Статті для дітей та батьків

""Ви остаточно вирішили вдочерити Віру?" "Так", –  одностайно відповіли Іван і Любов. "Мабуть, вона не сказала,  – раптом директор дитячого будинку замовк, але за мить продовжив,  –  що у неї є сестра. Погодьтесь, варто врахувати думку дитини. Віра дуже дружна з молодшою сестрою. Розлучати? Підійдіть до вікна, будь ласка. Подивіться..." Дівчата сиділи на лавці, обнявшись, уважно розглядали подарунки, які щойно принесли названі батьки. Ніхто не чув їхньої розмови, але дитячі очі   –  вони про все повідають   –  світилися вогником радості..." (Людмила Кибалка)

 

"Космея, Явдошка, розтріпана  пані…
І як цю красунечку тільки не звуть.
А може це зорі на аероплані   
Спустилися з неба на землю… Й цвітуть!

Такі вони милі, такі вони рідні,
Я знаю з дитинства цих любих сестриць.
Вони непримхливі й водночас тендітні,
І дуже вже схожі усі до зірниць..."

(Наталя Карпенко)

"Весною, на початку нового навчального року, у лісовій школі знову з’явився новачок. Тільки тепер уже не дівчинка, а хлопчик — рудий котик Вася Кицин. Його привела до школи мама, дика очеретяна кицька Мура, що жила край озера в очеретах. Вона була така дика, що ніхто в лісі не знав навіть, як її звуть по батькові. Директор школи Бурмило Михайлович Ведмідь спершу не хотів приймати Васю: "Ну, чого ви так поспішаєте, голубонько? Ваш синок ще дуже малий. У нас цієї весни прийому не буде. Всі учні вже рік провчилися, не можу ж я його до них посадити, він не дожене. А заради одного Васі одкривати спеціальний клас ми не маємо змоги"..." (Всеволод Нестайко)

"Я довго йшов сюди, на кладовище снів,
У невмирущу предковість і юність.
Мене тут дух прапращура уздрів,
Щоб я збагнув свою близьку майбутність.
Він колихав верхів’я і видав
З найвищої сосни старого лісу,
Як з кожним днем слабішала хода
І як кружляла, боячись завіси:
Аби не в темну ніч, аби не назавжди.
Та тільки зупинявсь – до мене темінь кралась…
Отак я і прийшов – у пригорщах приніс
На Божий суд свою нестримну старість."  (Сергій Губерначук)

Олег Семенович Пронтенко-Maзур - художник, викладач, лауреат Українського Тижня Мистецтв – 2010 (Ukrainian Art Week – 2010), лауреат Мистецького тижня в Берліні – 2011 (Art Week in Berlin 2011). Працює в жанрі пейзажу, міського пейзажу та історичного живопису. Олег Семенович пише свої чудові полотна маслом та аквареллю. Його роботи знаходяться в приватних колекціях України, Австрії, Італії, США.

"Біжить зимовим лісом Дід Мороз. За спиною — здоровенницький мішок з новорічними подарунками для дітей. Аж тут із-за куща несподівано вистромилася довга палиця, схожа на держак від мітли. Дід Мороз перечепився через неї і бебехнувся на землю, боляче вдарившись коліном об пеньок. Мішок покотився, розв’язався, подарунки посипались у сніг. Ох! Що ж це таке? Так болить коліно!.. Тепер клопіт матиму, бо тепер кульгатиму! А мені ж треба поспішати… І подарунки розсипалися, збирати треба… Ох, запізнююсь я, запізнююсь!.. А з-за куща почувся тихий сміх, потім свист. Враз знялася завірюха, і той, хто свистів і сміявся, умить зник…" (Всеволод Нестайко)

"Сідайте, діти, круг мене. 
Умощуйтесь, будь-ласка, 
І вже за хвильку, що мине, 
Я розповім вам казку..."

(Світлана Пасенюк)

Кінець літа завжди підкрадається непомітно. На календарі вже серпень, а це означає, що незабаром до школи. Звісно, за період канікул чимало знань зі шкільної програми трошки підзабулися. Але ще є час для того, аби пригадати все та навіть вивчити нове. Так, малеча навряд буде радіти такій перспективі, бо навчатися в останні дні літа це не круто. Але вихід є. І це – ігри...

Григорій Поліщук - художник, дизайнер, акваріуміст, акваскейпер. Він - уродженець Івано-Франківська. З раннього дитинства Григорій цікавився мистецтвом, постійно малював. Художню освіту отримав у Івано-Франківській художній школі. Після закінчення Івано-Франківського державного медичного університету Григорій Поліщук продовжує вдосконалювати свою майстерність у найрізноманітніших мистецьких сферах (реалістичний пейзаж, професійна фотографія природи та природний дизайн акваріума). Художні виставки митця відбувалися у Івано-Франківську, Яремче, Львові, Києві, Лондоні. Картини Григорія Поліщука можна знайти в приватних колекціях по всій Європі, Азії та Північній Америці.

 

"Ну, та що ви... ніхто не кисне
На тривожній такій межі!
Є у нас і народна пісня
Та і посмішка від душі..."

(Володимир Даник)

"Я щиро рада, що мої матеріали не лишають вас байдужими, та подекуди я й сама стомлююся відповідати на ваші коментарі в соцмережах чи просто в блозі. Тому пропоную сьогодні зняти раз і назавжди бодай частину цих питань." (Ольга Шарко)

"Донька з татком говорить:
— Я тебе кохаю!
На щоцi сльоза бринить:
— Я тебе чекаю!!!
Знов питає про нього
У матусi-неньки... 
— Вiн з вiдрядження свого
Їде, твiй рiдненький!"

(Юрій Сафроненко)

 

Іван Володимирович Братко  — майстер гончарного мистецтва, один з засновників чорнодимленоі кераміки, художник, скульптор, член НСМНМУ з 1994 року. Його твори можна знайти в приватних та національних колекціях Європи та США. Іван Братко понад 20 років живе в Америці (Livingston, New Jersey) і є власником великої арт-студії зі скульптури, має свою гончарну майстерню, займається малярством та скульптурою. У своїй художній студії пан Іван викладає основи скульптури (включаючи гончарство), малювання та живопису. 

"Вітаю шановних гостей та читачів мого блогу! Настав час для другої добірки рекламних перлин. Ну, що тут додати… До речі, на фейcбучній сторінці хтось із дописувачів зауважив, що слогани з попередньої частини соромно використовувати в рекламі. І згодна, і не згодна. Розумію, що всі ми прагнемо до акме, але на сьогодні вертикаль елітарного та егалітарного мистецтв уже не є актуальна десь із півстоліття. Тому нам слід звертати увагу і на такі, здавалось би, буденні й простецькі, проте архіважливі дрібнички. Адже в них – частина нашого життя й нашої культури. До всього, це ж теж праця маркетологів, редакторів, різного штибу креативних керівників, яку нам слід гідно оцінити. Якщо ми звертаємо на неї увагу – значить, їхні зусилля не марні..." (Ольга Шарко)

"Відомий художник-пейзажист з Рівного Костянтин Костянтинович Степанюк викладає. Він - вчитель. Він закоханий в націоналістичну дитячу програму «Пласт». Талановита і тонка людина, яка живе, наче кожен день може стати останнім. Від нього віє такою любов’ю до нашої Неньки-України! Будиночок, в якому живуть і творять художники Костянтин і Аліна Степанюк - біля самісінького лісу... Його двері завжди відчинені для гостей, а кімнати заповнені пейзажами любої України, зображеннями мальовничих храмів та соборів… Чарівний світ… запах фарб та гарячої кави... Так, ми воюємо... За свою свободу ми платимо життями синів і доньок України... Та місія митців в цей складний час надважлива – не дати ворогу занапастити наші душі, замість туги і відчаю, наповнити їх відчуттям краси, яка оточує нас, не зважаючи ні на що!" (Олег Володарський)

"Не будьмо сумні у поточному часі.
Я ще озиваюсь до вас!
Я вас так люблю! Як на іконостасі!
Кохаймо себе – і свій час!"

(Сергій Губерначук)

Світлана Михайлівна Пасенюк жила і творила на Житомирщині. Усе життя вона пропрацювала вчителем математики у сільській школі, а потім - стала писати чудові вірші та казки для дітей. У 2019 році пані Світлана, на жаль, відлетіла у кращі світи... А ми - пам'ятаємо про неї і читаємо її пречудові твори...​

"Пантера Ягуарівна саме пояснювала новий матеріал — віднімання. Вона стояла біля дошки й писала крейдою умову задачі: "У зайчика було п’ять морквин, дві він з’їв. Скільки лишилося?". "Віднімання — це я люблю!" — потираючи лапи, вищирився Вовчик Вовченко. "І я!" — клацнув зубами Рудик Лисовенко. "Щось у когось віднімати — це…" — Вовчик не доказав, бо у цю мить Раїска Мняу несподівано вереснула: "Ой! Дивіться! Диві-іться! Летить!" Усі глянули на небо і завмерли, пороззявлявши роти. Над лісовою школою летіло щось незвичайне..." (Всеволод Нестайко)

Книга «Булька» написана відомою львівською письменницею Галиною Мирославою наприкінці 2004 року; на початку 2005 року вона була прочитана друзям, однак лише у 2018 році вперше опублікована на папері. «Булька» читається досить легко, хоча насправді написана про серйозне і ставить багато запитань, на які кожен читач може знайти свою відповідь. Книга розрахована на широке коло читачів.

 

 

 

 

 

"Питання і важке, й суворе...
Не вирішене! А чого?!
О, це вагомі справи двору...
І двору – ще й не одного!.."

(Володмир Даник)