Статті для дітей та батьків

"Хмарки — гойдалки для мрій,
Ти поглянь на них мерщій:
Там блакитне сяйво ллється,
Небо золотом сміється,
Сонце в центрі каруселі
Вертить промені веселі."

(Марія Дем'янюк)

 

 

"Непосидлива сорока
Всі новини перша знає,
Скрізь проникне гостроока,
Причаїться й споглядає.
Щось почує чи побачить,
Похвалитись зразу хоче,
Між гілками прудко скаче
І базікає, тріскоче..."

                                           (Ганна Максимович)

"Руки мамині найтепліші.
 Як мені їх не любити?
Ще до року мене вчила
Слово "мама" говорити.
Кожен з нас це пам'ятає
І вшановує віками:
Найтепліші руки можуть
Бути тільки лиш у мами."

(Вікторія Стасів)

"Я народилась і зростала на Опіллі, у мальовничому краї чудових лісів та зелених лук, цілющих джерел і гомінливих струмочків, чистих озер та річок; у милому для ока краї, де людина живе в гармонії з природою, де відчувається природна чистота води та повітря. В нашій родині завжди шанобливо ставились до природи та навчали  дітей бачити і відчувати її красу. Це формувало мій світогляд. Тепер вивчаю історію культури України." (Ганна Максимович)

 

"...Хочемо познайомити вас з однією дуже славною і доброю людиною, яка змогла своїм люблячим серцем і щирою вдачею перемогти багато незгод у житті. Ми збираємося вам розказати надзвичайну історію життя маленького хлопчика, який народився у простій сім’ї, але став відомим на весь світ… Це Іван Огієнко. Він прожив довге і насичене подіями життя. Щомиті пам’ятав про те, що треба зберегти у собі відчуття дива. Бог дав йому такий довгий вік (90 років і 3 місяці ) задля того, аби він встиг багато зробити для України, щоб ім’я нашої Батьківщини знали в усьому світі й захоплювалися нами, українцями. Через усе своє життя проніс Іван Іванович у серці справжню синівську любов до рідної Україноньки. Вам же цікаво дізнатися про цю непересічну особистість? Тоді ми почнемо розповідь!.." (Кученко Дарина)

 

У цьому блозі шановні читачі бачитимуть усі новини, опубліковані адміністрацією інтеренет-ресурсу "Мала Сторінка".

 

 

 

 

 

"Їжак - знаний музикант,
Мав до музики талант.
Коли скрипку в руки брав,
Ліс йому пісні співав.
Всі навколо завмирали
І йому аплодували."

(Вікторія Стасів)

Читайте цікаві казочки до Великодня, створені українською письменницею Марією Солтис-Смирновою: "Великодня казочка про Кролю", "Великодня казочка про Куця", "Кошик", "Пасочка", "Історія одного яйця. Казка до Великодня".

 

"Тихий літній ранок
На сопілці грає,
Півник на паркані
Пісеньку співає.
- Прокидайтесь люди,
День новий стрічайте,
Але працювати
Теж не забувайте."
(Вікторія Стасів)

"Принцеса присіла на березі моря біля бронзової Андерсенової Русалоньки, створеної Едвардом Еріксеном, і задивилася у воду. Хвильки одна за одною неспішно линули до берега і заколисували її думки. Вона дуже сумує за отчим краєм, своїми рідними, бо такі незвичні інші традиції, мова... І тут їй стало спокійно. Згадалося, як казку про Русалоньку їй малій читала вдома, в Україні, мила матуся. Вона спілкується з ненею майже щодня й кілька разів на рік за можливості провідує її. Сьогодні вихідний, тож Іванна зі своїм чоловіком прилетіли зі Стокгольма, столиці Швеції, до Копенгаґена - столиці Данії (тут лише годинка льоту). У Габріеля задзвенів телефон, він чемно вибачився й відійшов поспілкуватися з кимось, а Іванна слухала звуки моря. Вона любить воду. І польоти..." (Галина Римар)

"Має білочка синочка:
Довгий хвостик, сині очка.
Залюбки іде до школи,
Не запізниться ніколи.
Мамі він допомагає
І талант до всього має.
Гомонять усі і всюди:
- З білченяти будуть люди."
(Вікторія Стасів)

"Нині свята Великодні
І співає гучно дзвін,
А у кошичку духм'яні
Пасочки, ковбаска, хрін.
Масло, писанки чудові,
Шинка, хлібчик і сирок,
Сіль і свічечки воскові -
Все кладу під рушничок."
(Вікторія Стасів)

"Орнаментальна ознака –
Творити об'єктивний світ.
Щира душа –
Любові світ;
Щира душа –
Це Духовна краса,
Мов чисті небеса."

(Людмила Кибалка)

 

 

"Бджілоньки ґаздують ґречно,
нектар носять з квітів гречки.
Сіли на калини ґронце,
ще й на аґрус під віконце.
- Хто це? - гусонька пита. -
Це ґі-ґе-ґе-ґедзь літа!
- Ґава гусці каже: - Ні!
То не ґедзь, а бджілоньки!"

(Галина Римар)

"Ніч приїхала в кареті
У блакитному береті.
У красивих чобітках
По слизьких ішла стежках.
Заглядала у двори,
Хто не спить ще з дітвори.
А маленьких колисала,
Одіяльцем накривала."
(Вікторія Стасів)

"Яким би тривожним не був час, у якому ми живемо, а ми його так чи інакше намагатимемось осягнути. Чи нині – у процесі розвитку подій. Чи потім, коли усе це стане спомином. Колись, у часи горбачовської перебудови, тиражі літературних журналів зашкалювали. Бо і у тих часах, і у змісті видань було немало новизни. Та і читач мав більші можливості долучитися до журналів. Але ж важливість журналів усе ж визначається не тільки тиражем і тим, чи дуже бідують читачі, що хотіли б журнал прочитати. Бо сила видання, як не поглянь,  у силі його прикладу. У глибині змісту. Та і у самому факті існування журналу. Бо саме це одна з координат, що визначають духовний та інтелектуальний потенціал суспільства. На нинішньому нелегкому етапі, певна річ. Бо самою «розважалкою» і примітивом не відбудешся. Як би той слизький і ядучий примітив не розхвалювали! Ось такі думки були у мене, коли я і переглядав, і читав журнал «Березіль». №3 за 2019 рік... Бо журнал – це така різнопланова річ, що її читаєш у різний час. Щось відразу ж... А до чогось повертаєшся з часом..." (Володимир Даник)

"Чи ви знали, милі друзі,
Про театр лісовий?
Найвідоміший в окрузі,
Чародійний і смішний.
Вовчик там за режисера,
А лисиця – за суфлера,
А актори всім відомі –
Зайці й миші гонорові..."
(Ірина Гарванко)

"В українських піснях та казках траву неодмінно називають шовковою: "Жала Марійка шовкову траву, ой рано!" І таку ж народну назву має найгарніша трава українського степу — ковила. То незрівнянна картина, коли проти сонця хвилюються її довгі пухнасті остюки — ніжні, тонкі, переливчасті, наче зблискують срібні шати, наче струменіють коштовні шовки! Багато мандрівників залишили захоплені описи ковилового степу. Але в наші дні побачити таку красу можна лише в заповіднику. Степи давно розорані, і ковила росте хіба що на непридатних для хліборобства землях. Але й там їй загрожує небезпека: молоді стебла залюбки випасає худоба. Це вже потім, коли ковила викине насіння, пастухи обминають її..." (Зірка Мензатюк)

"Доброго дня, мої шановні читачі та читачки, а також особи поза гендерною бінарністю. Багато хто чекав від мене коментарів щодо нової редакції правопису й Закону про мову ще з торішніх подій, але я жодним чином не коментувала цю ситуацію, окрім як у репліках під постами знайомих людей. Бо коментувати особливо нема чого. Цей закон жодним чином не посягає на мої права як двомовної українки (усе своє життя я прожила в Києві і двомовному середовищі й росла в двомовній сім’ї, кому цікаво). Моя єдина претензія до цього Закону полягала в тому, що він неефективний..." (Ольга Шарко)

"А от справді. Хто може жити в підвалі? Ну, крім гномів, про котрих знають навіть самі маленькі діти. Правда дорослі вважають, що гномів не існує, але ж ми з вами знаємо, що це не так. Взяти хоча б нещодавню історію про молодшого гнома Йолу, що врятувала Русану й Данилка від злого птаха. А ще в підвалі цілком може оселитися павучок, або мишка випадково виявить у підвалі щось їстівне та вирішить залишитися ненадовго погостювати. Ну а вночі в підвал завжди забирається темрява. Така велика, що ледве поміщається в підвалі, і страшна, як тисяча найстрашніших страховиськ... Тому, я зовсім згодна з Русею, яка упевнена в тому, що люди придумали лампочку, бо їм було страшно ходити вночі до підвалу. А автомобіль люди придумали, бо їм набридло котити візок із продуктами з гіпермаркету додому через усе місто. А будильник придумали лишень для того, щоб можна було виправдовувати свої запізнення до школи чи на роботу. Адже так?" (Раїса Гончарова)