Юрій Атаманюк. Інтерв'ю з українською майстринею-писанкаркою Іриною Михалевич для газети «Час і Події» (м. Чікаго, США) від 15 квітня 2020 року


Ірина Михалевич: «Писанка повинна бути м’якою, природною, приємною для ока»

Інтерв'ю з українською майстринею-писанкаркою Іриною Михалевич від 15 квітня 2020 року

(автор: Юрій Атаманюк, Львів. Спеціально для газети «Час і Події» (м. Чікаго, США), номер #2020-16)

 


Майстриня-писанкарка Ірина Михалевич презентує свою книгу Українська народна писанка.
На світлині: Майстриня-писанкарка Ірина Михалевич презентує свою книгу «Українська народна писанка».


 
Старі люди в Україні кажуть: «Допоки в народі пишуть писанки, доти буде існувати світ». Перефразовуючи, те ж саме можна сказати і про Україну. Допоки в Україні будуть писати писанки, доти вона буде жити. Судячи із сьогоднішнього стану писанкування, Україна буде жити вічно.
Після відновлення української держави в 1991 році почала відроджуватися традиція писанкарства. В західній Україні ця традиція відродилося дуже швидко, бо насправді вона тут і не припинялася, просто існувала в часи переслідування напівтаємно. Поступово відродження писанкарства стало поширюватись на всі регіони України.
Активно відроджується писанкарство в Кіровоградській області. Великий внесок у відродження цієї древньої української традиції вкладає молода майстриня писанкарства з міста Олександрії Ірина Михалевич. Писанкує майстриня уже дев’ять років. За цей час встигла зробити дуже багато. Про все це її розпитав кореспондент газети «Час і Події» Юрій Атаманюк. До слова, через чотири дні після інтерв’ю Ірина народила сина, з чим її щиро вітаємо!

 

Майстриня-писанкарка Ірина Михалевич в гуртку Іграшка-сувенір.
На світлині: Майстриня-писанкарка Ірина Михалевич в гуртку «Іграшка-сувенір».

 

– Ірино, Ви народилися і виростали в регіоні, де писанкарство в радянські часи майже вимерло. Коли ви вперше довідалися про це рукотворне диво?

– Про таке явище я знала ще з дитинства, але побачити живої писанки не доводилось, хіба що тільки по телевізору. Навіть майстрів не зустрічала, хоча не можу сказати, що їх в нас не було в той час.

– А може Вам розповідали про таємний розпис писанок на Кіровоградщині в часи СРСР?

– Нещодавно я побувала в селі Хмельове Маловисківського району, що неподалік мого селища Смоліне, на зустріч з творчою громадою села. На нашу зустріч прийшла старша бабуся і розповідала, що у дитинстві її бабуся вчила розписувати писанки. Тобто це було в радянський період. Згадала, що писали тоді на гусячих яйцях, але орнаментів не могла пригадати.


Майстриня-писанкарка Ірина Михалевич. Авторські писанки (барвник - ягоди бузини).
На світлині: Майстриня-писанкарка Ірина Михалевич. Авторські писанки (барвник - ягоди бузини).


– Що Вас наштовхнуло взятися за писанкування і коли це сталося?

– У січні 2011 року дніпровська журналістка Юлія Підгола подарувала мені дуже цікаву книжку Юлії Датченко «Писанки Катеринославщини». Ця книжка справила на мене сильне враження, і мені дуже захотілося розписати писанку. У Києві замовила писачок та анілінові барвники, і з допомогою книжки, рядок за рядочком, розписала свою першу писанку. Досі пам’ятаю той день – 29 квітня 2011 року. Тоді в мене на руках була трьохмісячна донька, а мені було 25 років. Тобто це не були дитячі спроби.

– Наскільки легко чи складно було навчитися? Чи не виникала думка кинути цю справу, мовляв, нічого не вийде?

– Хотіла кинути писанкування тричі, бо спочатку то одне не виходило, то інше. Наприклад, не могла правильно зрозуміти як підготувати яйце, як його видути, щоб воно було чисте зсередини і були акуратні отвори. Це було для мене дуже складно, і я подумала, що коли потрібно так багато часу, то може й не варто братися. Але потім знову до цього поверталася, і після третього разу, освоївши всі технічні моменти, більше не припиняла писанкувати. Це триває уже рівно дев’ять років.


Майстриня-писанкарка Ірина Михалевич. Відтворені бесасарабські писанки з колекції Володимира Ястребова (барвник - цезальпінія).
На світлині: Майстриня-писанкарка Ірина Михалевич. Відтворені бессарабські писанки з колекції Володимира Ястребова (барвник - цезальпінія).


 
– Цікаво, а до заняття писанкарством Ви були причетні до якогось виду мистецтва?

– До того в мене були інші рукодільні вподобання. Серед них переважало бісероплетіння. Але ця галузь – широка. Тут можна робити не тільки браслети, ґердани, сережки чи навіть якісь невеличкі сюжети, але й все, що завгодно. Зрештою, можна виплітати дерев’яні яєчні заготовки. І коли я, власне, дійшла до цього етапу, то мені настільки сподобалось працювати з формою яйця, що поступово це переросло в інтерес до писанки.
А ще в дитинстві у мене був потяг до малювання. Змальовувала усе, що потрапляло на очі.

– А коли Ви пройшли навчання, і вже була якась початкова досконалість, який ви обрали напрямок: писанки регіону, всієї України чи свої авторські?

– Починала з традиційних писанок Катеринославщини. Катеринославщина – це нижня Надніпрянщина, а в нас тут вважається середня Наддніпрянщина. Наші писанки схожі до катеринославських, тобто теж з крупними орнаментами. Пізніше почала цікавитися іншими писанками, зокрема – подільськими, покутськими, гуцульськими, космацькими, поліськими. Тобто найбільше крутилася навколо традиційних. Коли багато всього перепробувала, почала придумувати власні композиції. Та все ж таки мені більше подобаються традиційні зразки.

– Чи пробували розписувати космацькі і лемківські?

– Якщо говорити про технічне виконання космацької писанки, то нічого там складного немає. Просто треба наполегливо сидіти, працювати, бо лінії дуже тонесенькі. І потрібні відповідні писачки, а не ті, якими я користуюся. У мене стандартний заводський писачок із середньою товщиною лінії. Гуцули, знаю, самотужки виготовляють писачки різних розмірів. Я користуюся писачком одного розміру, і намагаюся відтворювати ним лінії різної товщини. Електричним писачком не користуюся взагалі і навіть ніколи не пробувала.
Лемківські писанки виглядають простими, а розписувати їх дуже складно. Писанкар з Коломиї Олег Кіращук подарував мені спеціальні манікюрні шпильки з шилом на кінчику і з їх допомогою розписую.


Майстриня-писанкарка Ірина Михалевич. Авторські писанки (барвники - чорнобривці, гайлардія, мальва, цезальпінія, чорниці).
На світлині: Майстриня-писанкарка Ірина Михалевич. Авторські писанки (барвники - чорнобривці, гайлардія, мальва, цезальпінія, чорниці).


– Ви також займаєтесь реконструкцією писанок. Зокрема, відома реконструкція у Вашому виконанні з колекції Володимира Ястребова. Що це за писанки?

– Володимир Ястребов – науковець, дослідник, викладач училища з Єлисаветграда, котрий займався дослідницькою працею в другій половині ХІХ століття. Він зібрав унікальну колекцію писанок. Я ніколи не бачила таких зразків в інших колекціях центральної України. Він не був писанкарем, а тільки збирав зразки. У ХІХ століття був бум на збирання фольклору. Цим займалися також такі відомі особи як Микола Сумцов, Євгенія Ярошинська, Катерина Скаржинська. Хтось їх збирав і надсилав, а хтось опрацьовував, робив замальовки. Але Володимир Ястребов відзначився особливо, бо він все це сам опрацював. У нього є низка наукових статей про писанки. Його колекція нараховувала 435 зразків з різних повітів, зокрема з Херсонської губернії та Єлисаветградського повіту. Також є бессарабські зразки (теперішня Одеська область) і дещо навіть з Молдови. Правда, багато замальовок загубилося ще за його життя, а до нас дійшло всього 124 зразки. Тобто самих писанок-оригіналів не збереглося. Здається, одна тільки дійшла, і то побита. Колекція писанок Ястребова ввійшла до каталогу Кульжинського.
Я відтворила всю колекцію і передала у Кропивницький обласний краєзнавчий музей.

– Зараз писанкарі надають перевагу хімічним барвникам і майже не користуються рослинними. У вашому випадку – навпаки. Чому вони Вас так цікавлять?

– Переважно використовують так звані анілінові, порошкові барвники. Їх можна швидко приготувати і досить довго користуватися. Вони не втрачають свої властивості, і в цьому плані воно вигідно. В перший рік писанкування я теж користувалася цими барвниками, але мені не подобається сама колористика анілінових фарб. Вони там занадто яскраві і неприродні. Мені здається, що це навіть не писанка, а її модель. Писанка повинна бути м’яка, приємна для ока, природна. Рослинні барвники приємні, пастельні, мають багато відтінків.
Коли читаємо інструкцію анілінового барвника і там написано, що він, наприклад, червоний, то там без варіантів. Буде яскраво червоний або темніший. А якщо фарбувати природніми барвниками, то це будуть різні відтінки червоного, в залежності від рослини. Червоний колір дає і кошеніль, і цезальпінія, і марена, і багато інших рослин. А якщо поєднувати барвники, то вийде або кармазиновий відтінок, або малиновий, або вишневий. Також може вийти червоний колір з якимось відблиском. Якщо писанка чорна, то вона буде відблискувати зеленим або синім полиском. З тими барвниками дуже цікаво працювати, бо ніколи не знаєш наперед, який отримаєш результат. Анілінові барвники не дають ніяких несподіванок, бо на пакетику відразу зображено майбутній колір.


Майстриня-писанкарка Ірина Михалевич. Авторські писанки (барвники - ряст, бирючина, бузина).
На світлині: Майстриня-писанкарка Ірина Михалевич. Авторські писанки (барвники - ряст, бирючина, бузина).


– Але приготування природного барвника завдає багато труднощів і забирає час. Як Ви справляєтесь з цією копіткою роботою?

– Це дуже цікаво, а коли цікаво, то й не шкода часу. Це може бути свіжа рослина, а може бути засушена чи заморожена. Тут насправді не все так сутужно як може здатися. Уже з березня можна починати фарбувати свіжими рослинами. Наприкінці березня з’являється кропива, але оскільки у нас зараз зими м’які, то ще раніше. Поки ми працюємо з кропивою, за той час підростає цвіт форзиції. Ця рослина цвіте гарним жовтим кольором. Після неї розпускаються сережки на березі. Трошки пізніше розцвітає клен. Тобто, не встигаєш ще з тими закінчити, як тут уже наступна з’являється і так воно йде з місяця в місяць аж до осені. А восени вже є чорнобривці, мальва, гайлардія.
Паралельно з використанням свіжих барвників їх можна засушувати і заморожувати. Заморожую в основному ягоди. Збираю бузину, шовковицю, купую чорниці. Заморожені ягоди не втрачають своїх фарбувальних властивостей. Тому в будь-який час взимку їх можна витягнути і фарбувати, долучаючи до них засушені рослини. Цікавою є ягода з бирючини. Вона вважається отруйною, тому її птахи не споживають і люди не зривають. Бирючиною висаджують живопліт на площах, скверах, алеях міста – як прикрасу. Ці ягоди не в’януть і не псуються після заморозків. Навпаки, коли настають морози, то вони краще зберігаються, наче законсервовуються. Ця ягода дає смарагдовий і сіро-блакитний відтінок. Також я зауважила, що коли використовувати ягоду бирючини до морозів, то вона дає один відтінок, а після морозів – інший. І її не потрібно тримати в морозилці, тому що вона дуже добре зберігається на кущі протягом усієї зими.

– Тобто у природі є достатньо рослин для розписування писанок і не бракує жодного кольору?

– Безперечно. Покійний писанкар з Червонограда Львівської області Тарас Городецький любив експериментувати з рослинами і писав, що всі без винятку рослини фарбують. Зрозуміло, що деяка рослина пофарбує в ледь помітний відтінок, але таки пофарбує. Зрештою, я теж зробила маленький експеримент. Вирішила взяти якусь білу квітку і нею пофарбувати. Взяла білу конюшину. Вийшов блідувато жовтий відтінок, але ж пофарбувало. Але на практиці фарбую тільки насиченими, перевіреними рослинами.


Майстриня-писанкарка Ірина Михалевич. Авторські писанки (барвники - ромашка, цезальпінія, бирючина, чорниці).
На світлині: Майстриня-писанкарка Ірина Михалевич. Авторські писанки (барвники - ромашка, цезальпінія, бирючина, чорниці).


– Цікаво, чи барвники зі свіжої, засушеної і замороженої рослини різняться між собою, чи дають ідентичні кольори?

– Наприклад, ягоди бузини. Свіжа ягода дає приємний синій відтінок. Не яскравий, а приблизно колір вечірнього неба. Заморожена бузина дає ідентичний, а вже засушена рослина фарбує не в синій, а в коричневий колір. Це єдина відмінність. Якщо заморозити готовий відвар з ягід бузини, то він фарбує не більше двох днів, тобто швидко втрачає силу. Натомість свіжим відваром можна фарбувати майже місяць.

– Ви є автором книжки «Українська народна писанка». Про що розповідається у ній?

– У своїй книжці я хотіла поділитися рецептами, котрими сама користуюся. Тобто, не вичитаними в інтернеті чи інших книжках, не почутими, а перевіреними на власній практиці. Мені жодного разу не зустрічалася книжка, де були б так чітко викладені рецепти.

– Чи проводите майстер-класи?

– Протягом дев’яти років регулярно проводжу майстер-класи скрізь, куди мене запрошують. Тільки цьогоріч вперше пропускаю через карантин і вагітність. Часто роблю майстер-класи в он-лайні. Під час великоднього посту щороку проводжу майстер-класи в Олександрії у недільній школі та бібліотеках. Приходять молоді і старші люди, діти.
Торік, уже втретє, проводила майстер-класи в Тернополі. Крім бабусь з внуками і молодих людей, прийшли військові. Вони прийшли так організовано, сіли, написали писанки і пішли. Навіть не забрали писанок зі собою. Мабуть не мають де зберігати.


Майстриня-писанкарка Ірина Михалевич. Авторські писанки (барвники - ряст, бирючина, бузина).

На світлині: Майстриня-писанкарка Ірина Михалевич. Авторські писанки (барвники - ряст, бирючина, бузина).


– Чи маєте власних учнів-послідовників?

– Раніше я вела гурток писанкарства «Іграшка-сувенір» і там є багато моїх учнів. Не знаю, чи вони зараз продовжують цю справу. Але якщо ні, то можуть і пізніше повернутися. Мені здається, що коли вже спробував, то воно затягує. Колись людина до цього повернеться, навіть у дорослому віці. А може своїх дітей спонукає. Також хочу зазначити, що моєю ученицею є моя донька Катруся, котра пише писанки з п’ятирічного віку. Я її не змушую. Вона сама вирішує, коли сісти і розписувати.

– В якому стані сучасне писанкарство Вашого краю?

– Я думаю, що людей, котрі пишуть писанки в час Великоднього посту, є багато. Це, зокрема, також і студенти Олександрійського училища культури. В них там є цілий напрямок декоративно-ужиткового мистецтва, який готує майбутніх керівників гуртків. Писанкарство є включеним у програму. Вони часто роблять виставки.

– А старших людей нема, котрі пишуть і продають?

– Думаю, що такого нема. Але є вчителі шкіл, котрі цим переймаються. Наприклад, в Олександрії є вчителька Ірина Гажала. Вона – драпанкарка. Це дуже складна техніка, але в неї це виходить дивовижно. До речі, вона теж фарбує природними барвниками. У місті Кропивницькому є знана майстриня Тетяна Стороженко. Вона вже давно писанкує.


Майстриня-писанкарка Ірина Михалевич. Традиційні писанки Черкащини (барвники - чорнобривці прямостоячі, цезальпінія, чорниці, оцет).
На світлині: Майстриня-писанкарка Ірина Михалевич. Традиційні писанки Черкащини (барвники - чорнобривці прямостоячі, цезальпінія, чорниці, оцет).


– А Ви пробували робити дряпанки?

– Пробувала, оскільки відтворювала колекцію Ольги Косач. В цій колекції, серед 23-х зразків, є одна дряпанка. Мені вдалося її відтворити. До речі, відтворені писанки за колекцією Ольги Косач опубліковані в книжці «Український народний орнамент». Сама колекція знаходиться у Волинському краєзнавчому музеї – в місті Луцьку.

– Чи розписуєте писанки на страусиних яйцях?

– Ні, тому що мені не подобаються великі форми. Мені більше до вподоби дрібні форми, тому розписую на перепелиних яйцях.

– Чи на Кіровоградщині є традиція освячення писанки у великодньому кошику?

– У нас переважно кладуть до кошика крашанки, які самі ж фарбують. Тобто кожен кладе те, що вміє зробити. Але в нашому Свято-Покровському кафедральному соборі вже кілька років існує добра традиція. Коли прикрашаємо до Великодня аналой, то прикрашаємо його також і писанками. Писанки роблю на гусячих яйцях, щоб краще було видно.

За матеріалами: https://www.chasipodii.net/

 

 

Більше про писанку та писанкарство у блозі Ірини Михалевич на "Малій Сторінці":

Історія та символіка писанки. Дослідження, оповідки та майстер-класи писанкарки Ірини Михалевич

Історія та символіка писанки. Дослідження, оповідки та майстер-класи писанкарки Ірини Михалевич
У своєму блозі на "Малій Сторінці" відома в усьому світі майстриня-писанкарка Ірина Михалевич докладно розповідає про мистецтво писанкарства - крок за кроком - та розкриває секрети своїх писанкарських знахідок.  Пізнаваймо нове разом з нами!

Останні коментарі до сторінки
«Юрій Атаманюк. Інтерв’ю з українською майстринею-писанкаркою Іриною Михалевич для газети «Час і Події» (м. Чікаго, США) від 15 квітня 2020 року »:
Марія , 2020-05-29 22:36:54, #
Лідія , 2020-05-29 22:46:05, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 2     + Додати коментар
Топ-теми