Статті для дітей та батьків

"В сестри Оленки в квітничку
Барвіночок зацвів.
А я викохую квітник
Із наймиліших слів.
Квітник-словник,
Словник-квітник —
Він справжній чарівник.
Вміщає поле, і ріку,
І день, і ніч, і вік..."

(Надія Кир'ян)

"Любий святий Миколаю!
Ми на тебе всі чекаєм!
У зимову ніч казкову
Одягнеш свої обнови,
та візьмеш дарунків міх,
Й обдаруєш діток всіх.
Не минеш і сиротину,
І знедолену дитину.
Хай всміхнеться дітвора
Від двора і до двора!
Радо свято зустрічає,
Миколая величає!"  (Тетяна Винник)

 

"Їжачок народився навесні. Тоді, коли лише починала пробуджуватися від сну природа. Мама з татом облаштували йому дитячу кімнату, що залишилася від  старших братика та сестрички, які уже виросли. Як відомо, перше,що надається від народження - ім'я. Але ніхто не міг придумати як назвати малого. "Може Пушок чи Колько?" - думав вголос  тато. "Та ні, він не пухнастим буде,коли виросте!" - говорила мама, -"Та й зараз не дуже м'які чи гострі у нього колючки". Як ви вже зрозуміли, поки що їжачок був без імені. Одного разу сестричка повела його на прогулянку. Маля неквапливо брело по стежці та позіхало. Не дійшовши й  до середини шляху, малий заснув і молодша їжачиха понесла його додому..." (Юлія Забіяка)

 

"Квартира Люсі Оберемок. Просте, навіть бідне умеблювання: старезна шафа, сервант радянських часів, продавлений диван, круглий стіл, старовинний настінний годинник в дерев'яній оправі, пара стільців та ще й великий абажур з китицями знизу. У передпокої чути приглушені голоси. Через мить до кімнати стрімко заходить Люся, тягнучи за собою велику китайську сумку. Слідом за Люсею в кімнату заходить Катька..." (Раїса Гончарова)

"Колись давно жили - були у країні Малюванії двоє друзів. Звали їх Олівець і Пензлик. Вони дуже любили малювати і змальовувати різні речі. Якось у їхню країну прийшла зима, і на вікнах будинків, де мешкали товариші, від морозу з’явилися сніжинки. «Що це? Який майстерний малюнок!» – зачудовано промовив Пензлик і додав: «Треба покликати Олівця!» І тут у його домівку вбіг радісний друг. «Ти це бачив?» – спитав Пензлика. «Що саме?» – і собі запитав той. «Сніжинки! Їх намалював Дідусь Мороз, щоб прикрасити вікна взимку!» «А, то це сніжинки?!.." (Юлія Забіяка)

 

 

"Де, мій друже, Україна,
Наша рідна Батьківщина?
Якщо буде твоя ласка,
Підкажи мені, будь ласка.
Відповів мені хлопчина:
"У серцях в нас Україна!""

(Юлія Забіяка)

 

 

 

"У рідній моїй стороні
Не маю я рідного дому,
Ні саду — щоб діяти те,
Що миле й відрадне мені.
Зібрав би я в гарну сім'ю.
Дерева, і квіти, і скелі,
І плем'я, чий голос — пісні,
Любило б оселю мою..."

(Володимир Свідзінський)

 

"Ти увійшла нечутно, як русалка, 
Обличчя тлінне, спущені повіки,
Вогка земля в одежі. Ти сказала, 
Глузливо усміхаючись: — А, морок, 
Морока, труд гіркий — живу сховати! — 
Я крикнув і збудився. Ніч стояла,
Ніч, повна шуму й древньої скорботи.
І плакав я вночі. Ти так далеко! 
Страшна земля в одежі... Так глибоко! 
Та сосонка, приставлена до тебе,
Та сосонка зів’яла чи живе?.."  (Володимир Свідзінський)

 

"На небі є Ведмедиця,
Якої не боюсь.
Колись давно сузір’я це
Відкрив мій пра-дідусь.
Ведмедиця, Ведмедиця,
Ведмедиця крилата —
Навколо неї бавляться
Маленькі ведмежата.
Як ніч сховає сонечко,
То з-під її крила
Нам світять дві Ведмедиці —
Велика і Мала..."  (Надія Кир'ян)

"Холодна тиша. Місяцю надламаний,
Зо мною будь і освяти печаль мою.
Вона, як сніг на вітах, умирилася,
Вона, як сніг на вітах, і осиплеться.
Три радості у мене неодіймані: 
Самотність, труд, мовчання. Туги злобної 
Немає більше. Місяцю надламаний,
Я виноград відновлення у ніч несу..."

(Володимир Свідзінський)

 

"Прозорий січень небо розтворив 
І знову світло світові явив.
Срібліє обрій в ніжному тумані; 
Широко день роздав блискучі грані,
І я дивлюсь — і всі щасливі дні,
Що спопеліли в сонячнім вогні,
Мов віяло, таємною рукою 
Розгорнене, встають передо мною.
І первісна затаєна любов 
На мляве серце напливає знов..."
(Володимир Свідзінський)

 

Володимир Євтимович Свідзінський — видатний український поет-лірик, незрівнянний майстер поетичної медитації, твори якого зачаровують яскравою самобутністю, безпосередністю, мудрим спокоєм споглядання й любові. Творчість Володимира Свідзінського мало відома читацькій аудиторії, позаяк довгі роки поспіль його ім’я і трагічна доля замовчувалися, а за життя поета побачили світ лише три його невеличкі поетичні збірки: «Ліричні поезії» (1922), «Вересень» (1927) та «Поезії» (1940). Микола Бажан свого часу писав про Володимира Свідзінського: «Це — поет неповторний, своєрідний, тонкий. Я маю насолоду від його поезії і думаю, що невдовзі прийде час і на достойне поцінення його творчості критикою і громадськістю».

"У тім краю, відкіль весна нам перші вісті шле, 
Була собі вдова одна — Нанана Боселе.
Дві дівчинки росло при ній і ще дитя мале.
І кажуть люди, що вдова поставила свій двір 
Коло дороги, де блукав і кочовик, і звір,
І що двора не прихищав ні тин, ні частокіл,
Нанана смілива була і певна власних сил.
От сталося, пішла вона у гай по вітролом,
Аж до оселі слон бреде, виляючи хвостом, 
Неначе скирта лугова, оперта на стовпи.
Від човгання незграбних ніг здвигаються степи..."

(Володимир Свідзінський)

"Колись у давній давнині - є в людях поговір -
Численні карлики жили серед Кавказьких гір,
Такі дрібні, що папороть здавалась їх очам 
Високоверхим деревом з розложистим гіллям.
На неї лазили вони, стинали гілочки 
І мудро будували з них хороші теремки.
І добре жити їм було. Розумні та сильні, 
Вони уміли ставити огради кам'яні, 
Стріляли з лука дичину, багато мали стад, 
Удозвіль зерна й волокна..."

 (Володимир Свідзінський)

"Ця стаття визрівала понад рік, і я все не могла зібратися докупи, аби її написати. Ба більше, я збиралася йти з філології цього місяця, аж доки один талановитий аналітик, назвемо його Максимом Юрійовичем, не відписав мені в Телеграмі «Ти не можеш піти звідти, де тебе нема». А далі в нас почалася палка полеміка філологині й економіста, чому мова перебуває в глибокій рецесії. Максим Юрійович вважає, що причини такої ганебної ситуації суто економічні, я ж переконувала, що криза в головах, а не в гаманцях. Тож ми уклали парі (я не впевнена, чи мій опонент хоче розголошувати, на що ми посперечалися, тож просто знайте, що ставка вкрай висока)..." (Ольга Шарко)

"Був дід, і баба, і синок їх милий, 
Івасик був, чорнявий хорошень.
Він пас гусей, робив до лука стріли 
Або кував зозулею з вишень.
Була й сестра в Івасика, Олена.
Та що ж? Сестра не бавилася з ним: 
Завжди понура, заздра, потаєнна, 
Вона не знала приязні ні з ким..."

(Володимир Свідзінський)

 

"Яка красива у нас мова:
І калинова, й малинова,
Дзвінка, барвиста, голосиста,
І як сльоза — джерельно-чиста.
Із вуст в вуста передається,
Як тепле сонечко, сміється,
Виразна, сильна і багата,
Окраса в будні і на свята!"

(Юлія Хандожинська)

"Новорічна пригода", "Спуня і Різдво", "Спуня і Застуда", "Чому синичка у вирій не полетіла" - ​зимові казки для малят від Юлії Забіяки.

"— Хлопче, ти що, не чуєш? То ти виходиш на наступній?
Я гортаю підбір смішних фото про дружбу вівчарки і сови.
— Та ви що, не бачите, їм тільки і треба, що втупитись у свої ґаджети і все – нічого не чують.
На одному із зображень вівчарка і сова їдуть разом на скейтборді. Відчуваю сильний поштовх. Трохи не клюю носом екран. Повертаю голову й бачу розчервоніле обличчя чоловіка, потім його широку спину. Очевидно, що він поспішає, мабуть, спізнюється. Бо так посувається проходом, наче від його напору чарівним чином може прискоритись рух електропотягу. Вібрує телефон..." (Олена Більчук)