Статті для дітей та батьків

 

"Поїзд віз до Рахова на Закарпатті повні вагони школярів, що зачудовано видивлялися на позолочені осінню гори. "Гляньте, крокуси цвітуть!" - почувся здивований вигук, і діти вкотре поприлипали до вікон. Справді, неподалік від колії, на темно-зеленій, посрібленій інеєм траві, серед мідяного опалого листя ясніли рожевувато-лілові квіти. Вони аж світилися посеред хрусткої паморозі - ніжні, беззахисно тендітні! "Яке диво..." - зворушено шепотіли дівчатка. Якби ось тут, серед листопаду, враз розквітнув яблуневий сад, то й він не вразив би дітей дужче. А дива, власне, й не було. То квітував пізньоцвіт, і квітував саме тоді, коли йому належить. За пізнє цвітіння він називається осінником, зимовником, морозовиком. Це дуже своєрідна рослина, такий собі упертюх, що все робить інакше, ніж інші. У пізньоцвіту свій календар, за яким весна для нього наступає восени. І припізніла бджілка в цю пору прилітає-таки до нього, бо інших квітів уже нема..." (Зірка Мензатюк)

 

"До нас журавлик прилітав,
Він гарні віршики читав
Про синє небо і весну,
Про Чорне море і Десну,
Про Україну – рідний край...
Ти ще раз, друже, прилітай!"

(Ігор Січовик)

Вікторія Стасів, студентка Львівської Політехніки, - творча та неординарна натура. Вона пише вірші для дітей українською та англійською мовами, втілює їх у папері, викладає на ютубі... Відтепер наші читачі можуть бачити твори Вікторії на "Малій Сторінці".

"Кожна людина формується не день, не лише в сім'ї, близькому оточенні, де знайомиться з традиціями, звичаями і звичками, вона вплетена в світові й локальні рамки часу. Хронологія подій, яка  підводить до розуміння витоків, без знань про окремі долі людей, які жили до нас на нашій землі, або живуть поруч, особливо шанованих за великий внесок у тій чи іншій царині, може бути витлумачена і сприйнята неправильно. Люди, які говорять до нас своїми голосами через свої дії, твори, вчать нас, коригують, гармонізують, допомагають зрозуміти себе і шляхи розвитку кожного особисто й держави в цілому в майбутньому.  Що може бути цінніше за людей?!" (Галина Мирослава)

 

"Над столом дзвеніла муха,
Аж заклало у нас вуха.
А вона усе літала
І дзижчала, і дзижчала.."
(Вікторія Стасів)

"Травень двері закриває,
Рік навчальний вже минув,
У школі дзвоник всіх скликає -
День останній вже прибув..."

(Вікторія Стасів)

"...І все-таки: що воно за чарівне тройзілля, про яке в Україні співали майже п’ять століть? Давні знахарі також казали, що хворим найкраще помагає трійне зілля, або ж троян, тобто суміш трьох. Часом брали аж дев’ять — тричі по три. Але знахарі використовували звичайні лікарські рослини. А в народі жили перекази про неймовірне, чарівне зілля, здатне творити дива. Чарівним вважали цвіт папороті, який відкриває скарби, дає знання про найпотаємніше. А ще є, казали, чудодійна розрив-трава. Її сила величезна — від дотику відмикаються замки (тому й називали її ключ-травою), розчиняються брами, розпадаються кайдани, а хижі леви чи злющі пси-ярчуки стають смирними, як ягнята. З нею можна добутися до скарбів за які завгодно мури! Ото б її бодай листочок — тим бранцям, що сиділи в турецькій неволі! Опали б з них кайдани, відчинилися темниці — і полинули б вони, вільні, як вітер, додому в Україну!.." (Зірка Мензатюк)

​"Липневого вечора ми верталися з полонини. Сутінки швидко густішали, як буває в горах, тому ми поспішали. Раптом стежка вивела на галявину, яка мов світилася в оточенні темних, аж чорних смерек. То ясніли великі сонячні квіти. Вони мали шорстке довгасте листя, такі ж шорсткі стебла і цвіт, схожий на ромашку з жовтими, жовтогарячими пелюстками. "Що це за зілля?" — спитала я в жінки, котра також вийшла з лісу. "Арніка, — сказала вона й додала: — Не рвіть її." Мені досі перед очима та мандрівка, та галявина, вологі пахощі вечора, таємниче мовчання смерек, легкий туман, що стелився низом, і сяйво арніки над туманом. Відтоді я закохалася в цю квітку..." (Зірка Мензатюк)

"У кінці літа на карпатських узліссях, на світлих у/галявинах, а то й де-небудь край дороги розцвітають чудові сині квіти, трохи схожі на дзвоники. Вони сидять попарно на рівних гнучких стеблах, і важко повірити, що ця досконала краса — дикоростучі кущі. Таж вони оздобили б і найвишуканіший квітник! Ліс у Карпатах вони теж прикрашають. Дивишся на них і дивуєшся: звідки знав Бог, творячи світ, що цей синьоокий тирлич так личитиме ранній гірській осені? Бо навряд чи можна додати щось краще до смарагдової отави, темно-зелених смерек і першого жовтого листя. А ще ним лікувалися, бо допомагав здолати не одну недугу. Щоправда, ліки з нього виходили гіркі, як сама гіркота..." (Зірка Мензатюк)

"Він справді схожий на мініатюрну копію дерева: струнке стебельце — немов стовбур, густе — мов крона. Але назвали його деревієм, скоріш за все, з іншої причини: тому що він твердий, аж дерев’янистий. Без ножа його важко зірвати, цупким стеблом навіть можна порізати пальці. Росте деревій усюди, де не глянь, — на узліссях і галявинах, на луках і в полі, попри дороги та у дворах. Часом луки аж білі від розквітлого деревію, так рясно його насіялося. Назв у нього теж багато. Він і деревник білий, і білоголовник — тому що цвіте білим цвітом. Він і кашка, і пижмочка, бо справді трохи схожий на пижмо. Він і тисячолисник, бо листок ніби складений з тисячі дрібненьких зелених ниточок..." (Зірка Мензатюк)

Завдання. Вивчення літер А, Д. Ознайомлення з поняттям складу. Умовні позначення голосних і приголосних звуків, числа і цифри 1.

 

"За що її так прозвали? Ніби ж нічого дивного в ній 'нема. Висока - так мальва вища; довго й рясно цвіте, але серед рослин це теж не рідкість. І росте по всій Україні, кожен бачив її та знає. На лузі чи в степу над різнотрав’ям, над різнобарв’ям вона стоїть і сяє жовтим цвітом, немов струнка свіча. „Царська свічка”, - кажуть на неї. Один із видів (а їх майже 20) має назву вечерниця - так і повіває від неї вечоровою сутінню. У цього виду, на відміну від інших, квіти жовто-фіолетові, що своєю барвою нагадують теплий літній вечір. Дивину називають коров’яком, ведмежим вухом, адже листя в неї м’яке, повстисте, аж сиве від густого опушення, справді, наче вухо звіра. У дотепній назві „ведмеже вухо” незрівнянна поетеса Ліна Костенко побачила образ радянської імперії, незграбної, справді ведмежої поліційної держави, наскрізь просякнутої підслуховуваннями й доносами..." (Зірка Мензатюк)

"Чарівна купальська ніч! Папороть творить дива, та й інше зілля стоїть у розповні сили й цвітіння. Тому рано-ранесенько, вдосвіта жінки-знахарки йшли на некошені луки, у далекі звори, де кури не допівають та пси не догавкують, і рвали цілющі трави. Шукали звіробій, або Іванів цвіт, іванок. Збирали кмин, чебрець, деревій, полин, ромашку-рум’янок, інше лікарське зілля - хто яке знав. Це було дуже урочисте дійство, прадавня магія збирання. Плив ранковий туман, будилися птахи, ліс огортав прохолодою й острахом. Зілля зростало не саме собою, його випестовували лісовики та русалки, - а що, як котра підглядає з кущів? Рука вибирала стебла звіробою, він рясний та хороший, жовті пелюстки мокрі від роси, а вуста шепотіли замовляння: „Святий Аврам орав, Ісус Христос насіння давав, а Господь сіяв, а Мати Божа поливала та всім православним на поміч давала...” Рвали зілля до схід сонця, найдалі - поки спаде роса. Врешті, дозволялося збирати його тиждень до Івана і тиждень після, а ще перед святом Трійці та Маковея. Набравши зілля, його несли до церкви святити, а вже свячене брали на лік. Найбільш цілющим був звіробій..." (Зірка Мензатюк)

"Ліс без папороті - не ліс. Внизу, де простелилося мереживо густої тіні й сліпучих сонячних плям, там, дивись, неодмінно й вона: мов панночка на балу, похитує віялом тонко різьбленого листя. І хоч би які нам були милі пахощі суничних місцинок, медовоцвітих галяв, проте запах лісу - це, безперечно, прохолодний вільглий дух прілого листя, грибів і - папороті. Здебільшого чарівними народ вважає рідкісні або й небувалі, вигадані рослини, як едельвейс, аконіт чи казкова розрив-трава. Папороть до рідкісних не належить. А проте саме вона - найвідоміше, найчарівніше зілля нашої землі. Вірніше, її таємничий цвіт, що нібито з’являється в ніч на Івана Купала..." (Зірка Мензатюк)

		ЗМІСТ ПОВІСТІ: 1.ОСІННІЙ РАНОК 2. ОДИН НА ОДИН 3. ПЕРЕСЛІДУВАННЯ 4. СОН 5. САМОНАВІЮВАННЯ 6. ВЕЧОРНИЦІ 7. ПОБАЧЕННЯ 8. НЕВДАЛА  ВИГАДКА 9. НОВОРІЧНЕ  БАЖАННЯ 10. ПЕРЕЖИВАННЯ ЕЛЬКИ 11. ПОРЯТУНОК 12. З ВОРОГА В ДРУЗІ

"Отож торгова база. І там невеликий магазинчик, де можна придбати – цукерки, печиво та й інші товари. Саме там і стаю свідком ось такого діалогу. Одна мила жіночка (ну, мабуть, крутий любитель солодощів...) звертається до продавчині: "Я бачу, що у вас є... і «пристойні» цукерки «Червоний мак», і «непристойні»... Отож ви мені зважте стільки-то грамів «пристойних» цукерок «Червоний мак»!" Погодьтесь, що цікава постановка питання. Бо у нашому суспільстві питання «пристойності» завжди мали помітний відгук. Придивляюся до цукерок, що продаються. І які ж ціни на них. Є серед цукерок і  «Червоний мак». А це марка цукерок відома ще з часів Союзу. І цукерок з назвою «Червоний мак» аж два види. Один «Червоний мак» коштував трохи більше восьмидесяти гривень за кілограм, а другий відповідно більше ста шестидесяти гривень... І ні у мене та і, мабуть, у читачів не виникне сумніву, які ж саме з цукерок під назвою «Червоний мак» вищезгадана поціновувачка солодощів віднесла б... до «пристойних». Цукерок «Червоний мак» я не придбав – ні «пристойних», ні непристойних. А вже потім у іншому районі міста на одному з супермаркетів, що належав до відомої мережі, бачу повідомлення про акцію..." (Володимир Даник)

 

"Час минає швидше, ніж я встигаю у ньому пожити. Один тиждень змінився іншим, відколи я вирушила на 3 дні з дому, повернулась більше, як пів тижня тому, а відчуваю, що подорож була начебто у минулому житті... „Кра, кра, кра, ворона, дітям кашку варила”. Металевою пташкою літака, цього разу Ryanair, залетіла і я собі до Кракова, як те маленьке воронятко, щоб скуштувати смачнющої кашки, якою гостинний Краків щиро готовий ділитися. Вистрибуючи почуттями з невпорядкованих спогадів, починаю відмотувати назад свій сувій з останніх годин у Кракові, коли виїжджала з ледь мокрого і майже порожнього нічного міста, тепло освітленого і гостро забарвленого у весну, що пахне поезією і літературою загалом..." (Галина Мирослава)