Поліна Придибайло. "Велика Таємниця Фей" (казка, записана мамою)

 

 

Поліна Придибайло

Велика Таємниця Фей

(Казка, записана мамою)

Увечері від весняної перевтоми на городику я не мала сил вигадувати казочку, тож дитина сказала:

- Добре, сьогодні казочку складатиму я!

Погладила маму по голові своїми добрими-добрими рученьками й стиха, загадково почала:

- За глибокими морями, за високими хмарами є прегарний казковий сад, у якому живуть феєчки. Це - їхній чарівний сад. Дуже гарний! І вся добра магія, яка є на всіх землях, скрізь - то звідти, з того дивовижного саду!

- Вона дуже могутня?

- Вона здатна здолати все зло.

- А як же вона діє?

- Якщо людині якійсь препогано, дуже-дуже сумно, то прилітають феєчки, забирають її у свій сад і дають фрукти на кожен день. Але не прості фрукти, а чарівні, щоб добре жилося тій людині, щоб вона повірила в себе, у щастя.

- А якщо це нещира людина?

- Феєчки про все-все знають. Якщо це погана людина, то вони спочатку частують її фруктами добра. І вона стає доброю.

- Он як!

- Так. А вже коли люди мають повертатися додому, то феєчки посипають їх пилком забування для того, щоб вони ніколи не згадали, що тут були.

- Чому?

- Щоб вони не пам’ятали, що були у феєчок, і як добиратися до саду... Бо люди розкажуть про феєчок, про сад, що їхнє королівство там є. Будуть хвалитися: "А я, а я там був!"

- Феї не люблять хвальків?

- Ні, не люблять.

- А цікаво, звідки ж береться цей чарівний пилок?

- Це почалося давно! У феєчок є сивий чарівник фей, який колись довго-предовго мудрував і врешті створив чарівне дерево. Воно було найпершим у саду. Замість кори у нього - пилок, який весь час оновлюється.

- Ого! А чарівник дуже старенький?

- Дуже, але його дерево омолоджує.

- Як?!

- Ну от коли дідусь підходить до дерева переконатися, що все добре, воно із вдячності своїми листочками гладить його по сивому волоссю і щедро сипле на нього пилок молодості - і він молодшає. Тільки волосся так і лишається білим... І він ніколи не помре! І всі феєчки ніколи не помирають!

- Це добре.

- А найцікавіше, що у різних частинках цього незвичайного дерева твориться різний пилок!

- А як же його збирають?

- А під деревом стоїть багато-багато відеречок, і з підписами, де який пилок. А він сам туди сиплеться. Коли посуд наповниться - відерце закривається. А на його місце стає нова посудинка! Усім дерево керує. І от коли феям треба якийсь пилок - забувальний, лікувальний, будувальний, прикрашальний чи ще якийсь - вони набирають собі його у манюсіньке відеречко й летять творити Добро.

- І все це - з одного дерева?

- Саме так!

- А інші дерева теж творять пилок?

- Ні! Таке дерево - лиш одне, найстаріше!

- А які всі дерева?

- Вони дуже гарні, дають смачні і корисні плоди.

- А як про них дбають?

- Дерева відчувають, що їх люблять, цінують - і ростуть гарно, їм добре в королівстві.

- Спасибі тобі, Поліночко! Я відчула себе, як у дитинстві, маленькою, спокійною і захищеною!

- Доброї ночі!

- Доброї ночі, моя донечко!!

(У ту нічку, друзі, мені снилися Казкові, премилі сни! Мама Поліночки Галина Римар)

(23.04.2020 р.)

Казочку надіслано спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

 

Дивіться також на "Малій Сторінці":

 

Проба пера (блог авторів-початківці)

У цьому розділі пропонуємо твори наших юних авторів, які пробують свої сили у літературі. Можливо, їх оповідання чи казочки - недосконалі з точки зору літературних критиків, але вони наповнені глибоким смислом, який ми хочемо донести усім нашим читачам.

 

 

 

 

 

Українські казки для дітей

Чимало українських письменників творили казки. Серед них Іван Франко, Леонід Глібов, Марко Вовчок, Леся Українка, Олена Пчілка, Юрій Федькович, Григорій Квітка-Основ’яненко, Левко Боровиковський, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Юрій Федькович, Іван Наумович, Василь Сухомлинський та багато-багато інших.  Всупереч труднощам історичного шляху, українська літературна казка розвивалася і свідчила про те, що в мистецьких пошуках українські письменники йшли в ногу з письменниками Європи і світу.