Надія Кир’ян. Добірка віршів про рідне слово

 

Надія Кир’ян 

НАРОДЖЕННЯ СЛОВА

У сонці-слові плаче дитинча.
У цю хвилину, чисту і велику,
Те немовля заходиться од крику
І світ чудується: як довго відмовчав…

Дивуються і поле, і ріка —
Така стояла безпросвітна тиша,
І ось земля дитиноньку колише,
Вигойдує на молодих руках.

На ці родини збіглося село,
Всі радять: як і з чого починати,
І вже немов без цього дитинчати
Тут і життя раніше не було.

Дай Боже — знов відродиться життя
У добрім ділі і у тихім слові.
Живе життя. А при його основі —
Дитя і мати. Мати і дитя.

* * *

ПРО РІДНЕ СЛОВО

"Если бы от того, что мы заговорим
по-украински,
появился бы уголь, и колбаса,
и продукты в магазинах…
то ми б усі забалакали…"
(З виступу передового шахтаря Донбасу)

Цьому повірить чи не вірить?
Невже це так збіднів народ,
Що ковбасою стали мірять
Любов, і ніжність, і добро,
І рідний дім, і рідні квіти,
І вогнище, що догоря…

Бо як ще можна зрозуміти
Передового шахтаря,
Що мріє: слово заголосить —
І от вже рибка золота
Із моря буде нам виносить
Заморське шмаття — налітай!

Чи ще не ясно: рідне слово
Руйнуєм — рушимося й ми…
І не врятують нас обнови,
І не врятують килими.
Ні килим той, що для параду,
Ні навіть килим, що летить…

Бо не простить вітчизна зради.
Земля нам зради
Не простить!

* * *

ПЕРЕСТАРАВСЯ

Хто уважний на уроках,
Вчиться той охоче.
А Михайлик наш — найперший:
— Я до ДОСКИ хочу!
— Ой, Михайлику, у тебе
Засмічена мова.
Ну ж бо, думай! В нас існує
Українське слово!
Засоромився хлопчина,
Опустив голівку…
Раптом радісно гукає:
— Можна до шалівки?!

------------
*Шалівка — тонкі дошки, вживані на обшивку стін, стелі, покриття дахів.

* * *

ЗИМОВІ СЛОВА

Зимове слово — сніг,
Зимове слово — білий
З’єднались — і навкруг
Сніжинки полетіли.

Зимове слово – лід,
І ковзанка, і шуба,
Ялинка, дід Мороз.
Пальто, кожух і груба.

І лижі, й ковзани,
І теплі рукавички.
Зимові є пташки —
Це снігурі й синички.

А в нашім класі є
Зимові дві Ок-сани,
Бо в їхніх іменах
Від нас сховались… сани.

 

* * *

 

ПРО КОРЕНІ

З коріння розростається
Малина лісова.
Від кореня зростають
Новесенькі слова:
Сад, садити, садівник,
Ліс, лісочок і лісник,
Будувати й будівник,
Квітка, квіточка, квітник…
Квітнуть в цьому квітнику
Слово-мама, слово-татко
І маленьке словенятко.

* * *

ПРО ПІВНЯ

Коли в дитинстві казочку читали,
Гойдаючися у рожевім сні,
Ми так чекали, так тоді чекали,
Коли закукурікають півні.

Розтане темінь, засміється ранок…
А ми були за світло, тільки за!
Ми знали — півень провістить світанок —
І вся нечиста сила пощеза.

Що буде завтра — нині не вгадаєм.
Та хоч які тривожні наші дні,
Ми так чекаєм, так усі чекаєм,
Коли закукурікають півні.

Сьогодні це — лиш марево чудесна,
Промічник згас, або промінчик зблис.
Та віриться, що наш народ воскресне,
Воскресне і підніметься колись.

Барвистий півень і барвисте слово —
Їм бути в парі завжди до лиця .
Веселкою засяє рідна мова
При світлі золото гребінця!

* * *

НЕСЛУХНЯНА АБЕТКА

Абетка Бігла Весело…
Гуділи Гедзь і Джміль.
Е — екало, Є — єкало,
Жувало Зе Кисіль.
І Їхало до Йоржика,
Кричала Лиска „Му-у-у!”,
На Огірка Полізло еР,
Сміялось Те до У.
еФ — фукало, Ха — хрюкало,
Цапочок Чобіт Шив,
ЩипалисЬ Юля і Ясько,
А ЗНАК М’ЯКИЙ (Ь) сидів.
Що ж робить він, той знак?
Він літери пом’якшує. Отак:
Кінь, день, тінь.

 

* * *

 

ХТО ЖАРТУЄ?

Ці слова, ці СЛОВА 
Принесла мені СОВА. 
Їй приснився дивний СОН, 
Що прийшов до неї СЛОН, 
Він зривав із гілки СИВУ 
Синювату, спілу СЛИВУ. 
Потім слон пішов у КАСУ, 
Потім завітав до КЛАСУ, 
Де навчалася СОВА, 
Що сказала ці СЛОВА. 
Хто із вас нам розшифрує, 
Що за буква так жартує?

 

* * *

 

КВІТНИЧОК-СЛОВНИЧОК

В сестри Оленки в квітничку
Барвіночок зацвів.
А я викохую квітник
Із наймиліших слів.
Квітник-словник,
Словник-квітник —
Він справжній чарівник.
Вміщає поле, і ріку,
І день, і ніч, і вік.
Зеленим, білим, голубим
Проміниться земля.
А кожне слово в квітнику
До мене промовля.
Говорить поле про полин
І в слові ожива.
Воно, як жайворон, співа
І пахне, як трава.
Розкаже небо про блакить,
Про срібні літаки.
Про річку, по якій пливуть
Дерева і хмарки.
А м’яч розкаже про футбол,
Про гулі й синяки…
А потім з ним помовчимо
Про вибиті шибки.
Мов груша,
Пахне слово „сад”
І, мов оса, дзижчить.
І білим цвітом обліта,
І листям шелестить.
Виходить мама із садка,
І татко, і сестра…
Аж тут говорить словничок,
Що в школу йти пора.
А школа — сад, де на гілках
Гойдаються слова.
В них день новий, в них смак новий,
І пісня в них нова!