Ігор Січовик. Колискові
"В річці рибку ми спіймали – й не одну…
А тепер збирайся, дівчинко, до сну.
Заколишу я тебе та ще присплю,
Бо неначе рідну донечку люблю.
А на ранок знов смикну я за рукав.
На добраніч!
Спи, Оксанко, – Няв–няв–няв…"(Ігор Січовик)
"Тарас Шевченко – як поет-пісняр?! Сама постановка цього питання є до певної міри досить суперечливою, оскільки відповідь на нього тісно пов'язана з тим, що ми вкладаємо у зміст цих слів сьогодні. Бо у наші дні загалом пишеться пісень немало, але серед них занадто багато таких творів, про які не скажеш однозначно – пісня невдала! А з іншого боку і вдалою її – теж не назвеш… Тобто забагато пісень здебільшого нібито цілком професійних, однак у той же час дуже вже сірих і середньоарифметичних. Майже повністю позбавлених власного обличчя. Пісень, у яких не знайдеш ні живої думки, ні свіжого і зворушливого суцвіття почуттів. А життя і творчість такого поета, як Тарас Шевченко, важко назвати інакше як – неординарними!.." (Володимир Даник)
Пісня "Там, де ти" на слова Сергія Губерначука у виконанні дуету "ПІАНІСТ ВІДПОЧИВАЄ" (Львів)
"Там, де ти – море сліз,
а я сміюся і танцюю скрізь,
а я радію, що від мене знов
пішла любов..,
така любов."(Сергій Губерначук)
Надія Кир’ян. Поезії про дощ
"Умиє дощик личко
Весняної землі.
Прокинеться травичка,
Прилинуть журавлі.
Дощик срібний, дощик срібний,
Сонце золотисте
Уквітчали землю рідну,
Мов живе намисто..."(Надія Кир’ян)
"Відпалало сонце жарко.
В надвечір’ї — ніжні хмарки.
Хмарка-лев
І хмарка-кіт
Розмовляють край воріт.
Тільки що це? —
Кіт не слуха.
У кота
Пропали вуха..."
(Надія Кир’ян )
"Хто з вас, діти, не знає лисички-сестрички, що у неї звичка на ферму забігати, гусей лякати, курей душити, шкоду людям робити. От така то лисичка, хитра, неласкава, що про неї несеться поганенька слава, прибігла з лісу під хатку і чує: хтось співає молитву не молитву – колядку не колядку. А це в хатці діти посідали в куточок і, який в кого голосочок, тягнуть, аж пісня серце голубить – “О хто, хто Миколая любить”. А далі стали діти говорити, що небавом святий Миколай по хатках буде ходити, добрих діток дарами наділяти, бідним помагати… Як почула лисичка такі новини, швидко-швиденько побігла в яри та долини. Далі в ліс, де ялиці крислаті, стала звірів на нараду скликати..." (Іванна Савицька)
"Вчора мене спитав один маленький хлопчик:
— Чому в журавлика такі довгі ноги? А чому такий довгий ніс? А куди він полетів?
А ви про це знаєте, діти? Коли хочете, я розкажу все докладно про того довгоносого веселого журавлика, якого ми вчора побачили коло болота. А сірого зайця ви, будь ласка, не слухайте. Він завжди запевняє, що знає найкраще від усіх про те, що робиться і в лісі, і в степу, і навіть на болоті, де, як відомо, йому нема ніякого діла.
Так от, уявіть собі, він казав, що у журавлів такі довгі ноги, бо вони люблять танцювати, а такі довгі носи, бо вони люблять їх скрізь тикати, а літають вони тому, що їм не сидиться на місці..." (Оксана Іваненко)
"— Я візьму всі твої болі й гріхи на себе, не хвилюйся, все буде добре, — сказав Михась, і вона як стояла, так і завмерла. Єдине, чого їй хотілось цієї миті, але Леся навіть признатись собі боялась, — аби він завжди був біля неї. Надією, опорою, захистом. Їй здавалось, що вона дуже сильна, що незалежність — передусім, що у цьому світі треба вміти захищатись, а якщо не можеш, то жити осторонь, хоча це теж захист, тільки інший. А все виявилось значно простішим. І безмежно приємним. Вона знову відчувала себе маленькою, тою казочкою, яка хлюпалась у щасті й любові, як під літнім бризким водограйчиком. Його слова, теплі й всеосяжні, звучали мовби з проповіді, проказаної вчора на службі. Буцімто Михась належав до рангу святих. Її руки мимоволі опустились, мовби непідвладні їй, а закришка* до матаржину**, який вона готувала на завтра, посипалась зі стільниці на всі боки. Хоча тепер їй було байдуже, кричатиме на неї сестра, або й ні..." (Галина Мирослава)
Катерина Мотрич. "Політ журавлів над нетолоченими травами" (повість про чорнобильську трагедію)
У повісті ”Політ журавлів над нетолоченими травами” Катерина Мотрич зуміла показати всенародну біду очима простої людини, старенької сільської бабусі, яка за свій вік багато чого пережила, але такого лиха ще не бачила.
Катерина Мотрич. «Молитва до мови»
"Mово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена! Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу. Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог - Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ж стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби! І висвячувала душі козацького роду спасенними молитвами й небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся народ той. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення..." (Катрина Мотрич)
Літературні твори для дітей (автори)
Радо читаймо прекрасні твори авторів, представлених на "Малій Сторінці"!
"Ти життя моє перечорнобилив,
Заорав ти мою рідню.
Своїм чорним горбатим шнобелем —
Я виорююсь день по дню."(Іван Драч)
"Питання зле – куди ж іти...
Усе ж туди а чи сюди.
А день грядущий відкрива –
Ну, треба ж... ви таки погляньте:
Бува, що лагідні слова –
Але ж... суворі варіанти!"(Володимир Даник)
"В наше місто знов прийшла весна
І бурульки капають сльозами.
Кожний рік здивована Десна
Сонце зустрічає поряд з нами.
Скільки в неї є великих сил,
Щоб прибрати кучугури снігу,
Скрижанілий, панцирний настил
На шматки порвати у відлигу."
(Геннадій Деснянський)
Поезії Іванни Савицької
"Я вперше побачила світ на Лемківщині, в селі Опарівка, пов. Стрижів, у священичій сім'ї о. Олександра і Марії з Дрималиків-Трешневських. Мене назвали Йоанною, і так написано в метриці. Хто і коли зробив з мене Іванну, не пам'ятаю. Читати й писати навчила мене в перемиській гімназії Дівочого інституту моя улюблена вчителька української мови, близька родичка Богдана Лепкого, св. п. Марія Гривнакова, і вона познайомила мене з письменником в купелевій місцевості Черче, де Лепкі мали літню, стилеву "палатку". Лепкий тоді сказав: "Марія мене впевняє, що ви маєте талант, і я так думаю, прочитавши деякі ваші вірші, та талант треба шліфувати, випещувати, вигойдувати, як маленьку дитину. Вам треба багато читати старих і нових авторів, не наслідувати, а шукати власного вислову, терпеливості треба, послідовності і уваги до кожного слова. Ви певно знаєте, що перо - то знищальна і будівельна сили. Пером можна зранити і скалічити навіть, і можна гоїти ним рани. Не знущайтесь над читачем довгими монологами, бо читач того не любить. Усміхніться до нього і подайте працівникам пера приязно руку..."" (Іванна Савицька)
"Фрр! Здійнялись круки в небо. Зі свистом:"Ф'ю, ф'ю"... "Кра"... До кісток. Ти б теж хотіла так легко відірватись від землі, розправити крила рук і, вихитуючи пір'їнами пальців, кистями, відчувати пучками доторки повітря, чути кожен м'яз і нерв, що здіймає й опускає передпліччя, плечі, розрухуючи обидва горбики лопаток і викривлений часом рів поміж ними, що весь мав би служити віссю. Весь. Але не втечеш, бо вони заполонили все село. Вчора стояла фукавиця*, нанесла снігу, кожен крок тепер на всі боки видно. А у стрій який зодягнутися? Хоча ти знаєш, що з усіх сорочок ця, з вишитими густо рукавами, чорним по білому, з широкими поясами манжетів на зап'ястках, хрестик за хрестиком тобою при тьмяному світлі в кутку найменшого покою хати шита, тобі пасує найбільше. Лише ти знаєш, що твою голку вела не ти, а ти лише довірилась своїм відчуттям, не малювала на папері жодного взору, не рахувала, не прикидала, як зазвичай робиш.." (Галина Мирослава)
Твори Катерини Мотрич
Катерина Мотрич — українська письменниця, поетеса, член Національної спілки письменників України (з 1979 року), лауреатка Огієнківської премії в галузі громадської, політичної та духовної діяльності. Читаймо твори письменниці, представлені на "Малій Сторінці":
"Політ журавлів над нетолоченими травами" (повість про чорнобильську трагедію)
""То добре, що Чаєчка та Журавель сусідам лише трохи тин поламали. І не треба багато перероблювати," — каже мама Іванкові. А що ж це за чаєчка та журавель такі, що мають силу, щоб міцний новий тин зламати? Це не пташки дивні — волів так кличуть. Сірого — Журавлем, а чорного, із білою зірочкою на лобі, — Чаєчкою. "І нехай-но завтра Андрійко іде з вами, пастиме Зозульку, а вже не маленький, "— трохи м’якше продовжує мама. Зозулька — не віл, а ряба корівка..." (Олена Більчук)
Юлія Забіяка (псевдонім – Юлія Еней) народилася 27 липня 1993 року в місті Конотоп Сумської області. Має бібліотечну освіту (закінчила СФКМіК ім. Д. Бортнянського). Є учасницею літературної студії «Зажинок». Пише віршики і прозу переважно для дітей. Має публікації в газетах: «Абетка казок», «Сумщина», «Студія Тодося Осьмачки», «Дебют», «Журавлик»; журналах: «Пізнайко від 2 до 6», «На крильцях Ангела»; у літератуому альманасі «Viv Art» та книгах: «Слобожанщина», «Заспів», «Натхнення», «Дитяча мрія», «Мама, матінка, матуся».
