами: Зірка Мензатюк. "Зелені чари". Оповідання. Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош. Чернівці, Видавничий дім "Букрек", 2012 р., стор. 64 - 70.

 

 

Більше творів Зірки Мензатюк на нашому сайті:

Зірка Мензатюк. "Зелені чари" (збірка оповідань про рослини)

Зірка Мензатюк. Зелені чари. Збірка оповідань про рослини. Художники Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош.
"Квітують луки! Цвіте усе зело, а кожна квітка ніби промовляє. Про що ж вони хочуть розказати?" Розгадати їхні таємниці давно намагалася відома буковинська письменниця Зірка Мензатюк. У збірці оповідань "Зелені чари" вона розповідає про знані й маловідомі рослини України, пов'язані з ними легенди, повір'я, народні звичаї, про їхні чарівні й реальні властивості, про дива України - Долину нарцисів, заповідні тисові гаї та інші. Особливу увагу авторка приділяє забороненим у радянський час - і тому майже забутим - релігійним легендам про рослини, а також пов'язаним з різними квітами цікавим бувальщинам з житті видатних українців.
 
Зірка Мензатюк, казки для дітей
"Колись малою я любила читати, сидячи на горісі. Гілля навколо було мов зелене шатро, я опинялася мовби в інакшому, таємничому світі. А ще, правду кажучи, я ховалася. Батьки не схвалювали мого читання-всього-підряд. Тепер розумію чому. Книжки — як друзі. Є серед них надійні і справжні. Є й такі, на які просто марнуєш час." (Зірка Мензатюк)

Останні коментарі до сторінки
«Зірка Мензатюк. "Чари-Комиші" (оповідання про рослини водойм зі збірки "Зелені чари")»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми