Статті для дітей та батьків

"Орнаментальна ознака –
Творити об'єктивний світ.
Щира душа –
Любові світ;
Щира душа –
Це Духовна краса,
Мов чисті небеса."

(Людмила Кибалка)

 

 

"Бджілоньки ґаздують ґречно,
нектар носять з квітів гречки.
Сіли на калини ґронце,
ще й на аґрус під віконце.
- Хто це? - гусонька пита. -
Це ґі-ґе-ґе-ґедзь літа!
- Ґава гусці каже: - Ні!
То не ґедзь, а бджілоньки!"

(Галина Римар)

"Ніч приїхала в кареті
У блакитному береті.
У красивих чобітках
По слизьких ішла стежках.
Заглядала у двори,
Хто не спить ще з дітвори.
А маленьких колисала,
Одіяльцем накривала."
(Вікторія Стасів)

"Яким би тривожним не був час, у якому ми живемо, а ми його так чи інакше намагатимемось осягнути. Чи нині – у процесі розвитку подій. Чи потім, коли усе це стане спомином. Колись, у часи горбачовської перебудови, тиражі літературних журналів зашкалювали. Бо і у тих часах, і у змісті видань було немало новизни. Та і читач мав більші можливості долучитися до журналів. Але ж важливість журналів усе ж визначається не тільки тиражем і тим, чи дуже бідують читачі, що хотіли б журнал прочитати. Бо сила видання, як не поглянь,  у силі його прикладу. У глибині змісту. Та і у самому факті існування журналу. Бо саме це одна з координат, що визначають духовний та інтелектуальний потенціал суспільства. На нинішньому нелегкому етапі, певна річ. Бо самою «розважалкою» і примітивом не відбудешся. Як би той слизький і ядучий примітив не розхвалювали! Ось такі думки були у мене, коли я і переглядав, і читав журнал «Березіль». №3 за 2019 рік... Бо журнал – це така різнопланова річ, що її читаєш у різний час. Щось відразу ж... А до чогось повертаєшся з часом..." (Володимир Даник)

"Чи ви знали, милі друзі,
Про театр лісовий?
Найвідоміший в окрузі,
Чародійний і смішний.
Вовчик там за режисера,
А лисиця – за суфлера,
А актори всім відомі –
Зайці й миші гонорові..."
(Ірина Гарванко)

"В українських піснях та казках траву неодмінно називають шовковою: "Жала Марійка шовкову траву, ой рано!" І таку ж народну назву має найгарніша трава українського степу — ковила. То незрівнянна картина, коли проти сонця хвилюються її довгі пухнасті остюки — ніжні, тонкі, переливчасті, наче зблискують срібні шати, наче струменіють коштовні шовки! Багато мандрівників залишили захоплені описи ковилового степу. Але в наші дні побачити таку красу можна лише в заповіднику. Степи давно розорані, і ковила росте хіба що на непридатних для хліборобства землях. Але й там їй загрожує небезпека: молоді стебла залюбки випасає худоба. Це вже потім, коли ковила викине насіння, пастухи обминають її..." (Зірка Мензатюк)

"Доброго дня, мої шановні читачі та читачки, а також особи поза гендерною бінарністю. Багато хто чекав від мене коментарів щодо нової редакції правопису й Закону про мову ще з торішніх подій, але я жодним чином не коментувала цю ситуацію, окрім як у репліках під постами знайомих людей. Бо коментувати особливо нема чого. Цей закон жодним чином не посягає на мої права як двомовної українки (усе своє життя я прожила в Києві і двомовному середовищі й росла в двомовній сім’ї, кому цікаво). Моя єдина претензія до цього Закону полягала в тому, що він неефективний..." (Ольга Шарко)

"А от справді. Хто може жити в підвалі? Ну, крім гномів, про котрих знають навіть самі маленькі діти. Правда дорослі вважають, що гномів не існує, але ж ми з вами знаємо, що це не так. Взяти хоча б нещодавню історію про молодшого гнома Йолу, що врятувала Русану й Данилка від злого птаха. А ще в підвалі цілком може оселитися павучок, або мишка випадково виявить у підвалі щось їстівне та вирішить залишитися ненадовго погостювати. Ну а вночі в підвал завжди забирається темрява. Така велика, що ледве поміщається в підвалі, і страшна, як тисяча найстрашніших страховиськ... Тому, я зовсім згодна з Русею, яка упевнена в тому, що люди придумали лампочку, бо їм було страшно ходити вночі до підвалу. А автомобіль люди придумали, бо їм набридло котити візок із продуктами з гіпермаркету додому через усе місто. А будильник придумали лишень для того, щоб можна було виправдовувати свої запізнення до школи чи на роботу. Адже так?" (Раїса Гончарова)

 

"Чи то в місті, чи в селі
Жили-були у теплі
У батьківській добрій хаті,
Невеличкій, небагатій,
Брат Іван, сестра Марічка,
Мов дві вишивані стрічки.
І усе було б як слід,
Якби раптом на обід
Не приплівся старий дід..."

                                            (Галина Мирослава)

 

"Зайчики дрімають в нірках, Білочки сидять в дуплі,
А шпаки, що прилетіли, Заховались взагалі.
І Тарасик сидить вдома, Каже мама: "Карантин.
Пам'ятай завжди,синочок, Ти в оселі не один!
Щоби потім не хворіти - Треба руки гарно мити,
Як виходиш із будинку, Навіть на одну хвилинку,
Одягати рукавички, Масочку собі на личко.
А ще краще - бути вдома: Це позиція свідома!""
(Марія Дем'янюк)

 

 

"Ходить вірус по народах,
та й питається, сволота:
- Ой, чи живі, чи здорові
усі жертви вірусові?
Обізвався наш козак:
- Помирать мені ніяк.
Ми і живі, і здорові,
ми не жертви вірусові!"

(Сергій Вакарін)

"Сухоцвіти писанкарям потрібні для натхнення, виготовлення барвників, створення неповторних фотографій. Квітами можна не тільки милуватися, хоч вони давно стали арт-об'єктом, бо є невід'ємною частиною пейзажів і вітражів, а також таких технік і напрямків дизайну як екопрінт, ошібана, флористика. З квітів роблять парфуми, ліки, косметичні засоби, джеми, чаї..." (Ірина Михалевич)

"Радіє сонце з висоти Небес,
Метелики кружляють над травою,
Ромашку обнімає деревій,
Тут все в гармонії з Тобою.
Мене Ти огортаєш вітерцем,
І пестиш сонячним промінням,
– Люби мене! – Про це говорить тут усе,
Бо це твоє найвище людське вміння."

(Галина Бойко)

"А у слові, а у слові
Зріє гілочка любові,
Зріє смуток і надія,
Надимає крила мрія.
А слові, а у слові
Звуки різнокольорові,
Дотик радості й скорботи…
Вдих і видих. Пісня й ноти."  (Наталя Карпенко)

 

"Біжать струмочки весняні,
І краплі дзінь, та дзень -
Співають весело пісні,
Весняний славлять день.
Раніше сонечко встає,
Промінням бавить нас.
На серці веселіш стає -
Прийшов жаданий час."

(Світлана Пасенюк)

"Закоханий у Слово
по стежинах Життя
шукав зернятка
Чистоти.
Спіткались ноги,
та вкладались рими
у Світлосяйні сонячні
Думки..."
(Галина Римар)

"А коли втомився я
Від важких потуг,
То до мене прибіга
Давній, вірний друг.
Щоб мене відволікти
Від усіх сум’ять,
Він прозоро натяка –
Ти мене погладь..."

(Володимир Даник)

Пісня "Останній дзвоник" (слова - Вікторії Стасів, музика - Миколи Ведмедері) - текст, ноти

"Мама" - пісня на слова Вікторії Стасів (музика - Миколи Ведмедері)

Великодня пісня для дітей "Прутики вербові" 

Добірка дитячих пісень на слова Вікторії Стасів (композитор - Микола Ведмедеря)

"Хто прокладає у лісі стежки?
Їх тисячі можна у хащах знайти
Короткі і довгі, прямі і хвилясті
З камінням й  болотом,
І навіть сріблясті.
Хто прокладає у лісі стежки?
Звірі лякливі чи їх дітлахи
Маленькі й великі, тихі й гучні
З хвостом, і – без нього:
Страшні і смішні..."  (Ірина Гарванко)

Ірина Гарванко - українська поетеса, яка наразі мешкає у Люксембурзі, а останні 13 років  жила у Копенгагені (Данія). У 2006 році Ірина Гарванко закінчила Львівський державний університет фізичної культури, а у 2015 році - магістратуру в Педагогічному університеті в м. Копенгаген. Вчитель молодших класів. Має двійко діток: синочка Якова та донечку Ніну. Наразі пані Ірина готує до друку збірку віршів «Сім ожин».