Статті для дітей та батьків

"Сьогодні двом братам — Лук'янові й Маркові — вдалось випросити маму спекти печериці з сиром. До вечері їх ще треба було назбирати. Хлопці вийняли свої велосипеди з сараю і поїхали ними по вулиці. Спочатку проїхали повз металеві сітки, потім вздовж викладеного поздовжніми дошками шальованого штахетника, за ним завернули біля залізобетонних стін огорожі хати на розі, проминули три несхожі між собою тини, ще трішки покрутили педалі біля безпарканної новобудови й виїхали за межі села..." (Галина Мирослава)

 

"Жили собі на світі 
маленькі слоненятка.
І слухалися маму, 
і слухалися татка.
Любили у водичці
купатися у річці.
Любили слухать співи
завзятих солов'їв.
А ще вони хотіли
скоріше виростати,
щоб швидше тату й мамі
в усьому помагати..." (Галина Римар)

 

"...Ніхто не знав, ніхто б і не повірив,
Щоб нині ми, наповнені всі вірою,
Від ранку і до самого смеркання
Боролися б за наше панування...
Прокиньтесь! Досить нам катів терпіти,
Ідімо в наступ, і батьки, і діти!
Берімо разом найсвятішу зброю!
Наш меч сьогодні - наша рідна мова!"  

(Вероніка Токар)

 

«…читаючи цю книгу, ви побачите, що існує ще один план. Вибудовується геометрична прогресія…ви робите щось хороше трьом людям, а потім вони роблять щось хороше ще трьом людям. Кожен. …була думка взяти «схему піраміди» або «схему Понці» і поставити її з ніг на голову…»

"Виглушують виглупують везуть
Відсутнюють
Коліс стоїть дринчання
Впізнавана за способом стояння
Й ходою форма
Вимовкає
Путь.."

(Галина Мирослава)

"Іван Семенович Дробний... Людина, поет, особистість... Яким він був? Яким він залишився у нашій пам’яті?! Людина підкреслено-скромна, він усе ж був постаттю помітною, наділеною багатьма і суто людськими, і творчими чеснотами. Йому було і кого, і що згадати. Його щирі і трепетні спомини про Василя Симоненка завжди з теплотою  і зацікавленням сприймалися і колегами по перу, і широкою читацькою аудиторією. Прекрасний поет, Іван Дробний, був і чудовим оповідачем. Йому було тісно у суто поетичних рамках. І він активно виходив за ці рамки і говорив... Про літературу і про життя. А йому таки було що сказати. .."

(Володимир Даник)

"Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно в ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям."

(Максим Рильський)

"Можна було сторопіти — Дніпро вихилявся як велика риба. Подекуди вправно вдаряв хвостом, прудко застрибуючи кучерявими краплями на палубу. Усі, хто стояв на катері, замилувано всміхались. То з одного боку, то з іншого хтось із його пасажирів, вихлюпуючи припливи почуттів, раптом поряд голосно когось цьомав у щічку. Хоча тут мало хто кого знав. Та й ніби ніхто навмисно і не шукав знайомств, принаймні, виразно цього помітно не було. Здебільшого всі трималися своїх приятелів. Кожного привело сюди щось своє. Чому ці пасажири сіли саме в цей пливучий будиночок і поплили саме цим курсом — важко сказати напевно. У когось це відбулось миттєво — прийшов, побачив, купив квиток... У результаті катер, мовби ховаючи себе від пронизливих поглядів, обгорнувшись прозорою шовковою хустиною води, розкішно тріпотить на вітрі та мчить його подалі від заюрмленого світу. Дехто, на противагу, мріяв про таку поїздку давно, тож ретельно все спланував, навіть настрій..." (Галина Мирослава)

 

Зміст: Вишенька взимку     Зима     Гарна баба снігова     Снігурі     Щічки-полунички     Журавлики-веселики Березень      Соняшник     Танцювали кавуни  Ходить осінь

"Горличка сиділа на димарі довго. Помітили ми її не відразу — садова турочка* мовчала. З таким горлечком та й не туркотіти?! Тутайка* не рухалась. Виглядало, ніби хтось прикріпив скульптуру самотньої птахи на вершечку складеного в одну цеглу вузького, геть невисокого, комина. Її неможливо було випустити з уваги — як дивовижний музейний експонат під голим небом, де єдиним вартісним об'єктом була брунатно-рожево-сіра горличка з чорним півмісяцем на шиї, оточеним білим ореолом. Промальований серпик виразно тримався ямки перед вигином спини. Він разом з чорним жуком дзьоба і пружними ніжками з червонястим відливом змушував зупинитись і завмерти..."  (Галина Мирослава)

 

Зміст: Маю я букварика     Два півники     Годував я півника     Смішний диктант     Їхав заєць     У Гвінею йшов ведмідь Що сталось?      Лічилка

"Чути мишки голосок:
— А я знайшла колосок. 
Завтра знахідку таку 
Змолочу я на току. 
Післязавтра у млині 
Змелють зерна ці мені. 
Знов до нірки поспішу, 
Швидко тісто замішу. 
Спечу діткам невеличкі 
Смачні дуже палянички."

                                           (Леонід Куліш-Зіньків)

Зміст циклу поезій "Промінчики": Добрий вечір  Сонячний дощ     Малювала донечка     У синочка є сорочка     Страшний чобіток     Ячна каша     Я люблю ходити пішки     Колискова від матусі     Серед ночі     Загляда у шибку сонях      Півник раночок проспав

"Матвійко страшенно любить комах: і тих, що мають крила, і тих, що не мають. І тих, що мелИкають*, і тих, що мовчать. І дуже красивих, і справді мерзосвітніх*. Він знає: куди б не йшов, завжди їх зустріне, бо їх скрізь багато. І спостерігати за ними йому дуже подобається. Якось тато сказав Матвійчикові, що комах важко порахувати, і що порахованих видів понад мільйон. А насправді може бути навіть 8 мільйонів, тільки ніхто так і не зміг полічити. Матвій не розуміє, чому ніхто цим не займається. Коли він виросте, стане ентомологом, таким вченим, що знатиме все про комах, де б вони не мешкали. Хоча не факт, що він буде ентомологом. Матвієчко любить не лише комах, він обожнює равликів, собак, котів, свій конструктор, іграшкові машинки, літачки, кораблі, подарований дідом дерев'яний меч і арбалет з Тустані, йому також подобається садити рослини в землю, обривати ягоди й керувати мамою..." (Галина Мирослава)

 

"Коли Дем'янко вперше почув слово град, він здогадався, що градинки повинні бути схожі на виноградинки. А тепер хлопчик має змогу той град бачити! Градинки такі симпатичні! Прозорі, десь непрозорі, крижані кульки здалеку здаються йому геть білими. Аби добре роздивитися град, Демко, ставши на стільчик, хутенько видерся на підвіконня. Град йшов стрімко густими рядами. Градинки безжально били по деревах і кущиках, м'яли листочки, хилили траву долу, стукали по склу вікна, рамі, трубі, доріжці біля хати, відскакуючи після удару, ніби вони м'ячики. "Граються", — подумав уголос Демік. Так цікаво було спостерігати, як градинки граються. І як гарно!.." (Галина Мирослава)

 

"Наш ведмідь — солодкоїжка, 
Біля нього меду діжка,
Банка повна і дві ложки,
А він просить іще трошки. " 

(Леонід Куліш-Зіньків​)

"П'є вечір воду з річки. 
Зорі сяють, як свічки. 
Щербатий місяць мовчки 
Плів вербичкам кіски. 
Обрій оповили рожеві хмарки, 
Наче живодайні думки."

(Людмила Кибалка)

 

 

 

 

"Отак усе життя й пройшло,
Все до ладу, усе, як треба,
Була такою воля Неба –
Знайшов своє я Джерело.
І джерело це – Україна,
Вона не вмре і не загине,
Не знищать підступи і зло
Святе і чисте Джерело!"

(Іван Коваленко)

"Уночі, коли дітлашня солоденько засинає, 33 літери абетки повертаються до свого казкового будиночка "Абетний дім", що має два широкі під'їзди. Літерам теж потрібно відпочити. У кожному під'їзді казкового будиночка по 16 квартир. Літера М, яка в абетці займає 17-е місце і стоїть рівно посередині неї, тут головна. М, як справжня матуся-квочка, що все має врахувати, добре про все помислити й подбати, квартирує на мансарді, її приміщення, мовби крила, накриває усі інші кімнати будиночка. Аби будиночок міцно стояв на землі, його будували не дуже високим — він має лише 4 поверхи. У кожному під'їзді на кожному поверсі розташовано по 4 квартири..." (Галина Мирослава)

"Мені сниться – не насниться
        журавлиная криниця
у бабусинім селі,
        там, де ніженьки малі
рік за роком виростали –
        і тепер моїми стали,
де стоптали всю травицю,
        забруднилися в землицю,
обходили всі стежини 
        і подряпались в ожині –
та й побігли без нужди
        десь за обрій, назавжди́..."  (Сергій Губерначук)