Статті для дітей та батьків

«Таємниця країни суниць» — дитячий казково-фентезійний роман Радія Полонського, вперше видана в 1964 році. У 1973 році за мотивами твору студією «Київнаукфільм» було створено однойменний мультфільм. Шукаючи побільше суниць для своїх друзів, школярі Антошка, Дениско і Лариска потрапляють у дивовижну країну, наповнену суничними галявинами і населену дітьми, яких правитель Бевзь П'ятий та його помічник Одновусий перетворили на хуліганів, ябед та хвальків. За допомогою своєї дружби та місцевих чарів, котрі виконують будь-яку лічилочку, герої мають скинути тиранів і допомогти дітям стати чесними, сміливими та правдивими.

 

Ви, мабуть, вже встигли скучити за загадками старої обсерваторії – таємничої споруди, звідки відкриваються шляхи до інших вимірів? Влад та Оленка знову вирушають у мандри паралельними світами, де на них чекають безліч неймовірних пригод. Як виявляється, жителі інших світів не завжди приязні, а інколи навіть небезпечні! Проте діти, не без допомоги свого друга – професора Філа, знаходять вихід із найскладніших ситуацій.

 

 

 

«У його нотатках нащадки знайдуть чудові архітектурні рішення і проєкти, креслення-винаходи танка й парашута, гелікоптера й дивовижних військових машин, математичні розробки й відкриття в галузі анатомії людини, тварин та рослин. Цей чоловік винайде скафандр, підводний човен, пароплав, ласти, велосипед, планер, кулемет. Він першим запропонує встановлювати гарматні батареї на броньованих кораблях, накреслить схеми небачених ткацьких верстатів, машин для виготовлення голок, потужних підйомних кранів, оригінальних важелів і ґвинтів. У XV столітті ця людина знала про кулькову вальни цю, без якої не можна створити принципово нові машини. В житті геніального Леонардо да Вінчі не було фантастичних таємниць, як вважають зараз. Звичайно, в його біографії трапляються загадки, проте шлях да Вінчі напрочуд цікавий та насичений і без усяких "шифрів" та "кодів"...» (Олесь Ільченко​)

 

«Перед вами розповідь про дитинство людини, яка змінила уявлення про світ живої природи. Цей шведський вчений не просто описав для науки півтори тисячі видів рослин і тварин й не лише дав їм назви латинською мовою, які й досі застосовуються у вченому світі — він описав справжню, наукову систему живої природи, де кожна істота зайняла своє визначене місце. Всі тварини і рослини він розташував у природному порядку. В "мішанині" всього живого він зумів розпізнати струнку організацію життя, де окремі, але подібні істоти об'єднуються у види, родини, ряди, класи, типи, царства живої природи — навіть людину він поставив серед інших тварин, хоча й не на рівні із ними. Він любив лад у всьому. Звали його Карл Лінней. У Києві вже багато років існує Товариство шанувальників Карла Ліннея. Як його голова, я не міг не написати про цю геніальну людину...» (Олесь Ільченко​)

 

«"О діти, діти! Ви не вчилися по-справжньому на зорі свого віку! Але так буває завжди: на щастя, сумлінні діти в дорослому віці найчастіше стають тупуватими молодими людьми і довершеними бовдурами". Це уривок з листа відомого письменника Жюля Верна, якого він написав своєму батькові. Він іронізував і над освітою, і над самим собою... А яким був Жюль-Габріель у дитинстві? Як він навчався? Які захоплення в нього були? Щоб розповісти про це, треба написати роман у дусі Жюля Верна! І діда, й батька Жюля Верна звали П'єрами. Жили вони в місті Нант. І обидва були правниками. А також —знавцями літератури та й узагалі широко освіченими людьми. Біографи кажуть, що дідусь Жюля полюбляв віршувати і вмів це робити дуже добре, навіть витончено. А ще він цікавився технікою, винаходами й наукою. Мати Жюля, Софі, як згадують сучасники, вносила людяність і душевне тепло в інтелектуальне середовище родини Вернів...»  (Олесь Ільченко)

 

"У небі над містом на синій хмарині живе Вечірній ельф. Це особливий ельф – сяйливий. Удень він солодко спить, щовечора прокидається і запалює ліхтарі. Тоді над вечірнім містом спалахують вогники і місто від того ясніє. Люди усміхаються, вітаючи вечірні вогники, і їх усмішки підсилюють це сяйво. Місто ясніє вечірніми ліхтарями і усмішками... Є у Нічного ельфа подружка – Яскринка. Вона завжди прилітає на сяйво, і вони разом залюбки кружляють навколо вечірніх ліхтарів. Та якось Темна Злюка вирішила зробити так, аби темінь проковтнула вечірнє місто. «Що ж таке придумати, – гадала вона і зрештою придумала..." (Марія Дем’янюк)

 

 

«Якось гуляючи із приятелем, худенький хлопчик сказав: "Коли я стану дорослим, у мене буде сотня тисяч доларів. Я прагну цього, і так буде". "Цей американець свято вірив, що Бог пошле йому заможність, високе становище серед людей, можливість впливати на них і робити свою країну кращою. А до всього додасть сто років життя. Чоловік той помре за шість тижнів до свого 98-річчя. І все інше Бог йому теж дав. "Я отримав цей дар і благословення лише тому, що Господь твердо знав: я віддам ці гроші ближнім". Так говорила людина, чиє ім'я стало символом багатства й успіху в бізнесі, Джон Рокфеллер, мільйонер, який більшу частину своїх неймовірних статків передав людям і рідній Америці. Джон Рокфеллер потягнувся в кріслі, в якому сидів за письмовим столом, перед купами квитанцій, кошторисів...» (Олесь Ільченко)

 

«Ця дівчина володіла понад десятком європейських мов, знала вітчизняну і світову літературу, історію, філософію, географію, культуру стародавніх і сучасних народів Сходу та Європи, чудово грала на фортепіано й писала цікаві живописні полотна... Але уславилася вона як видатний поет і геніальний драматург Лариса Петрівна Косач — Леся Українка. Михайло Павлик, письменник і громадський діяч, казав після однієї зустрічі із нею у Львові в 1891 році, що Леся просто приголомшила його своєю освіченістю й тонким розумом. Павлик вважав, що вона живе лише поезією, але то було не зовсім так. Для свого віку вона виявилася геніальною жінкою. Він довго з нею розмовляв і в кожному її слові бачив розум і глибоке розуміння поезії, науки і життя. А тоді Лесі Українці, нагадаємо, було всього двадцять років! Протез для хворої правої ноги, який виготовили у Варшаві, трохи притлумив нестерпний біль. Тепер Леся могла ходити майже вільно та ще й без ціпка, який так її дратував...» (Олесь Ільченко)

 

«"У видатних людей часто бувало нещасливе дитинство. Суворий гніт обставин, злигодні, уколи презирства і насмішок, яких зазнали вони на зорі свого життя, були необхідні, аби збудити в них безжальну цілеспрямованість і чіпку кмітливість, без яких великі звершення вдаються лише зрідка". Уже в дорослому віці такий запис зробив чоловік, який залишив помітний слід в історії Великої Британії й усієї Європи, — сер Вінстон Леонард Спенсер Черчілль. Та що таке щасливе дитинство? Відповідь на це запитання не така очевидна, як видається на перший погляд. Чи було щасливим дитинство Вінстона Черчілля? І так, і ні...» (Олесь Ільченко​)

 

 

Олесь Ільченко — український поет, прозаїк, сценарист, журналіст. Народився у Києві 4 жовтня 1957 року. Закінчив Київський педагогічний університет ім. Драгоманова та Московський літературний інститут ім. Горького. Тривалий час працював журналістом, редактором на українському телевізійному каналі. Пише вірші та сценарії. Поезії перекладено в США, Сербії, Литві, Росії. Автор понад 30 книг для дітей і дорослих, а також численних публікацій в пресі на культурологічні теми. Олесь Ільченко — лауреат телепремій «ТЕФІ» й «Телетріумф» (2006), переможець конкурсу журналу "Кореспондент" "Найкраща книга року - 2010". Член Асоціації українських письменників, Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України. 

У рамках проекту «Ранкова книготерапія» у спеціалізованих медичних закладах будуть відкриті «Лабораторії книготерапії». Це невеличкі бібліотеки сучасної української дитячої книжки, де усі охочі до читання діти зможуть знайти нових друзів, та відволіктися від поганих думок. Заплановано, що кожне відділення для онкохворих дітей отримає у подарунок майже 200 найменувань нових книжок, розвиваючих ігор та енциклопедій. 

 

"Щоб квітла Україна
Із сонцем, з вітерцем —
Кожнісінька родина
Саджає деревце.
Той вишеньку,
Той яблуньку,
Той дуб, а той горіх
Для того, щоб прикрасити
Свій батьківський поріг..."

(Надія Кир’ян)

 

 

"В сестри Оленки в квітничку
Барвіночок зацвів.
А я викохую квітник
Із наймиліших слів.
Квітник-словник,
Словник-квітник —
Він справжній чарівник.
Вміщає поле, і ріку,
І день, і ніч, і вік..."

(Надія Кир'ян)

"Любий святий Миколаю!
Ми на тебе всі чекаєм!
У зимову ніч казкову
Одягнеш свої обнови,
та візьмеш дарунків міх,
Й обдаруєш діток всіх.
Не минеш і сиротину,
І знедолену дитину.
Хай всміхнеться дітвора
Від двора і до двора!
Радо свято зустрічає,
Миколая величає!"  (Тетяна Винник)

 

"Їжачок народився навесні. Тоді, коли лише починала пробуджуватися від сну природа. Мама з татом облаштували йому дитячу кімнату, що залишилася від  старших братика та сестрички, які уже виросли. Як відомо, перше,що надається від народження - ім'я. Але ніхто не міг придумати як назвати малого. "Може Пушок чи Колько?" - думав вголос  тато. "Та ні, він не пухнастим буде,коли виросте!" - говорила мама, -"Та й зараз не дуже м'які чи гострі у нього колючки". Як ви вже зрозуміли, поки що їжачок був без імені. Одного разу сестричка повела його на прогулянку. Маля неквапливо брело по стежці та позіхало. Не дійшовши й  до середини шляху, малий заснув і молодша їжачиха понесла його додому..." (Юлія Забіяка)

 

"Квартира Люсі Оберемок. Просте, навіть бідне умеблювання: старезна шафа, сервант радянських часів, продавлений диван, круглий стіл, старовинний настінний годинник в дерев'яній оправі, пара стільців та ще й великий абажур з китицями знизу. У передпокої чути приглушені голоси. Через мить до кімнати стрімко заходить Люся, тягнучи за собою велику китайську сумку. Слідом за Люсею в кімнату заходить Катька..." (Раїса Гончарова)

"Колись давно жили - були у країні Малюванії двоє друзів. Звали їх Олівець і Пензлик. Вони дуже любили малювати і змальовувати різні речі. Якось у їхню країну прийшла зима, і на вікнах будинків, де мешкали товариші, від морозу з’явилися сніжинки. «Що це? Який майстерний малюнок!» – зачудовано промовив Пензлик і додав: «Треба покликати Олівця!» І тут у його домівку вбіг радісний друг. «Ти це бачив?» – спитав Пензлика. «Що саме?» – і собі запитав той. «Сніжинки! Їх намалював Дідусь Мороз, щоб прикрасити вікна взимку!» «А, то це сніжинки?!.." (Юлія Забіяка)

 

 

"Де, мій друже, Україна,
Наша рідна Батьківщина?
Якщо буде твоя ласка,
Підкажи мені, будь ласка.
Відповів мені хлопчина:
"У серцях в нас Україна!""

(Юлія Забіяка)

 

 

 

"У рідній моїй стороні
Не маю я рідного дому,
Ні саду — щоб діяти те,
Що миле й відрадне мені.
Зібрав би я в гарну сім'ю.
Дерева, і квіти, і скелі,
І плем'я, чий голос — пісні,
Любило б оселю мою..."

(Володимир Свідзінський)