Статті для дітей та батьків

Валентин Лукич Чемерис — відомий український письменник, автор культових історичних та фантастичних романів, лауреат багатьох літературних премій. 

У селі, у хаті під солом’яним дахом, що знаходилось біля річок Оріль і Орільки, жив 87 річний дід Тарас Щедрій. На хаті в нього було гніздо лелек, у якому жили четверо лелек: батько, мати і двоє лелеченят. Люди казали, що мале лелеченя вміло розмовляти людською мовою, та дід розповів оповідачу, що ж було насправді.

 

"На висоті довготривалих сновидінь,
на сходах вже заблокованих каналів,
за п'ять хвилин до осені і кольорових ліхтарів,
я пронесу листок із надписом "надія".
На вулиці дощ грає ля мінор,
а вітер піднімає мокре пальто,
за п'ять хвилин до осені і
кольорових ліхтарів,
я пронесу листок із надписом "людина"."

(Соломія Мардарович)

"Дощ полив, і день такий полив'яний.
Все блищить, і люди як нові.
Лиш дідок старесенький, кропив'яний
блискавки визбирує в траві.
Струшується сад, як парасолька.
Мокрі ниви і порожній шлях...
Ген корів розсипана квасолька
доганяє хмари у полях."
(Ліна Костенко)​

 

 

"Якось маленький Лесик приїхав у гості до дідуся, що жив у залісненій місцевості. Його сивастий дідусь працював лісником у лісі й любив повторювати: "Я тільки там, де лісно". Хлопчик обожнював гостювати у діда, адже той залюбки брав хлопчину з собою геть усюди, куди міг, і розповідав про все навколо. "Це моя дідизна, — повторював щоразу, коли брав малого з собою до лісу. Улюблений дідунь завжди з піднесенням показував, як ростуть рослинки від насіннячка аж на повний зріст, як потрібно прихиляти гілочки й присипати землицею, щоб ростинка продовжувала йти по ґрунту далі, пускаючи корінець і новим стебельцем вистрілюючи в іншому місці. Лесик з дідусиком разом розсаджували розсаду й саджанці на відведених для цього ділянках. Це було дуже цікаво, радісно й приємно. Тільки одне приносило роздратування, — несподівані зустрічі з кропивою. Хлоп'я завжди сердилося на неї, бо, куди б не йшло, вона примудрялась його вжалити, хоча хлопчик не мав звички заголювати ноги, як йшов лісом..." (Галина Мирослава)

 

"Солов’їність нашої української мови?! О, вона виявляє себе у дуже різних напрямках і аспектах... Зокрема і у прізвищах. Прізвищах, що звучать і мальовниче, і привабливо, і соковито! Протягом  літ і літ проводячи заняття з студентами, не міг не помітити, які ж вони неординарні та цікаві – українські прізвища! Ну, наприклад – Підопригора… Оридорога… Та і у одній з груп, де цього року проводив заняття, є… ви уявляєте... і Мельник, і Мельниченко!.." (Володимир Даник)

 

 

"У сера Сера Вана
В серванті піжама,
А посуд стоїть на підлозі.
І все б та й нічого
Не було б і з того,
Якби не зайшла його мама.
Якби не зайшла сера мама..."

(Галина Мирослава)

 

"Гладенька і наскрізь прозора склівочка, через яку сміливо проникав сонячний промінчик, змушувала усміхнутись. Вона стояла рівно посередині стола. Так, ніби чекала поки хтось зрозуміє її бажання і поставить у неї бодай одну маленьку квіточку. До столика придорожнього кафе підсідали зовсім різні люди: усміхнені дівчатка з наплічниками за плечима, насторожена жінка, що не випускала ні на мить з рук телефон, нервовий юнак з кавою в руках, закуцьорблений дідусь, який замовив лише пляшечку мінералки, ще якісь дивні подорожні. Але нікому не спадало до голови принести квіточку. Скляночка поблискувала, надсилаючи натяки, та всі переймались лише собою. А їй так хотілось уваги. Вона чепурилась, як дівчинка, поправляючи сукеночку. А в момент, коли жіночка з телефоном нахилилась над столом, скляниця навіть хитнулась..." (Галина Мирослава)

 

"Вітер віяв, повівав,
З хмарки воду розливав. 
Квіти воду випивали, 
Випиваючи, співали. 
Тільки вивірці біда,
Бо в дупло пливе вода! "

(Леонід Полтава)

"Досі, о Θεο, мій Боже, я пам'ятаю ту хвилю, ту пінну фалю, близьку до темного фіолету у своїй основі, ті бульки її слини, що прикидалися вовною, по її краях. Вона котилася навіжено по білому піску Теодосії, такому білому, як моє ще не віддане сонцю тіло першого в житті дня на морі. Пам'ятаю її непогамовність, її швидкість за спиною. Це перша у житті подія, яку легко й часто відчитую мимоволі з пам'яті. Пам'яті трирічної дівчинки, якою я давно вже не є. Вона поки вміє читати лише по губах, але після цього випадку втікатиме у книжку, аби ковтати світ складами. Тіло кує страх, під серцем загусає невитиснений назовні крик, птахи зі своїм "кр" над головою, о Θεο, це вперше побачений Крим, мить — і ця скажена фаля накриє, фалатне, не лишиться нічого, хіба маленькі фалати тіла на піску, переламані, як дерево на картині Юліана*. Я не знаю, що це, досі не знаю, але залишаю тіло на піску пляжу і підіймаюсь над ним вище хвилі, значно вище. Так високо, що бачу цілий пляж і перелякану маму, яка біжить до залишеного мною на піску тіла..." (Галина Мирослава)

 

"Якщо вже вижив — то живи!
Не проживай — живи на повну.
І кожен божий день наповнюй
Смарагдом свіжої трави,
Медами спілої черешні,
Коханням милої нарешті —
Хоч і до втрати голови!
Але ніколи не пливи
Безвольно вниз за течією..."

(Володимир Шовкошитний)

 

"Вона працювала у Данії, 
Але там поширився вірус.
З вимоги безпеки  останньої
Є на ізоляцію примус..."

(Геннадій Деснянський)

Соломія Мардарович - молода українська поетеса, акторка театру, ведуча літературних подій, журналістка, волонтерка. Авторка поетичних збірок "Граматика звуку" (2016) та "Коли я захотіла політати" (2020, готується). Лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова-2018» в номінації "Пісенна лірика".

До збірки Надії Кир'ян "Чому вусатий колосок?" увійшли такі вірші для дітей: "Каштаненя", "Летюча квітка", "Моя зірочка", "Донечка і сонечко", "Нісенітниця", "Чому вусатий колосок?", "Жар-пташка", "Хто кого гойдає?", "Сергійкові синички", "Дощик", "Рушничок", "Бджола і я", "Миколка-першокласник". Надія Володимирівна Кир'ян — українська дитяча письменниця, поетеса, перекладачка, журналіст. Член Національної спілки письменників України, член Національної Спілки журналістів України. Лауреат літературної премії видавництва «Веселка» імені Олени Пчілки.

"Україно, рідний краю,
Перед тобою чоло схиляю.
Пам'ять леліє багато доріг,
Що знову ведуть на твій поріг.
Серце гучно в дзвони б’є:
Є в мене Вітчизна, є!
Бажана, як та жар – птиця,
Україна білолиця!"
(Валентина Кундель)

"Рідний край - це моя Батьківщина,
Рідний край - це луги і поля!
Рідний край - це маленька пташина,
Рідний край - це родина моя!

Все знайоме і рідне до болю,
Де не глянь, і куди не піди:
І калина, і стара тополя,
Що, як матір, все кличе сюди!"

(Валентина Харченко)

"Якби я була красунею,
Я не писала б віршів,
Бо обличчя поезії — краса.
Якби я була вільною,
Я не писала б віршів,
Бо суть поезії — воля.
Якби я була вічною,
Я не писала б віршів,
Бо сама поезія — вічність."

(Надія Кир’ян)

 

"Що за дивнії яєчка
Наша курочка знесла?
Намальоване гніздечко,
Ще й пташиночка мала!
Навкруги - барвисті квіти,
Жовті, сині гілочки..."

(Леонід Полтава)

"Все, що живе на світі,
Уміє розмовляти:
Уміють говорити
Зайці і Зайченята...

Прийми ж, матусю, слово
Подяки від дитини,
За нашу рідну мову —
За мову України!"

(Леонід Полтава)

"Перше наше слово з нами повсякчас,
Мати-Україно, ти одна у нас!
Ниви і діброви, і садів окрас —
Рідна мати Батьківщино,
Ти ж одна у нас!" 

(Микола Сингаївський)