Зірка Мензатюк
БУДЯКИ
(зі збірки оповідань "Зелені чари")
Завантажити текст оповідання Зірки Мензатюк "Будяки" (txt.zip)
Фе, будяки! Їх ніхто не любить. Бо колючі та шкідливі, засмічують ниви. Спробуй їх позбутися, коли коріння у будяків може сягати дво-, а то й триметрової глибини, ще й галузиться на всі боки.
Насіння в них теж видимо-невидимо, недаремно саме ним набивали опудала звірів. Не рослина, а справжнісінька колюча фортеця! Стовбичить серед поля, звисока поглядає на пшеничку, достоту, як у байці Леоніда Глібова:
|
Я вище вас, мене усюди видно, Не тільки вам, усім завидно, Красуюся, як в огороді мак, — На те ж то я й Будяк!.. Червона голова, ще й медом припахає, Та тільки зась! Мене Ніякая скотина не нюхне! |
|
Як фіалки та конвалії — улюблені квіти поетів, так будяк став улюбленцем байкарів. Він уособлює чванькуватих або злих людей, що принижують інших.
Отож, з найдавніших давен, чи не звідтоді, як плуг торкнувся землі, людина ворогує з цим колючим сімейством. Ще в Біблії з будяком порівнювали грішників. В Україні вважали, що будяки, осот насіває сам чорт.
Одна з легенд розповідає, як осот дістався нечистому. Господь Бог, створивши світ, наділив кожну істоту рослиною на їду. Чортові він віддав овес. „Шкода такої доброї ниви для нечистого”, — сказав на це святий Петро. „Та що вдієш? Як тепер відбереш?” — і собі пошкодував Бог Отець. „Нічого, я відберу”, — обізвався святий Павло. Засів за кущем, підстеріг нечистого та як гукне: ату! А чорт біг та повторював, щоб не забути, чим він володіє: „Овес, овес!”. Але з переляку замість „овес” він став казати „осет” — звідтоді осот йому й належить.
Та от дива: якщо осот — чортова рослина, то його колючий побратим татарник, він же чортополох, навпаки, проганяє чортів. Щоб позбутися нечистого, досить стати під кущем чортополоху або кинути в нього цим зіллям. Ото вже справжнісінький король будяків! Що високий — до 2 метрів заввишки, що статний, що химерний.
Відразу не розбереш, де в нього листя, а де — бічні галузки, бо від стебла відходять на три боки широчезні колючі крила, схожі на листки.
Серед страхітливих колючок розкриваються чудові квіти. Так-так, саме чудові! То мед і ніжність, коштовний пурпур та найсолодші пахощі.
Недарма вони далекі родичі айстр. У Європі цих красунчиків навіть вирощують у парках, висаджуючи поодиноко, щоб краще було видно їхню химерну красу.
Таки дива! Жахлива колючка, а її, виявляється, люблять не тільки бджоли та осли. Люди теж... Принаймні шанують. Відваром з чортополоху зцілюються від переляку. Лікують навіть рак... На свято Купала діти стрибають через купи чортополоху та кропиви, немов через вогонь.
Навіть художники його малюють! У відомого митця Михайла Божія є картина „Думи мої, думи мої”. На ній Тарас Шевченко, немолодий, уже після заслання, задумавшись, сидить серед пришерхлого від сонця степу. „Яку рослину зобразити на передньому плані?” - міркував художник, працюючи над полотном. Катран, полин, ковилу? Ні, не підходить, те надто пишне, те непоказне... Перебравши розмаїту степову рослинність, Божій зупинився на суворому магічному чортополохові. Довго шукав його, щоб змалювати, обходив та об’їздив околиці Одеси, аж нарешті дружина, що теж помагала в пошуках, далеко за містом натрапила на вдалий екземпляр. Так колючий чортополох став персонажем відомої картини та водночас символом нелегкої долі українського поета.
За матеріалами: Зірка Мензатюк. "Зелені чари". Оповідання. Художники: Людмила Остапенко, Олена Бржосніовська, Вікторія Ярош. Чернівці, Видавничий дім "Букрек", 2012 р., стор. 137 - 141.
Більше творів Зірки Мензатюк на нашому сайті:
Зірка Мензатюк. "Зелені чари" (збірка оповідань про рослини)
Мені дуже сподобався цей текст!