Ганна Максимович. "Сорока-скрекотушка"

  Ганна Максимович

Сорока-скрекотушка
     
Непосидлива сорока
Всі новини перша знає,
Скрізь проникне гостроока,
Причаїться й споглядає.
Щось почує чи побачить,
Похвалитись зразу хоче,
Між гілками прудко скаче
І базікає, тріскоче:
 
- Скре-ке-ка! Скре-ке-ка!
Ухопила їжачка
Нерозважлива лисиця.
Їй тепер всю ніч не спиться:
Язика сколола дуже,
Їжачкові це байдуже.
Скре-ке-ка! Скре-ке-ка!
Поколола язика!
 
Хоч їжак - звірок маленький,
Та голки його гостренькі.
Це тепер лисиця знає,
Їжачка не зачіпає.
 
- Скре-ке-ко! Скре-ке-ко!
У зайчихи молоко
Пригоріло у горнятку,
Тож тепер малі зайчатка
Будуть плакати голодні
І не їстимуть сьогодні.
Скре-ке-ко! Скре-ке-ко!
Пригоріло молоко!
 
Та зайчиха, добра мати,
На город пішла із хати,
Принесла їм капустину
І великі дві морквини.
А морквини солоденькі,
А зайчатка веселенькі.
- Скре-ке-ку! Скре-ке-ку!
Щось ведмідь несе в мішку!
Може це крупа на кашу,
Може мливо на кулешу,
Може меду діжка повна
Чи на ковдру тепла вовна?
Скре-ке-ку! Скре-ке-ку!
Що ведмідь несе в мішку?
 
Скрекотуха не вгавала,
Так хотілось їй все знати,
Тріскотіла, скрекотала:
- Що в мішку? Як відгадати?
 
А ведмідь аж розізлився.
- І без тебе натомився.
Відчепися, довгохвоста,
Накричалася вже вдосталь.
І поніс мішок в хатину,
А сорока до шпарини
Гострим оком припадає
І в хатину заглядає.
А в хатині темно-темно.
Підглядати - це нечемно.
- Скре-ке-ке! Скре-ке-ке!
Білка печиво м’яке
Випікала із горішком,
Білченятам дала трішки,
Решту склала у торбинку -
Ласуватимуть узимку.
Скре-ке-ке! Скре-ке-ке!
Їли печиво м’яке!
 
Мама-білочка руденька
Дуже гарна господинька.
Тут грибочки на шнурочку
В’януть, сохнуть у тіньочку,
А горішки у корзині
Заховались на соснині.
Те, що влітку під ногами,
Взимку буде під зубами.
 
- Скре-ке-ки! Скре-ке-ки!
Взув лелека чобітки.
Гордовито походжає,
Довгу шию витягає.
Вже не раз пройшов по колу,
Переміряв кроком поле:
Бо лелеці треба знати,
Як це поле засівати.
Скре-ке-ки! Скре-ке-ки!
Червоненькі чобітки!
- Тут посію жменю гречки,
Хай не буде суперечки.
Там - мішок великий проса,
Покладу його в покоси.
А ось там нехай пшениця
Виростає, колоситься;
Будуть прянички смачненькі
Для усіх дітей маленьких.
 
 Скре-ке-кі! Скре-ке-кі!
Черевички не такі,
А барвисті зозулині
Зацвіли в ясній долині.
Та зозулька ще не знала,
У лісах «ку-ку»  кувала.
Не завадило б сказати,
Хай летить їх приміряти.
Скре-ке-кі! Скре-ке-кі!
Черевички не такі!
 
Золотаві черевички
У долині біля річки
Красотою всіх чарують,
Аромат п’янкий дарують.
Це душа землі, це диво,
Вберегти їх ще можливо.
Хай рясніють, зацвітають,
Землю-матінку квітчають!
 
А О  У  Е  И  І –
Всі ці звуки голосні.
Так сорока скрекотіла,
Як дібровою летіла.
Все, що бачила, що знала,
Вам, малята, розказала.