"Трамонтан дмухав з берега, був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів, на морі розходилися хвилі, на обрії вони були чорні з білими гривами, добігали до берега напроти вітру, вітер збивав з них білі шапки. Коло берега кригу розбив штормок, а все показувало, що незабаром ревтиме й справжній штормило, на березі стояла стара Половчиха, одежа на ній віялась, мов на кам'яній, вона була висока та сувора, як у пісні. Одесу видко по другий бік морської затоки, це місто обдував трамонтан, воно височіло на березі, мов кістяк старої шхуни, з якої знято паруси, лагодять на неї мотор чи парову машину. Одеса переживала чергову морську зиму, вітри всіх напрямків не минали її, тумани з моря заходили часом — мокрі, густі, сірі тумани. От і тепер туман насунувся раптом з моря й закрив Одесу. Половчиха стояла нерухомо, обіч поралися коло шаланд на березі рибалки з артілі, море виштовхувало на землю шматки криги, холод проймав до кісток, трамонтан дмухав широкою, рівною зливою. Була надморська зима, зимовий туман, за його запоною гримів уже серед моря шторм, докочуючи хвилі дужчі й вищі, засвітився одеський маяк, смуги червоні й зелені, промені червоні й зелені..." (Юрій Яновський)
"Перекопська рівнина починається за Дніпром, на південь від Каховки, смуга пісків тягнеться вздовж ріки з південного заходу, незайманий степ аж до Мелітопольщини, на півдні — Чорне море, і Джарилгачська затока, і саме місто Перекоп на вузькому суходолі, що завжди правив за ворота до Криму. Рівна, безмежна просторінь (як на масштаби двох людських ніг), гола рівнина без ріки, без дерева, окремі села й хутори стоять рідко, сонце велике й пекуче котиться на небі і поринає за землю, мов за морську поверхню, небо не синє, як за Дніпром, а кольору ніжних блакитних перських шовків, небо Криму над степовим безмежжям. Той дикий степ був полем бою на гранях багатьох епох, і це не заважало перекопській рівнині пишно зацвітати щовесни і вигоряти на літо, мокнути восени і замерзати на зиму, тоді по ній ходили люті й прокляті хуговії, а по селах плодилися степовики, і один із них народився в цьому степу, до Перекопа — п'ять годин ходи; і ріс серед степу, а його смалило сонце та обпікав вітер, і завше йому хотілося їсти, бо народився в бідній хаті, і першим спогадом дитинства був степ..." (Юрій Яновський)
Інга Квітка – редактор, новинар, автор казок та творів для дітей. Народилася 22 жовтня 1986 року у місті Світловодськ Кіровоградської області. Закінчила Національний авіаційний університет за спеціальністю "психологія". Працює редактором стрічки новин, живе у Львові. Увесь свій вільний час пані Інга присвячує написанню дитячих казок. Читаймо!!! ;))
"Товариство, кипить робота над новими історичними проектами. А поки ми будемо знайомити вас із вже готовими роботами. Тож, вашій пильній увазі третій випуск історико-просвітницького проекту «Бункер». Чим він цікавий? Все дуже просто. Окрім подій, що відбулися 425 років тому, в далекому туманному, козацькому минулому. У випуску ми поговоримо також і про історичну персону, життя якої окутано мрякою загадковості. Пильній увазі всім фанатам історії – козацьке повстання під проводом Северина Наливайка, котре тривало з 1594-го по 1596 рік та було зумовлене спробою закріплення утримання у складі коронного війська козацьких підрозділів, а також визнання козацьких порядків..." (Володимир Ухач)
"Усім вітання! Знаючи, що я блогер досить вузькопрофільний і не такий популярний, як хотілося б, я тішуся кожній публікації деінде. Нещодавно натрапила на матеріал з мого блогу "Як інтегрувати українську мову в життя: порада № 1 – глобалізуймося!" на сайті «Хроніки Любарта», за що щиро дякую. А потішно, коли твоїй думці довіряють й закидають пропозиціями для майбутніх тем і проблем. Тому сьогодні відповідаю на запитання користувача Сергія Єфіменка.." (Ольга Шарко).
"Слово "письменник" походить від дієслова "писати", а не від якогось там іншого дієслова.
Отже, виходить, що письменником зветься людина, що пише…
І то не така людина є письменник, що випадково там щось напише і стане… Ні! — письменник так він увесь час пише й нема йому нікоторого впину.
Це починається завжди так.
— Ось, подивіться… Чи не підійшло б… оце до вашої газети? Це я написав…
Дивитесь..." (Остап Вишня)
"Квітам, якими Флора прикрашала землю, були раді всі. І тільки одна ніч не раділа - бродила вона, огорнувши чорною вуаллю голову. Намагалася було зірками та жучками-світлячками розсіяти морок, і все-таки люди не любили її. І Ніч попросила Флору: «Подаруй мені такі квіти, щоб люди, побачивши їх, почали б любити мене...». І тоді Флора подарувала їй маки. А стерегти їх змусила Морфея - бога сну. Коли Морфей хотів кого-небудь приспати, йому варто було тільки доторкнутися до нього голівкою маку, і той засинав, заколисаний солодкими мріями..." (з легенди)
"Чоботи, чоботи ви мої,
Наробили клопоту ви мені!
Чоботи, чоботи ви мої,
Наробили клопоту ви мені!"(Володимир Нагорняк)
"Одного разу прогулювалася Мишка лісом. Та й незчулася, як звечоріло. Зголодніла вона й думає: "Ось, зараз прибіжу додому, напечу млинчиків, та й поласую досхочу." Радісним підстрибом домчала Мишка до своєї хатинки. Заглянула в комірчину й знайшла там лише яєчко та дрібку борошна. "Ой! – засмутилася Мишка. – Цього не вистачить! І лісова крамниця вже зачинена. А млинчиків таки хочеться!" [...] ...Посідали усі за стіл. Та й давай млинці наминати, варенням смакувати, чаєм запивати! Ох і смачні ж були млинці! Всі наїлися, Мишці гарненько подякували, й ще довго тішилися, яка ж то Мишка вправна господиня!" (Ольга Зубер)
Історико-просвітницький проект «Бункер». Фільм 2. Чортківська Офензива (червень 1919 року)
"Панове, вашій увазі другий випуск історико-просвітницького проекту «Бункер». Відзнятий та змонтований він був у червні 2018 року. Він розповідає вам про події, що відомі в історії України, як Чортківська Офензива. "А що це таке і з чим його їдять?" - запитаєте ви. І це не дивно, адже навіть не всі мешканці міста Чортків, що на Тернопільщині, зможуть вам розказати про цю подію. А ми постараємося, бо територіально наш проект знаходиться близько до епіцентру подій даної наступальної операції. Тож ми не могли оминути її своєю увагою..." (Володимир Ухач)
Володимир Даник. Поетичні усмішки
"В голосі Гриця – і штормів, і гроз,
Вкотре до кума присікався строго:
– Ти у політику... пнешся чогось...
А ти у ній – розумієш хоч трохи?!
Ну, а кум скаже – як чарку налий...
І усміхнеться і стрімко, і юно:
– Ну, як політик... я трохи слабкий,
Я фахівець з блокування трибуни!" (Володимир Даник)
Навчити дитину чесності, порядності та взаємодопомозі – безперечно, дуже важливо. Але як? Як пояснити дітлахам, навіщо потрібно бути хорошою людиною, вміти дружити та співчувати? Адже для малечі це справжня загадка, яку потрібно розгадати. А допоможуть в цьому книги та мультфільми...
"Ану, малята, пригадайте, яких ви птахів знаєте? Лелеку, перепілку, шпака... Ну а ще? Соловейка, журавля... А це здогадалися хто? «Біла латка, чорна латка по березі скаче». Так, сорока! А горлицю, дрозда, мухоловку не забули? Та хіба всіх пригадаєш? Он тільки на Україні птахів 360 видів. А всього на Землі близько 8600! Є птахи, що дуже швидко літають, і є птахи, які люблять ходити пішки. Є дереволази і навіть навіть птахи-водолази. Одні залишаються із нами на зиму, а інші відлітають далеко-далеко... А гадаєте, що пташка так просто щебече? От і ні! Вона не тільки співає, а й водночас говорить. А сьогодні пташки принесли вам, діти, на своїх крилах абетку. В ній вони самі про себе й розказують. А вас абетка навчатиме читати." (Віктор Терен)
"Все навколо ніби в самоцвітах.
Може, то й для мене зокрема
Білі-білі рушники на вітах
У саду розвішала зима?І зоря ранкова злотом чистим
Рушники ті дивно вишива.
Навіть вітер ходить урочисто
Так, щоб не хитались дерева."(Петро Сингаївський)
"Чи то соняшник гойднувся біля тину, чи білявий хлопчик заглядає в подвір’я баби Стехи. Старенькій уже важко розпізнати. Сидить вона на ослінчику біля хати, на колінах руки тремтять — купаються в щедрому сонячному промінні. А довкола — зграйка білих ромашок, ніби сузір’я.
"Бабуню, — крутнувся біля неї Андрійко. — Послала мати, щоб я обірвав вишні. Ви, мабуть, самі не здужаєте?" "Еге ж, не здужаю-таки", — старенька привітно глянула на сусідського хлопчика..." (Володимир Сенцовський)
"Переді мною розстеляєшся ти, нібито путь. Невже от саме я піду шукати, де кінець твоїх задумок? Але ж, окрім мене одного, є ще десятки інших, є сотні кращих, тисячі таких; окрім мене одного, є ще мільйони років, мільярди слів і безліки вітрів. Їх я враховую так само, як тебе; беру до відома і йду обабіч. Але коли вже збочувати час, оскільки ти є путь, – тебе лишаю; так само, як лишити можу все, що самостійним є зайти далеко. Хай ґрадусів на сорок повернувши вбік звідтіль, де розстеляєшся ти, нібито путь, я опинюся осеред роздолля, піду красою світу, не зважаючи на жоден орієнтир; а там, де тільки-но окреслюватиметься дорога, пускатиму сльозу чи слину за тим минулим дивним часом, коли переді мною розстелялися і говорили загадками про майбутнє. (Майбутнє – це табу на всі загадки..." (Сергій Губерначук)
"Ярик - невеличкий на зріст хлопчик з карими випуклими оченятами, як каштани, і чорними, як два шнурочки, бровами – був дуже непосидющим і влізливим. Його мама Ольга завжди за нього хвилювалася. Бувало, залишить Ярика в хаті на декілька хвилин, а сама піде чи дров внести, чи до криниці по воду, то він такі вже переверти робить - все кругом встигав: і кота за хвоста потягнути, і до плити полізти попіл понабирати в чашки і в каструлі понасипати; а як знайде ручку в буфеті, то всі фіранки помалює. Ользі було спокійно лише тоді, коли він ішов гратися до сусідської дівчинки Наталочки. Дівчинка була трохи старша за Ярика. Вона навчалася у четвертому класі, любила розповідати хлопчикові казки або якісь цікаві історії. Це дуже подобалося малому, і він з цікавістю їх слухав. Якось одного дня, коли в школі були канікули, Ярик ще зранку навідався до Наталочки. Тільки-но ступив на їхнє пордвір’я, як одразу ж відчув смачний запах, який ще швидше погнав хлопця в хату..." (Юлія Хандожинська)
Сергій Губерначук. Поезії циклу "Щодня"
"Над кожним днем ще вище небо.
Бо нижчає земля.
Пітьом та сонць смугаста зебра
носила немовля.
Воно зросло на чоловіка.
А згодом – старика.
З тих літ між поколінь без ліку
і ллється ця ріка." (Сергій Губерначук)
"На городі цвіте Мак,
А у річці плава Рак…
...
Це було. Сам бачив як
Розквітав у річці Мак…"(Володимир Нагорняк)
Хто любить життя, природу планети, світ дітей, свою рідну земленьку, мовоньку предків, відчуває в собі Живий Дух Волі і Незрушність у прагненні робити світ кращим, кожну мить наповнює Ділом — у нас з Вами багато спільного. Тож не впадаймо в паніку, не розчаровуймось від негараздів, а якщо трішки втомлюємося - швидко відновлюймося й ростімо, адже можливості людини — без меж!! Вітаю, друзі, і рада бачити Вас у своїй Маленькій Творчій Майстерні вчителя початкових класів, української мови та літератури й зарубіжної літератури. Щиро — Галина Федорівна Римар.