"Вітаю моїх любих читачів та читачок, а також усіх, хто поза гендерною бінарністю. Сьогодні мав бути інший матеріал, який я ніяк не дороблю й через який буксує весь блог, але пост Оксани Хвилі надихнув мене докінчити цілий ряд інших матеріалів. Я вже поділилася з пані Оксаною попередніми добірками, однак пропоную й вам долучитися та написати свої варіанти або тут в коментарях, або прямо під постом пані Хвилі. А якщо хтось ширить меми в соцмережах, то пропоную їх позначити хештегом #мовамемів . Ну, а реклама – це чи не найпоширеніше джерело крилатих висловів. Однак пошуком і дослідженням слоганів опікуюся не лише я, а й інші філологи та філологині, із робіт яких я доповнила нашу колекцію..." (Ольга Шарко)
Галина Мирослава. Січнева подорож на один день до Турку (Фінляндія) через Ґданськ та Сопот (Польща)
"Я страшенно хотіла побувати у фінському місті Турку. Не тому, що ця назва співзвучна з містечком Турка Львівської області в горах, де колись я мала нагоду побувати й де зустріла прекрасних людей, які нас трьох прийняли на дві ночі й зробили незабутньою ту мандрівку. Не тому, що Фінляндія — країна Санта Клауса чи Мумі-тролів, а в Турку є парк Мумі-тролів, хоча це теж цікаво. Причин було декілька. По-перше, коли була студенткою третього курсу, під час зимових канікул їздила до Карелії, ми зі студентським театром тоді трохи побули в Сортавалі, двадцятитисячному містечку на північному березі Ладозького озера, що знаходиться в 30 км від фінського кордону, а потім багато часу віддали мандрам, часто на лижах, з села, я б назвала їх хуторами, до села, впритул до кордону. Тоді я й закохалась у Карелію, цю своєрідну частинку Фінляндії, що опинилась у Росії ще в 18 столітті за Ништадтським миром між Московським царством і Шведською імперією..." (Галина Мирослава)
Історико-просвітницький проект «Бункер». Фільм 7. Брест-Литовський мирний договір (1918 р.)
"Вельмишановне товариство, після певної паузи ми продовжуємо висвітлювати для вас таємниці створення та прогресу у зйомках історико-просвітницького проєкту «Бункер». Тихими кроками ми зуміли добратися до сьомого випуску рубрики, котрий відкриває перед нами політичні баталії УНР, під час підписання Брест-Литовського мирного договору у 1918 році..." (Володимир Ухач)
Українські відповідники
У цьому розділі розглядаються такі питання:
- "Утвердительно кивать головой" та "озираться" - як висловити ці поняття українською?
- Як українською "проблема-пустышка"?
- Як перекласти "преподать урок"?
- До питань транслітерації власних імен із чеської мови
"Окрім Венеції й Тревізо, були ще дві свічечки на моєму новорічному тортику вражень. Обидві яскраві, водночас дуже різні. Перша — місто Верона біля підніжжя Альп на обох берегах річки з дивною назвою Адідже (а діджей де?), друга — найбільше озеро Італії, яке італійці називають Garda, українські джерела передають по-іншому — Гарда. Верона зачарувала. Я не могла собі уявити, вирушаючи у мандрівку, що ця таємнича донна (gentildonna) настільки мене вразить. Поведе, завербує, кожного разу ховаючи краї своєї сукні за рогом нового палацу. Все хотілось її наздогнати, весь час здавалось, що вера (стародавнє українське слово, що означає напевно) вона, а ні. Не здогадувалась, що йтиму по біло-персиковому мармуру вуличних хідників майже від моменту виходу з нашого автобуса на автостанції. Це дивне відчуття великої зали просто неба, у якій хочеться кружляти між будівлями й насолоджуватись митями, торкатись очима, вчувати вухами, брати до серця. Дихати усім тілом, видихаючи повільно і вдихаючи глибоко, ступати по персикових скибках мармуру й відчувати два тисячоліття за плечима..." (Галина Мирослава)
"Я барвиста веселочка,
Маю сім кольорів,
Засвітилась над селами,
Над лісами вгорі.
Житу жовтого кольору
Подарую в жнива,
Соковито-зеленого
Буде мати трава."(Слова Андрія М'ястківського
Музика Миколи Ведмедері)
Канікули - це найочікуваніша та найвеселіша пора для дітлахів. Це час розваг та захопливих пригод. Та після такого активного відпочинку потрібно знову повертатися до уроків. Тож як активізуватися та з легкістю повернутися до навчання, без істерик та примх?
Пісні, написані відомою українською поетесою Галиною Римар, – це красиві пісні про Україну, про рідну мову, про маму, про кохання, про новий рік, про зиму, про літо, про природу, про школу, про останній дзвоник.
"Які найдієвіші ліки у світі?
Обійми! Вам скажуть дорослі і діти.
Обійми! Обійми!
Обійми втамують і біль, і образу.
Обійми! Обійми!
Обійми, це те, що подіє одразу."(Наталя Карпенко)
"Наснилось калині,
Що хлопця любила.
Від згадки про те паленіли уста,
А вже ж і не літо, осіння сльота.
А вже ж і не осінь, холодна зима.
І вітер б’є в очі і сонця нема.
Наснилось калині,
Що хлопця любила.
З вогню в нього губи,
Її він голубив…"(Володимир Даник)
"Лев пишну гриву має.
Еге, кожний тікає –
Великий звір лякає."(Людмила Кибалка)
"Христос Воскрес!" - добірка дитячих пісень до Великодня (музика Миколи Ведмедері) - слова, ноти
"Гарна писанка у мене —
Мабуть, кращої й нема!
Мама тільки помагала,
Малювала ж я сама.
Змалювала дрібно квіти,
Вісім хрестиків малих,
І дрібнюсіньку ялинку,
Й поясочок поміж них..."
(Слова Катерини Перелісної
Музика Миколи Ведмедері)
"Добрий день, матусю-Україно!
Сходить сонце радості й добра.
Україно, я - твоя дитина,
Крапелька великого Дніпра."(Слова Наталії Рубальської
Музика Миколи Ведмедері)
"Ми маму вітаємо з святом.
Із святом, матусю моя!
Добра тобі зичим багато,
Щаслива хай буде сім’я!
Мамо, мамо,
Із святом, матусю моя!
Мамо, мамо,
Щаслива хай буде сім'я!"(Євгенія Сухина)
"Вельми несподівано за кілька днів до Нового року, саме на свої уродини, я отримала від своїх дітей дуже приємний подарунок — подорож до Венеції на святкування Нового року. Вранці 30 грудня великим автобусом на 63 місця, який туроператор Tango Travel вибрав для акційної подорожі, ми вирушили від зупинки неподалік львівського аеропорту до Венеції. Ніч перед тим видалась безсонною, тож дорогою я в'яло оглядала терени за вікном і подеколи дрімала. Чим далі ми їхали, тим зеленішими виглядали поля. У Закарпатській області Київстар раптом висвітив поряд з часом у Києві час у Закарпатті, що мене неабияк здивувало. Контроль на митниці нам пощастило пройти швидко й спокійно. Кожні три години автобус робив зупинки, як цього вимагають правила проїзду туристичних автобусів у Європі. Згодом ми в'їхали у вечірній Будапешт, яскраво прикрашений до різдвяних і новорічних свят. Родзинкою дороги перед нічною їздою до Італії стала зупинка в Будапешті. Самотньо блукати нічним Будапештом мені зовсім не хотілось, як і чекати наодинці на березі Дунаю повернення нашої групи з плавання корабликом, отож дозволила собі розкіш вечірньої прогулянки з келихом смачного угорського шампанського..." (Галина Мирослава)
Інга Квітка. "Казка про розумного щура"
"...Побачили воєводи, що король знову став колишнім, й впали перед ним на коліна. Дівчина розгубилася та подивившись на щура, який весело помахав їй хвостом та щез у траві, погодилася вийти заміж за короля. Вибачився король перед всіма за те, що ледь не почав війну, та відправився зі своїм військом назад додому. Наказав він покликати чаклуна до себе. Хотів його покарати, та його наречена попросила не робити цього. Махнула вона чарівною гілочкою перед чаклуном, і той замовк назавжди, бо не зміг побороти свою лють та подобріти.
А король замість війни прославився на увесь світ своєю добротою." (Інга Квітка)
"Квітка з твоєї долоні
проросла у моєму серці.
Тану в твоєму полоні
крапелиною в сині озерця.
Ніжність твоя до нестями
гладить моє волосся.
Серце ледь чутно співає,
райдужне двоголосся.
Звідки такі мережки
слів неймовірно ніжних?.."
(Марія Дем’янюк)
"Місячної ночі з води виходять русалки. Вони гойдаються на гіллі або танцюють на ясних галявах — бліді, тонкорукі, у білих напівпрозорих сорочках, з довгим розпущеним волоссям, у зелених вінках з осоки. Тільки в найстаршої русалки вінок з чудових водяних лілей. Біле латаття, або водяна лілея — то найпринадніша квітка наших озер і тихих заплав. Велика, сліпучо-біла, з золотою, мов сонце, серцевиною, вона далеко видніється серед води, мов царівна на зеленому троні. У різних народах склали чудові легенди про латаття, шанували його і навіть обожнювали. Давні греки вважали, що водяною лілеєю стала прекрасна німфа, і що ця квітка чарівна може наділяти людину красномовством. Німці різьбили її на лицарських гербах. Індіанці вірили, що біле латаття виникло з іскор зірки, яку збив стрілою молодий вождь. А в Україні розповідають печальну легенду, що водяними лілеями стали дівчата, яких гнали в неволю татари. Рятуючись від наруги, полонянки втопилися в глибокому озері, а на ранок виринули над плесом непорочним білим цвітом..." (Зірка Мензатюк)
"Кажуть, що його принесено в Україну на копитах татарських коней. Під час своїх набігів татари, перш ніж брати воду й напувати коней, кидали в озера й річки коріння аїру — для дезінфекції. І вода ставала придатною для пиття. "Літа Божого 1224 зі сходу сонця бігло за татарським копитом зілля татарське аїр", — пише Ігор Калинець, котрий склав багато віршів і казок про квіти. В Україні аїр не родить плодів — шкірястих червоних ягідок, як у себе вдома в Азії. У нас немає комах, що його запилюють. А проте він прижився, розрісся, облямувавши береги тихих озерець довгим і вузьким, мов шаблюки, листям. Його називають татарка, аїр, лепеха, шувар, а то навіть і цар-зілля (таке воно цінне). На Зелену неділю його запашними стеблами й листям застеляють долівку в хаті. Можливо, спочатку таким чином вдавалися до чарів: топтали ординське зілля, жадаючи потоптати й саму лиховісну орду..." (Зірка Мензатюк)
