Статті для дітей та батьків

"А ведмедик Косолапко
Тягне до полиці лапку.
Бо стоїть там банка меду –
Приховали до потреби,
Щоб не просто ласувати,
А корисні ліки мати.
Хоча горло не болить,
Солоденького кортить!"

(Марія Дем'янюк)

 

 

"Інтернет – це і спілкування! Коли публікації на літературну тематику, то коментарів здебільшого небагато. Але вони усе ж з’являються. З’являються і запитання. Ну, скажімо... чи варто писати російською мовою в умовах зовнішньої агресії, в умовах гібридної війни. Мовне питання... О, у нього глибоке коріння! Питання гостре... І надміру загострювати його не варто, але ж і забувати про нього не треба. У цього питання немало аспектів і відразу ж на нього не відповіси. Але все ж, як мені здається, не треба ставити знак рівності між імперськими апетитами політиків і щирими літературними творами та публіцистикою, написаними російською мовою, бо серед них, цих творів, немало таких, що відстоюють українську позицію..." (Володимир Даник)

"Тільки не кричіть. Я не можу зосередитись, коли розмовляю. Починаю з одного, а закінчую іншим. Відчуваю, що перескакую, якусь межу перетинаю, та спинитись щось не дає. Ви все робили, щоб мені важко було бути собою. Мені не під силу сказати, що насправді думаю, мене зсередини пориває догодити, бо так по-вашому правильно. Я завжди казала вам лише те, що ви хотіли почути. Але тепер ви мені вже нічого не зробите. Все скажу, все, що думаю. Чому я так вчинила? Бо вона сама винна, вона штовхала на це. На очі її гляньте. Вони кого хочуть допечуть. Бачите? Думала, що як на вигляд гарна, все їй дозволено. А я відчувала, що та потвора в собі носить. Серце не обдуриш. Терпіти вже несила було. Чого вона до нього приходила? Була б порядна — вдома сиділа б по ночах. Бог її скарав. Навіщо ви мені її казки показуєте? Знайшли писаку. Катерина II теж писала, про доброчинність, до речі, в серії „Зразкові казки російських письменників” видавалась, Світлана Іванівна до школи приносила. І що?..." (Галина Мирослава)

 

"Відомий американський художник польського походження Болеслав-Ярослав Цибіс (Цибис), один з яскравих діячів українського літературно-художнього авангарду в Харкові у 1914 - 1919 роках, народився 6 червня (за старим стилем 23 травня) 1895 року в Масандрі, Крим, у римо-католицькій сім'ї Франца Цибіса (помер художник у 1957 році в Трентоні, штат Нью-Джерсі, США)..." (Галина Мирослава)

 

 

 

 

"Дорогі діточки, хочу запитати вас, чи любите ви з батьками спостерігати за зорями? Мені, наприклад, дуже подобається увечері виглядати на небі першу зірочку, особливо на Різдво! А ще — Велику Ведмедицю, і дивитися, куди веде Чумацький Шлях... Колись у мене був добрий друг, який жив далеко. Та ми з ним домовилися за можливості щовечора шукати на небі очима Великого Ковша і згадувати про нашу дружбу. Одного літа ми їздили верхи на конях, отак і потоваришували. Як діти. А зорі — вони ж усе бачать, їм відома незліченна кількість таємниць! Вони так само світили і нашим пра-пра-пра-пра-пращурам, світитимуть і дітям, онукам, правнукам.... Предки дивилися на зорі, як і ми, і думали про щось своє, дріб’язкове чи вічне. Тож сьогоднішня казочка — про таємничий Всесвіт і про зірки. Наше Сонечко — це також зірка, яка з’явилася дуже-дуже давно! Велика, світла і тепла. А тепер — казка..." (Галина Римар)

"Старанно в небо дивилась ялина,
Ковдру зірок виплітала хмарина.
В сяєво місяць сповив полонини,
А на смереках блискучі хустини.
Вітри у горах тихенько блукали,
Мрії на вітах дерев колисали.
Лагідний ранок підкрався навшпиньки
Й замилувався: як хороше ниньки..."

(Марія Дем’янюк)

 

"Якось Добромисл, якого мама кликала Добриком, а тато — Мисликом, попросив свого білявого діда пояснити, чому дідусь такий білий. Дідо розправив вуса, аж висвітлилась білина під ними, й почав: "Народився я в селі, що називалось Біла. В Україні багато сіл, які мають таку назву або трошки довшу, як от: Біла Криниця, Біла Гора, Біла Річка, Біла Береза, Біла Скеля, Білий Берег, Білий Потік, Білий Камінь, Білий Рукав, а в час мого народження їх було ще більше. Тепер мого села, на жаль, вже немає. Затоплене...""(Галина Мирослава)

 

 

"Мало не кожен відвідувач інтернету потрапляє на цей гачок. Назва у публікації – така хвилююча! Так зацікавлює… А ще спробуй до публікації добратися. А удалося усе ж добратися, то і розчарування. Нічого цікавого у публікації з такою цікавою назвою і нема. Загальні фрази і повторення давно і добре відомого. А сенсацією, що передбачалася назвою, і не пахне. Але не поспішайте розчаровуватись. Поверніться до назви і перечитайте її кілька разів. Бо саме це – привабливий черв’ячок… На який ви, як довірливий карась, так легко купилися..." (Володимир Даник)

 

"Тебе розбудили. У повітрі привидом зависла ніч. Густа. Тисне. Не чорна, не сіра, скоріше — темно-сива. Хоча що з того — ти все одно не знаєш куди себе подіти у цій терпкій тмосивості. Тобі давно пора звикнути. Ти б мав якось по-іншому жити по ночах, знайти якийсь вихід. Ти ж знаєш, що твоє хропіння нестерпне. Що можеш бути лише один у кімнаті, або кімната має бути без тебе. Кого цікавить, що ти у цьому не винен, що роками не можеш нічого вдіяти, що твої звертання до лікарів, знахарів, аптекарів, шарлатанів нічого не змінили, тільки викрали в тебе з-під носа купу часу, нервів, грошей. Тобі шкода своїх співмешканців. Розумієш, що ніч для того, щоб спати. Вони розраховували на спокій, а тут ти. Тільки що тобі робити з собою?! Ти теж потребуєш завалитись у ліжко і пропасти до ранку..." (Галина Мирослава)

 

"Якось одного разу запросила Мишка до себе в гості свого давнього друга польового Хом’ячка.
— Приходь, — каже, — напечу пирогів, поласуєш досхочу! Тільки-от принеси мені в дарунок букетик польових квітів, а то у нас в лісі таких нема!
— Добре! — погодився Хом’ячок.
Треба сказати, що Хом’ячок з Мишкою хоч і товаришували, та були геть різні. Мишка — метушлива, швидка, працьовита. А Хом’ячок — лінькуватий, повільний та ще й забудькуватий..." (Ольга Зубер)

 

 

"В'яжу, в'яжу рукавички,
Для маленької сестрички.
Шию, шию для Мартусі
Гарну ляльку в капелюсі.
А для братика малого
Коня ліплю, мов живого,
Будуть раді малюки,
Будуть гратись залюбки."
(Вікторія Стасів)

"Наша Україна -
Вільна,  незалежна,
Наче океани,
Глибока, безмежна.
Синьо-жовтий прапор 
Досягає неба,
Щоб був мир і спокій -
Нам  молитись треба."

(Вікторія Стасів)

"Виходь надвір! Там сонце світить!
Мені не віриш? Ти поглянь!
Там білий день! Надворі – літо!
Пора відпусток і гулянь!"

(Наталя Карпенко)

"Товариство, думаю ви уже напевне заскучали за нашим історико-просвітницьким проєктом «Бункер». Тай ми самі вже заскучили за нашим блогом. Отож я не думаю, що це буде грандіозно-феєричне повернення, але… Сьогодні ми розповімо вам про наш восьмий проєкт, що повертає нас… куди б ви думали? До «Чортківської офензиви». Так саме до тієї ж офензиви, про котру ми розповідали у нашому другому випуску..." (Володимир Ухач)

"Запалала у вікні свіча
І питає матінку дівча:
— Ти свічу навіщо запалила?
— Зараз поясню все, доню мила:
То не свічка у вікні горить,
А народу пам'ять пломенить
Про жахливі голоду роки…
Ось тому й запалюєм свічки."

(Юлія Забіяка)

 

"Ялинки, сосни та смерічки всім добре відомі, без них не обходиться новорічне свято. Але є в Україні ще одне голчасте дерево, найдивовижніше серед колючих побратимів — тис ягідний. Дивна назва, чи не так?. Річ у тім, що тис насправді родить не шишки, а яскраві червоні ягідки. Вродить і красується: на темно-зелених гілочках плоди горять, мов коштовні коралі! Від цього незвичайного дерева „позичили” собі назви річка Тиса на Закарпатті, містечко Тисмениця під Івано-Франківськом та чимало сіл — Тисів, Тисовиця, Тисменичани. Не тільки Колумбові, але й тисові людство завдячує великими географічними відкриттями. Без нього мореплавці навряд чи змогли переплисти величезні простори океанів. Саме з тису робили найважливіші деталі кораблів, адже він — негній-дерево, або залізне дерево Європи. Його червоняста деревина — гарна й надзвичайно тверда та міцна..." (Зірка Мензатюк)

"Доброго здоров'я моїм шанувальникам, шанувальницям та особам поза гендерною бінарністю. Поки я переписую для вас цитати про мову, тримайте нову добірку перлів із реклами. До речі, ви знали, що слово "перл" має аж три форми в трьох родах - перл, перла і перло? Звучить омонімічно й трохи комічно. Ну, а тепер риба-карась - гра почалась..." (Ольга Шарко)

"Коли вірус атакує, мудрий люд рекомендує: "Сиди вдома та пий теплий фіточай - "Мультигрипом Фіто" себе прокачай" (ліки).

"Маленька руденька лисичка одягнула свій улюблений капелюшок і побігла в ліс. Біжить по стежинці, пісеньку співає, радіє, а назустріч їй — Вовчик. — О, привіт, лисичко. — Привіт. — Боже, який в тебе красивий капелюшок. — Так, красивий, а ти що хочеш теж поносити? — То бери, мені не шкода, а ввечері повернеш — ну, за якийсь там маленький гостинчик. — Добре, — каже вовк. — Ти ж знаєш, де я живу. Підвечір вовчик повернув капелюшок і приніс лисичці м'ятки на чай. Лисичка все забрала, зраділа, а на ранок — знову до лісу..." (Юлія Хандожинська)

 

 

"Жив собі на світі жучок-добрячок. Маленький не примітний, але з великим серцем. Було у нього багато друзів, яких він частенько навідував та завжди старався їм допомогти. То колосочки в нірку для мишки польової піднесе. То диким бджолам знайде найкращу галявинку із квітами, щоб вони могли зібрати смачненький мед. Усе і скрізь наш жучок встигав, адже мав він вісім лапок та крильця міцні. Втомився летіти, то швидко-швидко біжить. Он який спритний був! Усі його любили за гарну вдачу і щире серце. Одного разу біг собі жучок у справах, аж раптом назустріч йому іде хом’ячок. — Привіт, Жучок, куди ж це ти так поспішаєш? — Привіт, друже, ось біжу у садочок — потрібно допомогти їжачку яблук на зиму назбирати. — Ех, пощастило їжаку!  Хто б мені допоміг? А то я сам — маленький, а справ так багато, — нажалівся жучку хом’ячок..."  (Юлія Хандожинська)

 

"Посеред густого лісу, в кущах,  стояла собі пічка. Хто її там змайстрував — то не відомо, давно вже вона  там була. І любив  на ній вітер-чарівник відпочивати. Мріяла пічка дуже, щоб хтось хоч раз спік на ній млинців жирненьких, чи то картопельки посмажив, а може й пиріжків напік. Ось така у пічки мрія була. Одного разу, як завжди, вітерець відлежував бочок на пічці. Слухав її стару добру пісню. — Ох, вітерець, хоч би разок хто запалив вогника та борщу наварив! — Якби я хотів допомогти тобі, сестричко! Та, бач, немає в мене рук. Щоб тебе спершу почистити, а потім приготувати щось. Слухай, а можливо, давай когось із звірів попросимо! Он, дивись, як їх багато в лісі живе! — Ідея! — зраділа стара пічка і почала чекати, коли вже перший звір якийсь коло неї пробіжить. Аж раптом — біжіть лисичка..." (Юлія Хандожинська)